Чим є цінним цей опус фанатичного християнина, який писався близько 800 років тому? Очевидно, що варто зробити акценти на кількох моментах. Христолюбець називає імена праукраїнських Богів, яких шанували наші Предки, хоч минуло вже більше 200 років після кривавого охрищення Русі. Більше того, з опису зрозуміло, що пошана до Рідних Богів була на той час дуже потужною, це явище було масовим, що викликало скажену лють у юдохристиянського адепта. В тексті автор використовує термін “правовірний”, в грецькій мові це звучить як ортодоксальний. І ще більше 300 років після написання тексту, ніхто не називав християн православними, бо це слово відноситься не до християнського розуміння Бога, а до праукраїнського, язичницького. Право є суттю, однією із сакральних складових у світоглядних уявленнях наших Пращурів, бо так означується Світ Богів. Тобто, славити Право-славити Рідних Богів. З цього і випливає, що християнство вчергове забуло свою ж заповідь “не вкради” і “позичило”, а краще сказати нахабно вкрало не своє, як крало свята, обряди, атрибути і багато чого в праукраїнців. Звісно, не забуваючи розпатякувати про духовну вищість своєї релігії рабів , бидла, зрадників, манкуртів і духовних яничар. Дуже яскраво описано і те, що для християн канонічно вважається страшним гріхом. Звісно ж, шанувати своїх Богів, які є Старшими Родичами українців. А ще не можна грати на музичних інструментах, співати, танцювати, радіти життю, святкувати весілля, бо це, на думку християнського офіціозу є гріх та ідолопоклонство. Юдейська класична секта-християнство, є по своїй суті релігією смерті, саме тому дотримується людоненависницьких поглядів. Десь у ті часи, а може трохи раніше в бібліях, які перекладались з івриту і грецької мови на староболгарську, яка трансформувалася в церковно-слов’янську, а потім і на інші мови слов’ян , вперше з’явилось слово “бог” Ні давні юдеї, ні християни такого означення Творця не мали, бо нема в юдохристиянстві і в юдаїзмі Бога-Творця. Але щоб привабити до себе слов’ян, для яких Бог є рідним Предком, а всякі ісуси, саваоти, яхве, єгови, ели, елохіми є чужими і байдужими, то церква зробила таку підлу дію , лукаво і лицемірно накинули своє лжедуховне сміття, підмінивши справжнього Бога приблудним і фальшивим пейсатим клоуном.
Слово реченого христолюбцем, ревнителя по правій вірі (ймовірно, кінець ХІІ ст.)
Повна назва твору: «Се же ізложено от многословесних книг ніким Христолюбцем, ревнителем по правій вірі, на раздрушение льсти неприязнині, на укор творящим таковая, на поучение правовірним і на причастьє будущаго віка, послушащим Книг сих Святих і творящих ділом повеленія в оставленіє гріхов».
Автором цього «Слова…», Христолюбцем, міг бути хтось із середовища чорного чи білого духовенства.
«Слово…» – це історично-літературна пам’ятка, яка дійшла до нас у Паїсієвому збірнику XIVст., відома також і за редакцією XV ст. Але написана вона була, на думку російського історика церкви Є. Голубинського, ще у домонгольські часи, тобто нарикінці ХІІ або на початку ХІІІ століття. Відомий славіст Ватрослав Ягич також твердив, що перелік Богів, наведений в «Словах» Григорія та Христолюбця залежить від літописного, наведеного в «Повісті минулих літ», а значить вони не могли бути укладені раніше ХІІ століття. Спрямована проти язичницьких вірувань і звичаїв пам’ятка має чітко виявлений християнський апологетичний зміст. На думку Є. Аничкова, початкова редакція цього «Слова» була написана тільки проти пирів (бенкетів), гри, забав та пісень, а трохи пізніше в ньому появилися нові вставки вже проти паганства та двовір’я. Це ще одне «Слово», спрямоване на викриття елементів язичництва в умовах боротьби християнської церкви з двовір’ям.
Уривки публікуються за виданням: Історія релігії в Україні: У 10 т. – К.: Український центр духовної культури, 1996. – Т. 1: Дохристиянські вірування. Прийняття християнства / За ред. Б. Лобовика. – 384 с.
Як Ілля Фезвитянин, 1 який заколов триста ідольських ієреїв та жерців, і рече: […] Так і цей не може терпіти християн, що живуть у двовір’ї. І вірують в Перуна, і в Хорса, і в Сима, і в Регла, і в Мокошу, і в Віли, їх же число тридесять сестриниць, – називають окаянні невігласи і вважають [їх] Богинями, і так кладуть їм треби і короваї їм молять, курей ріжуть; і вогню моляться, називаючи його Сварожичем, і чесновиток Богом же творять, коли ж буде у кого бенкет, то кладуть їх у відра і чаші і п’ють, веселячись біля Кумирів своїх.
І коли в кого з них буде шлюб, грають у бубни й сопілки з багатьма чудесами бісівськими… Не личить християнам – на бенкетах і на весіллях – у бісівські ігри грати, бо то не шлюб називається, а ідолослужба як є танок, гульба, пісні мирські – сопілки, бубни – і вся жертва ідольська, коли моляться вогневі під стодолою, Вілам, Мокоші, Симу, Реглу, Перуну, Велесу, Богу худоби, Хорсу, Роду, Рожаницям і всім клятим Богам їхнім. […] Не лише невіданням зло творимо, але й змішуємо деякі чисті молитви з проклятим молінням ідольським – трисвяту Богородицю з Рожаницями, – якщо ставлять лише кутю, інші трапези законного обіду, бо називається беззаконною трапеза, що приноситься Роду й Рожаницям на прогнівання бога.
С. 327.
Пер. з давньоруськ. Б. Лобовика.
Примітка редакції сайту.
Очевидно, що цей христолюбець не був етнічним слов’янином.
Як варіант-повністю зазомбованим з дитинства у фанатичній християнській родині.
Інакше він би знав, що нема двох Богів Сима і Регла, як він пише, а є прадавній Бог-охоронець Симаргл.
До речі, сучасні московити, які також пнуться до слов’янського суперетносу, не маючи на те жодних підстав, також не зуміли прочитати правильно ім’я нашого Бога Симаргла і прочитали його, як зімцерла. В результаті , у московитів з’явилась “великая багиня утренней зари Зимцерла” Мабуть цей христолюбець і був одним із диких предків сучасних московитів, тупий, аморальний, підлий невіглас з неправильними щелепами і зайвою хромосомою в своїй виродженій голові-макітрі.
Книга, яку можна замовити тут:
https://sribnovit.com/product/%d0%be%d1%81%d0%bd%d0%be%d0%b2%d0%b8-%d0%b1%d1%96%d0%b1%d0%bb%d1%96%d0%b9%d0%bd%d0%be%d1%97-%d0%b5%d1%82%d0%b8%d0%ba%d0%b8/
Основи біблійної “етики”
Ця книга є шедевром світового рівня. Жоден автор, за останні 2000 років не написав простою, доступною мовою наскільки глибокого, аналітичного і беззаперечного дослідження , яке цитатами самої ж біблії показує всю аморальність, ницість, підлість і жорстокість цієї невротичної писанини. Читаючи цю працю , складається враження, що ця книга, як грамотний і принциповий суддя, потужними аргументами доводить всесвітньому злочинцю його винуватість у страхітливих злочинах проти людяності, у створенні інквізиції, лютому нищенні не лише вчених, художників, лікарів, астрономів, а й в дикунському нищенні їхніх праць , в гальмуванні розвитку наукових і мистецьких шедеврів, у нетерпимому і по звіряче жорстокому ставленні до іншої, альтернативної думки, щодо християнського патологічного психозу. Після прочитання цієї книги, свідомий українець чітко усвідомить, що комуністична, нацистська, імперіалістична ідеологія є лише дрібними породженнями, нікчемними сектами юдаїзму. Жодна відома світовій цивілізації система не натворила скільки бід і нещасть людству, а пролитої юдохристиянством крові вистачить, щоб наповнити нею всі існуючі на нашій планеті океани. Цей твір здирає лицемірну овечу шкуру з лютої істоти, з потворно-хижим оскалом і доводить, що нічого гіршого в історії людства не існує, для розвитку держави, людини і нації, ніж ця чорна мордокнига, в якій все можливе зло возведене в ранг святості .
Просвітлення нам усім, українці!
Читаймо!
