Хронологія злочинів польської влади проти українців

Хронологія злочинів польської влади проти українців (1918–1947). Мовою сухих фактів які варто нагадувати у будь-якій дискусії із шовіністами. Не для сварки а задля об’єктивності.

1918–1919: польсько-українська війна

Агресивні окупаційні бойові дії Польської Республіки проти Українських держав: Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР), Української Народної Республіки (УНР), Східно-Лемківської Республіки, Гуцульської Республіки. Театр війни охопив Галичину, Волинь, Холмщину, Підляшшя, Берестейщину, Лемківщину, Закарпаття, Буковину. Польська влада широко застосовувала обстріли міст, страти військовополонених, репресії цивільних. Втрати українців не менше 25 000 загиблих (військових, цивільних, депортованих, померлих у таборах для полонених). Наслідок війни: етнічні українські землі на Заході України були окуповані польською армією та перебували під окупацією польської влади протягом 1919–1939 аж до розгрому та розподілу Польщі між Третім Рейхом та СРСР.

1918–1921: Арешти, страти, концтабори для українців

Після окупації Заходу України влада Польської Республіки здійснювала системні масові арешти українських політиків, українскьої інтелігенції, українських священиків (православних та грекокатолицьких) та вояків Українскьої Галицької Армії. Українську еліту ув’язнювали у концтаборах: Домб’є, Тухоля, Стшалково, Вадовиці, умови утримання призводили до масових смертей від голоду, хвороб і катувань. Втрати українців: не менше 35 тис. арештованих, до 5 тис. убитих або зниклих безвісти.

1920–1921: Депортації українців

Польська Республіка організувала системні масові депортації українців з етнічних земель, відбувалось інтернування у табори та примусове переселення з ліквідацією цілих українських громад. Втрати українців: щонайменше 170 тис. примусово переселених та інтернованих.

1920-1930: “осадництво” польської влади

Після окупації Заходу України влада Польської Республіки здійснювала системні зходи щодо заселення на українські етнічні території так званих “осадників” – польських солдатів у відставці, офіцерів польської армії, членів їх сімей, цивільних добровольців-переселенців для зміни ентнічного складу на користь польського елементу та задля закріплення польської окупації. У 1930-тих роках кількість заселених поляків на етнічних українських землях, збільшилась на більше ніж 300 000 осіб.

1930: “пацифікація” українців польською владою

Масштабна каральна акція окупаціїної влади Польської Республіки проти українського населення Галичини, Волині. Розгромлено понад 450 сіл, побито десятки тисяч українців, арештовано тисячі українців, знищувалися українські церкви, школи, паплюжилися національні символи. Мета: залякати українців та в жорстокій формі придушити український національний рух, знищити мережу «Просвіти», винищит та асимілювати українську еліту. Втрати українців: мінімум: ~2 тис. арештів, сотні побитих; максимум: 5–6 тис. безпосередніх жертв (арешти, катування, убитих).

1930-ті: Подальші системні репресії окупаціїної влади Польської Республіки

Масове закриття українських шкіл та українських гімназій, послідовні утиски українського духовенства (арешти, ліквідація православних і греко-католицьких парафій), утиски українських економічних інституцій — «Маслосоюзу», українських кооперативів. Втрати українців: мінімум: кілька тисяч репресованих; максимум: до 20 тис. постраждалих.

1939–1945 рр. – після розгрому та розподілу Польщі між Третім Рейхом та СРСР в умовах Другої світової війни на теренах Західної України, Волині, Холмщини, Підляшшя, Лемківщини діяли водночас кілька сил:

– спецпідрозділи НКВС та СС для провокацій етнічних погромів і послабення спротиву місцевого населення

– німецько-нацистська та москвосько-радянська окупаційні адміністрації

– польські військові формування (Армія Крайова, Батальйони хлопські, поліційні загони)

– українські формування (ОУН, УПА).

Внаслідок Другої світової війни на теренах загинуло десятки тисяч жертв як серед місцевого цивільного українського населення так і серед завезеного у 1920-1930 польського населення, відбувались взаємні етнічні чистки, довготривала травма у відносинах між поляками та українцями.

1944–1946: Післявоєнні депортації українців внаслідок співпраці польської комуністичної влади та московскьої комуністичної влади.

На основі угод Польського радянського комітету національного визволення з окупаційним урядом СРСР виконано примусове виселення українців із Холмщини, Лемківщини, Підляшшя, Надсяння на територію УРСР. На територіях переданих Польщі масштабно діяли радянські органи НКВС та СМЕРШ) що посилювало репресії. Втрати українців: мінімум: 480–500 тис. Максимум: до 700 тис.

1947: Акція «Вісла» спільна військово-політична операція польської комуністичної влади та московскьої комуністичної влади. Масштабна системна етнічна чистка, депортація українців з Холмщини, Лемківщини, Підляшшя, Надсяння на Захід та Півні земель переданих після війни Польщі. Українське населення було системно розсіяне, щоб знищити національну ідентичність та асимілювати непокірних українців

Втрати українців: мінімум: 140–150 тис. максимум: до 500 тис.

Підсумок злочинів польської влади супроти українців (1918–1947)