Немає ЖОДНОЇ української казки, легенди, байки, прислів’я, приказки, пісні, де б церква, піп, дяк, або монах були позитивними персонажами. Це і є найголовніше свідоцтво, як наш народ ставиться до юдохристиянства.

Зоря Степова

“Як накосили ми на Масниці лободи та щириці,та збудували церкву,та й повісили солом’яний дзвін, та повстяне серце: як задзвонили на Різдво, а на Великдень чуть. Як стали до нас йти люди говіти, ні з ким не розминешся і нікого не видно.”

Ось додаткові приклади:

Так, відомий київський митрополит ХУІІ століття, Петро Могила, називав друкованим словом запорізьких козаків “ребеллізантами”, тобто – людьми несамовитими у вірі і відступниками; православний пан Адам Кисіль, у той же час, відгукувався про них, як людей “ніякої віри” – “релігіоніс нулліс”; уніатський митрополит Рутський назвивав козаків людьми “без релігії” – “сіне релігіоне”, а думні дяки московські 1594 року трактували їх перед послами німецького імператора Рудольфа Другого, очолюваними Еріхом Лясотою, “людьми, що не мають страху Божого”. Іронічним щодо релігійності козаків був також і Пантелеймон Куліш. Часто наводять у доказ і відому українську весільну пісню зі словами:

Славні хлопці-запорожці Вік звікували – попа не видали, Як забачили та й у полі цапа, Отаман каже:”Оце, братці, піп, піп!” Осавул каже:”Що я й причащався!” Славні хлопці-запорожці Віку звікували, церкву не видали; Як забачили та й у полі скирту, Отаман каже:”Ото, братці, церква!” Осавул каже:”Я в їй сповідався”.

Козаки розуміли, що воїн і основи християнства є речі несумісні. Як може козак , який захищає Вітчизну любити своїх ворогів? Або підставляти ліву щоку, коли луплять по правій? Абсурд!

Козаки бачили, де юдохристиянство-там завжди підлість і зрада. Піп Мельхіседек здає московитам Гонту і Залізняка, архімандрит Сокальський закликав козаків скласти зброю перед московитами, бо вони ж православні і тим погубив Запорізьку Січ. Важко пояснити, якими релігійними переконаннями керувався, наприклад, гетьманський осавул Іван Мазепа, котрий допоміг Москві обрати 8 листопада 1685 “вгодного їй київського митрополита Гедеона… а вдячна Москва через два роки зробила його гетьманом”. Відступництво відоме всім народам. Але одних воно навчило більше і вони уникали національних руїн, а інші й до сьогодні відчувають караючі наслідки непослідовності , у тому числі, й релігійної але не каються. А даремно. Бо московська церква досі успішно діє в Україні, молиться за кіріла, ліліпутіна, москвинське воїнство і царя-батюшку і цьому лютому божевіллю не видно кінця. Станемо справжньою, незнищенною нацією лише тоді, коли вчинимо за порадою видатного французького мислителя Еміля Золя: Цивілізація не досягне досконалості, доки камінь останньої церкви не впаде на голову останнього попа. То зробимо все, щоб здійснити заклик і пророцтво Тараса Шевченка: Церков–домовина розвалиться, і з під неї встане Україна!

Замовити можна перейшовши за посиланням книги.

КРІР. БОЙОВЕ МИСТЕЦТВО УКРАЇНСЬКИХ ХАРАКТЕРНИКІВ. АНАТОЛІЙ КОНДРАТЬЄВ, СЕРГІЙ ГОРЕЛИШЕВ