«Трипільські вівтарі» складають значну й різноманітну групу релігійних об’єктів періоду енеоліту, які відкриваються археологічною наукою протягом останнього сторіччя на великій території поширення Трипілля-Кукутенської культурної спільності. На сьогодні утворився значний масив інформації, який вимагає відповідної систематизації та релігієзнавчого осмислення цього явища.

Вівтарі Трипілля, як елементи трипільської релігійної системи досі залишалися в стороні від комплексного вивчення. Хоча немає сумнівів, що вони несуть велике значення, як джерело інформації про ритуально-міфологічну систему не тільки Трипілля-Кукутенської спільноти, а й загалом доісторичних суспільств.

Особливого значення у дослідженні набувають вівтарі відкриті на території України під час розкопок Небелівського храму (Трипільської культури) у Кіровоградській області, Україна, адже вони є одними з найбільших храмових вівтарів свого часу у всій ойкумені стародавнього світу, а їх конструкція та іконографія добре збережена. Ці сакральні об’єкти одночасно являють собою найбільш ранній у світовій історії тип вівтарів, які були залучені до справляння архаїчних, храмових обрядів (приблизно 4000 – 3900 рр. до н. е.).

В роботі розкриваються типологічні, іконографічні, хронологічні, ідеологічні питання, які стосуються вівтарів трипільського періоду з території сучасної України, Румунії та Угорщини. Особливий інтерес складає питання про функціонування жертовників у культових місцях – святилищах та храмових спорудах трипільців, а також в побутових та громадських місцях. В кінцевому результаті, автор статті розкриває релігійну та соціальну функцію «трипільських вівтарів».

Keywords: енеоліт, Трипілля-Кукутень, Україна, Стародавня Європа, вівтарі, хрест, символи, релігія, космологія.

Introduction.

IV тис. до н. е. вважається в сучасній Україні початком енеоліту та часом розквіту однієї з першої європейської цивілізації землеробського типу – Трипільської протоцивілізації (культури Трипілля-Кукутень). Це стародавнє населення Європейського континенту на великих територіях свого існування мали загальний ряд елементів у своїй матеріальній та духовній культурі, які пройшли через все історичне буття цієї спільноти не зважаючи на значну часову присутність на карті Стародавньої Європи (за сучасними оцінками приблизно 2700 років існування трипільської культурної спільноти¹). Одне з особливо важливих релігійних явищ, яке вирізняється культурною сталістю та характеризує в цілому релігійну систему стародавніх землеробів є використання вівтарів – сакральних об’єктів де здійснювалися архаїчні ритуали з використанням вогняної стихії.

Відповідно до Великої електронної української енциклопедії, вівтар – це місце священнодійства, зв’язку вірянина з Богом через принесення ритуальних дарів, – поширені в більшості релігій світу, зокрема у численних архаїчних культах, християнстві, буддизмі, індуїзмі, даосизмі, синтоїзмі, неоязичництві, різноманітних магічних практиках тощо². Слідуючи іншому визначенню, вівтар – це споруда, на якій здійснюються жертвопринесення чи інші підношення з релігійною метою, або якесь інше священне місце, де відбуваються церемонії. Вівтарі зазвичай перебувають у святилищах, храмах та інших священних місцях³. В цілому вівтар також можна вважати місцем контакту вірян з духовним світом, місцем молитви або ж поклоніння Богам, Богу чи Богиням. Це простір обговорення, діалогу та місце духовного взаємообміну. Жертвопринесення, покладання  дарів,  піднесень,  возливань,  розведення  пахощів,  ритуальне

¹ Videiko, M. Yu. (2015). Ethnosocial transformations in Central and South-Eastern Europe V-IV millennium BC. Ph.D. Thesis, Taras Shevchenko National University of Kyiv Publishers. (In Ukrainian). С. 449.

² Вівтар (Велика українська енциклопедія). URL. https://vue.gov.ua/%D0%93%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%B0_%D1%81%D1%82%D0%B E%D1%80%D1%96%D0%BD%D0%BA%D0%B0

³ Cengiz Cetin. Foundation’s Structure of Monumental Altars with Colonnade: SÜTUNLU-AVLULU ALTARLARDA ALTYAPI. Ankara Üniversitesi Dil ve Tarih-Coğrafya Fakültesi Dergisi47, 2 (2007) 27-47. URL: https://www.academia.edu/25487175/Foundations_Structure_of_Monumental_Altars_with_Colonnade_S%C3%9CTU NLU_AVLULU_ALTARLARDA_ALTYAPI

приготування їжі (тощо) були основним засобом обміну у просторі вівтарних священнодій.

Трипільська протоцивілізація від самих початків свого існування й до занепаду використовувала культ вогню, який значною мірою реалізовувався у використанні вівтарів. Протоміста на невеликі села забезпечувалися ритуальними вівтарями від домашніх хат до святилищ та храмів. Споруджувалися вівтарі вогню й просто неба, використовувались переносні та мініатюрні вівтарики. Відомі випадки спорудження тимчасових глиняних вівтарів – тонких глиняних майданчиків, які залишалися після проведення ритуалу, як правило в ритуальних ямах⁴. Такий релігійний вираз можна вважати підтвердженим загальнокультурним явищем, що складає для нас важливий релігійний смисл доісторичних людей, які уявляли божественний світ через власний фільтр тогочасного природного сприйняття. Більш того, метою всіх наших зусиль є пошук ключів до «місць освячень», які використовувалися для ритуальних дій, щоб в кінцевому результаті реконструювати релігійну та соціальну функцію «трипільських вівтарів». Це ж одночасно являє собою певну культурну ідентифікацію світогляду європейського етносу, який може розкриватися й з таких культурних об’єктів, як вівтарі. Такий релігійний об’єкт, як архаїчний вівтар, на погляд автора, несе в собі колективну пам’ять та асоціації, які являються загальними культурно-духовними цінностями багатьох народів.

Попри  пройдене  майже  сторіччя  з  моменту  відкриття  перших

«трипільських вівтарів» їх релігійне значення залишається мало вивченою темою та в цілому має фрагментарний характер. Можна констатувати, що в спеціально підготовлених наукових працях дана тематика комплексно не розглядалась. Цей факт спонукає до ґрунтовного, академічного вивчення такого релігійного феномену, як стародавні вівтарі землеробського етносу, головним чином за археологічними матеріалами, які на сьогодні складають значний масив інформації.

⁴ Cucuteni and ancient Europe. The collection of scientific works. № 414. Kyiv : 2016. 134 p. – Р. 45-48

Роль архаїчних релігій, як важливого чинника у соціальному та духовному розвитку автохтонних народів було цілком недооцінена. Новітні наукові відкриття та залучення нових емпіричних матеріалів надають якісно нові, сучасні можливості для дослідження енеолітичної релігії землеробського типу та її конкретних виявів – «трипільських вівтарів». Такі розвідки в межах сучасної релігієзнавчої науки вимагають розширення предметного поля дослідження, залучаючи зокрема надбання з суміжних наук: археології, етнографії, археоастрономії, мистецтвознавства. Дана дослідницька робота також ґрунтується на загальнонаукових принципах історичного, діалектичного і логічного аналізу, об’єктивності та системності. Відтак дослідження вівтарів трипільської релігії виходить на міждисциплінарний рівень що в цілому підвищує значення проведеної роботи.

Методологічною основою даного дослідження є археологічні джерела – фактичні матеріальні пам’ятки пов’язані зі стародавніми вівтарями. Саме археологічні здобутки яскраво розкривають ці специфічні релігійні об’єкти стародавнього світу. На основі таких емпіричних даних в процесі дослідження сформувалися нові гіпотези та системні висновки.

Для досягнення дослідницьких результатів, автором статті були розв’язані такі дослідницькі завдання:

• здійснено висвітлення загальної типології «трипільських вівтарів»;
• проведено системне дослідження побутових вівтарів у трипільських житлах;
• проведено системне дослідження вівтарів у сакральних трипільських спорудах;
• проаналізовано особливості вияву мініатюрних та переносних вівтарів;
• розкрито художній вираз вівтаря трипільської культури з його ідеологічним контекстом, який зображено на унікальній керамічній посудині трипільського часу;
• проведено гіпотетичну реконструкцію ритуалів спорудження деяких трипільських вівтарів;
• на сформованому дослідницькому масиві інформації автор формує відповідні висновки про релігійні та соціальні функції вівтарів Трипілля.

Така структура даної роботи зумовлена логікою дослідження, характером його предмету та завданнями. Порядок вищенаведених дослідницьких завдань відповідає структурі розділів наукової роботи.

1. Загальна типологія «трипільських вівтарів».

Що стосується загальної типології трипільських вівтарів, на сьогодні є достатньо матеріалів для її розкриття та утвердження. В останні десятиліття археологічною наукою було виявлено нові пам’ятки, які значно поповнюють реєстр знань про стародавні «трипільських вівтарів».

Укрупнено, весь трипільський комплекс вівтарів можна розділити на вівтарі, які використовувалися в сакральних спорудах (святилищах, храмах), побутові вівтарі, які відображали індивідуальну / сімейну культову діяльність, вівтарі громадського типу, які віднайдені в загальноцеремоніальних культових ямах та громадських спорудах (майстерні, будинки для зібрань тощо) та вівтарі переносного й мініатюрного типу (вівтарики-курильниці). Їх також можна розділити на вівтарі стаціонарного типу, тимчасового та переносного типу. Останні завдячуючи своїм невеликим розмірам ймовірно використовувалися у домашньому чи похідному вжитку, можливо були атрибутами в погребальних церемоніях просто неба, або ж були вотивними предметами.

1. Форми «трипільських вівтарів».

Археологічною наукою відкриті округлої^{5 6}, прямокутної^{7 8} та хрестоподібної форми «трипільські вівтарі»^{9 10}. Переносні «трипільські вівтарі»

⁵ Tsvek E. V. Certain aspects of World View of the Tribes of the East Tripolian Culture, in Interacademica, vol. II-III, Bucureşti 2001, pag. 24-38. P. 25-27.

⁶ Lazarovici G., Lazarovici M. Sanctuarele culturii Precucuteni – Cucuteni. Angvstia, Arheologie, 2008. P. 9-40. P. 14.

⁷ Tsvek, E. V. Vesely Kut, a New Centre of the East Tripolian Culture, Arheologia Moldovei, 22, Iaşi, 2016, pag. 17-

29. (Р.19).

⁸ Passek, T. Periodizatsiia tripol¦skikh poseleniĭ, III-II tysiacheletie do n. ė. [Trypillian settlement periodization…], Materialy i issledovaniia po arkheologii SSSR (in Russian) 10, Moscow: Izd-vo Akademii nauk SSSR. P. 83.

⁹ Rassamakin Y., 2012.Absolute Chronology of Ukrainian Tripolian Settlements. F. Menotti, A.G. Korvin-Piotrovskiy (eds.). The Tripolye Culture Giant-Settlements, in Ukraine. Formation, Development and Decline. Oxbow Books. P. 195.

¹⁰ Lazarovici G., Lazarovici M. Sanctuarele culturii Precucuteni – Cucuteni. Angvstia, Arheologie, 2008. p. 9-40, P. 14

відповідали за формою стаціонарним вівтарям. Їх конструкція утримувалась на чотирьох ніжках-підставках¹¹. Мініатюрні вівтарики виконувались переважно колоподібної та хрестоподібної форми без ніжок-підставок.

На погляд автора та переважної більшості оприлюднених археологічних матеріалів, найбільш поширена форма «трипільських вівтарів» являє собою хрестоподібний жертовник, який нагадує грецький, рівносторонній хрест чи

«листок конюшини», якщо проводити аналогію із рослинним світом. Саме такі вівтарі добре відомі з керамічних моделей споруд трипільської культури¹² (“Figure 1”), (“Figure 2”) та являються однією з головних інтер’єрних особливостей сакральних споруд трипільців, що буде розглянуто у даній роботі.

¹¹ Encyclopedia of Tripillian Civilization (2004). In 2 vols. Vol. II. Novokhatko, L.M. (editor’s head). Sovereign undertaking Knizhkov Chamber of Ukraine named after. Ivan Fedorov. National commission of Ukraine on the rights of UNESCO. Corporation “Industrial branch of Donbass”; ZAT “Petroimpeks”. Ukrpoligrafmedia publishing. ISBN 966-8703-00-6 – Р. 40, Р. 92.

¹² Encyclopedia of Tripillian Civilization (2004). In 2 vols. Vol. I. – P. 330-331.

“Figure 1”. Керамічна модель житла Трипільської культури з хрестоподібним вівтарем по центральній вісі споруди (з приватної колекції

«ПЛАТАР» (Україна)). Приблизно IV тис. до н. е.

“Figure 2”. Керамічна модель житла Трипільської культури з хрестоподібним вівтарем по центральній вісі споруди (артефакт з трипільського поселення Попудня (Україна)). Приблизно IV тис. до н. е.

Керамічні моделі святилищ та жител, в яких спостерігається хрестоподібний тип вівтаря виявлено на території України, в Попудні (“Figure 2”), на поселенні Черкасів Сад, Сушківці, а також з добре відомої моделі з колекції «ПЛАТАР» (“Figure 1”) ¹³.

Можна сказати, що хрестоподібні вівтарі та вівтарі інших типів являються елементом сакрального місця або ж місця поклоніння. В цьому висновку ми враховуємо їхнє фактичне місцезнаходження у спорудах, та й те, що найчастіше

«трипільські вівтарі» пов’язані з великими трипільськими поселеннями, де вже чітко визначено релігійну поведінку.

2. Матеріали з яких виготовлялись «трипільські вівтарі».

Вівтарі, як стаціонарного, тимчасового так і переносного типів, виготовлялися з глини, з домішками, або без них. Для прикладу сім вівтарів з Небелівського храму (Україна) трипільської культури були побудовані з чистої

¹³ KOVÂCS, ADELA. Temples, sanctuaries, altars in Neolithic and Cooper Age from South-East Europe – Suceava: Editura Karl A. Romstorfer, 2016. P. 247.

глини без домішок¹⁴. Ідентичну особливість глиняних вівтарів виявили при розкопках трипільського ритуального центру в урочищі Олександрівка (Україна)¹⁵, що може вказувати на певну сакральну традицію побудови вівтарів у сакральних спорудах за певними канонами. Зовнішня поверхня вівтарів зазвичай покривалась тонким шаром глини, а їх поверхня часто має сліди відновлень або ж періодичних ремонтів.

Ще одним матеріалом для виготовлення вівтарів був камінь. Відомі мініатюрні вівтарики виготовлені з каменю¹⁶. Без сумніву виготовлення таких предметів культу вимагало досить тривалого часу та особливої наполегливості, враховуючи тогочасні виробничі інструменти якими оброблялися кам’яні поверхні. Виготовлення таких унікальних та трудомістких предметів могло обґрунтовуватись сферою релігійних переконань, що часто має ірраціональний характер.

3. Художнє оформлення вівтарів.

Поверхні вівтарів були пофарбовані в жовтий чи червоний кольори¹⁷. Більшість задокументованих випадків відкритих вівтарів зі слідами червоного кольору^{18 19}, що визначає їх традиційний візуальний канон. Для фарбування використовувалась вохра, червоний вапняк та інші природні барвники.

«Трипільські вівтарі» прикрашалися художніми мотивами у вигляді намальованих орнаментів та священних символів. Відомі вівтарі із зображенням

¹⁴ Видейко М., Чапмен Д., Гейдарская Б. Исследования Мегаструктуры на поселении трипольськой культуры у с. Небелевка в 2012 г. vol. VII [XXII], nr. 1. Tyragetia : 2013. c. 97-123. – С. 109.

¹⁵ Бурдо Н. Б., Відейко М. Ю. Трипільська культура. Спогади про золотий вік. Харків : Фоліо, 2007. 450 с. – С. 101.

¹⁶ Encyclopedia of Tripillian Civilization (2004). In 2 vols. Vol. II. Novokhatko, L.M. (editor’s head). Sovereign undertaking Knizhkov Chamber of Ukraine named after. Ivan Fedorov. National commission of Ukraine on the rights of UNESCO. Corporation “Industrial branch of Donbass”; ZAT “Petroimpeks”. Ukrpoligrafmedia publishing. ISBN 966-8703-00-6 – Р. 73.

¹⁷ KOVÂCS, ADELA. Temples, sanctuaries, altars in Neolithic and Cooper Age from South-East Europe – Suceava: Editura Karl A. Romstorfer, 2016. P. 258.

¹⁸ KOVÂCS, ADELA. Temples, sanctuaries, altars in Neolithic and Cooper Age from South-East Europe – Suceava: Editura Karl A. Romstorfer, 2016. P. 247-248.

¹⁹ Відейко М., Бурдо Н. «Мегаструктура» – Храм на трипільському поселенні біля с. Небелівка. Культовий комплекс Кукутень-Трипілля та його сусіди: зб. наук. пр. / М. Відейко, Н. Бурдо. Київ : Астролябія, 2015. 476 с. – С. 325.

свастики в колі²⁰, складних хвилястих та колоподібних орнаментів²¹, сонячних розгорток. Відомі навіть екземпляри з зображенням місячного календаря. Так в Одеському археологічному музеї НАН України зберігається переносний вівтар- столик з відображенням місячного календаря, який віднайшовся на трипільському поселенні Березівка (“Figure 3”).

“Figure 3”. Березівський переносний вівтар із зображенням астрономічного календаря. 1. Вид зверху. Промальоване зображення та фото. 2. Вид знизу. Промальоване зображення та фото. Приблизно кінець III тис. до н. е.

Ритуальний вівтар-столик був знайдений В. Цибесковим у трипільському житлі серед скупчення ритуальних речей: там були чаші на антропоморфному піддоні, моноклі та ін. Вівтар-столик має вигляд круглого диска з невисоким бортиком, який спирається на чотири циліндричних ніжки. Диск з обох сторін вкритий спіральним заглибленим орнаментом. Система місячно-сонячного календаря, відкрита на матеріалах пам’яток причорноморського енеоліту С. Дворяніновим, об’єктивно дозволяє виділити на непошкодженій поверхні березівської знахідки сукупності штрихів та ямок з 7, 84 та 112 елементів (відповідно ¼ частина річного циклу видимого Місяця у сонячному році), які мають календарне значення^{22 23}.

²⁰ Chernovol, D. (2008) The interior of a Tripolye house (according to the materials of the Talianki settlement. In A. Korvin-Piotrovskiy and F. Menotti (eds) Tripolye Culture in Ukraine: the giant-settlement of Talianki: 177–91. Kiev: Korvin Press. P. 174.

²¹ Національний музей історії України. Виставка «Трипілля: культ, віра, храм» відкриється 23 травня. URL: https://nmiu.org/anonsy-museum/757-vystavka-trypillia-kult-vira-khram-vidkryietsia-23-travnia

²² На східній межі Старої Європи. Матеріали міжнародної наукової конференції, Кіровоград, Небелівка, 12-14 травня 2015 року. Кіровоград : 2015. 86 с. С. 80.

²³ Українське небо 2. Студії над історією астрономії в Україні: збірник наукових праць. Львів : Інститут прикладних проблем механіки та і математики ім. Я. С. Підстригача НАН України, 2016. 669 с. С. 22-24.

Інколи в центрі «трипільських вівтарів» були влаштовані заглиблення, які можливо несли в собі символічне значення умовного центру, своєрідного mundus, від якого розгортався священний простір центром якого був сам релігійний вівтар (“Figure 1”, “Figure 11”). Також такі центральні заглиблення могли бути влаштовані для поміщення в них ритуальних посудин, що також досліджується з керамічних моделей трипільських споруд (“Figure 4”).

“Figure 4”. Хрестоподібний вівтар з чашею в центрі. Керамічна модель житла Трипільської культури з приватної колекції «ПЛАТАР» (Україна). Приблизно IV тис. до н. е.

Така трипільська мініатюрна пластика цілком відповідає фактичним знахідкам з трипільських поселень. Відомо, що в Шкарівському святилищі виявлені повернуті на схід два вівтарі з сакральними заглибленнями²⁴.

4. Розміри «трипільських вівтарів».

²⁴ Мозговий І. П. (2019). РÓСИ, або ПЕРЕДДЕНЬ УКРАЇНИ. Суми, Коллаж-Принт. С. 36.

За розмірами «трипільські вівтарі» укрупнено можна поділити на домашні вівтарі – меншого розміру, та вівтарі з храмового простору та сакральних споруд – які стали одними з найбільших за своїми розмірами у всій ойкумені стародавнього світу. В діаметрі домашні / житлові вівтарі були зазвичай 1,6-1,8 м, іноді досягали 2 м²⁵. У відкритому у 2012 р. Небелівському храмі трипільської культури найбільший вівтар досягав в діаметрі 5,3 м, що є релігійним феноменом стародавнього світу. Найменший вівтар Небелівського храму оцінений у 0,5 м²⁶. У світовій культурі відомі стародавні Хананські квадратні вівтарі розміром у 8 м в діаметрі, однак такі культові вияви відносяться до епохи пізньої бронзи²⁷.

«Трипільські вівтарі» як правило були підняті над рівнем землі орієнтовно від 0,1 до 0,3 м. На трипільському поселенні у Володимирівці були відкриті вівтарі висотою в 0,35 м²⁸ (“Figure 5”).

²⁵ Rassamakin Y., 2012.Absolute Chronology of Ukrainian Tripolian Settlements. F. Menotti, A.G. Korvin-Piotrovskiy (eds.). The Tripolye Culture Giant-Settlements, in Ukraine. Formation, Development and Decline. Oxbow Books. P.

195.

²⁶ Відейко М., Бурдо Н. «Мегаструктура» – Храм на трипільському поселенні біля с. Небелівка. Культовий комплекс Кукутень-Трипілля та його сусіди: зб. наук. пр. / М. Відейко, Н. Бурдо. Київ : Астролябія, 2015. 476 с. – С. 325.

²⁷ Waszkowiak J. (2014) Pre-Israelite and Israelite Burnt Offering Altars in Canaan. The Polish Journal of Biblical Research. Vol. 13, No. 1-2 (25-26). Poland, The Enigma Press. pp. 43-69. P. 44.

²⁸ Бурдо Н. (2005). CАКРАЛЬНИЙ СВІТ ТРИПІЛЬСЬКОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ. С. 59

“Figure 5”. Хрестоподібний вівтар відкритий на трипільському поселенні Володимирівка (Україна). Приблизно IV тис. до н. е.

2. Вівтарі в трипільських житлах.

Вівтар чи жертовник – це одне з найважливіших особливостей будівель всіх стародавніх культур саме тому, що цей елемент житлового простору мав конотації пов’язані з використанням вогню. Вогняний вівтар був осередком і центром поклоніння та проявом щоденного благочестя.

Одночасно з опалювальними приладами (пічками) чи не в кожному будинку протоміст трипільців були присутні вівтарі для ритуальних потреб. Для прикладу в одному з протоміст-гігантів Трипільського світу Тальянках, вівтарі були виявлені майже в кожному будинку²⁹. Саме ця особливість інтер’єру трипільських хат (“Figure 6”) вказує на те, що для побутових справ використовувалась пічка, а вівтар був осередком домашньої святості. В цілому

²⁹ Rassamakin Y., 2012.Absolute Chronology of Ukrainian Tripolian Settlements. F. Menotti, A.G. Korvin-Piotrovskiy (eds.). The Tripolye Culture Giant-Settlements, in Ukraine. Formation, Development and Decline. Oxbow Books. P.

195.

до 90 % всіх розкопаних трипільських жител будь-якого розміру мали піч чи вівтар³⁰.

“Figure 6”. Художня реконструкція інтер’єру трипільської хати. Художник В. Руденко.

Повсемісне використання домашніх вівтарів у трипільських поселеннях де вже чітко була сформована релігійна поведінка відображає їх роль у народній релігії та демонструє, що вівтарі вогню мали важливе значення в сімейних церемоніях. Жертовники, без сумніву, в трипільські часи стають ідеалізованими місцями для проведення ритуалів та здається відігравали важливу роль у добробуті всіх членів сім’ї.

1. Розміщення вівтарів у житловій зоні трипільців.

Побутові «трипільські вівтарі» в спорудах завжди розташовувались біля задньої стіни житлової зони біля округлого віконця, навпроти входу в приміщення. Це особливо виразно простежується на збережених глиняних

³⁰ Burdo N., Videiko M., Chapman J. and Gaydarska B. Houses in the Archaeology of the Tripillia–Cucuteni Groups. URL: https://www.researchgate.net/publication/302214293_Houses_in_the_Archaeology_of_the_Tripillia- Cucuteni_Groups

моделях у формі відкритих майданчиків на ніжках, які також виконували функції культових предметів³¹ (“Figure 1”, “Figure 2”, “Figure 7”, “Figure 8”).

“Figure 7”. Керамічна модель трипільського житла з хрестоподібним жертовником (з приватної колекції «ПЛАТАР» (Україна)). Приблизно IV тис. до н. е.

³¹ Крвавич Д.П., Овсійчук В.А., Черепанова С.О. Українське Мистецтво. – Львів. Видавництво “Світ” 2003. – С. 61.

“Figure 8”. Керамічна модель трипільського житла з хрестоподібним жертовником з поселення Сушківка. Приблизно кінець ІV тис. до н. е.

Варто зазначити, що фактичні археологічні розкопки трипільських будинків проведені на поселеннях Томашівської локальної групи підтверджують єдиний конструктивний тип зі стандартним набором деталей, в яких вівтарі завжди розміщувалися по центральній осі будинку біля задньої стіни житлової зони, навпроти входу (“Figure 9”).

“Figure 9”. Layout of Tripolye houses (Talianki giant-settlement): (a) residential area; (b) residential area with annex (outhouse) attached to the entrance area (porch) on the left hand side.

Відповідно до вище наведеного матеріалу можемо пересвідчитися, що в реальній житловій зоні трипільців справа від входу в споруду завжди розміщувалась піч, зліва від входу – подіум з керамічним посудом, а навпроти входу біля задньої стіни – вівтар вогню. Такий високий рівень стандартизації, мабуть, зумовлений тим, що будівництво поселень було колективною діяльністю. Не слід виключати існування ряду ідеологічних табу, які забороняли відхилення від прийнятих правил³². За висновками археологів, які проводили розкопки житлових будинків на трипільських поселеннях: «Вівтарі біля коротшої стіни житлового приміщення та печі праворуч від входу – це загальні риси більшості трипільських жител»³³. Тут варто зазначити, що у житловому просторі вівтар завжди займав центральне положення, певно тим самим одночасно підкреслював своє значення композиційного центру у житті родини. З наведених археологічних матеріалів стає зрозумілим, що керамічні моделі насправді відповідають реальним трипільським житлам в загальних інтер’єрних особливостях. Відтак

³² Chernovol Dmitriy (2012). Houses of the Tomashovskaya Local Grou. The Tripolye Culture Giant-Settlements in Ukraine (pp.182-209). OXBOW BOOKS. https://doi.org/10.2307/j.ctvh1dvmn.13 Р. 200.

³³ Chernovol Dmitriy (2012). Houses of the Tomashovskaya Local Grou. The Tripolye Culture Giant-Settlements in Ukraine (pp.182-209). OXBOW BOOKS. https://doi.org/10.2307/j.ctvh1dvmn.13 Р. 202.

немає причин не довіряти цьому джерелу знань, яке передає у мініатюрних формах особливості трипільського житла і що найголовніше для нашого дослідження, особливості «трипільських вівтарів». Звідси можна зробити висновок, що керамічні мініатюри трипільських споруд (в тому числі храмові мініатюри) складають важливий дослідницький інтерес, як одне з достовірних джерел трипільської минувшини.

2. Релігійна традиція спорудження побутових вівтарів.

На прикладі «світоглядного стандарту» за яким споруджували вівтарі вогню в трипільських житлах можемо спостерігати релігійну мережу вогняно- жертовних місць поклонінь, розташованих в різних куточках трипільського світу, але виконаних за однаковим принципом. Це вказує на те, що трипільці брали участь у складному процесі соціальних взаємовідносин, об’єднаних на положеннях релігійних переконань та мали змогу утримувати населення у певних релігійних ідеях значний історичний час та на великих, навіть за сучасними мірками, територіях. Для прикладу вищенаведеного варто навести Трипілля-Кукутенські вівтарі з території України та Румунії, які розійшлися, як в часі, так і в сотнях кілометрів (“Figure 10”, “Figure 11”).

“Figure 10”. Хрестоподібні вівтарі вогню, розкопані на трипільському поселенні Володимирівка (Україна). Приблизно IV тис. до н. е.

“Figure 11”. Трипілля-Кукутенські хрестоподібні вівтарі вогню, відкриті на території сучасної Румунії: (а) Вівтар з Подурі; (б) Реконструйований хрестоподібний житловий вівтар (з музею повіту Ботошані).

Релігійна традиція споруджувати вівтарі вогню у формі хрестоподібної вимостки підтверджується й з інших ареалів Трипілля-Кукутенського світу. Ідентичний кукутенський вівтар був відкритий на території Угорщини. Там хрестоподібне вогнище описується як «кутній лист конюшини». В центрі вівтаря було влаштоване округле заглиблення. Цей вівтар пройшов послідовні етапи реставрації, та на останніх етапах функціонування він набуває овального вигляду³⁴.

Відомо, що централізовані об’єднання завжди залишають після себе ознаки єдиних стандартів, культурної й технологічної уніфікації. У випадку з Трипіллям та їхньою релігійною сферою життя ми на прикладі таких ритуальних об’єктів, як вівтар вогню досліджуємо сліди подібної уніфікації та феномен поширення єдиних релігійних стандартів на великих територіях. Можливо вони не мали вираженого єдиного адміністративного центру, проте ймовірно змогли створити релігійно-соціальний інститут надтериторіального характеру, заснований на здатності утримувати населення в стабільних релігійних ідеях. У всякому разі вівтарі вогню Трипілля-Кукутенської спільноти з житлових споруд з різних місць їхнього перебування сьогодні нам добре про це нагадують. Існування домашніх

³⁴ Kovacs, A. (2016). Temples, Sanctuaries, Altars in Neolithic and Cooper Age fro m South – East Europe . Suceava. Р. 246-247.

вівтарів вогню у трипільців насамперед незаперечно свідчить про їх рівень релігійної ментальності та сприяє формуванню знань про місце сім’ї в енеолітичному суспільстві.

Значення домашнього вівтаря і сьогодні входить у поняття близьке майже усім народам. Вогнище – це сакральний центр дому та символ родини.

«Батьківське вогнище», «родове», чи «сімейне» – це все гарні епітети домашнього добробуту та родинної єдності. На додаток, здається що на початках всякої організації житлового простору та за психологічним аспектом архетипу

«Дім» мало б відразу йти поняття «вогню», а не закритого простору чи стін. Мабуть, це вроджена в людську психіку особливість збереженням теплом. До того ж червона сфера вогню гарно асоціюється з людською кров’ю – продовженням життя. Відтак, вогонь та іманентний йому вівтар досі залишається священним явищем у народів світу.

3. Вівтарі сакральних трипільських споруд.

Не відомо що було первинною традицією споруджувати вівтарі вогню у сакральних спорудах чи будувати їх у власних житлах, але ці релігійні об’єкти були присутні в житті трипільців в обох випадках та мали однаковий символічний вираз.

Враховуючи, що як правило загальнопоселенські трипільські храми або ж святилища розміщувалися у центрі поселення – у випадку з невеликими населеними пунктами, та в східній частині поселення зі східним підходом – у випадку з поселеннями гігантами, а сакральні споруди визначали загальне планування забудови всього поселення³⁵, можемо припустити що офіційні, загальнокультові вівтарі релігйних споруд впливали чи надихали своєю формою на створення домашніх вівтарів. Подібну аналогію ми зустрічаємо у Стародавньому Єгипті під час правління фараона Аменхотепа III в Малкате. Там було запроваджено будувати домашні вівтарі відповідно до образу офіційних храмових вівтарів. Це узгоджується з ідеєю про те, що державна релігія та

³⁵ Zavalii, O. (2023) Temples and Sanctuaries of the Cucuteni-Trypillian Culture from the Territory of Ukraine and Moldova Based on the Results of the Latest Geomagnetic Researches. Advances in Historical Studies, 12, 138-162. doi: 10.4236/ahs.2023.124011.

зростаюче значення релігійних свят могли спонукати людей особисто звертатися до богів на домашніх вівтарях³⁶. Тут же варто взяти до уваги тезис Л. Мамфорда, що святилище по суті є зародком села та міста, яке поряд з релігійною функцією служили місцем спілкування та взаємообміну між людьми³⁷.

1. Вівтарі трипільських святилищ.

Вперше «трипільські вівтарі» вогню в культовій споруді були відкриті археологічною наукою під час розкопок на урочищі Коломийщина поблизу с. Халеп’я³⁸ (Київська обл., Україна). Так починаючи з 1934 р. до 1938 р. Інститут історії матеріальної культури Академії наук Української Соціалістичної Радянської Республіки та Академії наук Союзу Радянських Соціалістичних Республік розкопали стародавнє трипільське поселення, в центрі якого відкрилися дві найбільші на поселенні споруди площа яких складала 140 м² та 90 м², а всі інші житлові будинки були начебто підпорядковані цим спорудам – були обернені центральними входами до них. За радянською наукою ці приміщення були визнані коморами для зберігання збіжжя³⁹. Сучасні наукові дослідження визнають ці приміщення святилищами трипільського поселення Коломийщина⁴⁰. В центрі одного з цих святилищ було виявлено три хрестоподібних, глиняних вівтарі (“Figure 12”) та дві зернотерки для подрібнення зерна⁴¹.

³⁶ Weiss, L. (2009) Personal religious practice: house altars at Deir el-Medina. The Journal of Egyptian Archaeology. Vol. 95. London, Published by the Egypt exploration society. P. 193-208.

³⁷ Schmidt К., 2011. Sie bauten die ersten Tempel Das rätselhafte Heiligtum der Steinzeitjäger Die archäologische Entdeckung am Göbekli Tepe. SPb. : Aletheia. Sankt Petersburg.

³⁸ Трипільська культура. Т. 1. – К., Видавництво академії наук УРСР, 1940. – С. 18.

³⁹ Трипільська культура. Т. 1. – К., Видавництво академії наук УРСР, 1940. – С. 16.

⁴⁰ Завалій О. Про трипільське святилище 4 тисячоліття до Р. Х., яке радянська наука визнала коморою (за мотивами енциклопедії «Трипільська культура» 1940 р.). URL: https://tureligious.com.ua/pro-trypilske- sviatylyshche-4-tysiacholittia-do-r-kh-iake-radianska-nauka-vyznala-komoroiu-za-motyvamy-entsyklopedii-trypilska- kultura-1940-r/#_ftn12

⁴¹ Трипільська культура. Т. 1. – К., Видавництво академії наук УРСР, 1940. – С. 484.

“Figure 12”. Хрестоподібний вівтар зі святилища на трипільському поселенні Коломийщина (Україна). Приблизно перша половина III тис. до н. е.

Святилища на трипільському поселенні Коломийщина займали центральну площу утворюючи собою умовний центр від якого колом розходилися житлові будинки. Релігійні споруди були зорієнтовані своїми головними входами на схід сонця, з цієї ж сторони світу житлова забудова поселення відносно святилищ була відсутня, ймовірно з метою забезпечення культових та церемоніальних функцій пов’язаних зі сходом сонця. Сьогодні нам відомо, що трипільські громадські будівлі – Храми та святилища, розташовувалися в заздалегідь визначених місцях та пов’язувалися з сонячним культом⁴².

Громадській вівтар також був виявлений на трипільському поселенні Сабатинівка (Україна) в споруді, яка за всіма параметрами належить до культового характеру. В дослідженій будівлі виявлено великий вівтар та шістнадцять жіночих фігурок, які сиділи на мініатюрних глиняних крісельцях з

«рогатими» спинками. Глинобитний жертовник округлої форми знаходився в

⁴² Zavalii, O. (2023) Temples and Sanctuaries of the Cucuteni-Trypillian Culture from the Territory of Ukraine and Moldova Based on the Results of the Latest Geomagnetic Researches. Advances in Historical Studies, 12, 138-162. doi: 10.4236/ahs.2023.124011.

глибині будинку, навпроти центрального входу. Влаштування дослідженої ранньотрипільської будови та її атрибути дають можливість припустити, що це був храм, в якому здійснювали магічний обряд розтирання зерна та випікання з його борошна священного хліба⁴³. Ймовірно вівтар вогню в цьому храмі чи святилищі міг відігравати додаткову роль у приготуванні жертовного хліба.

“Figure 13”. Графічна реконструкція інтер’єру трипіля-кукутенського святилища з обкладинки книги A. Kovacs «Temples, sanctuaries, altars in Neolithic and Cooper Age from South-East Europe».

2. Храмові вівтарі вогню та їх археоастрономічне значення.

Якісно новим етапом у дослідженні культових споруд трипільців та їх вівтарів стало відкриття Небелівського храму у 2012 р. поблизу села Небелівка, Кіровоградської області (Україна)⁴⁴. Ця релігійна будівля стала найбільшою в ареалі культурного комплексу Трипілля- Кукутень⁴⁵.

⁴³ Українське небо 2. Студії над історією астрономії в Україні: збірник наукових праць. Львів : Інститут прикладних проблем механіки та і математики ім. Я. С. Підстригача НАН України, 2016. 669 с. С. 19.

⁴⁴ Відейко М. Ю. Етносоціальні трансформації у центральній та південно-східній Європі V-IV тис. до н.е.: дисертація на здобуття наук. ступеня доктора історичних наук: 07.00.005 / Михайло Юрійович Відейко. Київ : Київський національний університет, 2015. 462 с. / с. 231-233.

⁴⁵ Відейко М., Бурдо Н. «Мегаструктура» – Храм на трипільському поселенні біля с. Небелівка. Культовий комплекс Кукутень-Трипілля та його сусіди: зб. наук. пр. / М. Відейко, Н. Бурдо. Київ : Астролябія, 2015. 476 с.

, с. 310

Храм у всі часи являється структурою, призначеною для ритуальних дій таких як молитва, обряд або ж жертвопринесення. Як священна територія, храм обладнаний спеціальними меблями, реліквіями, сакральним посудом, різним інвентарем. Керування храмами як правило здійснюють служителі культу. Через важливість храмів у архаїчних суспільствах вони показують вищий рівень архітектурної майстерності, досягнутий певною спільнотою⁴⁶.

В Небелівському храмі трипільської культури відкрилося відразу сім вівтарів на поверхнях яких виявлено сліди розведення вогню у доісторичні часи їх функціонування. Порівнюючи Небелівські храмові вівтарі з вівтарями інших сакральних споруд трипільців та їх побутовими виразами, знаходимо разючу схожість у їх виконанні.

Сім вівтарів Небелівського храму були хрестоподібного типу та традиційно нагадують всі інші відомі трипільські хрестоподібні вівтарі, які віддалено нагадують листок конюшини (“Figure 14”).

“Figure 14”. The floor plan of the Nebelivka Temple, according to the level of the first floor.

Вівтарі у просторі Небелівського храму були розділені у відношенні 3 до 4: три найбільші вівтарі знаходилися у головному ритуальному залі; чотири менші вівтарі знаходилися у святилищі перед входом у головний ритуальний храмовий

⁴⁶ Kovacs, A. (2016). Temples, Sanctuaries, Altars in Neolithic and Cooper Age fro m South – East Europe . Suceava. Р. 16.

зал. Найбільший храмовий вівтар головного ритуального залу досягав розміру в діаметрі у 5,3 м. Найменший храмовий вівтар знаходився у святилищі храмового комплексу і був оцінений у 0,5 м в діаметрі. Поверхні вівтарів були підняті над рівнем землі приблизно на 0,30 м. Всі сім вівтарів були пофарбовані в червоний колір⁴⁷.

Вірогідно «трипільські вівтарі» Небелівського храму розділені у відношенні три до чотирьох несуть у собі архаїчні уявлення про будову Всесвіту та метафорично виражають ідею його структури. Так автором було помічено, що три вівтарі ритуального залу в інтер’єрі Небелівського храму мають логіку розмірності, прив’язану до точок основних сонячно-річних астрономічних явищ над східним горизонтом. Уся річ у видимих точках сходу й заходу Сонця в час річних рівнодень та сонцестоянь, що обґрунтовувало світовий просторовий порядок. Найбільший з вівтарів Небелівського храму приходиться саме на північно-східну частину храму – на ту частину світу та споруди, де підіймалось над обрієм Сонце найдовшого річного дня (21-22 червня). Середній за розміром вівтар головного ритуального залу знаходиться точно на світовій вісі «схід – захід» був зорієнтований в просторі на точку сходу сонця в дні рівнодень (21-22 березня та 22-23 вересня). Найменший вівтар головного ритуального залу розміщується у південно-східній частині храму, відповідно спрямований на точку горизонту де фіксувалося зимове сонцестояння (21-22 грудня) (“Figure 15”).

⁴⁷ Відейко М., Бурдо Н. «Мегаструктура» – Храм на трипільському поселенні біля с. Небелівка. Культовий комплекс Кукутень-Трипілля та його сусіди: зб. наук. пр. / М. Відейко, Н. Бурдо. Київ : Астролябія, 2015. 476 с. – С. 325.

“Figure 15”. Видимий шлях сонця у ключових точках Року з прив’язкою до розмірності вівтарів головного ритуального залу Небелівського храму.

Вівтарі головного ритуального залу Небелівського храму гармонійно відповідають логіці розмірності та їх положенню у релігійному комплексі з огляду на симетрію небесного обертання. Оскільки весь храмовий комплекс був обернений на точку сходу сонця на рівнодення, то ліва частина головного ритуального залу та його найбільший вівтар якраз знаходився на світовій вісі північний-схід – півнійчний-захід, що обумовлено точками сходу та заходу Сонця на сонячне сонцестояння. Саме в цей день Сонце «окреслювало» по небокраю своє найбільше коло сходячи та заходячи в північній частині світу. Середній за розміром вівтар знаходився на світовій вісі схід-захід, відповідно найменший вівтар на вісі південний схід – південний захід та був розміщений в лівій частині храму, в точці простору та часу коли Сонце окреслювало своє найменше у році

«коло часу». Згадаймо ведичну мудрість, яка наголошує: «Хочеш зрозуміти сутність Бога – подивись на Сонце». Ще Платон підкреслював необхідність вивчати рух небес, бо в гармонійній симетрії небесних обертань криється духовна досконалість, до якої людське розуміння має прямий доступ. Так Трипільський храм надає нам всі підстави у цьому переконатися.

Відразу варто зазначити, що подібна організація сакрального простору відносно річного континууму у священних спорудах чи організація самих споруд відносно сонячно-астрономічних точок над горизонтом не є унікальним явищем суто трипільської культури (хоча таке релігійне явище визнається найдавнішим у світовій культурі). Для прикладу варто навести космічно часові культові споруди культури мая, а саме археологічну пам’ятку Вашактун засновану VIII-VII ст. до н. е.⁴⁸ (“Figure 16”).

“Figure 16”. Схематичний план храмово-астрономічного комплексу культури мая у Вашактунті.

Наведений приклад є подібним з організацією вівтарів Небелівського храму та проявляє певні закономірності космологічного типу світогляду архаїчних народів.

Розміщення найбільшого та найменшого вівтаря головного ритуального залу та центрального заглиблення (“Figure 14”) також утворює приховане

⁴⁸ Felix P. Paturi. (1989). Die grossen Rätsel unserer Welt. Stuttgart-Munchen : Deutscher Bucherbund GmbH & Co.,P. 54-57.

астрономічне значення. Якщо провести пряму лінію від центру храму, від заглиблення, й до двох означених вівтарів, то уявний кут складе приблизно 80 °, що відповідає куту сходу сонця між точками літнього та зимового сонцестояння на широті Небелівки. Цей факт показує, що будівники Небелівського храму чітко розуміли астрономію, геометрію та математику 6000 років тому.

Щодо чотирьох вівтарів Небелівського храму, які знаходились перед входом у головний ритуальний зал, вони могли позначати число культу місяця, адже чотири, як стародавнє поняття часу, походить від чотирьох фаз Місяця (новий місяць, перша чверть, повний місяць, третя чверть), що також виражалось у різноманітних трипільських культових ідеограмах. Така генеза вівтарів Небелівського храму може додатково підкріплюватися тим, що чотири вівтарі розміщувалися у повністю закритому двоповерховому залі, умовно поділеному на дві частини «сонячним коридором» (“Figure 14”). Разом з тим три найбільші вівтарі храму розміщувалися у частково відкритому до неба ритуальному залі, що могло символізувати поділ храмового комплексу на світоглядні зони, де темне приміщення символізувало ніч та чотири фази місяця – чотири вівтарі, відповідно світле приміщення символізувало день та три ключові сонячно- астрономічні явища, які були підкреслені трьома вівтарями зорієнтованими в просторі на ці явища. Наведені сім астрономічних явищ дня та ночі організовують весь просторово-часовий континуум року, і ймовірно відповідають вівтарям Небелівського храму та його різним частинам комплексу. Відомо, що в трипільській культурі існують відповідники в зображальній традиції вищенаведених припущень де ніч та день позначені білими та чорними квадратами та проходить обігравання сакральними числами три, чотири та сім. Такий вияв відомий з сюжету культового горщика з приватної колекції конфесії

Релігія Трипілля» (“Figure 17″).

“Figure 17”. Культовий горщик трипільської культури з приватної колекції конфесії «Релігія Трипілля» (Україна). Приблизно IV тис. до н. е.

Так у верхній частині представленого горщика по колу горловини зображуються три лінії, виконані у традиційному стилі «сонячних розгорток» чи

«сонячних дуг», якими небесне світило огинає небо протягом дня. Показово, що таких дуг саме три, адже як було наведено вище – це укрупнений символічно- числовий показник річної містерії над східним горизонтом. Від горловини горщика можемо спостерігати вертикальні чотири лінії в середині яких зображені чорні та білі рівнобічні квадрати, чергування яких у порядку шахової дошки надають контекст дня та ночі, які почергово змінюють один одного. Тут важливо відзначити, що доріжка з квадратів від верху композиції до самого низу на архаїчному артефакті має числовий показник тридцять. Така доріжка з чорно- білих квадратів зображена з обох сторін горщика, який рівноцінно поділений такою «шахівницею» навпіл. Якщо умовно прийняти чорний та білий квадрат шахівниці за добу (день та ніч), тоді такі пари складуть загальний числовий показник у тридцять умовних діб, що відповідає повному місячному циклу. З цього можна зробити припущення, що чотири лінії, які умовно утримують в собі шістдесят чорних та білих квадратів, це не що інше, як чотири фази місяця в яких завуальовано 30 календарних місячних діб. Далі композиція розгортається до центру горщика сімома дугоподібними лініями (чи не три сонячні події разом з чотирма фазами місяця?), які воєдино поєднуються зі складним спіральним колом, яке займає основу всього сюжету культового трипільського горщика. Саме

ж центральне коло передає числовий показник, який може бути пов’язаний з метафорою року. Таке коло виконане стародавніми майстрами з десятьох спіралей, завитків чи лабіринтів, що у світлі досліджень трипільської календарної системи на основі Небелівського диску – автентичної календарної системи трипільського світу⁴⁹, проявляє десятичну систему року. Іншими словами трипільський рік (у всякому разі Небелівської локальної групи трипільської культури) рівнозначно ділився на десять періодів по 36 днів. З цього можемо припустити, що центральний сюжет культового горщика з приватної колекції «Релегія Трипілля» зображав священність року у його основних сонячно-місячних календарних орієнтирах з числовими показниками три, чотири, сім, десять, тридцять. Все це варто було навести, щоб знову таки повернутися до теми трипільських вівтарів Небелівського храму, які ймовірно уособлювали собою ключові моменти сонячно-місячних явищ та передають числові показники три до чотирьох, що складає священну сімку. Автор вбачає в такій ідеї відомий орфічний принцип «що вгорі, те й внизу» – людина є мікрокосмосом, яка створює на землі відповідники небесного світу. Відтак вічна закономірність видимих небесних символів ймовірно формувало відповідну сакральну архітектоніку трипільського храму в стародавній релігії космологічного типу.

Весь комплекс вівтарів Небелівського храму був створений стародавніми мудрецями у такий спосіб, щоб певно передати той самий принцип циклічності, але вже у фактичному розміщенні вівтарів у двох залах. Варто звернути увагу що всі сім вівтарів храму були розміщені так, щоб між ними був уявний зв’язок. Чотири вівтарі святилища перед входом в головний ритуальний зал розміщувалися асиметрично один до одного, але в гармонійному порядку, якщо пов’язати їх з трьома вівтарями головного ритуального залу (“Figure 14”). Іншими словами, якщо, так би мовити, провести між усіма вівтарями храму умовну невидиму лінію по великому колу, то в такому порядку вони поєднаються в одному конгломераті вогняних жертовників у символі який може передавати

⁴⁹ Завалій О. (2021). Трипільський ритуальний календар з простору Небелівського Храму // Идеи. Философско списание: международно многоезично научно-теоретично приложение, Брой 1(17)-2(18), юни-ноември, година Х, 2021, С. 103-116.

колоподібну циклічність. Певно так можна пояснювати чому домінування симетрії та хрестоподібної рівнобічності у трипільському сакральному світі не передалось на організацію чотирьох вівтарів у майже квадратному приміщенні святилища Небелівського комплексу. Відтак всі «трипільські вівтарі» храму є структурованими елементами, які варто розглядати у неподільному зображувальному полі.

В Небелівському храмі шість хрестоподібних вівтарів були однаково розміщені в такий спосіб, щоб їх лопаті зоорієнтовувались не за сторонами світу, а були обернені до них під кутом 45°. Лопаті найбільшого сьомого хрестоподібного вівтаря збігалися по своїй орієнтації зі сторонами світу, що виокремлює його не тільки за розміром, а й за його положенням та формою. Саме Небелівський храмовий комплекс та його головний вхід був чітко зорієнтований на східну сторону світу, що визначає певну просторову залежність у розміщенні храмових вівтарів відносно географічних координат. Така ж просторова залежність у розміщенні хрестоподібно-рівнобічних вівтарів відома нам з території Румунії зі знахідки з повіту Ботошані. Тут в громадській споруді біля задньої стіни будівлі розміщувався кукутенський хрестоподібний вівтар обернений під кутом 45° відносно центральної вісі споруди⁵⁰ (“Figure 18”).

⁵⁰ Kovacs, A. (2016). Temples, Sanctuaries, Altars in Neolithic and Cooper Age fro m South – East Europe . Suceava. Р. 245-246.

“Figure 18”. Хрестоподібний вівтар з кукутнеської будівлі розміщений під кутом 45°.

Таку ж організацію вівтарів ми досліджуємо з частини керамічних моделей трипільських будівель (“Figure 19”).

“Figure 19”. Орієнтація хрестоподібних вівтарів на керамічних моделях трипільських споруд: (а) Модель з Черкасів Сад (Україна); (b), (c) Моделі з приватної колекції «ПЛАТАР» (Україна).

Відомо, що весь Небелівський храмовий комплекс та його головний вхід (сонячний коридор) був зорієнтований на схід сонця, а саме на точку горизонту де сходило небесне світло весняного та осіннього рівнодення. Таке просторове розміщення вівтарів разом зі сторонами світу, до яких був прив’язаний храм, уявно могли синтезувати ідею третього символу, який породжувався трьома похідними – хрестом вівтаря, умовним хрестом за сторонами світу та орієнтацією на схід сонця під кутом у 45°. Тут вбачається, що у дні сонячних рівнодень, коли сонячне світло заходило до храму та приводило у рух внутрішній інтер’єр (світловий ефект від руху сонця у затемненому приміщенні) вівтарний хрест отримував своє умовне «оживлення» – його лопаті «оживлювалися» рухом сонця посолонь, від чого такий хрест нібито починав своє обертання. Ймовірно такий оптичний ефект підсилювався ритуальними вогнями вівтарів, що було вражаючим релігійним явищем тогочасного світу. Таке явище та символ сформований ним в образному світі трипільців міг демонструвати трансцендентне ставлення до реальності, передавав символ всеосяжності, всебічності та космічного обертання. Можливо рівнобічний хрест під кутом 45° до сходу сонця на рівнодення став відправною точкою до формування символу свастики, яка добре відома нам вже з трипільських часів (“Figure 20”, “Figure 21”).

“Figure 20”. Trypillian swastikas from ritual vessels.

“Figure 21”. Зображення прототипу свастики на трипільській ритуальній посудині з приватної колекції конфесії «Релігія Трипілля» (Україна). Приблизно IV тис. до н. е. (a) Фото трипільської ритуальної посудини; (b) 3D реконструкція ритуальної посудини.

Зі стародавніх трипільських артефактів чітко простежується, що статичний рівносторонній хрест може отримувати варіант динамічного хреста, свого роду космічного вихору або ж якогось космічного бурхливого руху вперед. Видимий сонячний рух від лопатей хрестоподібних вівтарів у культових спорудах в осяяні вогняної стихії певно було одним і тим самим космічним явищем що й зображення ідеограм вихрового хреста у стрімкому русі. Можна сказати, що сам циклічний космос починав «обертати» вівтарний хрест. З представленого матеріалу стає зрозумілим, що традиція будування трипільських хрестоподібних вівтарів під кутом 45° до сторін світу може бути втіленням рух космосу, яке можна було видимо відтворити та залучити до ритуальних дій у стінах архаїчного храму на рівнодення.

Як вже було зазначено вище, весь храмовий Небелівський комплекс та його головний вхід (сонячний коридор) був зорієнтований на схід сонця де з’являлося небесне світло річних рівнодень. З цього було встановлено його ймовірний головний вівтар. З усіх сімох вівтарів храму він був розміщений центрично по вісі «схід-захід» відносно всієї споруди, а відносно головного храмового входу (сонячного коридору) він знаходився якраз напроти нього біля задньої чи західної

стіни храму. Всі відомі нам вихідні археологічні дані по Небелівському храму трипільської культури дозволяють стверджувати, що в дні сонячних рівнодень релігійна будівля забезпечувала прохід по «храмовому коридору» сонячного сяйва до центра храму де розміщувався головний храмовий символ – Релігійне Дерево⁵¹ (на місці заглиблення в центрі храму (“Figure 14”) та ймовірний головний храмовий вівтар. Тут явно виражена архаїчна ідея концентрації священних символів у центрі світу, який у стародавніх суспільствах уявлявся центром храму. Важливо зазначити, що у монографії німецького вченого G. Baudler «Das Kreus. Geschichte und Dedeutung» зазначено: «Ідея перебування в центрі Всесвіту може бути виражена через символ Дерева, яке тісно пов’язане з хрестом і навіть може бути прирівняний до нього»⁵². У Трипілля-Кукутенському комплексі відома знахідка хрестоподібного вівтаря в громадській споруді в центрі якої було виявлено округлий слід від стовпа чи колони (за повідомленням археологів) що у світлі релігієзнавчих досліджень архаїчних релігійних культів може вказувати на культ Дерева біля якого справляли обряди на хрестоподібному жертовнику⁵³. Відголоски ж «священного дерева» у просторі храмового вівтаря та самого храму частково знайшло свої пізніші вияви в культурах світу у відтворенні вівтарів із зображенням Дерев⁵⁴. Відтак священне Дерево та храмові вівтарі були орієнтирами структури священного часу Небелівського комплексу.

Ймовірний головний вівтар Небелівського храму з усього комплексу семи вівтарів виявився найбільш збереженим. Судячи з цього, якість його побудови, оформлення та реставрації було об’єктом особливої уваги, адже його декоративне оформлення витримало часовий проміжок у шість тисяч років. На його поверхні виявлено складну орнаментальну композицію з п’яти кіл та чотирьох овалів поєднаних трьома лініями. Одне з кіл було в самому центрі композиції, решта розташовані симетрично на чотирьох лопатях вівтаря (“Figure 22”).

⁵¹ Zavalii О. (2021). Reconstruction of the Sacred Significance of the Interior of the Nebelivka Temple and Its Main Symbol. Multiversum Philosophical Almanac. https://doi.org/10.35423/2078-8142.2021.1.1.07

⁵² Baudler G. (1997). Das Kreus. Geschichte und Dedeutung. Düsseldorf, Patmos Publishing. P. 57.

⁵³ Kovacs, A. (2016). Temples, Sanctuaries, Altars in Neolithic and Cooper Age fro m South – East Europe . Suceava. Р. 245-246.

⁵⁴ Gunn, D. M., McNutt, P., Mein, A., & Camp, C. V. (2002). “Imagining” Biblical Worlds: Studies in Spatial, Social and Historical Constructs in Honor of James W. Flanagan. Journ al for the Study of the Old Testament, 359, 233-249.

“Figure 22”. Орнаментація ймовірного головного вівтаря Небелівського храму.

До сьогоднішнього дня однією з основних характеристик святилищ та храмів є особливий декор, малюнки та розписи. Орнаментація та прикраси елементів релігійних споруд та в цілому сакральне мистецтво є засобом поглиблення релігійного досвіду. У більшості випадків наявність мистецьких виразів священного може виражати та представляти ідеологію, яка була присутня у стінах самої релігійної споруди. У даному випадку ми оперуємо релігійно- художнім задумом, який зображений на одному з найбільших вівтарів свого часу у всій ойкумені стародавнього світу та художньо-релігійного вираження місця де здійснювалися архаїчні ритуали з вогнем. Перед нами представлена стародавня релігійна картина на «вівтарному полотні», яка може бути гарним орієнтиром до трипільських знань в космологічній та міфологічній сферах.

Автору статті представлений вівтарний орнамент відразу нагадав іконографію реліквії Небелівського храму, яка віднайшлась біля самого ймовірного головного вівтаря. Варто зазначити, що в більшості сакральних

споруд культові реліквії знаходяться саме у вівтарному просторі, мабуть, тому, що це найбільш захищене місце у всій будівлі. Так біля ритуального вівтаря вогню у західній частині Небелівського храму був віднайдений Небелівський диск⁵⁵, який на сьогодні визнається астрономічним календарем Трипільської культури. Він як і вівтар, у своїй структурі має багатоскладову орнаментальну композицію, яка в обох випадках передає чотирибічну структуру воєдино поєднану трьома колами. До того ж беручи до уваги план забудови самого трипільського протоміста Небелівка в ойкумені якого фактично знаходились розглянуті релігійні об’єкти та артефакти, ми виявляємо ту саму символічну залежність, але вже втілену у плануванні житлового простору велетенських розмірів (“Figure 23”).

“Figure 23”. Взаємозалежні знаково-символічні орнаментальні системи втілені в різних формах сакрального життя трипільської етнокультурної групи: (а) Орнаментація ймовірного головного вівтаря Небелівського храму; (b) Орнаментація Небелівського диска знайденого в Небелівському храмі; (с) Графічна реконструкція забудови трипільського протоміста Небелівка на основі геомагнітних зйомок на місцевості.

Небелівське протомісто розміром у 275 га з кількістю споруд різних розмірів більш ніж 1 500 шт. було сплановано та забудовано з очевидними ознаками гігантського культурного задуму. Варто звернути увагу, що Небелівка була визначена своїми межами багатокілометровим ровом по перемету, який стародавні архітектори явно намагалися вкласти в символ кола. Про це ми

⁵⁵ Завалій О. (2021). Трипільський ритуальний календар з простору Небелівського Храму // Идеи. Философско списание: международно многоезично научно-теоретично приложение, Брой 1(17)-2(18), юни-ноември, година Х, 2021, С. 103.

можемо впевнено говорити, враховуючи менші за розміром трипільські поселення, які були виконані саме за чіткою колоподібною забудовою. Археологи повідомляють, що такий рів навколо Небелівського поселення певно виконував якесь символічне значення⁵⁶. Можемо побачити з “Figure 23”- с) як в середину поселення від меж рову розгорталась забудова будинків та громадських споруд, які теж були зорганізовані по принципу кола у два видимі ряди. Головні входи до протоміста були з чотирьох сторін світу, які збігаються з географічними координатами схід, захід, північ та південь. Відтак перед нами постає одне з найбільших у світі на свій час поселень, запроектоване та забудоване в такий спосіб, щоб підкреслити сакральну потрійність кіл з орієнтацією на чотири сторони світу. В ті стародавні часи спостерігати за таким масштабним явищем сакрального планування та архітектури можливо було з найвищої точки плато поселення, якраз там де й був розміщений Небелівський храм. Можемо навіть уявити собі який вигляд відкривався зі стін храму, враховуючи його двоповерховість та приблизну висоту у дванадцять метрів⁵⁷. З цього стає зрозумілим, що трипільський храм – це священна структура, інтегрована в ряд інших сакральних об’єктів.

Ми підходимо до того, що орнаментальна композиція ймовірного головного ритуального вівтаря Небелівського храму символічно передавала план самого поселення, храмових реліквій та й інших культових предметів. Тут можна говорити про свого роду «світоглядну систему координат», яка охоплювала трипільський світ. Такі місця як Небелівка ймовірно створювалися для ретрансляції священних смислів і саме велетенське поселення у своєму плануванні підтверджує цей задум.

Варто черговий раз вказати, що трипільський Всесвіт уявлявся тричленним у вертикальній площині (світова вісь) та чотирьох бічним у горизонтальній, тобто визначався універсальним просторовим порядком. Образи природи та космосу

⁵⁶ Chapman, J., Gaydarska, B. (2015). The Anglo-Ukrainian project “Early urbanism in prehistoric Europe?”.

Tyragetia. Muzeul National de istorie a Moldovei. Vol. IX [XXIV] nr. 1, Chișinău, P. 81. (p. 79-90).

⁵⁷ Відейко, М.Ю. (2018) Сакральні комплекси Центральної та Південно-Східної Європи у V тис. до н.е. Стародавнє Причорномор’я, XII (XII). (P. 125) pp. 123-131. ISSN 978 617-689-251-9

на погляд автора мали вирішальне значення для дизайну в такій трипільській архітектурі і походило від містерії простору та часу (“Figure 24”).

“Figure 24”. Видимий шлях сонця над південним горизонтом у ключових точках Року.

Як тут не згадати шедевр світової літератури Київської Русі та героїчну поему кінця XII ст. «Слово о полку Ігоревім» в якій зустрічаємо таке оповідальне вираження, яке до сьогодні було дещо незрозумілим: «Сонце світле, трисвітле! Для всіх ти тепле і красне!»⁵⁸. Стародавній вираз «Сонце світле, трисвітле», чи не є віддзеркаленням сакральної троїни Сонця за рік над східним горизонтом? Відповідь на поставлене запитання може бути однозначним, враховуючи що Київська Русь розвинулась на тих самих історичних землях що й трипільська протоцивілізація. На сьогодні доведено наявність історичних паралелей та

⁵⁸ «Слово про похід Ігорів». URL: https://promovu.in.ua/slovo-pro-pohid-igoriv/

взаємозв’язку між окремими елементами релігійних вірувань давніх трипільців та українців⁵⁹.

Священну потрійність ліній яку ми досліджуємо в релігійному житті стародавніх землеробів є віддзеркаленням видимої річної сонячної містерії в її основних астрономічних проходженнях на сонцестояння та рівнодення. На погляд автора, суть трипільського Року, як релігійного явища стародавнього світу, є вищим космологічним принципом, яке узгоджується з сучасним поняттям Універсуму чи Всесвіту. Така найвища сутність передана до нас символами колоподібної забудови трипільських поселень, іконографією з головного храмового вівтаря Небелівки, ритуальною пластикою, предметами «сонячного духу» з безконечниками та лініями й трипільським календарем, на полотні якого зображено відношення між трипільцями та священним Роком. Такі археологічні матеріали чітко показують, як могло виглядати людське життя з точки зору світу, визначеного часом. І якби ми назвали релігійне явище всепроникаючого та всеосяжного трипільського Року-Всесвіту – Богом, то це було б не більше ніж надання архаїчним законам Універсуму іншого ім’я. Тут важливо зазначити, що англійське слово «God», голландське «God», данське «Gud», ісландське «Duð», норвезьке «Gud», шведське «God» та німецьке «Gott» позначають загальне поняття Бога і звучать в загальному як «Год», укр. «Рік». «God», «Gud», «Gott» […] походить від загальноіндоєвропейського чи праіндоєвропейського «godъ» – що первинно позначало «час» чи «рік». Саме ж етимологічне значення Храму, як

«Temple»  (анг.),  «Tempel»  (нім.),  «Templum»  (лат.),  та  похідні  «tempus»,

«temporum»,  «terrarum»,  «terrae»,  «terra»,  «orbis  temporum»,  «temporelles»,

«temporary», «temporal», «time» та інше. – відсилають нас до індоєвропейських мовних значень священного місця, простору, сезону, неба, кола, землі, коловороту часу. Звідси можна означити певну загальноєвропейську парадигму священності Року / Бога, закарбовану в індоєвропейській мові та яка оперує філософськими

⁵⁹ Zavalii, O., & Bazyk, D. (2023). Reconstruction of the Elements of the Holy World of the Old Trypillians through the Prisms of the Ukrainian Ethnocultural Heritage (On the Example of the Archetype “Home”). Open Journal of Ph ilosophy , 1 3, 736-748. https://doi.org/10.4236/ojpp.2023.134046

категоріями простору та час. Ймовірно з цього ж варто шукати розв’язання проблематики тринітарного розуміння Бога, втілене в доктрині про святу Трійцю.

Продовжуючи розгляд вівтарів сакрального комплексу Небелівка, варто звернути увагу на найбільший за своїми розмірами вівтар не тільки трипільської культури, а й в цілому всього стародавнього світу у часи свого релігійно- ритуального функціонування. Майже п’яти з половиною метровий хрестоподібний вівтар розміщувався в північно-східній частині храму під прямим кутом до сторін світу. З усього комплексу вівтарів він виокремлювався, як за розміром, так і за формою та положенням до сторін світу (“Figure 25”).

“Figure 25”. Найбільший вівтар Небелівського комплексу. (a) Археологічні залишки вівтаря в головному ритуальному залі; (b) Графічна реконструкція вівтаря на основі археологічних матеріалів.

Найбільший вівтар Небелівського храму мав складну хрестоподібну форму, в центрі якої було заглиблення, що зустрічається й на інших вівтарях трипільського релігійного комплексу. У часи свого ритуального функціонування він був пофарбований в червоний колір та прикрашений орнаментальними заглибленнями, які назавжди зруйновані часом та втрачені для нас. Його релігійна особливість у всьому комплексі вівтарів визначається орієнтацією на літнє сонцестояння, як вже було зазначено вище. Враховуючи, що в момент найбільш високого сонця у році небесне світило підіймається по своїй екліптиці до найвищої точки (азимут Сонця у цей день дорівнює приблизно 80° в координатах України), в просторі храму таке явище могло виглядати певним

«небесним сходженням». Річ у тім, що через частково відкритий храмовий дах сонячне світло потрапляючи до затемненого приміщення ритуального залу формувало пучок світла з гори. Враховуючи рух сонця над храмом у час літнього сонцестояння (“Figure 15”) пучок світла ймовірно потрапляв у центрально- північну частину залу близько полудня, де фактично розміщувався головний храмовий символ та найбільший вівтар. Таке дійство в храмовому просторі, певно, сприймалось як сходження небесної сили, боже провидіння, світло віри, яке походить від найвищих природних чеснот. Крім того, стовп світла під кутом 80° (або близько цього) у храмовому просторі міг сприйматися видимим підтвердженням точки Центру Світу чи Пупа Землі, яку зазичай в індоєвропейській міфології відмічали «Світовим Деревом» чи «Деревом Життя».

В день літнього сонцестояння небесне світило над Небелівським храмом мало своє майже «пряме сходження» що могло також формувати й орієнтацію лопатей відповідного вівтаря чітко за сторонами світу. Оскільки в час сонячних рівнодень сонце вставало над обрієм та рухалось посолонь орієнтовно під кутом у 45° над горизонтом, відповідний вираз отримав й вівтар націлений у просторі сакральної споруди на це астрономічне явище. Те ж саме можна сказати й про вівтар націлений у сакральному просторі на зимове сонцестояння. Відтак орієнтація лопатей вівтарів головного ритуального залу Небелівського храму має чітку логіку розмірності та орієнтацію за сторонами світу відповідно до космічного Порядку.

Вівтарі сакральних трипільських споруд є важливими місцями нашої народної історії. Вони відображають спільність громади, її колективні зусилля та надзвичайно високий ступінь своєї культурної та релігійної ідентичності. Підтримання вівтарів вогню та місць де вони знаходились у належному стані теж вимагало значних колективних зусиль. Храмові вівтарі можна вважати своєрідною маніфестацією можливостей громади, яка ймовірно справляла враження, як на своїх земляків, так і на своїх сусідів. Відтак храмові вівтарі або ж вівтарі сакральних трипільських споруд можна вважати національними вівтарями біля яких у стародавні часи здійснювалась народна влада, впливи та

релігійні зібрання. Такі місця є соціальними, культурними та духовними центрами Стародавньої Європи.

4. Мініатюрні та переносні «трипільські вівтарі».

Мініатюрні та переносні вівтарі трипільської культури складають певну групу артефактів, які необхідно відносити до культових речей. Такий мобільний релігійний інвентар зазвичай відповідав формі стаціонарних вівтарів, які розміщувалися на чотирьох ніжках або мали плоску основу та виготовлялися з глини чи каменю. З огляду на їх невеликі розміри та мобільність, вони ймовірно використовувались в домашніх та похідних церемоніях, можливо були оберегами або ж вотивними предметами. Не виключено, що частину цих мініатюрних предметів використовували в якості курильниць для спалювання різних пахощів під час ритуальних дій та церемоній. У всякому разі про це ми можемо говорити завдячуючи дослідженням Оксфордського університету, які в лабораторії проводили аналіз посудин з Небелівського храму. Після проведених аналізів вдалося з’ясувати, що в частині невеликих кубків трипільці зберігали ароматичні речовини⁶⁰. Запалення пахощів є одною з загальних рис культових практик в різних релігіях світу. Певно створення священної атмосфери завдячуючи приємним пахощам не оминуло й трипільські храми та святилища. Сліди горіння на мініатюрних та переносних вівтарях дозволяють нам про це говорити.

Проводячи аналогії зі Стародавнім Єгиптом, де мініатюрні глиняні та бронзові вівтарі використовувалися в якості курильниць у похоронних культах⁶¹, можемо припустити, що стародавні трипільці могли подібно залучати такі культові речі до ритуалів пов’язаних з культом предків та поховальних обрядів. В цілому припускається, що у трипільці існував кремаційний обряд поховання небіжчиків, а це якраз збігається з культом вогню та вівтарів. Відтак, переносні вівтарі ймовірно могли долучати до подібних ритуалів та церемоній.

⁶⁰ Археологи розповіли про віру трипільців. URL: http://www.istpravda.com.ua/short/2018/06/14/152591/view_print/

⁶¹ Rosenthal-Heginbottom Renate. Roman Period Horned Altars: A Survey. URL: https://www.academia.edu/6515662/Roman_Period_Horned_Altars_A_Survey

Відповідно до того, які форми мали храмові та побутові стаціонарні вівтарі, такі ж самі символічні форми були застосовані до виготовлення й переносних трипільських вівтарів.

1. Мініатюрні керамічні вівтарі та вівтарики.

Відомі округлої, прямокутної та хрестоподібної форми мініатюрні вівтарі та вівтарики (“Figure 26”), (“Figure 27”), (“Figure 28”), (“Figure 29”).

“Figure 26”. Округлої форми переносний вівтар з поселення Березівка (Україна). Приблизно кінець III тис. до н. е. a) Вигляд зверху; b) Вигляд збоку.

“Figure 27”. Округлої форми переносний вівтар з поселення Березівка (Україна) з календарем. Приблизно кінець III тис. до н. е. (a) Вигляд зверху; (b) Вигляд збоку.

“Figure 28”. Прямокутної форми переносний вівтар з поселення Олександрівка (Україна). Приблизно кінець III тис. до н. е.

“Figure 29”. Хрестоподібно-округлої форми мініатюрний вівтарик з приватної колекції конфесії «Релігія Трипілля» (Україна). Приблизно IV тис. до н. е. (a) Вигляд зверху; (b) Вигляд зі зворотної сторони.

Привертає до себе увагу хрестоподібно-округлої форми мініатюрний вівтарик з приватної колекції конфесії «Релігія Трипілля» (“Figure 29″), який, мабуть, є похідним виявом чи породженням хрестоподібного громадського (національного) вівтаря з сакральних споруд трипільців зменшений до мініатюри. З особистих інтерв’ю з лідерами релігійної конфесії «Релігія

Трипілля» стає відомо, що такий артефакт походить з Небелівської локальної групи Трипільської культури, а його вік орієнтовно оцінено у IV тис. до н. е., що відповідає періоду існування Небелівського протоміста та його головного храму.

Зі зворотної сторони такого мініатюрного вівтарика зображено сім темних кіл, які овалоподібно розміщенні навколо умовного центру артефакту. Автором статті висунуто припущення, що положення таких темних кіл відносно сторін рівнобічного хреста вівтарика та овальне заповнення простору виробу справляє враження передачі якоїсь інформації пов’язаної зі сакральністю числа сім. Враховуючи місце знахідки вівтарика та його вік (епоха Небелівського храму) рідкісний, мініатюрний артефакт був долучений до порівняння з просторовим розміщенням семи вівтарів Небелівського храму, що надало важливого дослідницького результату (“Figure 30”).

“Figure 30”. Просторове порівняння розміщення семи вівтарів Небелівського храму до семи кіл мініатюрного хрестоподібного вівтарика з приватної колекції конфесії «Релігія Трипілля».

В такому порівнянні розуміння однієї частини сакральної суті надає шлях до розуміння іншої, а їх сума утворює вагомий елемент релігійної реконструкції. В мініатюрному рівнобічному вівтарику можна дослідити відтворення просторового зв’язку з Небелівським храмом, що схематично показано на малюнку вище. Очевидно у трипільців існувала усталена традиція побудови вівтарів у особливому священному порядку, яка була настільки вагома, що впливала на похідні форми культової пластики. Хрестоподібний мініатюрний вівтарик Небелівської локальної групи міг використовуватись у якості релігійної імітації первинного смислу. Іншими словами, він міг транслювати святість Небелівського храму у його основних культових особливостях: культ вогню – бо ж сам виріб являє собою мініатюру вівтаря вогню; культова орієнтація за сторонами світу – хрестоподібність мініатюрного вівтаря; сакральність числа сім; розподіл по світоглядним зонам вівтарів у відношенні три до чотирьох, в чому можна пересвідчитись з наведеного вище малюнка. В цьому контексті трипільський храм можна розглядати, як інтегровану в структуру суспільства систему для отримання релігійних знань, які потім могли додатково фіксуватися ось такими невеличкими «засобами інформації». Ймовірно власнику такого вівтарика або його творцям, жерцям тощо, було відомо про сакрально- просторову організацію Трипільського храму, що символічно передано в розглянутій мініатюрі. Випадковість такого вияву не доводиться розглядати ще й з тієї точки зору, що храм та мініатюрний артефакт існували в межах однієї локальної групи та в один історичний час.

2. Мініатюрні кам’яні вівтарі.

У трипільців існувала ще одна група реліквій, яка була пов’язана з культом хрестоподібних вівтарів. Це були невеличкі копії хрестоподібних вівтариків виготовлених з каменю (“Figure 31”).

“Figure 31”. Вірогідні трипільські кам’яні мініатюрні вівтарі або їх амулетичні вирази. Приблизно 4400-4100 рр. до н. е.

Одразу варто зазначити, що археологічною наукою такі вироби віднесені до військового знаряддя, а саме до холодної зброї ударної дії – булави. Наприклад у «Енциклопедії Трипільської цивілізації» в розділі «Класифікація видів озброєння та характеру їх застосування» опублікований один з наведених виробів з його «бойовими» характеристиками, а саме: діаметр 92х72 мм, висота 30 мм⁶². Діаметр отвору під древко у такому випадку становить 10-15 мм, що звичайно викликає суттєві запитання про боєздатність такої булави, ще й за тієї умови, що реальні трипільські мідно-кам’яні бойові та господарчі знаряддя (сокири, клівці, молоти тощо) мали значно більші розміри та діаметр отвору під рукоятку для ударної дії. Важко віднести такі кам’яні вироби й до символічного значення зброї, адже в такому випадку мають бути реальні бойові прототипи, які на сьогодні не відомі. В цілому ж зброя не увійшла до сакрального комплексу предметів трипільської етнокультурної групи. Її майже не зображали у мистецьких виявах, вона не була культово оформлена. Не відомі й зображення мисливських набігів чи поранених тварин та інших сцен організованого насильства. Це одночасно є й підтвердженням низької значимості війни в трипільських громадах⁶³. Тут варто визнати, що віднесення до «знарядь війни» таких мініатюрних кам’яних речей було здійснено без належних компаративістських підходів й релігієзнавчих знань. Тепер же для формування

⁶² Encyclopedia of Tripillian Civilization (2004). In 2 vols. Vol. I. – P. 484.

⁶³ Early Urbanism in Europe. The Trypillia Megasites of the Ukrainian Forest-Steppe. Warsaw / Berlin : Published by De Gruyter Poland Ltd, 2020. 600 p. – P. 515.

остаточних висновків про призначення «кам’яних хрестів» необхідно розглянути такі предмети з погляду трипільської релігії та культу вівтарів.

З першого погляду на такі трипільські витвори стає зрозумілим, що його формування займало досить тривалий час, враховуючи тогочасні виробничі інструменти якими оброблявся камінь. Трипільський «кам’яний хрест» носить сліди фігурного, послідовного формування з залученням обертового лучкового дриля для свердління центрального отвору. Хрест якісно зашліфований, а закінчення виступів мають сліди полірування. Щоб перетворити вихідну сировину в такий симетричний, об’ємний об’єкт хрестоподібної форми, майстру без сумніву необхідно було креативне мислення, відчуття симетрії та знання справи. Трудомісткість яка була вкладена в даний предмет не співвідноситься з мотивами господарського чи військового застосування, адже від одного удару об тверду поверхню багатомісячна робота могла розлетітися в друзки. Справедливо зазначити й те, що як правило трипільську кам’яну зброю та господарські знаряддя знаходять вже в зруйнованому вигляді від навантажень, які вони отримали в стародавньому світі. Разом з цим всі відомі трипільські «кам’яні хрести» віднайдені цілими та без дефектів, що ставить під сумнів їх використання в стародавньому світі, як знаряддя ударної дії. З цього варто розглянути альтернативу у його використанні.

На одному з «кам’яних хрестів» науковцям вдалося дослідити залишки червоної вохри, що відразу вказало на можливий культовий характер предмета⁶⁴. Для поточного наукового дослідження це складає важливе повідомлення та паралелі, які ми проводимо з трипільськими вівтарями – фактично пофарбованими у червоний колір. Центральний отвір «кам’яних хрестів» добре збігається у порівняннях з відомими заглибленнями у центрі трипільських вівтарів, а своєрідна форма «листка конюшини» є загальним виявом в обох випадках. З наведеного вбачається, що «кам’яні хрести» могли мати відношення до релігійного життя трипільців, а саме до культу вівтарів, на противагу попередньо сформованій гіпотезі про їх використання у військовій сфері чи у

⁶⁴ В Музее истории показали навершие трипольской булавы: его нашел Хвойка возле Обухова. URL: https://obukhiv.info/ru/news/u-kiivskomu-muzei-pokazali-navershya-tripilskoi-bulavi-iogo-znaishov-shche-khvoika/

якості символу булави, бойових прототипів яких не віднайдено на трипільських поселеннях. Разом з цим варто враховувати ту особливість, що подібні мініатюри вівтарів не могли використовуватися, як прямий аналог побутових чи храмових

/ національних вівтарів подібно до керамічних мініатюрних виразів. При контакті з вогняною стихією камінь швидко руйнується від теплового розширення, що унеможливлює їх пряме використання у вогняних ритуалах. Слід шукати розгадку призначення подібної кам’яної пластики хрестоподібної форми в іншій ідеологічній площині

Привертає увагу одна конструктивна особливість таких кам’яних хрестів, в якій може розкриватися їх світоглядна сутність та призначення у стародавньому світі. Так одна зі сторін кам’яного виробу мала випуклу форму, своєрідну підставку на яку можна було встановити весь виріб і він би мав стійке положення на горизонтальній площині. Справляється враження від конструктивного виконання такого рівнобічного хреста, що стародавні майстри намагалися надати йому максимальної форми сталості та рівномірності, яка б забезпечувала гармонію балансу (“Figure 32”).

“Figure 32”. Трипільські кам’яні хрести / мініатюри вівтарів. Приблизно 4400-4100 рр. до н. е.

В спостереженнях за такими кам’яними виробами було виявлено, що їх випуклі частини мають ознаки потертості, так наче вони ковзалися по твердим поверхням  у  часи  їхнього  використання.  Автором  статті  було  висунуто

припущення, що можливо такі моделі ймовірних мініатюрних вівтарів могли запускати в обертання під час певних ритуалів, містерій чи для наявних реалізацій міфологічних переконань. Обертання на одній із випуклих сторін такої культової пластики утворювало б за рахунок хрестоподібних лопатей-крил обертову циклічність, яка могла асоціюватися з культом Року та повторюваністю циклу Космічного обертання. Іншими словами, в такому кам’яному хресті могла бути зашифрована система знань світобудови та трипільської міфології. В такому  випадку  хрестоподібний  храмовий  вівтар,  який  отримував  своє

«оживлення» від руху сонця у затемненому приміщенні на рівнодення, це умовно те ж саме що й мініатюрний кам’яний вівтар який отримував свій рух за допомогою людини. Оптичний ефект від обертання червоного кам’яного хреста породжував би той самий вторинний символ, що й храмовий вівтар у моменті стрімкого руху сонця на сході. І це символ трипільської всеосяжності та універсальності, який в сучасному світі відомий під назвою – Трипільська свастика.

Гарним аргументом на користь вищенаведеної гіпотези можуть послужити ще одні обертальні сакральні речі трипільського світу, а саме керамічні прясла та символіка яку вони зображають. Сакральна символіка прясел пов’язана, зокрема, з їх обертанням під час прядіння⁶⁵. Саме на таких мініатюрних виробах трипільського світу досліджується хрестоподібна символіка та свастичні хрести (“Figure 33”).

⁶⁵ Бурдо Н. Знакова система керамічних прясел Трипілля. URL: https://www.researchgate.net/publication/341752392_Znakova_sistema_keramicnih_prasel_Tripilla

(“Figure 33”). Трипільські прясельця з варіативною символікою хрестів і спосіб їх використання в прядінні.

Ймовірно прядіння та ткання полотен було сакральною сферою господарського буття трипільців. Воно носило яскраво виражений знаковий характер, який часто асоціювався з символом хреста та свастики. Вірогідно, у процесі виготовлення ниток проводились аналогії між ниткою та космогенезом, а відтак нитка уподібнювалася до космогонічної ситуації «початку», і функціонувала у сфері побутового ритуалу, як міфологічна «першоріч». Процес виготовлення тканини виражає символіку, еквівалентну міфологічному творенню Світу, пов’язану з ідеєю «першоречі» та циклічного оновлення. При цьому обертання прясла на веретені надавало відповідній символіці динамічного руху, що вписувало технологічний процес в існуючу картину світу. З цього погляду означена господарська діяльність, співвідносились з універсальною міфологічною  схемою  трипільського  етносу,  санкціонувала  космічну

впорядкованість і відтворювала перетворення хаосу у впорядкований Космос (кубла у нитку).

З наведеного підтверджується, що рівносторонній хрест та похідна від нього трипільська свастика асоціювалися з обертанням чи рухом Всесвіту. Такий специфічний виріб, як мініатюрний «кам’яний хрест» ймовірно мав демонстративну функцію у релігійному комплексі трипільців. Пофарбований у червоний колір та запущений в обертання навколо своєї осі, він певно асоціювався з тим самим, що й запущені в обертання прясла з відповідною символікою. В таких невеличких реліквіях стародавнього світу може бути зашифрована тогочасна система знань світобудови та міфології. З цього слідує, що вівтарний хрест який отримував своє оживлення вогнем та рухом сонця у певні дні року в храмових стінах, був інтегрований в іншого виду системи знань. І це черговий раз підтверджує та визначає «трипільські вівтарі», як суттєве й багатовалентне релігійне явище стародавнього світу.

5. Мистецький вираз вівтаря трипільської культури.

До комплексу дослідження «трипільських вівтарів» автор долучає чи не єдиний у своєму роді відомий на сьогодні художній вияв трипільського вівтаря, який зображений на керамічній чаші трипільської культури. Артефакт являє собою високу, тарілоподібну керамічну пластику в самому центрі якої зображено добре впізнаваний атрибут релігійного життя стародавніх трипільців – хрестоподібний вівтар вогню. Зображення вівтаря доповнене мистецькими виразами та деталями, які в сучасному світі слугують важливою інформацією до релігійних уявлень пов’язаних з місцем поклоніння у стародавніх землеробів (“Figure 34”, “Figure 35”).

“Figure 34”. Керамічна чаша трипільської культури з зображенням вівтаря (з приватної колекції конфесії «Релігія Трипілля» (Україна)). Приблизно 3900- 3400 рр. до н. е. a) Вигляд зверху; b) Вигляд збоку.

“Figure 35”. Графічна реконструкція керамічної чаші трипільської культури з зображенням вівтаря.

Досліджуваний  артефакт  зберігається  в  приватній  колекції  конфесії

«Релігія Трипілля» (Україна) та за повідомленням її лідерів походить із західного світу Трипільської культури (сучасна територія Тернопільської обл., Україна). Ця пам’ятка належить до пізнього етапу культури CI (за періодизацією та абсолютною хронологією трипільської культури це 3900-3500/3400 рр. до н. е.⁶⁶).

Художні властивості цього мистецького виробу свідчать про високий рівень майстерності виконання. Посудину можна вважати одним із найкращих

⁶⁶ Відейко М. Ю. Етносоціальні трансформації у центральній та південно-східній Європі V-IV тис. до н.е.: дисертація на здобуття наук. ступеня доктора історичних наук: 07.00.005 / Михайло Юрійович Відейко. Київ : Київський національний університет, 2015. 462 с. / с. 447.

прикладів конкретного релігійного виразу трипільського вазопису. Артефакт- миска сприймається, як вдало зорганізований витвір мистецтва, релігійна картина стародавнього світу, яка написана на «керамічному полотні» руками тогочасних митців.

Художній задум втілений у таку «стародавню ікону» – це ймовірна передача релігійного вираження місця та сенсу де здійснювалися архаїчні ритуали пов’язані з хрестоподібним вівтарем. В центрі сюжету зображений добре впізнаваний атрибут релігійного життя – «трипільський вівтар» з його своєрідним центральним заглибленням чи місцем куди ставились ритуальні чаші або пожертви. Такий центр можна сприймати одночасно «Пупом землі» таким собі сакральним «mundus» від якого розгортався світовий порядок. У ведичних текстах знаходимо, що крім основних чотирьох сторін світу існує п’ята сторона – центр, а земля, як і вівтар набуває форму⁶⁷. Зображення чотирьох лопатів вівтаря підкреслені космологічними символи руху небесного світила – сонячними лініями чи розгортками. Саме ж Сонце зображено в чотирьох кутах вівтаря темними колами, так наче воно вставало з цього місця, що добре відповідає наведеним у статті даним про розміщення громадських та побутових вівтарів під кутом у 45 ° до сходу сонця. При цьому тематика наведеної ритуальної чаші цілком співвідноситься з річними циклами, бо ж найбільші свята припадали на чотири точки річних рівнодень та сонцестоянь. Такий художній задум утворює діалектичну єдність форми та змісту, підкреслюючи просторові закономірності та ритми втілені у трипільських вівтарях. Тут також можна сказати, що воля землеробського народу та їх психологічне ставлення до натурального космосу у прагненні до відтворення хреста який набирає свій оберт у русі сонця, виражено у такій первісній картині.

Варто звернути увагу на те, що в структурі «вівтарної тарілки» знаходиться сім умовних лінійних знаків – шість з них походять від «сонячної розгортки» самого вівтаря, а сьома проходить по всьому контуру всакиробу утворюючи

⁶⁷ Атхарваведа (Шаунака) : в 3 т. / пер. с вед., вступ. ст., коммент. и прил. Т. Я. Елизаренковой. Т III. М. : Вост. лит., 2005. 231 с. – С. 24, 175.

коло. Цей контекст може вказувати на сакральне значення числа сім, яке підкреслено й в досліджуваному нами Небелівському храмі.

Отже, художник-майстер трипільської давнини, свого роду «творець великого стилю» енеолітичної доби, спрямовував свої та колективні релігійні знання і весь мистецький хист на втілення картини, яка чітко узгоджується з досліджуваними ідеологічними стандартами «трипільських вівтарів». Онтологічна сутність такого стародавнього художнього задуму, сприяє осягненню трипільської космографії, як певного культурного тексту доісторичної цивілізації. Такі артефакти певно ставали об’єктами презентацій релігійних знань або були об’єктом поклоніння, чи були включені у систему первісної освіти та виховання.

6. Ритуали спорудження трипільських вівтарів.

На сьогодні зафіксовано декілька випадків гіпотетичних ритуальних дій, які супроводжували зведення стаціонарних вівтарів у трипільській культурі. Всі їх можна розділити на ритуали пов’язані зі закладинами розбитих та цілих скульптур у середину вівтарів чи в землю під ними та будівництво вівтарів з чистої без будь-яких домішок глини.

1. Ритуали пов’язані з закладинами антропоморфного образу-жертви у вівтар.

Архаїчний вівтар вогню безсумнівно співвідносився з жертвою, тому відомі випадки коли на етапах спорудження всередину закладалися вже розбиті або цілі антропоморфні образи. Подібний випадок зафіксований у святилищі на трипільському поселенні Коновка (близько 3900 р. до н.е.)⁶⁸. Ідентичний випадок зустрічаємо в трипілля-кукутенському комплексі в Гелаєшті поблизу міста Нямц, Румунія. Під час розкопок у 1973 р. археолог Ш. Кукош виявив громадське святилище під підлогою якого в районі вівтаря були вмуровані сім ваз. Одна ваза була в центрі композиції, всі інші оточували її по колу. Центральна ваза була перевернута догори дном, накриваючи іншу посудину з кришкою, в якій було

⁶⁸ Відейко М. Ю. (2015). Етносоціальні трансформації у центральній та південно-східній Європі V-IV тис. до н.е.: дисертація на здобуття наук. ступеня доктора історичних наук: 07.00.005 / Михайло Юрійович Відейко. Київ : Київський національний університет, С. 225-226.

виявлено чотири антропоморфні фігурки Богинь, розташовані хрестом і звернені на чотири сторони світу. У двох жіночих фігурок були пофарбовані голови та ноги у чорний колір⁶⁹. Аналогічне ритуальне явище в трипілля-кукутенському комплексі зустрічається на стоянці Бузня-Силиште, Румунія. Під час досліджень у 1971-1973 рр. в центрі поселення було виявлено прямокутний будинок, який визнали місцевою святинею. В будинку виявили вівтар, а разом з ним культовий комплекс: чотири глиняні антропоморфні фігурки (три жіночі та одна чоловіча) лежали на спині хрест-навхрест. Всі фігурки були зорієнтовані за сторонами світу. Набір фігурок був накритий перевернутою, розфарбованою посудиною, а навколо нього рівномірно були розташовані шість посудин меншого розміру. Єдина чоловіча фігурка виконана у сидячому положенні була обернена на схід. Жіноча фігурка яка була обернена на захід, примітна тим, що у неї були відсутні голова і ноги, оскільки вони були відламані вже до того, як її помістили у посудину. Пошкоджена фігурка була пофарбована червоною фарбою⁷⁰ (“Figure 36”).

(“Figure 36”). Знахідки культового комплексу Трипілля-Кукутень, які співвідносяться зі святилищами та ритуалами спорудження. a) Комплекс знахідок з Гелаєшті (Румунія); b) Комплекс знахідок з Бузня-Силиште (Румунія).

⁶⁹ Hoti, M. (1993). Vučedol-Streimov vinograd: magijski ritual i dvojni grob vučedolske kulture. Opvscvla archaeologica, Vol. 17 No. 1, Zagreb, Hrvatska. pp. 183-203. (P. 190-191).

⁷⁰ Hoti, M. (1993). Vučedol-Streimov vinograd: magijski ritual i dvojni grob vučedolske kulture. Opvscvla archaeologica, Vol. 17 No. 1, Zagreb, Hrvatska. pp. 183-203. (P. 193).

В обох випадках можна сказати, що ритуали зведення представлених святилищ та вівтарів – їх обов’язкових атрибутів, супроводжувалося своєрідним жертвоприношенням керамічних образів. Відбивати частини тіла, мурувати в контейнер та закопувати у землю справляє враження дуже жорстоких ритуалів. Однак стародавні землероби робили проекцію з людського тіла на керамічні відповідники, особливо на жіночі образи з розкинутими в сторони руками (поза жертви Ісуса на хресті). Образ жінки був долучений до організації подібних ритуалів певно у зв’язку з сакральністю темпоральних виявів жіночого тіла – місячні цикли, цикл дітонародження. Тому й розбиті жіночі образи закладалися переважно на західну частину світу, яка асоціювалася зі смертю та закінченням циклу, періоду. Принагідно зазначимо, що на вірі в магічне перенесення надприродних сил через маніпуляції з предметами (виготовлені в особливих умовах обрядових персонажів, образів, реліквій чи передачі сил через дотик) засновано чимало релігійних явищ. Наприклад в християнській практиці реліквії можуть впливати на людей через дотик до них: пояс Богородиці зцілює людей від безпліддя чи дотик до мощів святих, перебирає від них силу та благодать. З цього проглядається не що інше, як один з архаїчних засобів перенесення магічної сили на певний об’єкт. Показовою в цьому плані є універсальна здатність жінки до магічної передачі своєї продукуючої, життєдайної сили, яка згідно з законом контактної магії, здатна перейти на предмет чи людину шляхом певних впливів. Відтак образ жінки-Богині у трипільських релігійних спорудах треба сприймати не як матеріальне явище, а як обмін «сутностями», їх розбивання, як асоціацію з закінченням циклу або ж періоду.

В процесі дослідження культу хреста в українській етнокультурні, виявлено важливі свідчення, які в цілому частково збігаються з трипільським ритуалом закладин під хрестоподібний вівтар. Так під час хвороби дітей жінки робили закладини спеціально випряденої нитки під хрест, який знаходиться за селом (українська традиція розміщувати придорожні хрести на околиці села). Таку нитку в цьому випадку семантично можна зблизити з образом «Космічної Пуповини», що з’єднує воєдино всi зони Космосу в даній точці як символічному

Центрі Світу⁷¹. Такий обряд можна зрозуміти, як намагання знову здобути цілісність зі світом та відновитися чи відновити своїх близьких, шляхом поєднання з космологічним центром, який представлений відповідною символікою. Цей своєрідний варіант жертвоприношення до хреста, який вчинюється жінкою заради збереження свого роду, досить нагадує реконструйований в статті трипільський ритуал пов’язаний з хрестоподібним вівтарем та жіночою сутністю, її природою та образом, який закладали в середину вівтаря. Це черговий раз вказує на наявність певних архетипних образів в українській етнокультурі ще з трипільських часів, які за певної актуалізації виступають каталізатором до наведених обрядових дій.

Антропоморфні образи в ритуальному комплексі хрестоподібних жертовників вказують на залежність культу архаїчного хреста до культу жертви, що справедливо буде відзначити збереглося і до наших часів у християнстві. Однак жертвопринесення на самих вівтарях вогню в культових спорудах трипільців були пов’язані переважно з рослинною пожертвою, про що свідчить сама інфраструктура споруд пов’язана з зернотерками, місцями для зберігання зерна, місцями для випікання та зберігання хліба, посудин для зберігання та запалювання пахощів. Зерна, фрукти, хліб, напої, квіти та пахощі певно були основою для справляння землеробських обрядів у вівтарному просторі сакральних споруд, проте закладання образу жертви на етапі зведення вівтарів ймовірно було одним із ритуальних явищ їх релігійного життя.

2. Ритуали пов’язані з будівництвом вівтарів із глини без домішок.

Відомі випадки зведення вівтарів у релігійних трипільських спорудах з особливої глини, а саме з чистої глини без будь-яких домішок Під час уважного розгляду матеріалу, з якого були виготовлені Небелівські храмові вівтарі (Небелівський храмовий комплекс, Україна), археологи помітили відмінність у складі глини, яка застосовувалась у процесі їх спорудження, з глиною, яку

⁷¹ Босий О. (2004). Священне ремесло Мокоші. Традиційні символи і магічні ритуали українців

(Типологія. Семантика. Міфоструктури). Вінниця, Діло. С. 42.

використовували при зведенні головних конструкцій. Глина для храмових конструкцій була з різноманітними домішками. Її брали неподалік від храму, від чого на місцевості організувався котлован, який залишився помітний навіть на магнітній зйомці⁷². Водночас храмові вівтарі були виготовлені з чистої глини без домішок⁷³. Така сама особливість глиняних вівтарів виявилась при розкопках трипільського ритуального центру в урочищі Олександрівка, Україна⁷⁴, що унеможливлює випадковість сакральної традиції побудови вівтарів з глини без домішок. Глина для спорудження Небелівських вівтарів бралась безпосередньо з місця, на якому забудувався головний ритуальний зал, з ями, яка, за висновками археологів, після зведення споруди була засипана⁷⁵. Так можна прослідити певний ритуал побудови храму та вівтарів, коли із самого центру, з того найчистішого місця в просторі береться матеріал для зведення сакральних об’єктів. Тут розкривається метафізика народження «Божого Дому» з «Пупа Землі», з Мундуса, де в точці контакту Неба з Землею / Батька з Матір’ю зароджується нова духовна субстанція. Варто зіставити такі уявлення з пізнішими світовими легендами, в яких перші люди – прародителі людства, постають з глини, землі, «праху» тощо.

7. Релігійна та соціальна функція трипільських вівтарів.

Особливий інтерес складає питання про релігійну функцію трипільських вівтарів в публічному та побутовому ритуалі, а також визначення та розуміння їх ідеологічної та соціальної функції.

Трипільські взірці вівтарів та місця де вони знаходились свідчать про їхнє повсемісне використання у суспільному та приватному релігійному житті архаїчної спільноти. Їх публічний характер проявляється храмовим культом, а

⁷² Відейко М., Бурдо Н. «Мегаструктура» – Храм на трипільському поселенні біля с. Небелівка. Культовий комплекс Кукутень-Трипілля та його сусіди. Збірка наукових праць. Інститут археології НАН України, 2015. 476 с. – С. 313.

⁷³ Видейко М., Чапмен Д., Гейдарская Б. Исследования Мегаструктуры на поселении трипольськой культуры у с. Небелевка в 2012 г. Tyragetia, s.n., vol. VII [XXII], nr. 1, 2013. 434 с. – С. 109.

⁷⁴ Бурдо Н. Б., Відейко М. Ю. Спогади про золотий вік. Харків : Фоліо, 2007. 415 с. – С. 101.

⁷⁵ Видейко М., Чапмен Д., Гейдарская Б. Исследования Мегаструктуры на поселении трипольськой культуры у с. Небелевка в 2012 г. Tyragetia, s.n., vol. VII [XXII], nr. 1, 2013. 434 с. С. 114.

домашня функція підкреслена центральним місцем у будинках та переносними виразами вівтарів.

Вівтар у своїй чистій фізичній формі являється артефактом, що дозволяє досліджувати та відновлювати релігійне минуло та ритуальний досвід. Насамперед «трипільські вівтарі» – це вівтарі вогню, оскільки залишки горіння на їх поверхнях та розміщення в житлових зонах неподалік від вікон для відведення продуктів горіння, досліджуються досить добре.

Спалення дарів або ж жертвопринесень на вівтарях вогню з ментальної точки зору архаїчної людини в першу чергу пов’язане з теплом та світлом, що являється життєво важливими елементами у житті людей епохи неоліту. Крім того, вівтар являє собою один із способів прояву Великої Матері, Матері Землі, з лона якої постає священний об’єкт. «Народжений» у чистоті (ритуали побудови вівтарів з чистої глини) він фарбувався у червоний колір, який представляє тепло, материнський захист та нове життя. Вогняна стихія на поверхні вівтаря – це материнський контакт з небесними силами, батьківським початком, від взаємодії яких і утворюється весь живий світ. На вершині пагорба де розміщувався Небелівський храм та його сім вівтарів, місцеві жителі синхронізували вогняні жертвопринесення з ритуальним спостереженням за баченим космосом та Небом. Цей церемоніальний центр, який був відкритий до нескінченного космосу, зірок, сузір’їв та Сонця, здається чи не найкраще підтримує гіпотезу небесних та земних контактів. Тому космічно-небесні явища набули виняткової ролі у формуванні та функціонуванні трипільських вівтарів. Таке вираження священного сенсу до натурального світу, відоме й з інших релігійних артефактів трипільського світу.

Форму вівтаря можна вважати важливим інформаційним повідомленням. Бувши переважно хрестоподібної форми такий символічний вияв поширився й на іншу ритуальну пластику Трипілля-Кукутень, та перейшов до індоєвропейського та слов’янського духовного світу під значущим релігійним символом.  Співвідношення  жертви  на  хрестоподібному  вівтарі  добре

узгоджується з пізнішим християнським сюжетом «розп’яття на хресті», що має бути досліджено додатково у рамках окремої роботи.

Проведене дослідження фіксує використання трипільських вівтраів у календарних культах, що підтверджується фактичними розписами та вдавленими орнаментами на поверхнях вівтарів, а також астрономічним порядком в якому були побудовані вівтарі Небелівського храму. Такі вівтарі можна вважати – «космологічними вівтарями», оскільки в них були зашифровані поняття часу, простору та світотворення.

Функція храмових вівтарів, що стосується центрального культового ритуалу та його фізичної реконструкції, пов’язується з літургічним календарем, заснованим на природі. Фізичне розташування збудованих вівтарів в Небелівському храмі і спеціально відведених храмових балконів другого поверху для споглядання вогняних ритуалів⁷⁶ дозволяють нам реконструювати, як громада проходила через храм у круговому русі спостерігаючи за священним дійством. Поділ фізичного простору в Небелівському храмі вздовж головного ритуального залу відповідало самій космографії колоподібного поселення⁷⁷, і в такий спосіб, можливо створювало ієрархію між різними секторами спільноти, засновану на їхньому становищі чи близькості до вівтарів, головного символу храму та безпосередніх ритуальних дійств. Тут вбачається, що ієрархія землеробського протоміста досягалася не величиною збудованих палаців чи авторитарним правлінням, а через близькість до священного – те що потрібно було завоювати у великому колективі.

Оскільки вівтарі вогню знаходилися майже в кожному трипільському будинку і були обов’язковим атрибутом святилищ та храмів, можна сказати, що вони були фундаментом відносин, контакту й показником загальної ідентичності. Жителі поселень перетворювали ландшафт у сакральну географію за допомогою вівтарів, які могли за певних релігійних обставин функціонувати одночасно у кожному будинку. Вони організовували простір поселення та

⁷⁶ Zavalii O. (2021). Features of the construction of the Nebelivka Temple: monumental elements, structure and their ritual and religious meaning. Sophia. Human and Religious Studies Bulletin. 17(1): 5-11. P. 6.

⁷⁷ Небелівська гіпотеза. URL: https://www.youtube.com/watch?v=QhyRLegSpDU

кожного будинку у такий спосіб, щоб установити прямий зв’язок з найвищою сутністю. Тим самим вони намагалися гармонізувати своє існування із силами, які керують космічним ритмом, а значить і їхнім життям, яке включене у цей ритм. Вівтарі могли уявлятися «наріжними каменями» світу й космосу, за допомогою яких будувався соціальний порядок та стабільність у відносинах. Система  громадських  та  побутових  вівтарів  могла  бути  глибокою

«космологічною павутиною» заснованою на моделях космічної поведінки та ритму, які керували у досконалій гармонії всіма життєвими аспектами та надавали  сенсу  стародавньому  життю.  Відтак  крім  релігійної  функції

«трипільських вівтарів», досліджується і їх соціальна функція

Проникнення в духовні глибини енеолітичної культури являється складним завданням, оскільки концепції мислення сучасної людини багато в чому не збігаються з мисленням людини на світанку свого цивілізованого життя. Проте джерела сучасної археології достатньою мірою «документують» таке релігійне явище, як «трипільські вівтарі», щоб визначити їхню типологію, специфіку ритуального призначення та їх релігійну й соціальну функцію.

На прикладі «трипільських вівтарів» ми побачили ще одну особливість духовного життя носіїв трипілля-кукутенської культури, яка в сучасному світі пов’язується з автохтонним населенням європейських народів. Попри те, що

«трипільські вівтарі» складають різноманітну групу релігійних об’єктів за розміром, формою, призначенням та художнім оформленням, дослідження встановило певну одноманітність та сталість, відтак традицію у їх спорудженні та оформленні. Типологія цих духовних витворів, їх поширеність на стародавніх поселеннях доводять своєрідну «соборність». Ватро визначити, що найбільш поширена форма «трипільських вівтарів» являє собою хрестоподібний жертовник вогню. Така вівтарна форма у її образному сприйнятті певно була перенесена, а можливо запозичена до пізніших світових релігій, хоча оригінальну символічну функцію та світоглядні ідеї які були закладені в такий

«жертовний хрест» варто шукати у стародавній релігії землеробського типу. Важливо означену проблематику розглянути додатково у окремих працях.

Трипільський звичай будувати побутові вівтарі вогню в житлових будинках, можливо, було запроваджено з контексту офіційних (національних) храмових вівтарів. Отже, це був специфічний тип вівтаря, який був перенесений у домашню сферу. Можна сказати, що вівтарі вогню відігравали важливу релігійну роль у житті стародавніх поселень та протоміст. Це узгоджується з ідеєю про те, що трипільці брали участь у складному процесі соціальних взаємовідносин, об’єднаних на положеннях релігійних переконань. Цей культурний процес може засвідчувати утвердження автохтонного народу на своїй землі шляхом повсемісного освячення власної території вогняними ритуалами на стародавніх жертовниках.

Національні або ж храмові «трипільські вівтарі» належать до того факту, що вони знаходилися в характерних чи особливо розташованих місцях відправлення громадських культів у чітко визначений момент часу. Тематика ритуального вівтарного вогнища у трипільських храмах та святилищах цілком співвідноситься з річними циклами та сонячно-місячними календарними періодами. Можна сказати, що вівтар був інтегрований в час та простір і саме таке перебування на своєму місці робило його священним. Порушення такої умови порушувало б весь світовий порядок. Ця теза може підкріплюватися й тим, що хрестоподібний «трипільський вівтар» у час входження сонячного світла у храмовий простір отримував своє «оживлення», фактично оптичне обертання утворене за допомогою організованої храмової інфраструктури та руху сонця над небокраєм. Ймовірно стародавні землероби у своєму храмі могли бачити

«живий» символ обертання червоного вогняного хреста, створений в умовах ритуалу. Будь-яке порушення орієнтації вівтаря, порушувало б його видимий зв’язок з натуральним світом. З цього розкривається розуміння «трипільського вівтаря», як мікрокосмосу розгортання життя.

Трипільське релігійне мистецтво та мініатюра, які репрезентували ідею

«трипільських вівтарів», становлять унікальне й високохудожнє явище

енеолітичної доби. Володіючи силою абстракції та високорозвиненою здатністю відтворення уявної космографії, трипільці створили «керамічні» картини, які не втратять своєї актуальності й у сучасному світі. Такі артефакти варто вважати об’єктами презентації певних релігійних ідей, які використовувалися у ритуальних діях чи були включені у первісну систему освіти та виховання.

На прикладі таких релігійних об’єктів, як стародавні вівтарі вогню землеробського етносу, та на основі їх досвіду, ми можемо зрозуміти як знайти свою орієнтацію у світі, яка відповідає реальній структурі Всесвіту. Можливо цей приклад показує нам з історичних глибин як жити більш осмисленим і більш мирним життям у загальному порядку існування

Автор наукової праці Олександр Завалій

Книга, яку можна замовити тут: https://sribnovit.com/product/%d0%b2%d0%b5%d0%bb%d0%b8%d0%ba%d0%b8%d0%b9-%d0%ba%d0%be%d0%b4-%d1%83%d0%ba%d1%80%d0%b0%d1%97%d0%bd%d0%b8-%d1%80%d1%83%d1%81%d1%96/

Великий код України-Русі

Великий код України-Русі, Піддубний С. В , можна сміливо назвати родовідною книгою українського народу. Вперше в українській історіографії докладно розглядаються давньоукраїнські основи – Боги, герої, племена, держави, мова, дохристиянська релігійна система. До дослідження залучено широкий пласт літератури: праці Гомера, Гесіода, Есхіла, Геродота, Світонія, Біблія, Велесова Книга і багато інших джерел. Доводи та висновки автора ґрунтуються також на численних світлинах артефактів, пам’ятників, святилищ, на стародавніх картах тощо.