Юрій-Ярун МОТРОНЮК
(з поетичної збірки «Струмені серця»)
Не називайте ви чужинця Богом
Стоять церкви, немов гриби отруйні,
Пархатий ангел Київ стереже…
Невже ми з вами — всі тупі і дурні,
Що як своє сприймаємо чуже?!
Невже ми не прозріли анітрохи?
Чи то вже рабства й чужини тавро,
Що сліпо віримо в чужого бога
І в те, що дасть він щастя і добро?
Не дасть, не дасть! Бо він же жид, ви ж — «гої»!
Та й зовсім він ніякий і не Бог.
Тож думайте своєю головою!
Чи мозок ваш зовсім уже усох?
Не називайте ви чужинця Богом!
Бог — наше слово, рідне, нечуже.
Вертайтеся до рідного порога,
Де Рідний Род оселю береже,
Де всі Боги єдині у Сварозі —
Дажбог, Стрибог, Мокоша і Перун,
Де Велес грає на сопілці й кобзі,
Торкаючись чарівних, срібних струн.
20.04.1998 р.
Святослав
Хоробрий, невгамовний, дужий, —
В походах все життя прожив,
До срібла й золота байдужий,
А тільки славу й Русь любив.
Розширив він Русі простори
Мечем на захід і на схід.
Ні ріки не страшні, ні гори,
Якщо задумав він похід.
«Іду на вас!» — так благородно
Володарів попереджав.
Тому ж то, й це було природно,
У ворогів пошану мав.
Не раз його просила мати:
— Мій любий сину, охристись!
Як охристилась я й твій тато…
— Від віри предків відреклись?!
Я ж не зроблю цього ніколи! —
Так вперто їй відповідав, —
Душею й тілом я не кволий,
Щоб віру рабськую прийняв!
Як взяв у руки свої владу,
На матір не зважав ніяк
І не приймав її пораду —
Відмовив на останок так:
— Щоб проміняв я Предків віру
На ту мерзенну та бридку?
Матусю рідна, знай же міру!
Скажу тобі я річ таку:
Щоб більше я не чув такого!
Бо зрада це! Запам’ятай,
Що від жидів й лихого бога
Я захищу свій рідний край!
До нас не прийде чужовір’я
Від греків чи жидів-хозар.
Я розіб’ю їх в пух, і пір’я
З них полетить до самих хмар.
Отруювати руські душі
Ніяким зайдам я не дам!
Русь поважатимуть! Примушу!
Не дам Вітчизну ворогам!
В походах жив як простий воїн
І просту їжу споживав.
Спав на землі й під головою
Сідло замість подушки мав.
Як оточили його греки,
Про честь Русі й тоді він дбав,
Бо не злякався небезпеки,
А воїнам таке сказав:
— Ми не відступимо з ганьбою
Тепер до руської землі.
Накласти краще головою,
Щоб не раділи греки злі!
Ганьба велика — буть в полоні —
Не нам судилась доля ця!
До Сонця підніміть долоні,
Що будем битись до кінця!
Бо мертві сорому не мають.
Ніхто ж не скорить нас, живих!
Хай нам Боги допомагають
Розбити ворогів лихих!
Шалена битва закипіла
І Русь розбила ворогів.
З Дунаю слава полетіла
Аж до Дніпрових берегів.
Хай сяє та безсмертна слава,
Немов Святий Вогонь з Небес,
Щоб дух великий Святослава
Між українцями воскрес!
7.08.1998 р.
Якби…
(князю Святославу)
Хоробрий княже, дужий, мудрий, сильний,
Якби ж здолав ромеїв ти, якби…
Тоді б народ наш був розкутий, вільний
Й не знав тисячолітньої ганьби.
Його б чужинські зайди не терзали —
Яких висот він міг би досягти!
Духовно і фізично не вбивали б
Його ворожі підлії кати.
Могутня Русь — батиї, чінгісхани
За сотні верст не сміли б підійти.
Голодомори, тяжкі втрати й рани —
Це ще тоді б унеможливив ти.
О, княже мудрий, я не дорікаю —
Ти за Вітчизну кров свою пролив.
Для неї, для Русі, для свого краю
Життя віддав і все, що міг, зробив.
Якби ти переміг, не ми в Європу —
Європа йшла б з поклоном до Русі,
Історія була б — правдивий опус —
Така, що шанували б її всі.
Ти б чужовір’я не пустив мерзенне
До нас у хату, навіть на поріг,
Якби у битвах лютих і шалених
Тоді ти Візантію переміг.
Якби… “Якби” в історії немає.
Є результат тяжкої боротьби.
Все ж крізь віки до тебе я звертаюсь:
«Якби ти, княже, зараз жив! Якби…»
16.03.2007 р.
Потвори
Там, де Русі простори —
У місті і в селі
Жили колись потвори
Привітні і незлі.
На вигляд — нежахливі,
А часто й навпаки:
Вони були вродливі —
Привабливі жінки.
А втім, — звичайні люди
Й творили всім добро.
За що ж на них усюди
Лежить ганьби тавро?
За те, що лікували
Дорослих і дітей
І від хворб звільняли
Стражденних всіх людей?
Чому бридке — потворне?
У чому справа тут?
Чом біле стало чорне? —
Це ж християнський бруд!
Письменники й лінгвісти!
Я прошу вас на суд.
Хай буде слово чисте —
Відмийте чорний бруд!
19.08.1996 р.
Заповіді — антизаповіді
1. Убий!
Якщо тебе захоче вбити
Жорстокий вбивця, підлий, злий,
Не дай йому цього зробити
І як собаку його вбий!
2. Дай у пику!
Якщо по лівій тебе вдарять,
То правої не підставляй!
А розвернися для удару —
Нападникові в пику дай!
3. Забери украдене!
Не кради, а забери своє!
Не давай украсти більш чужинцю!
Знай же ти, обкрадений вкраїнцю:
Будуть красти, поки ти даєш!
4. Чини перелюб, якщо…
Якщо ти сам того не знаєш,
Котру із двох жінок кохаєш,
Як їм обом ти милий, люб,
Чини, мій друже, перелюб:
Повинен кожну поважати,
Більш не дурить, не ображати.
Як будуть діти — всі твої —
Такі тобі слова мої.
5. Вернись до рідних кумирів!
Це для тебе створили юдеї
Рабську віру, щоб став ти рабом,
Щоб назвав ти цю віру своєю
І корився чужинцям ладком.
Щоб не прагнув шукати кумирів —
Знав лиш тих, що створили тобі,
Щоб не жив ти на світі, а хирів
Й опиратись не міг в боротьбі.
Не вклоняйся чужинському богу!
Повертайся до рідних Богів!
Стань на Пращурів рідних дорогу,
Що веде нас з далеких віків.
16.06.2008 р.
До Андрія Первозваного
Андрію Первозваний!
Апостоле незваний!
Ніхто тебе не звав!
Й у нас ти не бував!
Іди за три смереки,
Де всі жиди та греки!
Або на смітник киш!
А нас облиш!
До Кирила
Кирило ніби нам писемність дав.
Насправді — просто облизня спіймав.
До нього в нас було письмо своє.
Хвала Богам, воно і зараз є.
5.07.2008 р.
Вогнище Рідної Віри
Палали вогнища злотисті,
Жерці їх свято берегли
І світло їхнє променисте,
Як дар Богів, крізь час несли.
Вогнище Рідної Віри —
Світло з далеких століть.
Вогнище Рідної Віри
В серці моєму горить!
Горіли вогнища, палали
Впродовж віків, тисячоліть,
Але лихі часи настали:
Князь захотів їх загасить.
В Вогнища Рідної Віри
Кинув подоби Богів,
Ну а киян, наче звірів
В річку загнав і христив.
Погасли вогнища священні,
А замість капищ — вже церкви,
Та рідна віра незнищенна.
Русь не схилила голови!
Вогнище Рідної Віри
Потайки люд запалив,
В рідних Богів він ще вірив,
Та не було вже волхвів.
Скрізь християни вже панують
І чужовір’ю вчать дітей,
І все язичницьке шельмують,
І в рабство тягнуть всіх людей.
Вогнище Рідної Віри
Згасло на довгі віки,
Душі людей чужовір’я
Тиснуло гнітом тяжким.
Прийшов Віщун, прийшла Волхвиня —
І знову вогнище горить.
І ворог вже тепер віднині
Його не зможе загасить.
Вогнище Рідної Віри
Вічно гори, не згорай!
Вогнище Рідної Віри
Силу й наснагу нам дай!
14.07.1999 р.
Славень
(Галині Лозко)
Відбудуймо жертовники наші
В праці розуму, рук і долонь,
Трунок з медом налиймо у чаші,
Запаливши священний вогонь!
Воздамо всім Богам возливання —
Нашим рідним і вічним Богам.
Хай не згаснуть шляхетні бажання
Відродити зруйнований храм!
Обертається Коло Свароже
Від минулих в майбутні роки.
Опромінює світло Дажбоже
Нашу землю крізь довгі віки.
Відбудуймо ж жертовники наші —
Час невпинно тече мимо скронь.
Вип’єм, браття, із спільної чаші!
Хай палає Священний Вогонь!
17.04.1996 р.
МОЛИТВИ ДО РІДНИХ БОГІВ
До Дива
Боже яскравого неба!
Всесвіту першопочатку!
Нині звертаюсь до тебе,
Пращуре наш і прабатьку.
Диве, дай нашому краю
Миру й блакитного неба.
Більшого я не благаю,
Боже великий, у тебе.
31.03.1992 р.
До Стрибога.
Твої вітри потужні відвертали
Від руських воїв смертоносні стріли
І звістки радісні й сумні носили
Про радість перемог чи сум з ріки Каяли.
По всьому світу попіл ти розвіяв,
Чорнобильський, отруйний, смертоносний,
Нас рятував у час цей доленосний,
Нищівну смерть знешкодив і розсіяв.
Рятуй, Стрибоже, нас у злі години
І знось все зле на наших ворогів,
Щоб кривдити ніхто нас не посмів
І радощі неси для України!
17.05.1996 р.
До Рода
Славний Боже, красний Роде,
Ти творець мого народу.
Помагай в тяжку годину
Рятувати Україну!
27.03.1992 р.
До Сварога
Ти запалив Вогонь любові,
Кувати зброю нас навчив,
Ти людям дав свій дар чудовий
Праукраїну боронив.
І наконечники й сулиці,
Ножі, сокири і мечі —
Твоя, Свароже, грізна криця
Вдень боронила і вночі.
О любий Боже України,
Допоможи своїм Вогнем,
Адже ти бачиш, знову гинем.
Рятуй нас знов своїм мечем.
Допоможи кувати зброю
На наших лютих ворогів,
Таку, щоб з нами вже до бою
З них жоден стати не посмів.
Безкарно щоб на Україну
Чужинці не прийшли з мечем.
Хай знають — їх Сварог зустріне
Своїм палаючим вогнем!
9.04.1992 р.
До Сварога
Боже вогню небесного,
Яскравого неба
І Всесвіту безмежного,
Звертаюсь до Тебе:
Допоможи Україні
Прірву обминути,
Розкуватися, звільнитись
Та рабство забути.
Щоб вернула Україна
Древню Русі славу.
Щоб скінчилася руїна
Й мали ми державу.
Щоб господарями були
В своїй власній хаті,
Рідні звичаї вернули,
Щоб були багаті.
Щоб було все українське
В нашій Україні,
Щоб забулося чужинське
Довіку віднині.
14.06.1996 р.
До Дажбога
Ти податель тепла й животворної сили,
Ти, наш Боже пресвітлий, жаданий і милий.
Ти приносиш палаючі промені сонця
І освітлюєш в кожній оселі віконця.
О Дажбоже, поглянь як змаліли онуки,
Збайдужіли серця, опустилися руки,
Як своє все вони занедбали й зганьбили,
Як від світу чужого здрібніли, позбавлені сили.
Відігрій, освіти їх спустошені душі,
Хай злотисте тепло їх огорне й зворушить.
Розкажи їм, заблудшим, чиї вони діти
І навчи їх, Дажбоже, Вкраїну любити.
14. 04. 1992 р.
До Перуна
Перуне могутній і грізний,
Метав ти громи й блискавиці.
Від кроків твоїх залізних
Тремтіли заморські столиці.
Подобу твою як знамено
Дружини в похід носили
І в битвах жорстоких, шалених
Вона додавала сили.
Тремтіли лукаві ромеї
І золото щедро давали,
І, зломлені міццю твоєю,
Всі голови низько схиляли.
І ширилась буйная слава
Про непереможність Перуна,
І квітла слов’янська держава,
Прадавня і вічно юна.
Перуне, великий наш Боже,
Ти бачиш що сталося з нами…
Плебеями жити не гоже —
Були ж ми колись панами.
Ти сили нам дай громової,
Могутності й величі духу!
Нащадки ж ми славних тих воїв,
І мусим здолати цю скруту.
Згуртуй нас в єдину дружину —
Сварожі полки залізні,
Пошли ворогам України
Палаючі стріли грізні.
О, дай нам завзяття й відваги
Образ ворогам не прощати,
Невтомності дай нам, наснаги
З руїни Вітчизну підняти.
Щоб ми подолали руїну
Й вернули утрачену славу,
Щоб ми відродили Вкраїну —
Велику і сильну державу.
13. 04. 1992 р.
До Велеса
Ти охоронець таємниць Буття.
Тобі підвладні таємниці Нави.
Ти батько наш і оборонець Яви,
Дай гідність нам й достойнеє життя!
Поетам дай натхнення вогняне.
Щоб слово без облуди було, чисте,
Правдиве, тверде, вірне і вогнисте,
Щоб було світле, сонячне, ясне;
Щоб кликало людей за Правду в бій,
Щоб українців-русичів єднало,
Щоб дух чужинський з душ повимітало,
Щоб устрій був в державі рідний, свій!
5.02.2007 р.
До Арея
Арею безстрашний, до нас повернись,
На нас, на нащадків своїх подивись.
Як мало впізнаєш ти схожих на тих,
Хоробрих та мужніх тих воїв своїх.
Побачиш не воїв, а ницих рабів.
З них кожен від ляку закляк, онімів.
Чужинськая мова і віра чужа…
Їх душі облудні поїла іржа.
В ярмі віковічнім родились раби.
Чужинцям схиляли покірно лоби.
Готові проклясти все рідне, своє
За хліба шматок, що чужинець дає. —
Шматок того хліба, що сіяли ми.
Чи ж можем назватись сьогодні людьми?
Не Руссю — Вкраїною нас тепер звуть,
А перше наймення ми встигли забуть.
І ймення і славу украли у нас,
То ж як нас впізнаєш, Арею, в цей час?
Арею безстрашний, до нас повернись
І в душі лякливі ти знов оселись.
Серця дай левині і в заячу кров
Сміливості влий нам. Облудну любов
І страх наш ти вирви із наших сердець,
Щоб з ворогом кожний міг стати на герць,
Щоб люті тремтіли від нас вороги,
Щоб нас поважали усі навкруги!
23.03.1992 р.
До Полеля
Полелю мудрий і прекрасний,
Ти світло в душі нам пролий
І розум дай нам добрий, ясний
Для здійснення сміливих мрій.
Поглянь на нас, які ми кволі:
У своїй хаті мов чужі,
З чиїхось рук все ждемо волі,
Серця лукаві, у іржі.
Пошли нам щастя і уміння,
Талантів від твоїх щедрот,
Щоб зупинити розпад, тління,
Щоб був єдиним наш народ.
Полелю юний і прекрасний,
Ти світлодайний, осяйний,
Нам сили дай, дай розум ясний
Для здійснення сміливих мрій.
7.04.1992 р.
До Лади
Ладо, Богине кохана,
Ладо, Богине кохання,
Ладо, життя початку,
Всесвіту й ладу теж.
Ти, що для всіх жадана,
Ти, що все знаєш зарання,
Ти, що людей єднаєш,
Щастя даєш без меж;
Єдності дай Україні,
Згинуть не дай сиротині!
Дай справедливого ладу,
Радощів, щастя нам дай!
Людям пошли єднання,
Пристрасті, ласки, кохання!
Дай нам розумну пораду
І порятуй рідний край!
3.04.1992 р.
До Дани
Незрівнянна красунне,
Непорочная Діво,
Мати всього живого
І суворий суддя,
Будь для нас невблаганна,
Але будь справедлива.
Не прощай нам нічого —
Дай лише гідне життя!
Дай дівчатам від себе
Ти небесної вроди
І палкого кохання,
Дай стрімкої жаги.
Юнакам дай сміливість
І думки благородні,
І зухвалі бажання,
І міцної снаги.
3.04.1992 р.
До Прії-Прісі
Ніжність і вірне кохання,
Приязнь, палкі бажання,
Радість душі велику
Людям приносила ти.
Дай нам жагучі жадання,
Дай нам любові палання,
Радощів дай нам без ліку,
Чистої мрії й мети.
19.04.1992 р.
До Рожаниць
Рожаниці, близнята-дівиці,
Ви не звикли без діла сидіти…
І без вас, двоєдині сестриці,
На цей світ не народяться діти.
Породіллям полегкість даєте,
Опікунки життя нового.
Ви з них жодну не обминете,
Не залишите в муках нікого.
Погамуйте їм тяжкії муки,
Заспокойте їх, щастя пошліте,
Прикладіть свої лагідні руки
Щоб здорові родилися діти.
30.03.1992 р.
До Берегині
Берегине, Берегине,
Наша любая Богине!
Вийти з скрути поможи,
Україну збережи!
27.03.1992 р.
До Світовида
О, Світовиде! Святовите!
Над Україною витай!
Очисть серця, іржею вкриті,
І наші душі осявай!
Відкрий невидиме, таємне,
І мудрість наша хай зросте.
О, хай несе нам все приємне
Те Твоє Світло Золоте!
О, Слава, Боже, Тобі Слава!
Що розум наш ще не потух,
Що є мета — своя держава!
Є Світовид — Святий наш Дух!
18.08.2008 р.
Книга, яку можна замовити тут: https://sribnovit.com/product/%d0%b2%d0%b5%d0%bb%d0%b5%d1%81%d0%be%d0%b2%d0%b0-%d0%ba%d0%bd%d0%b8%d0%b3%d0%b0-%d0%bf%d0%b5%d1%80%d0%b5%d0%ba%d0%bb%d0%b0%d0%b4-%d0%b1%d0%be%d1%80%d0%b8%d1%81%d0%b0-%d1%8f%d1%86%d0%b5%d0%bd%d0%ba/
Велесова Книга. Переклад Бориса Яценко
Найпрофесійніший переклад сучасною українською мовою.
«Велесова книга» – це народний епос, тобто збірка різноманітних творів, які були написані (чи записані) багато століть тому. Одного автора тут бути не може, оскільки усі ті історії, обряди, молитви та інші тексти записувались різними людьми і в різні часи. Якщо ви готові зануритись у прадавню історію, тоді пропонуємо читати книгу «Велесова книга», народний епос українською мовою . Вважається, що це найперша пам’ятка української літератури, яка добре збереглась. А створена вона була ще до появи кирилиці. Велес є Богом творчості і скотарства у часи існування Київської Русі, і саме його іменем назвали цю книгу. Дослідники припускають, що написали її у 9-му столітті. Оригінальним матеріалом, на якому волхви записували тексти книги, були дерев’яні дощечки. Скільки їх могло бути тоді, невідомо, але до наших днів дійшло аж 38 штук. Це справжній скарб, який було знайдено у 1919 році на Харківщині. Сьогодні є можливість замовити книгу «Велесова книга» і можливість у сучасний спосіб торкнутись історії, дізнатись більше про походження слов’ян, їх побут і традиції, які існували у давнину. Це можливість краще пізнати самих себе.
