Українці, а чи пам’ятаємо ми, які саме національні, та інтернаціональні утворення вимордовували голодом наш народ? Ні, не пам’ятаємо. Бо якби мали свою нестерпну біль, то чи дозволили б жидам, які були найчисельнішими в каральних органах комуністичної системи пропихати в сучасній Україні закон, який позбавляє нас графи національність, щоб ми зовсім забули чиїх батьків ми діти? Чи закон про продаж землі? Чи закони, які дозволяють безборонно шахраям грабувати нашу Батьківщину? Чому українські матері не повидушували ще в колисках тих дітей-виродків, які ставши дорослими проголосували за жида-президента? І тепер, через цих злодюг Зе, міндічів і коломойських Україна вмивається кров’ю своїх вірних дітей. Ті, хто нічого не робить для Перемоги України , а ховається під жіночі спідниці думає, що і без нього все наладиться? Але так уже було. Керуючись своєю мерзенною біблією і прямо виконуючи настанови мордокниги і був організований Голодомор в нашій країні. Переконайтесь самі:

БІБЛІЙНИЙ СЦЕНАРІЙ УКРАЇНСЬКОГО ГОЛОДОМОРУ https://sribnovit.com/istoriia/bibliynyy-stsenariy-ukrayins%ca%b9koho-holodomoru/?fbclid=IwY2xjawP7Pm1leHRuA2FlbQIxMQBicmlkETJ4NjBua2pYanFUY29oQUt2c3J0YwZhcHBfaWQQMjIyMDM5MTc4ODIwMDg5MgABHufCCI_THFsoyE0tg7Kr65YkVgrTZjiQ3FXShzjDgx2sQ6rRCHQbWR985WWd_aem_5QBi2qo_gDn4bKdTNJOiMQ

Бог з розпуки ридав, Бог стогнав від тяжкого безсилля:

Я ж вам землю найкращу, я хліб і до хліба вам дав.

Так чому ж ви поїли траву-лободу із бадиллям ?

Хто вас, діти мої, і за що так жорстоко скарав?

Всюди трупи лежать, а над ними пшеничне колосся…

Цвинтар села ковта, вже нема ні собак, ні котів.

Мати, з’ївши дитя, з голови вириває волосся.

Бог побачив, жахнувся і в горі страшнім занімів.

Реготав сатана, шаленів вирлооко-пейсатий –

Бо ужинку такого не мав сто минулих віків.

Танцювали чорти у пустих перекошених хатах,

Тільки вітер ридав над розп’яттям сумних димарів.

Волхв і Кобзар Володимир Горбатюк.

Щодо кацапів, то ми бачимо, що з тих часів, коли кривоноге, ледаче, п’яне, заздрісне і зажерливе москальське бидло, генетичні паразити разом з жидами з задоволенням вигрібали останню цибулину, чи жменю муки у українських родин, нічого не змінилося. Ірпінь, Буча, окуповані тимчасово території показують, що буде, коли ми зламаємось, перестанемо нещадно нищити паскудну кацапню і яке горе може прийти і знищити всю Україну, як державу, а людей перетворити на рабів і прислугу. Ми це розуміємо? То чому терпимо на вулицях, в магазинах, в державних і приватних закладах москальський суржик? Чому ті, хто попадається на коригуванні москальських ракет негайно не подихають,? Чому деякі з них, які потрапили до в’язниць до цих пір там живі?

Ми маємо зрозуміти те, що демократія, толерантність, байдужість до відвертих ворогів і мародерів не є добрими напрямками під час війни. До речі, толерантність є медичним терміном і означає безперешкодну інфільтрацію хвороботворних бактерій і вірусів в людський організм. Тобто, толераст є звичайним дурнем і самогубцем, який дозволяє робити з ним все, що завгодно, бо це створіння буде мовчки терпіти всі можливі і неможливі знущання.

І останнє. Нам потрібна ядерна зброя. До кінця перемогти московію, чи будь -яку іншу ворожу країну, в якої така зброя є -нереально. За 11 років війни, якби у нас був президент-державник і патріотичний уряд, ми б давно мали найновітнішу і найпотужнішу зброю. Хтось сумнівається, що загнана Україною в тупик кацапетовка використає зброю масового знищення? Тому почнімо з того, що скрізь, на кожній стіні, в соцмережах, книгах, поезіях, картинах , музичних творах маємо провести червоною лінією , великими літерами, словами, молюнками, нотами, піснями лозунг для підняття колективної національної свідомості українців: УКРАЇНІ-ЯДЕРНУ ЗБРОЮ!!!

Різні путіни, орбани, фіцо, трампи, бояться лише сили, все інше дурниці. Ціль московії-знищити Україну і українців. Отже, маємо робити все можливе, щоб завтра стати сильнішими , ніж учора. Навіть ті, хто не може за віком, чи через важку хворобу взяти в руки гранатомет, чи автомат, мають знайти варіанти, чим вони можуть принести користь і наблизити довгоочікувану Перемогу України.

Ми не маємо права допустити повторення чорного, голодного горя для своїх нащадків.

Рік не місила хліба

Автор: Ольга Соколовська

Рік не місити хліба, Боже, Боже,
Чи я жива, чи я в страшному сні?

Не бачать очі, ноги пухлі, босі,
Ступають по долівці, як чужі.
Чи б’ється серце, чи вже спочиває?
Не бачу світу і душею сню.
Кричати, плакати, а голосу немає,
Молитися, а руки не зведу.
Топити піч? Ні, більш топить не буду,
Бо як потягне димом з черені,
То так замлоїть в горлі, в грудях,
В очах перевертається мені.
Курити піч пусту – марна робота,
А думка вража хоче обдурить,
Що в горщику щербатому отому
Окраєць житній, схований, лежить.
Устану лиш, піду за лободою,
Є й з лободи наїдок, не біда.
І то вже харч, гірш мучились зимою,
Зимою навіть лободи нема!
Устану, хай лишень ось посвітає.
Чи день настав, чи теж опух і спить?
Ніхто, ніхто до хати не загляне,
Немає більше вже чого трусить.
Трусили, Боже милий, все забрали.
Вже краще б душу видерли мою!
Квасольку з вузличка рябу повисипали,
Полову й ту забрали у мішку.
Умерти б, думка вклякнуть, оніміти,
А діти, діточок кому віддать?
Лежать в підпіччі голі, посірілі
І сплять холодні, довго-довго сплять.
І добре – сплять, нехай лишень не плачуть,
Нехай не скиглять: «Їсти, їсти дай!»
Бо я лежу колодою, ледача,
Не маю чим їх голод втамувать.
Ти спиш, Оксанко, доню, спиш, мій сину?
Які холодні, вкрию ніжки їм.
Диви, як міцно спить моя дитина,
Що й оченят не закрива вві сні…
Минула нічка, дітки, сонце світить!
Село німе, не чуть собак, півнів,
Давно вже їх, давно на харч пустили,
Ловили навіть жаб і горобців…
А в хаті пахне, пахне хлібом свіжим,
Ним пахнуть двері, лава, піч і стіл,
І голод зирить вовкулакою у вічі,
Як пес-приблуда, смика за поділ.
Ізниділа, знищіла, скам»яніла,
Душа не бачила ні Паски, ні Куті,
Я б кору з вишень у саду поїла,
Бо хлібом пахне, пахне все мені.
Не білена хатина, як могила,
Біля ікони ні лампад, ні свіч,
Лиш в комині навісний, осмілілий
Регочеться і вдень скажений сич.
Ти бачиш, Боже, чи ти одвернувся
Від нас, як скинули додолу в церкві дзвін?
Поплакала б – немає сліз, не ллються,
Пуста душа – немає жити сил…
…Устала, як мара із домовини,
Штовхнула двері, вийшла на поріг
І мертвими, незрячими очима
Дивилась на залитий сонцем світ.
Посунулась, одвірок відпустила,
Заплуталась, упала в спориші,
З грудей черствим окрайцем покотилось
Скалічене сподобіє душі.
Не крикнула і, навіть, не стогнала,
Розкинула розшиті рукави.
То – Україна з голоду вмирала
На ситій, житом сіяній землі!

Книга, яку можна замовити тут: https://sribnovit.com/product/%d0%b7%d0%b0%d0%bf%d0%be%d0%b2%d1%96%d1%82-%d0%bf%d0%b5%d1%82%d1%80%d0%b0-%d1%96-%d0%b3%d0%be%d0%bb%d0%be%d0%b4%d0%be%d0%bc%d0%be%d1%80/

“Заповіт Петра І. Голодомор”

Автор:  Микола Воротиленко

Книга розкриває призабуту і приховану українську історичну правду. Ту правду, що пролягла чорною трагічною стрічкою через долю українського народу, який боровся за справедливість та волю в нерівних умовах минулого тисячоліття. Присвячується сьогоднішньому і майбутньому поколінням, багато в чому викриваючи міфи московії.