Із серії «Трипільські легенди» Олександра Завалія

Легенда створена філософом-науковцем шляхом синтезу фактичних археологічних та етнографічних джерел, власної наукової роботи та творчої інтуїції. Автор, використовуючи багаторічний досвід вивчення трипільської спадщини, реконструює глибинні смисли духовного світу наших Предків крізь призму сучасного розуміння.

Давним-давно, понад шість тисяч років тому, у зелених долинах між Дніпром і Дністром жив мудрий народ – трипільці. Їхні поселення були великими й красивими, з розписними глиняними хатами, що стояли колами, немов обіймали одна одну.

В одному з таких селищ жив хлопчик на ім’я Коло. Звали його так тому, що він любив котити все кругле: каміння, глиняні горщики, навіть великі гарбузи з городу. Він був дуже допитливим і постійно придумував щось незвичайне. Коли інші діти грались із глиняними іграшками, Коло майстрував дивні винаходи, що вражали уявою.

Найбільше за все Коло любив ліпити з глини. Його руки були золотими – що б не зробив, усе виходило красивим і міцним. Батько навчив його секретів гончарства, а мати показала, як змішувати різні види глини, щоб вироби були міцнішими.

Одного дня маленька сестричка Кола захворіла. Вона лежала в ліжку й сумувала, бо не могла гратися з іншими дітьми. Коло вирішив зробити для неї щось особливе, щоб розвеселити сестру.

“Зліплю їй найкрасивішого бичка, який тільки може бути!” – подумав хлопчик і взявся до роботи.

Спочатку він виліпив тулуб бичка – великий і міцний. Потім додав голову з рогами і чотири ніжки. Розмалював його яскравими фарбами, як це робили всі трипільські майстри.

Але коли бичок висох, Коло зрозумів, що іграшка красива, проте така сама, як і в усіх інших дітей. А для сестрички треба було зробити щось особливе, що не було б схоже на всі інші іграшки.

«Як зробити так, щоб мій бичок був особливим і розвеселив сестричку?» – замислився Коло.

Він спробував прив’язати до іграшки мотузку і тягнути, але бичок перекидався і бився боками об каміння. Спробував поставити його на тонкі палички щоб котити, але й це не допомогло. Як він не намагався, нічого особливого створити не вдавалося.

Цілий день Коло думав і експериментував. Увечері, коли сонце сідало за горизонт, він сидів біля річки й дивився, як вода котить камінчики по піщаному дну. Раптом він побачив, як по воді пливе величезна колода, легко обертаючись від сили течії. Потім його увагу привернув великий круглий камінь, що легко котився берегом під водою.

“Он воно що!” – скрикнув Коло. “Треба зробити щось подібне!” – вигукнув хлопчик і помчав додому швидше вітру.

Всю ніч трудився Коло при світлі вогнища в батьківській клуні над дивним задумом: узяв найкращу глину, яку мати тримала для особливих випадків, і почав ліпити щось незвичне – не копитця для свого бичка, а чотири маленькі круглі диски, рівні, як місяць у повню, та міцні, як камінь. Посередині кожного зробив дірочку. Потім узяв міцну паличку й проткнув нею диски наскрізь.

Коли сонце зійшло, Коло обережно поставив свого глиняного бичка на підлогу. О диво! Бичок покотився вперед легко й плавно, мов жива істота! Круглі диски оберталися, несучи іграшку, і вона пливла по землі, немов човен по тихій воді, залишаючи за собою рівні сліди від коліщат.

(розмалюй глиняного бичка, якого створив трипільський хлопчик Коло)

Коло був у захваті. Він прив’язав до бичка мотузочку й потягнув – іграшка пішла за ним покірно, немов зачарована, і серце хлопчика забилося від радості, адже нарешті йому вдалося створити те, що підніме настрій коханій сестричці.

“Сестричко! Подивись, що я для тебе зробив!” – радісно закричав Коло, вбігаючи в хату.

Дівчинка аж сіла в ліжку від здивування. Такої дивовижної іграшки вона ще ніколи не бачила! Бичок легко їздив по хаті, повертав за мотузочку, а його круглі “копитця” весело стукотіли по долівці. Очі дівчинки засяяли, мов зорі в безхмарну ніч, і сміх її задзвенів по хаті, наче гірський струмок.

“Як це можливо? ” – дивувалася сестричка.

“Я приліпив йому круглі копитця!” – пояснював Коло. “Усе кругле добре котиться й прагне рухатися. Треба лише допомогти йому знайти свій шлях!” 

“Тепер він може ходити за тобою, люба сестро, і ти швидко одужаєш зі своїм іграшковим охоронцем”, – сміявся разом із сестрою Коло.

Слава про дивовижну іграшку розійшлася по всьому трипільському селу швидше за вітер. Усі діти з селища прибігли подивитися на дивовижний винахід. Вони ніколи не бачили, щоб щось могло так легко рухатися! Дорослі теж приходили й дивувалися такому задуму.

“Це ж справжнє диво! ” – казали вони. “Ніхто ще не додумувався зробити такі круглі штуки для руху!”

(Трипільська дівчинка з глиняним бичком. Фрагмент картини В. Крижанівського “Космічне з’явлення Тельця” (2012 р.))

Старий мудрець роду, побачивши винахід Кола, довго дивився на незвичну річ і мовчав, а потім раптом промовив: “Хлопче, ти створив щось більше, ніж іграшку. Це втілення братерської любові, що здатна творити дива. Твій винахід полегшить нашому народу працю на віки вічні”.  

І справді, слова мудреця виявилися пророчими. Незабаром дорослі майстри почали робити великі кругляки з дерева, щоб возити на них важкі вантажі. Тепер можна було легко перевозити мішки зерна, глиняний посуд для обміну в інших поселеннях, будівельні матеріали та подорожувати далекими дорогами.

Винахід Кола поширився по всіх трипільських землях, а згодом і далеко за їх межі. Мандрівники з далеких країв, побачивши, як легко пересуваються трипільські вози з круглими дисками, просили навчити їх такого ремесла. І розійшовся винахід Кола по всьому світу, як річки розтікаються від гори до моря. Кажуть, що саме тому наші Предки-трипільці стали такими заможними, відомими і могутніми. 

Винахід Кола отримав назву “колесо” – на честь імені трипільського винахідника, який перший у світі придумав цю дивовижну річ. Від того часу Кола вважали великим мудрецем та новатором, який осягнув таємницю кругового руху, що править життям усього живого. Кажуть, що саме він придумав ще й трипільський гончарний круг, щоб горщики виходили ідеально круглими.

Так минули тисячоліття. Приховалися під землею трипільські поселення, заросли їхні дороги, збиті возами, але колесо залишилося жити. Воно котилося через віки й епохи – на римських колісницях і середньовічних возах, на перших паровозах і сучасних автомобілях. І де б воно не з’являлося, завжди несло з собою пам’ять про маленького хлопчика, який хотів зробити щось особливе для своєї коханої сестрички.

Кажуть мудрі люди, що найвеличніші винаходи народжуються не з прагнення слави чи багатства, а з любові і бажання зробити світ трішки кращим. І тому легенда про те, як трипільці колесо винайшли, – це не просто розповідь про винахід, а притча про те, як дитяча доброта може змінити світ назавжди.

А ще кажуть, що коли хтось робить щось від щирого серця, не думаючи про винагороду, то його справа стає безсмертною, мов зірки на небі. Так і винахід маленького Кола продовжує служити людству, нагадуючи нам, що найпростіші речі народжуються з найчистіших почуттів.

Книга автора статті, вченого Олександра Завалія, яку можна замовити тут: https://sribnovit.com/product/nebelivs%ca%b9kyy_dysk_oleksandr_zavaliy/

НЕБЕЛІВСЬКИЙ ДИСК. ОЛЕКСАНДР ЗАВАЛІЙ

Вперше таємниця “Небелівського диска” розгадана! “Небелівський диск” – стародавній артефакт, одна з найбільш інтригуючих археологічних згадок початку XXI ст., яка досьогодні повністю не була розгадана…