Рецепт.

3 склянки борошна,
1,5-2 склянки води,
0,5 чайної ложки солі,
1 чайна ложка соди,
3 столові ложки соняшникової олії,
півсклянки маку, перетертого з цукром,
2 столові ложки меду

* за смаком можна додати півсклянки родзинок й півсклянки горіхів.

У борошно додати сіль, соду, воду і замісити тісто. Залишити тісто відпочивати на 30 хв.
Мак запарити і перетерти з цукром
Тісто розкатати, покласти зверху частину маку, змастити соняшниковою олією та медом
Згорнути тісто навпіл і розкатати качалкою
У такий спосіб розкатувати декілька разів (приблизно тричі).
Розкатати тісто, зробити коло, посередині склянкою зробити отвір.
Покласти корж у змащену олією форму.
Змастити медом й поставити у духовку на 20 хвилин
Готову калиту охолодити.
У середину протягнути стрічку.
Калита готова.

Література, яка може Вас зацікавити:

УКРАЇНСЬКІ МАГІЧНІ ЗАМОВЛЯННЯ

РІДНІ СВЯТА В КОЛІ СВАРОЖОМУ: СЦЕНАРІЇ ВИХОВНИХ ЗАХОДІВ. ТАМАРА ПІСТУН

ВОЛХОВНИК: ПРАВОСЛОВ РІДНОЇ ВІРИ.

МІФИ І ЛЕГЕНДИ ДАВНЬОЇ УКРАЇНИ

Одне з найбільш шанованих молодіжних свят- Калита.Святкується воно  увечері,  30 листопада. Значно пізніший християнський клон-Андрія.

Християнська церква в більшості випадків вороже ставилась до молодіжних веселощів на Андрія, адже свято проходило в різдвяний піст, а в піст, як відомо, за християнськими законами заборонялося веселитися, най­мати музики, танцювати. Проте люди старшого покоління і досі згадують день Андрія, або Калиту, як найвеселіше свя­то їх молодості.

В Калиті яскраво простежуються дві  сюжетні лінії, перша пов’яза­на з культом Сонця, друга — із шлюбною магією. Це свято припадає на найбільш темний період року, коли як кажуть, день до обіду. При допомозі магічних ритуалів люди намагалися допомогти Сонцю розгорітися. Найтісніше пов’язаний з культом Сонця вогонь, в тому числі домашнє вогнище, тому на Калиту так широко використову­вались атрибути печі та знаряддя праці, якими господиня поралася коло вогню — кочерга, хлібна лопата, рогачі, горня, сажа. Обрядовий хліб — калита також нагадує сонце, він обов’язково круглий, як сонце, в середині з діркою, до того ж вимазаний медом. Золотий мед, принесений бджолами (божими мухами)  також символізував сонце і  широко вико­ристовувався в цей день. Ним намащува­ли калиту, іноді жартуючи, хлопці вмочали пальці в мед і мазали дівчатам вуста, щоб солодкі були. З меду готува­ли і напої на калиту. Варто відмітити, що горілку на молодіжних вечорницях, як правило, не вживали. Неодруже­на молодь знову задумується над своїм майбутнім, адже через місяць, після Водохрещі почнуться зимові весілля. Тому ряд магічних ритуалів та гадань направлені на те, щоб причарувати судженого, або дізнатися, чи відбудеться весілля цієї зими, а чи доведеться колодку тягти.

Більшість продуктів на вечорниці приносили парубки, це була парубоча  складка, проте дівчата теж брали в ній участь. Кожна дівчина приносила  муку і брала участь у приготуванні калити.  Крім калити, дівчата випікали бала­бушки для гадання. Воду на балабушки потрібно було нести з кринички чи ополонки в роті. Не кожній дівчині це вдавалося з першого разу. Хлопці пере­стрівали дівчат, про щось запитували, смішили, дівчата, заливаючись сміхом, розбризкували всю воду. Декому по 5-6 разів доводилось бігати до ополонки.

Страви в цей день були пісні: різноманітні каші, капусняки, горох, голубці, гриби, риба, а надто варенички, з чим їх тільки не готували з капустою і картоплею, з смаженою цибулею і квасолею, вишнями, а також спеціально позначені для хлопців з сіллю, перцем, мукою, попелом або клоччям.

За допомогою червоного дівочого пояса, або стрічки, калиту підвішували до сволока, перепускаючи пояс через гак для дитячої колиски. Калита  підіймалася  вгору :

«У небо, наша калита, у небо, А ти, сонечко, підіймись Та нас подивись. Ми калиту чіпляємо. На місяць поглядаємо, Свою долю-радість закликаємо…»

За вільний кінець стрічки калиту притримує пан Калитинський, дотепний парубок або й дівчина, котрі вміють розсмішити громаду. Поруч стоїть пи­сарчук із горням з розведеною олією або водою сажею в одній руці і гарненьким квачем в другій. Під калитою або поруч на долівці навхрест покладені коцюба і рогачі. Парубки повинні по черзі «ви­танцювати»  коцюбу  —  затанцювати швидкий танок, перестрибуючи через коцюбу і рогачі таким чином, щоб не зачепити їх. Парубок, який вправився з цим завданням, брав коцюбу, сідав на неї верхом, як на коня, підстрибуючи під’їжджав до калити. При цьому між паном Калитинським і паном Коцю­бинським (так величали парубка на коцюбі верхи) відбувалася розмова:

— Добрий вечір, пане Калитинсь­кий!

— Здоров будь, пане Коцюбинсь­кий!

— Чого пожалував?

— Калиту кусати.

— А я буду по зубах писати!

— А я вкушу!

— А я впишу!

— Ой чи впишеш, чи ні,

– Я на білому коні

Відповіді пана Коцюбинського на запитання Калитинського могли бути інші, наприклад: «Їду, їду на коні, в червоно­му жупані, до вашої хати калиту кусати».

Відкусити шматочок калити міг лише той парубок, який, незважаючи на жарти та дотепи молоді, не засміється. Як тільки пан Калитинський помічав посмішку на вустах пана Коцюбинсько­го, смикав за пояс, калита підстрибувала вгору, а писарчук від вуха до вуха розмальовував обличчя невдахи сажею.

Парубків, яким вдалося скуштувати калиту величали , на голову їм дівчата одягали вінки з барвінку, прикрашені колосками жита, пшениці, пучечками калини і цілували в уста. Іноді дівчата теж пробували кусати калиту, але вони, як правило, їздили на рогачах. На закінчення гри калиту знімали і ділили між учасниками ве­чорниць, як пише  О.Воропай «… дівчатам калита роздається задурно, а хлопці платять гріш дівкам на стрічки за те, що калиту місили». Поясом, на якому висіла калита, намагались зв’язати парубка і дівчину, закоханих один в одного, щоб швидше одружилися.

Найбільше місця на  вечорницях відведено гаданням, чого тільки не придумують дівчата і па­рубки, щоб дізнатися про майбутню долю.  Гадання відбуваються як в середо­вищі самих лише дівчат, поки хлопці ще не прийшли, так і після вечері, коли дівчата гадають, а парубки спостерігають та тлумачать гадання. В колективних, змішаних гаданнях на перше місце виступають вже не магічні, а ігрові моменти. Гадань, ворожінь відомо дуже багато, вони дещо відрізня­ються в різних районах та селах. Приведемо описи найпоширеніших на Поділлі.

Як було вже сказано, крім калити, в цей вечір дівчата обов’язково випікають балабушки, кожна позначає свою. Коло дверей ставили низенький ослінчик, застеляли його чистим рушничком і викладали кожна свою балабушку. Вводили  собаку,  перев’язували його як старосту на весіллі, навхрест со­лом’яними перевеслами і дивились, яку першу балабушку з’їсть, та перша заміж піде, яку не зачепить — та сидітиме в дівках, а яку надкусить і залишить, ту парубок покине, якщо візьме балабушку в зуби і далеко занесе, то і доля закине дівчину в далекі краї.   До собаки іноді промовляли: “Передні балабушки – це пари, а задні за ними дружки і бояри! Песику, хапай”.

Передбачити долю могли і півні, дівчата вносили їх з сідала до хати і пускали на долівку, де були заздалегідь  підготовлені купка зерна, мисочка з во­дою і дзеркало. Якщо півень перш за все стане клювати зерно — дівчина вийде заміж за гарного господаря, буде жити в достатку; почне пити воду — за п’яницю піде; стане дивитися у дзеркало — чоловік буде ледащо, вертітиметься перед дзеркалом і на чужих молодиць поглядатиме, а якщо, борони, боже, щось наробить на підлозі — то дівчина покриткою буде, як кажуть в народі, «в пелені принесе».

Передбачали долю і при допомозі воску, розплавляли його над свічкою, виливали в тарілку з холодною водою і дивилися, що ж там вийде: обручка — заміж піде, квіточка — буде дружкою на весіллі, гребінець — ще довго розчісува­тиме дівочі коси. По воскових фігурках, що спливали на воді, відгадували і професію судженого.

Знімали дівчата по одному чобітку чи черевику і вимірювали від стола до порога, чий перший чобіт на поріг стане, та перша заміж піде. Іноді чоботи перекидали через хату або ворота і дивилися, куди носком впаде — туди і заміж піде. Хлопці часто в засідці чекали миті, коли чоботи почнуть падати, а потім брали собі, який кому до вподоби та й дрочилися з дівчатами, на одній нозі далеко не пострибаєш, от і доводилось обіцяти викуп: макітру вареників, танок, поцілу­нок, після чого парубки повертали чобо­ти, а подекуди власноруч взували дівчат.

Після веселощів і танців в хаті молодь продовжувала свої вечорниці на вулиці. Тут були і гадання, і жарти, і навіть збитки. Дівчата рахували кілки на плоті: “ вдівець, молодець …”, – і по останньому кілку визначали, за кого заміж підуть, до того ж, якщо кілок буде з корою, суджений буде багатий, без кори — за бідного піде, деякі уявлення можна було отримати і про його зовнішність: рівненький кіл символізував стрункого статного козака, кривий — навпаки.

Бігали до сусідів під вікна підслухо­вувати про що в хаті говорять. Почує дівчина, як мати втихомирює дитинку:  «Сядь, посидь», затривожиться — сидіти до наступної осені в дівчатах, слова «йди», «піди» — віщують, що заміж піде, «дай», «подай» — рушники подаватиме.

На Поділлі дівчата не лише слухали під вікнами, а й зверталися до господарів із запитаннями, наприклад: «Тітко Горпино, де Ваші ключі?», на що господиня відповідала: «Мої ключі на полиці, щоб ви всі до року були молодиці», або ж «Бабо Соломіє, де Ваші кури?» — «Мої кури у вівсі, щоб ви повіддавалися всі». За таку відповідь дівчата щиро дякували. «А моя мама не знали, — розповідала Боброва Ганна Василівна з села Оль­гопіль Чечельницького району, та й ска­зали; «На подра кури сіли», на що у відповідь почули: «Щоб ви каменем сіли». Розгнівані дівчата могли ще й не те виробити — двері прив’язати або пеньком підперти, хвіртку зняти, кота в комин кинути.

Проте на такі пустощі більше були здатні хлопці, особливо діставалося тим господарям, котрі не пускали на гулянку своїх дочок. Пустуючи, парубки по­любляли також міняти ворота закоха­ним. Отож вранці батькам доводилось розпитувати сина чи дочку, на якому кутку села шукати свої ворота, брати пляшку та йти ближче знайомитися з майбутніми сватами.

Полюбляли парубки в ніч на Калиту посипати попелом доріжки до коханок, по яких ходять «наліво» одружені чоловіки.

Дівчата ж були більше заклопотані гаданням. Деякі магічні дії вони вико­нували вдома на самоті, щоб ніхто не бачив. Так, наприклад, ще на  свято Долі(24 листопада), дівчата зашивали в спідниці конопляні зернята і носили їх при собі до Калити, а ввечері в день свята, схо­вавшись від сторонніх очей, в саду чи на городі, «сіяли коноплі» і тричі обходи­ли грядку, торкаючись спідницею землі і промовляючи:

Конопельки сію, Спідницею волочу, бо дуже заміж хочу.

Перед тим як лягати спати, дівчата умивалися і не втиралися, а клали рушник під подушку, вірили, що в такий спосіб можна побачити судженого уві сні. Під ліжко клали миску з водою і двома прутиками (місточком), щоб приснилося, як суджений переводить через місток.

Символи свята: Калита.

Звичаї:  молодіжні вечорниці (парубоча складка); дівочі гадання; витанцьовування коцюби,  кусання калити.

Обрядові страви : калита; вареники.

Автор: Світлана Творун – етнолог, кандидат історичних наук.

Свято Калити

Ой, Калита, Калита, Із чого ж ти вилита?

Народна пісня.

Прийду у виконце ясним сонцем

Сяду за столом ясною зорьою.   

Осідає сонце на небеснім прузі. Все нижче над землею котиться. Світло дня меншає. Темінь ночі доточує. Та не впадають у розпач люди. У цей період найбільшого згасання природи вони, сповнені життєвого оптимізму, возвеличуються душею, тягнуться до Сонця-Калити, уславляють його творчу силу, усе світло й добро, що витворено у віках і передано нам у духовний спадок. У цей час вони їдуть на “вогненому коні” до Сонця і на весь білий світ оповіщають: “Їду, їду Калиту кусати! Їду, їду Калиту кусати!” (Мицик В. Красне сяйво Калити. Рідна школа № 11, 1993, с. 23).

Це світлоносне свято на терені Правобережної України щороку відзначають під час переходу осені на зиму. За старим стилем воно припадало на останній день осені. І хоч свято Калити не набуло такого велелюдного розвою, як Коляда, Великдень, Купайло, але за художнім змістом, образно-композиційною структурою воно рівноцінне їм і уособлює ті природні зміни, які відбуваються наприкінці року.

І хоч люди розуміли і відтворювали свято саме таким, у науковій літературі лише у 20-х роках нашого століття починає утверджуватися думка про належність свят Калити до Сонячного циклу. Мистецтвознавець Вадим Щербаківський поставив його в один ряд із світоглядновизначальними святами українського народу. Досліджуючи писанки, він підніс їх до атрибутів Сонячного культу, того, що зберігся у Калиті, Колодії, Великодні, Купайлі.

Виходячи із природної обумовленості свят Сонячного циклу в українського народу, дослідник Уманщини Борис Безвенглинський писав : ”Доводиться дивуватися, що доісторичні люди, які встановили в пошану Сонця свята Купайла (розквіт животворних сил Сонця) та Калити (напад на нього “нечистої сили”), без жодних засобів наукового спостереження, чуттям вгадали місяці найбільшого та найменшого напруження сонячної енергії” (Мицик В. Красне сяйво Калити. Рідна школа № 12, 1993, с. 18). Відомо, що червень має найбільше в році світлових годин – 307,6, а грудень найменше – 43,7.

Упродовж десяти років (1967-1977) авторові цих рядків довелося побувати на багатьох святах Калити, записати від людей різного віку етнографічні дані, які, безперечно, свідчать, що це свято є святом Сонячного циклу.

Осідає сонце на небесному прузі. Все нижче над землею котиться. Згасає його сила теплова.

Збираються дівчата у хаті білостінній на свято пречисте. Розпочинається воно в селах нашого краю із випікання Калити – цієї найвеличнішої ознаки святкового торжества.

Печеться вона з прісного тіста у вигляді тонкого коржа. (“Рік зтоншився”, – кажуть люди). За формою цей круглий і плескатий першохліб у давнину пікся на честь Сонячного Божества Корша або Хорса. В його основі лежить корінь “кор”, той же, що й у слові “коровай”. Отже, Калиту треба витворити так, щоб вона була, мов сонце красне. Адже вона – це образ вічного світила, символ його о цій порі року. Навколо неї всі дії й дійства обертатимуться.

Дівчата з господинею тісто місять, додаючи до нього яйця, мед, мак, аби Калита смачною була. Одні тісто розкачують, інші узори – колосочки – промінчики, вертути виробляють. Калиту, яку кусатимуть, роблять одну. Чим більше очікується людей на святі, тим зубців на ній утворюють рясніше, щоб було що кусати. У ряді сіл Уманщини (Граші, Томашівка) виготовляють Калиту ще й до столу. Обтикана калиною, вона сяятиме на столі весь вечір, як символ свята, як уособлення Сонця. Печуть коржі ще й менші, як ось у Кобриновому, Заліському. Їх потім дівчата візьмуть із собою додому на знак того, що сьогодні – ген яке свято! Якщо Калиту роблять з начинкою (с. Павлівка Друга), тоді корж змащують варенням чи тертим маком з медом або цукром і накривають його ще одним коржем. По ньому вже тоді викладають узори: зубці, качалочки, колосочки – і все це у вигляді сонечка. Буває, що Калиту поливають буряковим квасом (с. Гуляйка,Кобринове) із цукром. Спечена, вона буде червоною, мов сонце при сході.

Дрова в печі розкладають хрест-навхрест. Цього дня треба, щоб ломачка на ломачці тільки так лежала. Зауважимо, що навскісних хрест у народному мистецтві є символом сонця і вогню. Ним же позначені місяці на календарі із землі полян, доби IV ст.

Важлива ритуальна дія – розпалювання дров. Адже вогонь здійснює священний формотворчий акт – випікає Калиту. Ото ж бо до його приказують:” Гори, вогонь, ясно, спечи нам Калиту красну! Щоб ми її кусали і горя не знали!”

Коли піч вогнем надихалась і напалилася, пора й Калиту саджати. Перед цим дорогу для неї окроплюють водою. Котрась із дівчат бере кропильце і, прибризкуючи водою, приказує:- Водиця, студенице, окропи Калиті дорогу до печі від порогу, а від печі до стелі, щоб ми були гарні та веселі.

Коли ж посадять корж у піч, дівчата в одній мисці однією водою руки миють, а тоді одним рушником і витирають їх на знак причетності до спільної справи. Вода й рушник тут їх єднають.Цією ж водою господиня вмиває кожну дівчину та знай примовляє:- Аби ви були красні-прекрасні, як наша Калита! Щоб вона так славно спеклася, як ви потрудилися!

Тут же в печі вариться і пшоняна каша. До неї додають ще й маку для смаку.

Поки Калита печеться, дівчата йдуть на подвір’я сіяти конопляне сім’я. Це символічна сівба є мовби першим кроком на шляху до створення сім’ї. “Сонце до заходу, а коноплі до сходу”, – тричі приказують дівчата, благословляючись, і починають сіяти та співати:

Калитою радію, Конопельки я сію, Підтичкою волочу, Бо заміж хочу. Дай, доле, знати, З ким життя мати.

Раніше, бувало, коли хтось із людей, які йдуть вулицею, побачить цю сівбу, мусить запитати: “Дівчата, позичте борони”, “Борона у вівсі, повиходьте заміж всі”. Сім’я, яке зостанеться, дівчата повинні вкинути за пазуху, щоб на той рік вийти заміж.

Тим часом Калита уже спеклася. Господиня, облагороджена значущістю дії, велично виймає її з печі – круглу, запашну, промінцями, квітами-оздобами помережену. Красою і теплом вона засяяла на всю світлицю. Оселю звеличила. З рук у руки покотилася вона від дівчини до дівчини аж на причільне вікно, те, що на схід сонця. Денне світло лягло на спочинок, і тепер Калита сяятиме і в оселі, і в душах.

Узори на коржі-Калиті також промовляють про її світлоносну суть. І про самий духовно-величний художній витвір. Калита в Вишнополі палахкотить витисненими сонечками, промінцями по всій навкружності. Калита із Заліського зовсім інша: виграє зубцями, мов промінцями. Є й оката, бо на її площині є ямки – очі, в які вставлено ягоди. По краях коржа є такі ж зубці, а всередині дірки немає, її чіпляють за “вухо”. Віночками-сонечками оздоблюють Калиту у селах Онопріївці, Павлівці-2, Легедзині, Веселому Куті, Соколівочці.

Розмаїттям коржів славляться кобринівські хліботвори. Це, по суті, класичні зразки Калити з безліччю художніх варіацій. Тут, що не Калита, як кажуть у селі, то мов нова зоря, яскрава художня своєрідність. Калита – не просто корж, а палахкотюче сонце. По довкружній площині звивається хвилька безкінечна – вічності руху, вічності життя, а отвір посередині розпросторює свої пелюстки на чотири сторони світу і розквітає, наче квітка.

Одна Калита зубчасто-промениста, друга – мов яскрава ружа, а третя – що зоря восьмипроменева. Цей символ є основним художнім елементом майже в усіх жанрах народного мистецтва. Ось великий корж. Його постійно розкручує семи колоскове дуговидне сонце. Поруч з руховою є й ростова Калита. За формою – це 15-променеве сонце. На кожному зубці променя – по ягідці калини. Від центру отвору відходять вісім колосочків: вони наче ростуть, тягнуться догори, хоч і зображені площинно. Поміж ними – трикутні зубці з двома калиновими ягодами. Таки ж калинова Калита! Усі художні оздоблення утворюють тут основний образотворчий символ українського мистецтва – восьмипроменеву зорю. Достоту таку, як сонце на гуцульській пасці, що свідчить про спільність образотворчої мови та приналежність обох до Сонячного циклу. Воістину, як у пісні співається:” І сонцем налиті, і з жита сповиті”.

Якщо у названих витворах подібність до сонця видно відразу, то в деяких інших про це промовляють символи. По краях корж розрізається на рівновеликі частини, кожна третя з яких загинається до середини, а попід них кладуться качалочки з тіста. Утворюється коло, яке всередині перехрещується двома качалочками.

Рівносторонній хрест є постійним образотворчим елементом у мистецтві історичних культур – трипільської, черняхівської, давньослов’янської, а також в усіх жанрах українського народного мистецтва.

Дещо відрізняється приготуванням Калити у Звенигородському районі. У селах Попівці, Стебному, Хлипнівці її випікають з начинкою. До речі, в Стебному вона називається коверза, що означає роздумування, метикування. Саме в розумінні думки писав про це слово І. Котляревський в “Енеїді”:

Об міленький своїй дитині Водив по мізку коверзу…

Що ж, показуй свій розум, душевну звагу, щоб і Калиту витворити, і думкою стягнути до неї та вкусити її. Сягай до світла розумом та душею!

Качалочка тіста на коверзі, хвилькою повита – сонце відображає, а з чотирьох боків від нього гусочки у світ летять, як провісники світла і тепла. У другій – крутія руху позначена спіраллю, а вертути – скрутники навкруг коверзи – підсилюють постійність обертання. Гусочки – елемент весільний. Ними оздоблюють коровай, їх випікають для дарування. Вертути – печиво колядницьке. Їх печуть тільки на Коляду для обдаровування тих, хто приносить вечерю: колядників, посівальників. На святі Калити вертути повністю відповідають його суті. Адже тут поєднуються мотиви одруження, які звучать у ворожіннях – цих символізованих діях-прагненнях, окремих дійствах, з условленням ясного-красного Сонця. Усе це необхідно для життя-буття людського.

Гарно оздоблена і Калита, або, як там кажуть, “колита” з Хліпнівки. Вона об’ємна, з великим підковоподібним “вухом”, щоб було за що підв’язувати. Зубцюваті гребені на ній чергуються із ромбами – вони в народному мистецтві символізують родючість. Отже, де є світло, там усе родить. Там є краса і життя повнокровне.

Так-то: Калита в кожному селі, в кожній оселі, при світлім вікні!

До приготування аналогічних традиційнозмістовних хліботворів вдатні жінки у багатьох селах району. Це і Мотря Якименко (с. Вишнопіль), і Якилина Ратушняк (с. Кобринове), і Олена Багрій (с. Павлівка Друга) та інші.

– Господинонько наша, чи готова каша?

– Готова, дівчата, усе готово. Як бачите, і Калита спеклася, і каша зварилася. Буде чим свято-Калиту зустрічати.

А тут хлопці на поріг.

– Добрий вечір! З Калитою будьте здорові!

– З Калитою золотою, з пресвітлим святом!

– Спасибі, будьте й ви здорові!

– Коли усі зібралися, тоді підносьмо Калиту, – каже господар, і на червоній стрічці несе її вгорі поперед себе.

Назустріч йому – господиня з горням каші на вишитім рушнику:

– Калита наша, оце тобі каша, а нам дай краси й сили, щоб ми в світі славно жили.

– Оце так Калита! Славна та красна, на увесь світ прекрасна.

Хлопці допомагають підчепити її до сволока. І ось вже вона зависла на червоній стрічці, як на небесному промені. Любовно оглядаючи її, дівчата починають заспівувати-запитувати і до них приєднуються всі, хто є в хаті:

Ой Калита, Калита, Із чого ж ти вилита! – Ой я з жита сповита, Ой, я сонцем налита, Для красного цвіту По білому світу.

Мелодія цієї пісні з Вишнополя, яку донесла до наших днів Ялосовета Стеценко, переплітається з наспівами весільних пісень і колядок. Це, власне, випливає із самого змісту свята, в якому вогонь молодих сердець з їх мріями про одруження зливається з вогнем сонячним, з мріями про світле, творче життя.

Починається основне дійство свята – кусання Калити.

Хлопці вже коло печі попорядкували: сажі добули і розвели її в горнятку. Квачика зробили. І стали на гатах коло калити. Її охоронці є представниками вишнього, мудрого, світлого, і вони ведуть дію. Коли хто танцю не витанцює, при кусанні Калити на добре та влучне слово не знайдеться, або піддасться на пересміхи, того вони сажею – чорним послідком вогню позначать. Хлопці вже придивляються, де це той кінь, що скаче у вогонь. Господар виносить від печі – вогняні речі – рогачі і коцюби й обережно ставить їх хрест-нахрест, так, щоб коцюба була зверху. Взагалі коцюбу та рогачі, а також пічну лопату, ніколи не кидають, а тільки ставлять. Вони завжди коло печі, коло вогнища. Сам же вогонь – як посланець вогню небесного, і всі його атрибути ще з правіку вважалися священними, а тому й дуже шанувалися.

– Хто першим до Сонця-Калити поїде?

– Дозвольте мені, – зголошується юнак.

– Тоді витанцюй коня собі, – каже писар і кладе наперехрест рогачі й коцюбу.

– Танцюємо від порогу! Хто зачепить коцюбу чи не в такт ступне в танці – того в сажу змажу.

Дівчата перемовляються, яку пісню співати:

– Може “Конопельки”?

– Ні, для парубка тільки “Зайчика-чеберяйчика”.

Ой на горі просо, Сидить зайчик, Він ніжками чеберяє, Якби такі ніжки мала, То я б ними чеберяла, Як той зайчик.

За просом співають про жито, про гречку. Юнак за першими трьома рядками пісні переступає через коцюбу й рогачі, а за трьома рядками приспіву танцює, перебираючи ногами хрест-навхрест через ці вогняні речі.

– Гарно витанцював.

– Сідлай тепер коня.

Запальним танцем здобуто право. Хлопець “сідлає” коцюбу, мов коня, і “їде” до Калити:

– Їду, їду Калиту кусати! – сповіщає він про свій намір.

– А я буду сажею писати, – в тон йому каже писар.

– Писнеш чи ні, а я на білому коні і Калита мені, – впевнено каже юнак і, підстрибнувши, кусає Калиту.

У с. Рижавці Уманського району приказують так:

– Їду, їду Калиту кусати!

– А я буду по пиці кресати.

– А я кусну!

– А я писну.

Смачна Калита, вкусив так, аж душа сонцем осіялась. Дівчина бере коцюбу і притьмом до Калити:

– Діду, діду, Калиту кусати їду.

– Звідки ти?

– З Калитви.

– Чого хочеш?

– Калити.

– А не боїшся чорноти?

– Не боюся.

– Тоді присядь.

Не подумавши, вона присідає. Калита – вгорі, а дівчина – внизу, і право на кусання втрачається. Її помазують сажею.

– Оце тобі за те, що без пісень, і танцю до Калити поїхала.

Дівчата й хлопці знову співають “Зайчика-чеберяйчика”. Юнак танцює і ніяк не потрапляє в такт, зачіплює то рогачі, то коцюбу. Писар із сажею притьмом уже тут:

– Та він танцює, як ведмідь у решті.

– Бачу, що ти до танцю не зграбний. До свята не приготовився, – каже писар і позначає його сажею.

– Йди в клуню та з околотом танцюй.

– Прошу для мене “Конопельку” заспівайте, – це вже хтось із хлопців просить, і мелодія пісні з повільної все наростає, пришвидшується:

Чужі жінки конопельки беруть, Моя чепуруха не подумає. Вона треться та мнеться. Вона дума, що минеться, Вона дума, ще й гадає, Свою долю проклинає. Ой, щоб тобі, доле, Та бодай тобі, доле, Що ті мене народила На нещасне горе. На велику муку, Що я взяв чепуруху, Чепуруху взяв – Навіки пропав.

Християнський клон Калити-вшанування Андрія.

Церква навіть вигадала, що він був у Києві! Читаймо самі історію ще одного іудохристиянського клоуна. І міркуймо, чи має якесь   відношення  цей персонаж до старовинного свята українців- Калити?

Християнська легенда свідчить, що святий Андрій названий Первозванним, тому що був покликаний першим з 12 апостолів та учнів Ісуса Христа. Він був свідком служінь спасителя, його розп’яття та воскресіння з мертвих. За переказами, апостол Андрій проповідував у Криму, потім по Дніпру дійшов до місця, де згодом виник Київ. “На горах цих засяє благодать Божа: велике місто буде тут”, – сказав апостол учням. Він був розп’ятий у грецькому місті Патри (Патрас) на хресті, що мав X-подібну форму. Згодом цей хрест отримав назву Андріївський.

13 грудня за новим стилем православна церква згадує апостола Андрія Первозванного. Все життя він проповідував євангельські істини і помер з молитвою на устах. Первозванним цього святого назвали неспроста. Його першим з учнів Ісус Христос покликав до себе, щоб дарувати право проповідувати від його імені. І він перший почав розповідати народу про силу Божу.

Андрій з’явився на світ в невеликому містечку поблизу Генисаретского озера. Вже підрослим він ловив там рибу разом зі своїм братом Симоном – майбутнім апостолом Петром. З малих років Андрій молився Богу і розумів, що служіння стане його покликанням. Він свідомо відмовився від шлюбу і прийняв цнотливість. Життям жив простий і праведною.

Одного разу Андрій почув, що Іван Предтеча стоїть на річці Йордан і проповідує про появу нового месії. Дізнавшись про це, він одразу ж пішов до нього і з радістю став одним з його учнів.Одного разу, коли вони з Петром в черговий раз ловили рибу на озері, до них прийшов Ісус Христос. Згідно з писанням, він сказав: «Ідіть за мною, я зроблю вас ловцями людей». Його незвичайний заклик не залишився непочутим – брати пішли за ним і стали одними з тих самих дванадцяти апостолів, які проповідували віру Божу на землі.

Земля величезна, а їх було всього дванадцять. Вирішили вони розділити між собою країни, в які кожен апостол піде проповідувати. Отримав свій шматок і Андрій і тут же з радістю взявся за справу. Язичників в той час було безліч: куди б не прийшов апостол, скрізь його піддавали тортурам. Але ось чудеса: тіло його ніби не брало терзання. Жодного сліду від побоїв не було видно. Не інакше як сам Ісус оберігав свого учня.

Рівно через 50 днів після воскресіння Ісуса Христа в Єрусалимі на дванадцять апостолів зійшов Святий Дух як символ сили Божої і його присутності на землі. З тих пір кожен з апостолів отримав дар зцілювати і пророкувати.Відомо чимало добрих справ, вчинених Андрієм Первозванним. Він воскрешав багатьох померлих, якщо вважав, що померли вони несправедливо і повинні жити далі. Часто серед тих, кому він допомагав, були діти. Одного разу він воскресив 40 чоловіків, які пливли на кораблі, щоб послухати проповідь апостола. Їх судно потрапив у шторм, посланий самим дияволом, і воно зазнало аварії.

Його християнські проповіді не подобалися владі тих країн, куди приїжджав апостол. Вони боялися втратити силу і віру свого народу. А народ у той час вже звертався до православ’я. Один із правителів, Егей, від страху закував апостола в темниці. Але й це не подіяло – до ув’язненого почали приходити люди. Егей вирішив розіп’яти Андрія. Смерть святого була болісною: два дні висів він на хресті, відчуваючи муки. На біль не скаржився, лише твердив молитву, яка зміцнювала його віру.Через деякий час на місці його розп’яття побудували собор Андрія Первозванного. Знаходиться він в Греції.

І як можна поєднати веселе свято Калити, як пошук своєї шлюбної пари і безшлюбну цнотливість якогось заброди Андрія, який до України не має жодного стосунку? Християнство забуло свою ж заповідь, “не вкради”, і безсоромно намагається вкрасти праукраїнські свята, спотворюючи їх юродивими андріями.

Приходить кінець християнським, іудо-візантійським  побрехенькам.

Українці прозрівають.

Справжні українські традиції вічні і незнищенні!

Література, яка може Вас зацікавити:

ВОЛХОВНИК: ПРАВОСЛОВ РІДНОЇ ВІРИ.

ВЕЛЕСОВА КНИГА. СЕРГІЙ ПІДДУБНИЙ.

ВЕЛИКИЙ КОД УКРАЇНИ – РУСІ. СЕРГІЙ ПІДДУБНИЙ.

СОТВОРЕННЯ СВІТУ. ІВАН ФРАНКО

МЕЧ АРЕЯ. ІВАН БІЛИК

ВІРА ПРЕДКІВ НАШИХ. ВОЛОДИМИР ШАЯН

ВІРА ПРЕДКІВ НАШИХ. ВОЛОДИМИР ШАЯН – ТОМ II

ІЛЮСТРОВАНА ІСТОРІЯ УКРАЇНИ ВІД НАЙДАВНІШИХ ЧАСІВ ДО СУЧАСНОСТІ. ЧАСТИНА ПЕРША. ОЛЕКСАНДР КОВАЛЕВСЬКИЙ, ЛЕОНІД ОСАУЛЕНКО.

1. В основі всіх свят річного циклу – боротьба світла з темрявою. Світло – життя, а темрява – небуття. Хаос, Морок.
2. Калита – традиційне, найбільше релігійне свято молоді у дохристиянську добу.
   3. У Калиті відбився світогляд Предків: боротьба двох сил природи – світла і темряви, тепла і холоду, весни й зими.
3. Калита – символ Сонця Ясного.
   У давнину Калита – свято хлопців, а свято Долі – дівчат. Християнство «прив’язує»
   Калиту до свята Андрія. І нині в столиці ревні християни влаштовують вечорниці: Калита- на Андрія.
4. Дослідники нашої звичаєвості, зокрема Сумцов, зважаючи на сонячну тематику цього свята, ставили його в ряд з Різдвяними містеріями, зважаючи на атрибути солярного змісту.
   6. За масштабами дійств калитянських і символікою образів воно є окремим святом, що відповідає хліборобському календареві Українців.

Запитання Калитянського на святі Калиті:

1. Що наймиліше? – Сонце.
   2. Хто нашу землю зогріва, людей добрих звеселя? – Сонце.
   3. Що найкругліше? – Сонце.
   4. Що найясніше? – Сонце.
   5. Що найшвидше? – Світлоносна думка.
   6. Що найстрашніше? – Пітьма.
   7. А кого боїться Пітьма? – Світла.
   8. Хто наймудріший? – Творець. Всевишній.
   9. Чому? – Бо він сотворив усе. Видиме і невидиме.
   10. Що не має ні початку, ні кінця? – Усесвіт.
   11. А хто найдавніший? – Усесвіт.
   12. А хто вічний’? Невпинний? – Небесний Рух.
   13. Куди найдовша дорога? – У світ білий.
   14. А що за світом білим оцим? – Другий, третій, сотий і незліченно їх.
   15. А де розляглися вони? – У неосяжному Космічному Безмежжі.
   16. Де ж узявся Всесвіт? – Сотворений із Порожнечі Володарем Безмежжя. З’явилося Суще.
   17. По чийому образу Всевишній його творив таким досконалим і величним? – За власною подобою.
   18. А хто найдужчий? – Вода.
   19. Що найрівніше? – Промені Сонця, світил.
   20. Скільки ж тих променів у Сонця? – А скільки травинок, квіточок, зерняток, листочків на деревах, комашинок, рибинок, звіряток, людей і всього живою у світі.
   21. А що не має меж? – Сяяння зірок, світла у Космосі.
   22. А скільки ж їх у небесах? – А як піску у морі. Стільки, скільки крапель в океані.
   23. Що ж найсолодше? – Наша Калита.
   24. А яка вона? Найясніша. Найзолотіша. Найкрасніша.
   25. А де щороку береться Калита? – Наша Калита з вогню виліта.
   26. А хто її випік? – Українці.
   27. А звідки ж вони? – 3 Усесвіту.
   28. То скільки літ нашій Калиті? – Скільки й нам, українцям.
   29. А скільки ж нам літ? – Стільки, скільки й землі нашій.
   30. Чому Калита наша солодка? – Бо вкладено у неї таїну Української Сили.
   31. А де ми, українці, черпаємо собі сили? – У Сонця Ясного, у Неба Високого і Зір Ясних.
   32. То скільки променів у Калити? – А скільки всіх Українців було і є у світі.
   33. А який найдовший промінь у Сонця? – А той, на якому пеклася наша Калита.
   34. Куди найкоротша відстань? – Від пана Калитянського до Калити.
   35. А найдовша? – Од Коцюбовського до Калити.
   36. Звідки ж ти прибув? – 3 країни Калити.
   37. А де ж ця країна? – Це держава Україна.
   38. Де ж вона? – По обидва боки Дніпра розташована.
   39. Де зараз кусають Калиту? – У 7-ій Галактиці.
   40. А де ж та 7-а Галактика? – Її орбіти проходять через Українські землі.
   41. Що зараз відбувається на Чумацькому Шляху? – Віють просо на кашу до Свята Калити.
   42. Так хто ж Калиту кусає? – А хто світлоносні мислі має.
   43. А кому під силу Калиту кусати? – Звісно, нам, Українцям, про теє знати.
   44. А хто ж ми? – Світлоносці з Усесвіту.
   45. А де взялися? – 3 Космосу послані.
   46. А куди йдемо? – До нових Галактик.
   47. Що найщедріше? – Сила променів сонячних, сяяння зірок.
   48. А що не знає впину? – Сяяння енергії Сонця, зірок, планет.
   49. Що ж не можна виміряти? – Всесвіт і Світло у ньому.
   50. Що найбагатше у світі? – Земля.
   51. А що найвище над Усесвітом? – Рай.
   52. А хто в ньому перебуває? – Творець Небес і Світу.
   53. І скільки літ? – А завжди.
   54. А хто ще? – І душі Предків наших. Бережуть нас. Лад на Землі.
   55. А що найчорніше? – Всесвітнє Зло, що таїться у Пітьмі.
   56. А що найдорожче нам? – Україна з Богом у серці.
   57. А найсвятіше? Душі Предків і Дух Безсмертя вкраїнського.
   58. А хто ж рідня нашій Калиті? – Коляда, Купайло, Великдень.
   59. На чому висить Калита? – На найдовшому промені найяснішої зірки.
   60. Що не можна вкусити у Калиті? – Її дірку, через яку вона прив’язана.
   61. Хто завжди в дорозі до людей? – Світлоносні: колядники, калитники.
   62. Хто ніколи не зникає? – Творець Усесвітів.
   63. А хто найдосконаліший? – Господар Усесвітів.
   64. Що ж було до Початку Світу? – Безодня. Хаос.
   65. А хто змінив усе? – Бог. Абсолют.
   66. А що є найбільшим скарбом? – Небесні Благодаті.
   67. Хто ж найбагатший господар? – Бог-Творець.
   68. Де розміщена Вічна Радість? – На Небесах.
   69. Хто ж вічно священнодіє, творить? – Сварог.
   70. Що важко щодня осягати людині своїм розумом? – Істину.
   71. Що ніколи не вичерпується? – Божі Благодаті.
   72. У чім вони проявляються? – У світлі ясному, у радощах життєдайних, у животворній силі.
   73. А що найдорожче Українцеві? – Україна.
   74. А що вище неї? – Небо.
   75. А як воно зветься? – Небо наше. Українське.
   76. А де центр нашої Галактики? – Там, де стоїть пан Калитянський з Калитою.
   77. А хто ж такий пан Калитянський? – А він є Космічна Вісь нашої Духовної Галактики. Бо втримує Калиту – Сонце.
   78. Як священнодіють колядники? – Вони засівають нашу планету Світлом і Зерном.
   79. А чиї ми діти, онуки? – «Ми, Сонцеві діти», «Дажбожі внуці». Ось тому славимо Дажбога. Шануємо батька Оря.
   80. Які визначальні риси Української душі? – Сонцелюбність і Світославність.
   81. Скільки ми, Українці, будемо у Світі? – А допоки Світла найяснішого, Небесного. Стільки ж буде й ходи нашої Світлоносної.
   82. Де черпає силу Дух Українського Безсмертя? – У Вселенському (Світовому) Розумі, будучи його невід’ємною складовою.
   83. На яких орбітах перебуває наша віра? – Вона виколисана потужним сяянням тріади Зоряних Сил: Сонцем, Місяцем, Зорею або Сонцем, Місяцем, Дощиком (Богом).
   84. Хто Єдиний і Всемогутній? – Бог. Абсолют.
   85. Хто поза Часом і Простором, все уміщує і все охоплює, Незмінний і Всюдипроявний? – Сварог.
   86. Що є Все єдине? – Воно: Єдине у Всьому.
   87. Що є Гармонією? – Любов двох Начал. Їхнє взаємозлиття.
   88. Чия єдина Воля діє у Космосі? – Бога. Абсолюта.
   89. В чому вона проявляється? – У творенні Всесвітів незчисленних.
   90. Яка найулюбленіша страва українців? – Каша.
   91. А найдавніша? – Каша. Ми і Долю нашу кличемо їсти з нами кашу.
   92. Як постає багатоманіття всього Сущого? – Із Абсолюта, його Верховної Мудрості.
   Зусиллями двох Начал (Чоловічого і Жіночого) виникає Всесвіт. Усе Суще.
   93. Що є найбільшою таємницею Усесвіту? – Дія всепроникаючого Світла, яке зумовлює
   Небесний Рух.
   94. У чому сутність Світу? – У взаємодії Вогню (Світла) і Води.
   95. Яка найвища якість Усесвіту? – Світи, Всесвіти, народжені з Хаосу, в своїй еволюції постають у Гармонії довершеній, доконечній.
   96. У чому вища Мудрість Світобуття? – У проявах Радости Світотворення.
   97. Що є ознакою Божої Дії? – Людська Душа. Вона по суті своїй є складовою Небес, знамення Бога, один з могутніх знаків Усевишнього і передвісник проголошення істинності всіх світів його.
   98. А що було у Почині Світу? – Бажання сотворити Суще. Воно було першим Насінням Думки Єдиного Бога.
   99. Яка найбільша таїна таємниць людського буття? – Єднання кожної душі і Бога як прояв Нескінченності і Вічності її. Джерело Усеєдності та Усеєдиності.
   100. Без чого не може жити мисляча людина? І хвилину? І секунду? – Без думки.
   101. А де висить наша Калита? – В Українському Небі.
   102. А де ж Українське Небо розпростерлося? – Воно там, де перебуває Український Дух. У неосяжних Космічних Безмежжях.
   103. Що завжди наповнює нашу душу неспокоєм? – Невідступне шукання Істини.
   104. У Всесвіті постала нова Духовна Галактика. Яке її ймення? Як звати її? – У-кра-ї-на.
   105. Хто поза Часом і Простором’? – Абсолют. Першосубстанція.
   106. А що є Істиною? – Дорога до Бога. Зв’язок з Ним.
2. Торох-торох – розсипався горох, почало світати – нічого збирати? – Зорі.
   Розсипався горох на сто дорог? – Зорі.
   Розсипалось на ніч зерно, глянули вранці – нема нічого? – Зорі.
   Перша звечора одна ходить краля чарівна? – Вечірня зірка.
   Серед моря, моря стоїть золота комора? – Місяць.
   Світить, та не гріє? – Місяць.
   Через тин лисий віл дивиться? – Місяць.
   Рогатий, а не бик? – Місяць.
   Хто ходить по світу без ніг і без торби? – Місяць.
   Один чабан тисячі овець пасе? – Місяць.
   Поле не міряне, вівці не щитані, пастух рогатий? – Місяць, зорі.
   Розстелене рядно, а на ньому горошок і окраєць хліба? – Місяць, зорі.
   Ой за лісом, за пралісом золота діжа сходить? – Сонце.
   За яром, за горою красний вогонь горить? – Сонце.
   По морі, по морі золота тарілка плаває? – Сонце!
   За лісом, за пралісом червона паляниця печеться? – Сонце.
   Вдень у небі гуляє, а увечері на землю сідає? – Сонце.
   Маленьке кругленьке – усьому світові миленьке? – Сонце.
   Хто однаково всіх любить, всіх однаково голубить? Кожний скоса тільки гляне, а обняти не дістане? – Сонце.
   Весь вік по одній дорозі ходить, а назад не вернеться? – Сонце.
   Що іде вперед і не вертається? – Сонце.
   Що горить без полум’я? – Сонце.
   Вдень є, а вночі нема? – Сонце.
   Що сходить без насіння? – Сонце.
   Стоїть дуб-вертолуб, на тім дубі-вертолубі сидить птиця-вертолиця, ніхто її не дістане, ні цар, ні цариця, ні красна дівиця, ні попи, ні дяки, ні ми, козаки? – Небо і Сонце.
   Золотий прийшов, а срібний пішов? – Сонце і Місяць.
   Сестра до брата в гості прийшла, а він від неї ховається? – Сонце, Місяць.
   По соломі ходить, а не шелестить? – Проміння.
   Прийде в дім – не виженеш, а час прийде – само вийде? – Проміння.
   Мету, мету – не вимету, несу, несу – не винесу, пора прийде – само вийде? – Проміння.
   Що у світі пайбагатше? – Земля.
   Два брати весь вік живуть, а разом не сходяться? – Небо і Земля.

 ЗАПИТАННЯ-ВИСМІЮВАННЯ ДО ПАНА КОЦЮБОВСЬКОГО:

1. Калитянський:
   – Пане Коцюбовський! Ти Калиту кусати хочеш? Дак ти ж своїм конем задом їдеш і до самого дідька прибудеш.
   Коцюбовський:
   – І боком-наскоком, передом чи задом, головою чи ногою я нетрі минаю, Галактики перебігаю, стомислим зором до Небесного Руху припадаю – я до Калити нашої ще ближче підступаю – вкусити Всемогутньої Сили бажаю.
2. 2. Калитянський:
   – Пане Коцюбовський! Як же ти сидиш невміло – у твого коня ліве копито одлетіло?
   Коцюбовський:
   – А мій кінь світлоносний, поза хмарами пролітає, у ліве копито грубить, в сусідню Галактику звіщає, що вкраїнський Рід у граді Кия саме зараз Калиту кусає.
3. 3. Калитянський:
   – Що ж ти, пане Коцюбовський, на рогач (коцюбу) заліз, на лівий бік похилився та й сам по коліна в болото закотився. Що ж ти тепер будеш робити?
   Коцюбовський:
   – Копита мого коня виткані з чистого сяяння зірок всеясних і не бояться: ні чорного бруду, ані в’язкого мастила, ані нечистої сили! Коневі моєму і на Небесні Високості сягати, а мені – під силу нашу Калиту Красну кусати.
4. 4. Калитянський:
   – Пане Коцюбовський , ти ж на пеньку сидиш, а він мохом обріс і в землю вгруз, тобі ні йти, ні скакати – і Калити Красної не кусати!
   Коцюбовський:
   – А мій пеньок та ростучий – бо це кінь швидкобіжучий, ще й крилатий, всеясний, я на ньому долечу до Калити вчасно.
5. 5. Калитянський:
   – Як же ти, пан Коцюбовський, до Калити скакав, що й перед свого коня втеряв? Куди ж ти тепер одним задом доїдеш?
   Коцюбовський:
   – Мій кінь летючий, всеможний! Передніми ногами у сусідню Галактику сягає, а задніми по Українській землі пробігає, і до Красної Калити вчасно прибуває.
6. 6. Калитянський:
   – Пане Коцюбовський, як та їдеш? У твого коня немає ніг.
   Коцюбовський:
   – Мій кінь всеосяжний, столикий, крилатий, понад світи злітає, і в град-столицю, в цю світлицю кусати Красную Калиту я встигаю.
7. Примітка: Такі дошкульні запитання задавати тим, хто не в образі під’їздить до Калити, не описує поетично біг свого коня, не означує його особливими якостями.

МОНОЛОГ КОЦЮБИНСЬКОГО-КОЦЮБОВСЬКОГО:

1. – Гей в червонім жупані, та на білім коні, осяйному, дзвінкому, крилатому я спішу, мчу, лечу, ногами землі торкаю, густії ліси пробігаю, високії гори перескакую, глибокії моря перепливаю, попід самими Небесами пролітаю, та до цієї світлиці, що на шляху широкім у столиці, нашої красної Калити вкушати, встигаю!– Але хто ж це такий великий і дужий на моєму шляху стає і не дозволяє мені через високі пороги переступати? Гей, пане Калитянський! Предку-сину Україно-слов’янський! Я коня могутнього маю – всі мури-фортеці розбиваю, враже військо розметаю! Словом віщим кручу, верчу, до Калити іще ближче підступаю – її всемогутньої сили вкусити бажаю.
   Будеш кресати? А я буду кусати!
2. 2. – Я, пан Коцюбовський із Оріянського краю, на коня осяйного, дзвінкого, семикрилого сідаю, вмить попід синіми Небесами пролітаю, незчисленні Галактики й Усесвіти проминаю
   та й забігаю до цієї світлиці, що знаходиться на велелюднім шляху града Кия-столиці,
   аби нашої золотої й найсолодшої Калити кусати.– Здоровим і преславним будь, пане Калитянський, Предку-сину Український!
   Я буду Калиту кусати!!!
   – А я буду кресати!!!!
3. 3. Коцюбовський:
   – Із самих Карпатських гір, де розсіялось Князівство Ясних Зір, я їду, їду до цієї хати – солодкої Калити кусати!

Автор: Олександр Фисун

Література, яка може Вас зацікавити:

ВОЛХОВНИК: ПРАВОСЛОВ РІДНОЇ ВІРИ.

ВЕЛЕСОВА КНИГА. СЕРГІЙ ПІДДУБНИЙ.

ВЕЛИКИЙ КОД УКРАЇНИ – РУСІ. СЕРГІЙ ПІДДУБНИЙ.

СОТВОРЕННЯ СВІТУ. ІВАН ФРАНКО

МЕЧ АРЕЯ. ІВАН БІЛИК

ВІРА ПРЕДКІВ НАШИХ. ВОЛОДИМИР ШАЯН

ВІРА ПРЕДКІВ НАШИХ. ВОЛОДИМИР ШАЯН – ТОМ II

ІЛЮСТРОВАНА ІСТОРІЯ УКРАЇНИ ВІД НАЙДАВНІШИХ ЧАСІВ ДО СУЧАСНОСТІ. ЧАСТИНА ПЕРША. ОЛЕКСАНДР КОВАЛЕВСЬКИЙ, ЛЕОНІД ОСАУЛЕНКО.