“Тако речемо, що маємо
красне вінце віри нашої
і не мусимо чужої добиратися. ”
Велесова Книга 7—3
Розгнівано Полян. Вирує грізне Віче.
- Невірна кров! Приблуда! Лиходій!
- Йому б церкви! Камінні, та все вищі!
- Нас голяком пустити захотів!
- Кривий сатрап! Лазутчик половецький!
Так лає люд, заповнивши майдан,
Правителя. Палають головешки,
Освітлюють розгойданий туман.
З недобрими усмішками урвища.
Дожовують осінній мокрий мох;
Волхви віщують людям правду віщу,
На тему дня співає скоморох:
Гей приїлась Ярославу
Староруська страва.
Забажалось Ярославу
Грецької приправи.
Сідай, княже в кадубочок,
В кадубок дубовий,
Тай пливи до Візантії
По хвилі Дніпровій.
Хай хрестаті візантійці
Князя почастують,
Та ладану церковного
Князю приготують.
Хай небесна сила з неба
Сипле князю манни.
А ми собі обійдемось
Без хрестатих храмів!
Вже чути вигуки: “А нумо до хоромів!”
Печерські ченчики задкують до Дніпра,
Пояснюючи іменем христовим
Провізантійську лінію двора.
Ченцям не ймуть… Ченці давно набридли.
Ось гурт гуляк. Гулякам — тринь-трава,
Видовисько. “А що то за гармидер?
Язичники згадали про права!?”
— Хе-хе! Хе-хе! Нема на них дружини!
Ось і вона на карих жеребцях
Оточує майдан. І, в пошуках причини,
Князівський гридень гордого лиця
Суворим басом у юрбу кидає:
- Очистити майдан! Та не трощи тинів!
Обурених дружина вже хапає, —
Народ завмер! Народ пополотнів!
- Дурні кати, — їм коле очі Віче!..
І голіруч на кривдників… Гай-гай!..
А думали, що Віче буде вічно!
Воно ж услід потопленим Богам
Пішло під прес так званого прогресу!
Втікати — зась! До Січі — літ п’ятсот!
…Муруй церкви. Минуле перекреслюй.
Сирим яйцем розколоти пісок,
Аби міцніш. Вивершуй акуратно,
Щоб недруги дізнатись не могли,
Чому ти, Русь, церквами вельми вдатна,
З імли рушаєш знову до імли.
Затиснута молитвою покори
Муруєш та муруєш день у день…
Куди прямуєш мамо? Може скоро
Твоя щаслива днина надійде?
1967-29.11.2000
Автор: Руслан Морозовський
Книга, яку можна замовити тут: https://sribnovit.com/product/oko-rodu-vidun-ruvyt/
ОКО РОДУ. ВІДУН РУВИТ
Спочатку було Слово. І слово було від Бога. І звернуто воно було до Дітей Божих які утворили спільноту з іменем Слов’яни. І спільнота ця — Рід Всевишній. І він проявом Єдиного Багатоправного Бога, і поселив Бог Рід дітей своїх на річці Божій, розселив між Дунаєм і Дністром, Дніпром і Доном, утворивши першу на Землі могутню цивілізацію, засновану на засадах Добра, Правди, Справедливості. І понесли Предки наші світло Мудрих Знань в усі краї — Європу і Азію, Африку і Америку, започаткувавши там нові цивілізації. І сягнула суперцивілізація, Родом нашим заснована, зоряних висот. І позаздрили славі і величі Роду слов’янського ниці варвари і духовні агресори, хитрістю та підкупом, олжею та підступом намагалися знищити відичні Знання і замулети джерела нашої світлої духовності, накинути на волелюбний народ зашморг рабської покори, зіштовхнути його в прірву темряви і мороку. І в певній мірі це їм вдалося, але повної перемоги вони не здобули і ніколи не здобудуть, бо живуть Мудрі Знання у глибинах пам’яті народної, у його традиціях і звичаях, казках і приказках, легендах і піснях, а ще — у вищому слові і нездоланному вмінні народних зцілителів і духовних провідників — Відунів і Волхвів. І житимуть ці Знання, допоки житиме наш народ, а народ житиме, поки в серцях і душах людей житиме непохитна віра в Рідних Богів.
