Автор: Таня Сівак.
Знов наближається 31 жовтня, Діди – знов здійнявся галас “Геловін – то не наше!”, “то гріх і аццкій сотона!”, “вбережемось від чужого!”.))
Коротше, все то тлін, а в ніч на 1 листопада люди таки знов вшановуватимуть Бога, дякуватимуть Гніву Божому за Його невтомну працю з нищення негідного в Сущому. І згадуватимуть тих, хто пішов в засвіти. Розповідатимуть про них дітям і онукам.
А також шанобливо відпроваджуватимуть заблукані душі знані й незнані до Бога (а те, що в дохлої лапотніни за “душу” мається, – на остаточне знищення, як належить).
—
В народі то сі зве “Діди” – і коли ніхто й не чув про комерційну забавку Гелловіну, все одно по селах різьбили ліхтарі душ з гарбузів, несли свічки на цвинтар, ставили ліхтарі на ґанку і попри двір, лишали миску з пригощанням.
