Поговоримо 😉
Давайте спочатку розберемося зі словом Хелловін (Геловін), яке багатьох так дратує. Насправді це лишень вкорочення англійського виразу All Hallow’s Eve — Вечір усіх святих. Жодного нечистого не згадується чи не так? У світі це свято комерціалізували, як і Санта Клауса та Святого Валентина з валентинками. І нині це такий собі гарний привід порозважатися з друзями, влаштувавши костюмовану вечірку в горор-стилі. Ніяких тобі збіговиськ нечисті 🙃
Однак не все так просто, якщо зануритися трішки в міф. Ми з вами знаємо, що магічними та містичними за сонячним календарем☀️ у міфах народів світу, українці не виняток, вважалися не тільки дні/ночі сонцестояння 🌞(червень і грудень) та рівнодення🌗🌓 (березень і вересень), а й дні-ночі екватори між ними. Отже, на 31жовтня/1 листопада припадає один з них. У давніх кельтів він називався Савань (Самайн) і був святом завершення збирання урожаю 🍎🍐🌽🥕🥔(стада тварин повертали з літніх пасовиськ🐏🐐). Що означає це слово? У частини кельтів, предків сучасних ірландців, шотландців та менців, воно означало не тільки саме свято врожаю, а також третій місяць осені🍂. У шотландській мові це теж назва місяця, аналогічного листопаду🍁. Поки ніяких демонів 😎 Звісно, існувала і магічна складова у цього свята. Вірили, що в цю містичну ніч стираються межі між світами мертвих та живих й душі покійників безперепонно заходять у реальний світ та можуть забирати з собою в потойбіччя людей, які порушують закони праведного життя. Для того щоб заплутати непроханих гостей люди вбиралися в шкури тварин, хати та обійстя захищали оберегами, запалювали свічі, які мали відлякувати зловороже налаштовані сили та розкладали ритуальні багаття. Через вогнище перестрибували, очищаючись вогнем. Більше про Савань, при бажані, можна почитати в інтернеті. Ми ж повернемося до свого «екваторного» свята, яке у нас називалося Осінніми Дідами. Схиляюся до переконання тих дослідників, як стверджують, що до приходу на наші терени християнства це свято у нас теж гучно святкувалося. І також 31 жовтня/1 листопада. З приходом християнства його повністю знищити не змогли, тому змирилися та приліпили до 8 листопада, день святого великомученика Дмитрія. І почали відзначати в суботу (прив’язавши до дня тижня), напередодні Дмитрія. Цю суботу почали називати «Дідівським днем» або Дмитрівською суботою.
Чим було це свято для праукраїнців? Чи залишилося бодай щось від давньої традиції?
Насамперед це було свято Роду. Шанування усіх предків, усіх поколінь, вірування в те, що в ніч з 31 жовтня на 1 листопада, коли межі між світом явним і потойбічним стираються, духи-предки роду можуть вільно заходити в реальний світ. Я ще застала той час, коли таємничих осінніх дідів, пращурів роду, шанували та задобрювали добрим словом, молитвою, ритуальними стравами, живим вогнем, традицією. І завжди той день мої покійні баба та дідо називала “Дідівським”.
Напередодні, в п’ятницю, моя бабуся з молитвою в чистому одязі, вбраному на чисте тіло, пекла хліб. Ритуальними вважалося три найгарніші хлібини. Перша «призначалася» для давно померлих пращурів роду, імена котрих вже забулися, але про них спадкоємці пам`ятають, дякують за дар життя і просять сприяння. Друга хлібина – для покійних дідів/ бабів роду, котрі пішли за межу, імена котрих не забулися і в поминальний день з особливою пошанівкою згадуються. Третя хлібина – в пам’ять про тих, хто загинув на війні, боронячи землю від ворога, для тих, хто помер наглою смертю (утопленики, самогубці, потерчата, усі неупокоєні душі).
Ще одна страва, яка обов’язково мала бути приготовленою до “Дідівського дня” – це ритуальне коливо. Майже те ж саме, що кутя, з маленькою різницею – вона у нас заправлялася тільки медом, без додавання горіхів та маку. Була менш здобною.
Суботній день починався з молитви. Усі хатні кревно молилися за покійників свого роду, знаних і незнаних. Біля того кута, де висіли образи, та на підвіконні ставилися свічки, котрі мала горіти поки не скінчиться служба Божа у церкві, на чистому рушнику клали хлібину та ставили воду. А ці три особливі хлібини, спечені напередодні бабусею, та миску з коливом несли до церкви. В церкві служилася загальна велика панахида за “усіх споконвіку померлих” та за тих, хто був записаний у грамотці, котру від кожної родини давалося священнику для поминання. Колись у церквах, це вже я вичитала у дослідника Килимника, після такої служби обов’язковим був поминальний спільний обід з панахидою. Вірили, що якраз на цю трапезу приходили духи-душі в Храм, а потім невидимо сідали споживати з живими обід-трапезу. Починали пригощатися з колива. У моєму дитинстві цієї традиції вже не було, бо церква у селі була закрита,зате була урочиста таємнича вечеря при свічках в хаті.
Але після служби Божої, дід з бабою обов’язково відвідували її, ходили до церкви аж на третє село, ходили на цвинтар. Палили свічки, приносили ритуальну їжу (хліб, кутя). Увечері мали ритуальну вечерю.
Щойно смеркалося і за віруваннями “діди починали сновигати по кутах”. Ми з братом старалися розгледіти-упізнати їх в тінях, котрі падали від свічки на стіни . Свічки горіли в хаті того вечора в хаті аж до рання. Це для того, щоб діди, котрі живуть у темряві, знайшли дорогу до рідної оселі. А тим часом, поки старші ставили на стіл вечерю, ми з братом вибирали з гарбузів 🎃та динь середину, прорізали очі, ставили в порожнину запалену свічку і виносили це диво на роздоріжжя. Це щоб заплутати неправедні душі.
Вечеря починалася зі слів: “Душі Роду! Ідіть, рідні, до нас! Колива-хліба з’їсте”. Далі була молитви за покійників, тоді ласували коливом і врешті бралися за вечерю. Розмова в той вечір за столом велася тиха і погідна. Не можна було сваритися, обмовляти будь-кого, і чужих і своїх, співати, жартувати чи реготати. Згадували минувшину, дякували за сьогодні, просили предків і далі сприяти нащадкам у всіх добрих справах.
Бабуся, поки ми вечеряли, з кожної поданої страви у окрему мисочку надбирала їжі і ставила з ложкою (тільки дерев’яна) на підвіконні, поруч шклянка з водою і чистий рушник.
– Коли «діди-баби» повечеряють, то зможуть водою вмитися та рушником втертися, – відповідала бабуся, коли я запитувала – навіщо це все.
І тоді ставало трохи моторошно. Бо приходило усвідомлення, що цього вечора в хаті вечеряють не тільки живі.
Оскільки це був особливий день і особлива вечеря, час, коли душам покійників вільно заходити в оселі живих, то разом з ними в хату могли припертися і ті нечисті покійники, котрі приносить з собою лихо і нещастя. Це були непрошені гості і їх зупиняли ще перед порогом. Господиня клала на поріг цибулю🧅 та часник🧄, інколи під поріг сипали свячену сіль та мак-видюк.
Про те, як в цю ніч легко можна було укласти угоду з тим, кого не можна називати, не писатиму, але вночі на роздоріжжя добрі люди старалися не ходити. Бо спокусити той «пан, що червоний жупан», обіцянками міг будь-кого. Дуже багато про цей день напридумувано вже у 21 столітті. Як ото про вигадану Велесову ніч. Та най собі, якщо це додає позитиву та барв до сумних буднів. Посміхаюся, коли читаю цікаві фантазії сучасників, дивлюся на гарбузи, котрі незлобливо шкіряться до мене жовтими вогниками свічок🎃 і дзвенить мені в голові дитячий віршик Олени Пчілки, в якому слово Рід і родина на першому місці:
Ходить гарбуз 🎃по городу,
Питається свого роду:
– Ой, чи живі, чи здорові
Всі родичі гарбузові?
Запаліть нині по заході сонця свічку, подякуйте своїм покійним дідові-бабусі-прадіду-всім, кого пам’ятаєте і кого вже не пригадаєте, за те, що ви є. І нехай ваше родове дерево буде здоровим, росте сильним та могутнім, з міцним корінням та густою величною кроною.
З Осінніми Дідами, добрі люди! Ходіть здорові!
Автор: Дара Корній.
Нас можна читати у Твіттері: https://twitter.com/Nwrq6rwLYVxnfJq
Українські прадавні Обереги, які можна замовити тут:
МОЛЬФА СРІБНА
Найпотужніший магічний оберіг!
Дає можливість почуватись людині повністю захищеною від несанкціонованого стороннього впливу. Будь–яка неправедна ворожа дія, направлена проти господаря Мольфи, повертається зловмиснику.
1. Що таке “Мольфа”?
Мольфа – це зачарований, себто одухотворений предмет, який використовується у магічній практиці карпатських мольфарів. Дехто з дослідників вважає, що саме від слова “мольфа” і походить слово “мольфар”. Однак, це не так. “Мольфа” – присвійне від “мольфар”, тобто річ мольфара. Нею може стати будь-яка заговорена віщуном річ, чи та, що використовується у побуті (стрічка, клапоть тканини), чи то виготовлена власноруч, наприклад – мосяжні персні, медальйони, згарди або знайдена мольфаром річ, іноді тваринного походження (зуб, перо птаха, кості тощо).
Ці мольфи виготовлені зі срібла.
2. Хто може робити Мольфу?
Робити їх мають право лише певні люди, які наділені даром Відання, в певний час і в особливому стані. Навіть точна копія Оберегу не має тієї сили і тієї дії, яку має Мольфа, яка дає Магічний захист.
3. Від чого захищає оберіг?
Оберіг захищає від стороннього злого впливу, який в народі називають навроченням, порчею, зглазом, прокляттям, від передчасної і неприродньої смерті, від зброї, від важкого психологічного стану, коли людина довго знаходиться в депресії, або агресії, а також просто необхідні для дітей.
ЗҐАРДА СРІБНА. ЗАХИСТ РОДУ.
Ще з дохристиянських часів Зґарда вважається цінним Оберегом. Її дарували діткам на іменини і дуже бережно до неї ставилися протягом життя.
Орнаменти цієї прикраси багаті символічним змістом, у якому закладені ідеї безперервності буття, продовження роду, оберігання сімейного вогнища
Вона захищає власника від будь якого недоброзичливого впливу та притягує удачу в усіх починаннях.
Матеріал виробу – срібло.
ЗҐАРДА СРІБНА. ЗАХИСТ РОДУ.
Ще з дохристиянських часів Зґарда вважається цінним Оберегом. Її дарували діткам на іменини і дуже бережно до неї ставилися протягом життя.
Орнаменти цієї прикраси багаті символічним змістом, у якому закладені ідеї безперервності буття, продовження роду, оберігання сімейного вогнища
Вона захищає власника від будь якого недоброзичливого впливу та притягує удачу в усіх починаннях.
Матеріал виробу – срібло.
ЗҐАРДА СРІБНА. СИЛА РІДНИХ БОГІВ
Ще з дохристиянських часів Зґарда вважається цінним Оберегом. Її дарували діткам на іменини і дуже бережно до неї ставилися протягом життя.
Орнаменти цієї прикраси багаті символічним змістом, у якому закладені ідеї безперервності буття, продовження роду, оберігання сімейного вогнища
Вона захищає власника від будь якого недоброзичливого впливу та притягує удачу в усіх починаннях.
Матеріал виробу – срібло
Література, яку можна замовити тут:
ВЕЛЕСОВА КНИГА. ВОЛХОВНИК
“Велесова книга” — найдавніша літературно-історична пам’ятка прадавніх українців, єдина дерев’яна книжка, що не згоріла у вогнях інквізицій і дійшла до нашого часу.
ВОЛХОВНИК: ПРАВОСЛОВ РІДНОЇ ВІРИ.
Давнє вчення про Бога-Слово свідчить, що словесна магія містить потужний енергетичний запас Сили, яка зберігає народи і нації. Саме Слово творить Космос із Хаосу, а отже – постійно сотворює Світ. Це четверте видання Правослова доповнене переважно найдавнішою духовною поезією в перекладах українських мислителів з атлантичної та ведійської спадщини. Книга розкриває природне віровчення, яке існувало, починаючи від X тисячоліття до н. е. – і буде корисною для сучасної релігійно-обрядової практики в громадах рідновірів та духовної освіти. Тут з багатьох рідкісних джерел зібрані стародавні віровчення та автентичні молитви до Богів Природи та Всесвіту, які допоможуть українцям відновити втрачений зв’язок зі своїм рідним Небом.
В оформленні обкладинки використано роботи видатного українського художника рідновіра Крижанівського Віктора Володимировича (Сонцеслава)
МОЛИТВА ДО ДАЖБОГА
Відродження України неможливе без пізнання себе, історії та звичаїв свого народу, усвідомлення нерозривної єдності наших давніх Предків згідно з їх міфорелігійними традиціями.
Орієць! Саме так називаю тебе, бо живемо на святій Землі Оріани. Оріана — це першоназва старо-давньої України. Саме за орійським літочисленням ми маємо вже 7527 роки культурного життя. ОР — це Всеєдиний Дух Світла в праоріїв — його уособленням є Сонце. Праорії, тобто сонцелюби, першими приручили коня, винайшли колесо та плуг. Першими окультурили жито, пшеницю, просо і свої знання з рільництва та народних ремесел понесли по всьому світу. Я вірю в те, що відродження Української Рідної Віри — це важливий крок не тільки в історії України, але і в історії всього людства.
Ось саме про це і моя розповідь. Щоб зрозуміти свою душу, я старався не шукати посередника між Землею і небом. Бо аж занадто між людиною і Богом перешкод у образі духовних церковних чинів. Наші Предки серед багатьох різноманітних Богів мали свій шлях до розуміння єдиного володаря Всесвіту. Бо хіба людина не може спілкуватися з Богом безпосередньо? Шкода, що цей шлях був варварськи поруйнований князем Володимиром Святославовичем, в 988 році, як про це свідчить Нестор-літописець: «Велю завтра хрестити, а хто не прийде на ріку — багатий чи убогий, робітник чи чернь людська, буде моїм ворогом». А ті, що відмовлятимуться «будуть позбавлені майна і покарані смертю».
Тож хай ця скромна праця моєї душі стане тим щирим містком прозріння далеких віків до сьогодення душі славних правнуків Дажбога. І хай святиться ім’я Берегині-Лади їх — МАТЕРІ!
Валерій Войтович.
