В непростий час чергової спроби відродження Української самобутності з’являється багато розвідок щодо джерел власних витоків, джерел духовної культури та релігійності. Цей стан речей спонукає до ґрунтовного вивчення української духовної спадщини, яка своїм корінням сягає праіндоєвропейської архаїки, тому існує потреба в поглибленні до тої цивілізації, яка пов’язана історичними, етнічними, культурними та релігійними цінностями з сучасною Україною.
Українська духовність сформувалась на грунті найдавніших уявлень про Всесвіт, які були залишені автохтонному населенню попередніми цивілізаціями. Духовний досвід передавався символом, міфом, ритуалом, побутом і всім тим, на що була спрямована свідомість тієї «людини-духовної». Відтак, інформація зберігається в камені, могилах, знаряддях, в генах та інших складових людини й землі, що для нас складає категорію сакральної інформації, не менш інформативної ніж писемні джерела.
Язичницькі вірування давніх українців, як і сучасних, можуть бути зрозумілі й пояснені тільки за допомогою праіндоєвропейських паралелей, адже успадковані від тої прадавньої системи й пройшли тривалий процес розвитку. Саме тому актуальним завданням є вивчення праіндоєвропейських архетипів, які є неодмінною складовою колективного несвідомого (за К. Юнгом) українського етносу.
Архетипи давньої Природної духовності є неодмінною частиною сучасних релігійних форм. Підтвердженням цього є те, що сучасна людина перебуває під впливом давніх міфів й символів, які б не прижились у випадку відсутності глибоко вкоріненої соціально-емоційної психологічної бази. Справді, все що у нас є, вже в когось було!
Досліджуючи праіндоєвропейську релігійну культуру ми знаходимо вияви навіть не подібності етнокультурних систем в індоєвропейському просторі, а в процесі неупередженого співставлення й порівняння знаходяться витокові (першопричині) форми відносно з такими традиціями як ведична, авестійська, орфічна
Дослідження прадавньої духовної традиції території України вказують на формування системи психічної рівноваги між матріархальним і патріархальним культом, поєднання аграрного культу з культом кочівників, що генетично пов’язано з хліборобськими племенами трипільської доби та арійським світоглядом до уявлень слов’ян з українцями. Цей багаж духовних знань необхідно не копіювати, а переосмислити для створення духовних ідеалів, які гідно впишуться в світовому просторі нового суспільства.
Автор: Олександр Завалій
Нас можна читати у Твіттері: https://twitter.com/Nwrq6rwLYVxnfJq
Книги, які можна замовити тут:
ІСТОРІЯ ЗАПОРІЗЬКИХ КОЗАКІВ. ДМИТРО ЯВОРНИЦЬКИЙ.
Фундаментальна «Історія запорізьких козаків» у трьох томах (СПб, 1892,1895,1897) стала підсумком багаторічної дослідницької роботи вченого, розпочатої іще в студентські роки. Безпосередній намір написати цей твір виник у Яворницького 1889 p., після видання двотомної праці «Запоріжжя у залишках старовини й переказах народу». Для її створення Дмитро Іванович використав такі фундаментальні видання документів як «Архив Юго-Западной России», «Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России», «Памятники, изданные временной комиссией», власні збірники, численні публікації окремих пам’яток і документів. Велику увагу присвятив історик наративним джерелам, починаючи від Геродота й закінчуючи своїм сучасником, нащадком запорожців Коржем. Особливою пошаною автора користуються літописи й хроніки давньоруські, козацькі, польські. Загалом бібліографія першого тому (першого видання) налічує 170 позицій. Іншим, не менш суттєвим джерелом «Історії запорізьких козаків» були неопу-бліковані документи з російських та українських архівів, бібліотек, приватних зібрань. Широко залучив автор до свого твору й праці своїх попередників — Г. Міллера, С. Соловйова, М. Маркевича, О. Рігельмана, А. Скальковського, П. Куліша, М. Максимовича, М. Костомарова, В. Антоновича й десятків інших. Велику групу джерел, які використав Д. І. Яворницький, становили матеріальні пам’ятки музейних і приватних колекцій, значний археологічний матеріал, здобутий під час численних експедицій. Величезного значення (особливо це помітно в першому томі) надавав автор фольклорно-етнографічним дослідженням регіону Запоріжжя, вивченню його топографії, топонімії, гідрографії, географії, ботаніки, зоології. Десятки разів обійшов він пішки всі землі Запорізьких вольностей, дослідив усі Січі, кілька разів ламав руки й ноги на порогах, ледь не загинув під час розкопок кургану — і все задля того, щоб відчути й збагнути героїчний дух історії, донести її до читача.
ЕНЦИКЛОПЕДІЯ КОЗАЦТВА. ЛИЦАРІ СОНЦЯ. ОЛЕКСАНДР СЕРЕДЮК.
У лицарському поклоні перед портретом українського козака, що експонується в Музеї Історії сільського господарства Волині, шанобливо схилив голову гість з далекої Японії – Шихан Масахіко Танака. Що змусило знаменитого спортсмена (чорний пояс 8-й DAN) стати на коліїю перед образом січовика?
Відповідь на це та ряд інших запитань дає книга. Хто такі козаки? Які їх звичаї і обряди? Яке було їх військове і бойове мистецтво? Йдеться не тільки про виховання й підготовку козака-воїна та відродження його в незалежній Україні, а й особливої касти – характерників. Автор аргументовано доводить, що «козак – не пияк».
Розкриваються утаємничені сторінки козаччини, чого немає у поважних узагальнюючих виданнях з історії України. Книга відрізняється розкутістю думок, оригінальністю поглядів, цікавістю викладу і стане добрим помічником не лише для учнів і студентів, викладачів-істориків, а й для широкого кола читачів, хто забажає «вичавити із себе раба».
Так як з відродженням козацтва – відродиться і Україна
ДІТЯМ ПРО КОЗАКІВ. КАЛЯНДРУК ТАРАС
Тарас Каляндрук розповів про те, чому нову книгу він вирішив писати для дітей: саме їм особливо потрібно знати нашу справжню історію, її захоплюючі й героїчні сторінки. Молодь у наш час дуже потребує хороших прикладів, їй потрібні герої для наслідування. В той же час телебачення, кіно та й віртуальний світ комп’ютерів заповнюють японські ніндзя й самураї, американські ковбої, російські спецназівці. Козаки в цьому морі якось відійшли на задній план. А в них сучасному воїнові є чому повчитися. Адже козаки були чудовими розвідниками-пластунами, блискуче володіли різноманітними бойовими прийомами, мали багатющі традиції і звичаї, втілювали в собі кращі риси нашого народу.Видання розраховане на дітей шкільного віку, батьків та всіх хто цікавиться історією та особливо історією козаків. Найважливішим для козаків в бою було вміння блискавично вирішувати, виходячи з найнесподіваніших ситуацій. А якою ж була культура українського козацтва? Шанувалися військові традиції та звичаї? Та чи існувала спеціальна психофізична підготовка козаків? Книга пропонує відповіді на ці питання та доповнює її цікавою історією про характерників та пластунів.
ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. ЗА ГЕРОДОТОМ
Читач має змогу ознайомитися з неупередженим перекладом «Історії Геродота», в якому виправлені основні неточності та свідомі перекручення фальшивих істориків, і поринути в прадавні часи Скитії, поглянувши на скитів очима очевидця тих подій.
Примітки пояснять старі назви земель, країн, народів, міст і рік. Також в них проведений аналіз походження скитів, їх культури, звичаїв, мови та писемності.
Відкривайте для себе багато нового про коріння українського народу, його славні традиції в землеробстві та військовій справі
ОПИС УКРАЇНИ. ГІЙОМ ЛЕВАССЕР ДЕ БОПЛАН
В книзі відомого мандрівника, архітектора та картографа подано безцінні відомості про тогочасну Україну, що після розпаду Київської Русі потрапила до складу Королівства Польського. Цінність поданого матеріалу значно зростає, коли сприймаєш оповідь очевидця і сучасника, який крім всього іншого був іноземцем, не зацікавленим у викривленні реалій того часу. Також важливим аргументом на користь поданого матеріалу є час написання (1648р.) і дата першої публікації книги (1652р.) т-до 1716 року, що знаменував собою час тотальної фальсифікації Московією минулого Русі.
Якщо у Вас виникли проблеми з замовленням, зателефонуйте, будь ласка, +380995447701 для оформлення замовлення
