То ж коли в українців починався новий рік, Новоліття? Звісно, що з зимового сонцестояння, зі свята Різдва Даждьбожого, з народження Божича Коляди. Всі народи починали літочислення з якоїсь знакової дати, хтось від потопу, хтось від видатної перемоги, хтось від розливу Нілу, чи народження Христоса, Яхве, чи Аллаха, а наші Предки розпочинали від Сотворення Світу. Про це і співається в праукраїнських космогонічних Колядках, давніх Молитвах -Славленнях до рідних Богів. Відповідно до стародавньої української Колядки, часу, коли “не було з Нащада світа” (до створення світу), не існувало неба та землі. Тоді було лише синє море, посеред якого ріс зелений явір, а на ньому три голуби (або соколи) радилися, як створити світ. 

Коли не було з Нащада Світа, Даждьбоже! Тоді не було Неба ні Землі, Даждьбоже! А но лем було Синєє Море, Даждьбоже! А серед Моря Зелений Явір, Даждьбоже!

Знав про це і Іван Франко, ось уривок з його твору, “Захар Беркут”:

Великий огонь палав серед поляни; таємничо шуміли стародавні смереки, немов нагадуючи давні часи; у відблиску огнища яснів золотий образ сонця в яскині кровавим блиском; у задумі сиділи старці, слухаючи цюкання сокир по лісі та оповідань старого Захара про давню давнину. Дивний якийсь дух уступив нині в старого. Він, що ніколи не любив говорити про стару віру, нині розговорився, і то з таким сердечним жалем, з яким говорив хіба про найближчі й найдорожчі серцю діла. Він оповідав про діла Дажбога, про побіди Світовида, про те, як три святі голуби,Дажбог, Світовид і Перун, сотворили землю з піскового зерна, як Дажбог три дні шукав на дні безодні, поки знайшов три зеренця: одно зерно пшениці, друге жита, а третє ячменю, і дарував їх першому чоловікові Дідові та його жінці Ладі; як Перун дарував їм іскру огню, а Світовид волосинку, з котрої за його благословенством зробилася корова й пастух, що його назвали Волосом. І далі розповідав Захар про життя перших людей, про великий потоп, від якого люди ховалися в горах і печерах, про старих велетнів і їх царя, тухольського Сторожа, що розгатив тухольське озеро. Слухали тухольські старці тих оповідань, мов вістей про якийсь новий, незнаний світ; багато такого, що вони говорили і співали в піснях не розуміючи, тепер ставало ясно і в суцільнім зв’язку перед їх очима, Захар Беркут сам видався їм останнім із тих добрих велетнів-сторожів тухольських, про яких добрі діла так само оповідати собі будуть пізні покоління.

Кінець цитати.

А що ж нам накинули чужі і ворожі ідеології? Раніше юдеї і юдохристияни святкували новий рік і народження Ісуса Христоса 1 вересня, про це можемо прочитати у митрополита

ТУПТАЛО ДМИТРО. ЖИТІЯ СВЯТИХ
(Четьї Мінеї).

Потім цар Петро 1 Кобила переніс новий рік на 1 січня. Потім знов зміни, хтось святкував 1 січня, а хтось за старим стилем 14 січня. Святкували не задумуючись, що ж то за дати. Відповідно, день народження Ісуса перенесли католики на 25 ггрудня, а так звані православні на 7 січня. Отже, в католиків від 25 грудня до 1 січня 8 днів, і в так званих православних від 7 січня і до 14 сіічня теж 8 днів. Чому саме так? Підказка в цИрковному календарі, де написано, що 14 січня велике християнське свято-Обрізання Христа Господня. Тобто, українці святкують не день народення Ісуса, а день його обрізання. То може варто тоді молитися не з перекладиною на шиї, на якій теліпається дохлий жид, який не має жодного стосунку до України, називаючи це символ чужим для юдеїв і юдохристиян сакральним словом “хрест”, який в нашій традиції рівнораменний і на кілька тисяч років старший за Христоса, Яхве і біблію, а святому препуцію, тобто обрізку з члена Христоса?

Так само , і в наш час не припиняються спроби підмінити початок літочислення від Святого. українського Різдва і підмінити і саму назву свята і його значення. Запустили по просторах інтернету якийсь дикунський гіібрид, який назвали “родздвом”, абсолютно не розуміючи значення терміну Різдво. Виникли також дискредитаційні групи, які закликають святкувати початок року з 1 березня, не розуміючи, що наші Предки не мали сучасного календаря і їхні свята Предків є строго астрономічними. Інші маразматики намагаються переконати, що початок нового року потрібно починати з першого весняного Молодого Місяця. Але ж, ми не семіти, в нас всі свята є сонячними, бо ми є онуки Даждьбожі, а не раби юдейських племінних зверхників, яких називають чужим для них, праукраїнським словом “Бог”. У нас вкрадено 5508 років нашого умовного літочислення, тим же Петром 1 Кобилою. Це єдина дата, яка збереглась в літописах, бо дохристиянські письмена, за наказом грецьких перших єпископів , належало палити разом з волхвами, які їх мали. Тобто, якщо додати 5508 років до сьогоднішнього літочислення, 2026 рік, то отримаємо дату, яка була б актуальна і сьогодні, якби в нашій історії не було жидохристиянства і москальського кацапізму.

Висновок такий,-не забуваймо свого, сакрального і тоді жодні маніпуляції чужоземних заброд і власних дурнів не зможуть порушити правильний плин нашої Священної Традиції. Сповідуючи власні, глибинні цінності, розвиваючи їх відродимось, як могутня, незламна, самодостаттня нація зі Святим іменем Україна-Русь!

Щедрий Вечір. Уривок. Автор: Михайло Стельмах.

— Якось так вийшло, — сам дивуюсь, як я не заглянув на пасiку. — В новому роцi неодмiнно приїду.
— Гляди ж менi i вважай, що новий рiк уже почався. Ти знаєш, як вiн починається? — вмощує мене побiля себе i прядiвляними вiжками торкає коней.
— Нi, не знаю.— Може, розказати, чи ти не з цiкавих? —смiються i плачуть дiдовi очi,
— Мама кажуть: такий цiкавий, що далi вже нiкуди. Розкажiть.
Дiд Данило пускає в бороду i в вуса таку посмiшку, наче вiн трохи глузує сам над собою, i неквапливо починає розповiдати:
— Оце ж коли зима обриває з днiв тепло, коли вони стають найменшими i найхолоднішими , то коваль над ковалями — сам Сварог — у своїй кузнi кує новорiчне Сонце, кує, не покладаючи рук, ще й придивляється, щоб нiде не було окалини, бо тодi
влiтку не вигрiються нi люди, нi худоба, нi дерева, нi рослини. Вiн у цьому знає толк i трудиться на совiсть. От скує вiн сонце i кличе до себе велетня Коляду. Приїжджає Коляда, впряжений у свої сани, як ти в свої санчата, вкладе на них Сонце i їде та й їде, i їде та й їде з ним аж до самого неба. Доїде до неба, до нахололої сонячної оселi,
пiдважить сани, а Сонце скiк з них у свою оселю, а з неї i вигляне до людей. От з цього дня i починається новий рiк. Бач, ти й не читав такого? — бринить насмiшка в голосi старого.
I хоча я знаю, що це казка, а все одно вже бачу в кузнi коваля над ковалями Сварога, а бiля самiсiнького неба стрiчаюся з Колядою, помагаю йому пiдважувати сани з Сонцем, ще й одним оком заглядаюв ту оселю, де живе Сонце, — може, воно теж
має дiтей, то я з ними на ковзанку побiг би

Повість Михайла Стельмаха «Щедрий вечір» була написана у 1966 (за іншими даними — 1967) році.

Книги, які можна замовити тут: https://sribnovit.com/product/%d0%b2%d0%b5%d0%bb%d0%b5%d1%81%d0%be%d0%b2%d0%b0-%d0%ba%d0%bd%d0%b8%d0%b3%d0%b0-%d0%bf%d0%b5%d1%80%d0%b5%d0%ba%d0%bb%d0%b0%d0%b4-%d0%b1%d0%be%d1%80%d0%b8%d1%81%d0%b0-%d1%8f%d1%86%d0%b5%d0%bd%d0%ba/

Велесова Книга. Переклад Бориса Яценко

Найпрофесійніший переклад сучасною українською мовою.

Меч Арея. Автор: Іван Білик. Подарункове видання. https://sribnovit.com/product/%d0%bc%d0%b5%d1%87-%d0%b0%d1%80%d0%b5%d1%8f-%d0%b0%d0%b2%d1%82%d0%be%d1%80-%d1%96%d0%b2%d0%b0%d0%bd-%d0%b1%d1%96%d0%bb%d0%b8%d0%ba-%d0%bf%d0%be%d0%b4%d0%b0%d1%80%d1%83%d0%bd%d0%ba%d0%be%d0%b2/

Меч Арея на захисті Русі-України https://sribnovit.com/product/%d0%bc%d0%b5%d1%87-%d0%b0%d1%80%d0%b5%d1%8f/

Українець мусить здобути собі свободу, і нехай здохне і розсиплеться на порох клята московія! Мусить добути своє визволення з рабства національного та політичного.

1. У вогні перетоплюється залізо у сталь, у боротьбі перетворюється народ у націю.
2. Як не буде в нас сили, не осягнемо нічого, хоч би все найкраще для нас складалося. Як жеж будемо мати силу, тоді вийдемо побідно з найгіршого лихоліття і здобудемо все, що нам треба.
3. Волі українського народу до самостійного життя не знищать ні ворожі тюрми, ні заслання, бо Україна є нездобутнім бастіоном героїв і борців.
4. Настане час, і не словами будемо з’ясовувати суть – Революційне змагання — це національна боротьба в площині духовності, культури, боротьба суспільно-політична й мілітарна, за повне знищення існуючого стану, його змісту й за побудову цілком нового, під кожним оглядом кращого стану, який відповідає потребам і бажанням українського народу.Щоб мати авторитет — треба мати силу! В житті народів рішає закон сили й боротьби.
5. Найбільші зусилля і жертви — це лише наш обов’язок супроти минулих і майбутніх поколінь.
6. Хай згинуть наші імена, щоб тільки жила вічно українська нація!
7. Меч революції є политий кров’ю її ворогів і катів народу, але освячений жертвами та прапором великої ідеї.