Автор «Елегії про співучі двері» — Богдан-Ігор Антонич (1909–1937).
Вірш уперше надрукований у його збірці «Три перстені» (Львів, 1934)
Співучі двері, сивий явір,
старий, мальований поріг.
Так залишилися в уяві
місця дитячих днів моїх,
пейзажі споминів малює
і воскрешає знов на дні
хлоп’ячі радощі та бурі.
Швидкіш струмує в жилах кров,
і сяють щастям очі хмурі,
в долоні легшає перо.
На кичерах сивасті трави,
і пастухи пасуть корів,
і сонце падає ласкаво
на лемківські верхи горі.
Розсміяні палкі потоки,
немов коханці до дівчат,
злітають до долин глибоких,
що в сивій мряці тихо сплять,
і куриться із квітів запах,
немов з люльок барвистих дим.
Дрижать ялиці в вітру лапах,
голосять шепотом дрібним,
течуть униз краплини шуму,
немов з гарячих пнів смола.
Співає пуща сном кудлатим,
прадавнім шумом загуло.
На схилі гір, неначе лата,
пришите до лісів село.
Корчма, мов кущ, що родить зорі,
свічками палиться в ночі.
З горілки б’ють дими прозорі,
скриплять іржавії ключі.
Смичком вогнистим тнуть цигани,
розкотисто співає бас.
Пече музика, й голос тьмяний,
і струн сп’янілих лютий бряз.
Тремтить на флейті пальців десять,
музичне дерево горить.
Із бубна, мов із дзбана, ллється
роздзвонений, гарячий крик.
Палає скрипка, тихне, в’яне,
і серце бубна співом п’яне.
І про опришків в сотий раз
оповідає в пісні бас:
свячені кулі, литий пояс,
таємне зілля, дика борть,
заклята ніч і смерть в напоях,
що їх коханцям варить чорт.
Шалений місяць — мрійний тенор
веде містичну пісню тьми.
Рудий хребет ліниво гріє,
неначе велетенський кіт,
що в сні ледачім очі щулить.
І дім і міст, мабуть, стоять,
на небі тільки сині зорі
вислухують благальний спів
людей, що, прості та безкрилі,
цілуючи в німій покорі
брудні обніжки вівтарів
устами, чорними від пилу,
що їхні губи припорошить,
моління шлють Христу і Духу,
щоб допоміг здобути гроші
на хліб, на сіль і на сивуху.
Земля не родить, віє вітер,
на полі мох, мов теплий одяг,
а люди, як в усьому світі,
все родяться, терплять, вмирають.
Пожежі й повені проходять,
лишаючи лиш пустирі,
рокочуть війни і минають,
зміняються володарі,
літа пливуть, мов гірські води,
і про опришків дощ осінній
співає сумно на горі.
Туди, мов стріли, шлю слова,
туди крилата пісня лине.
Бог дав мені гірські бузкові дні,
молився радісним вівсам,
та Той, що легкість дав сарні,
а бджолам квіти золоті
і кігті сталені для рися,
слова співучі дав мені
і гострі зуби, щоб в житті
я твердо й просто боронився.
Широкий світ, від серця ширший,
і ширший вітер на селі.
Не помістити в цьому вірші
ні зір, ні неба, ні землі.
Життя важке, життя найдавніше,
кохання, зрада, ночі тьмяні
і сіроокеє дівча.
Одчаю шал, і пал любовний,
і хмільність щастя, і печаль,
нестямний захват молитовний,
доглибна знеохоти їдь —
хай на минулому іржа,
хай снігова спливе пороша,
думки нестримано дрижать,
а кожна, мов кришталь, ясна.
О, молодосте, ти одна
не заплямована й хороша.
Співуча тінь, крислатий явір
і тесаний, дзвінкий поріг.
Отак змальовує уява
місця хлоп’ячих мрій та втіх.
Книга, яку можна замовити тут: https://sribnovit.com/product/%d0%b2%d0%b5%d0%bb%d0%b8%d0%ba%d0%b8%d0%b9-%d0%ba%d0%be%d0%b4-%d1%83%d0%ba%d1%80%d0%b0%d1%97%d0%bd%d0%b8-%d1%80%d1%83%d1%81%d1%96/
Великий код України-Русі.
Це про книжки Сергія Піддубного пишуть, що «одна сенсація наздоганяє іншу». Найнеймовірніші, найдивовижніші з них – дуже чітко і аргументовано спростувують наявні у світовій історіографії погляди на відомі історичні пам’ятки далекої минувшини.
В 2020 році було перевидано унікальну книгу “Великий код України-Русі”. Її можна сміливо назвати родовідною книгою нашого народу. Вперше в історіографії докладно розглядаються давньоукраїнські основи – Боги, герої, племена, держави, мова, дохристиянська релігійна система.
До дослідження автор залучив широкий пласт літератури: праці Гомера, Гесіода, Есхіла, Геродота, Світонія, Біблію, Велесову Книгу і багато інших джерел.
Доводи та висновки автора грунтуються також на численних світлинах артефактів, пам’ятників, святилищ, на стародавніх картах тощо.
