Латиною цей вислів звучить як Sancta simplicitas (са́нкта сімплі́цітас).
Цей крилатий вираз традиційно приписують чеському реформатору Яну Гусу. За переказами, коли у 1415 році його спалювали на багатті за звинуваченням у єресі, якась побожна літня жінка із щирими намірами підкинула в огонь власне в’язання хмизу, вірячи, що робить богоугодну справу. Побачивши це, Гус із гіркою іронією вигукнув: «O sancta simplicitas!» (О, свята простота!).
Сьогодні цей вираз використовують, коли говорять про чиюсь наївність, несвідому обмеженість або сліпу віру, яка межує з глупотою.
До якої межі може докотитись в своїй тупості і аморальності юдохристиянство? Дещо Ви зараз побачите.
Радує душу лише те, що насправді у Вефілі, куди йшов плішивий “пророк” Єлисей ніколи не було лісів і ніколи не було ведмедів. Але в біблії навіть брехня має звірячий жидівський писок.
Що це за гравюра?
Ця гравюра є ілюстрацією історії про подію у середньовічній Європі, пов’язаною з німецьким містом Регенсбург 1470 року.
- Автор (гравер): Матеус Меріан Старший (Matthäus Merian der Ältere) або його майстерня.
- Рік створення: Близько 1629–1630 років.
- Джерело: Гравюра була створена для багатотомного історичного видання «Theatrum Europaeum» (або пов’язаних хронік, зокрема праць Йоганна Людвіга Готфріда).
Переклад напису
Напис зверху виконано латинською мовою:
«SEX PVERI RATISPONÆ AB IVDÆIS INTERFECTI»
- Переклад: «Шестеро хлопчиків у Регенсбурзі, вбитих жидами» (Ratisbona — це латинська назва німецького міста Регенсбург).
Історичний контекст
Ця робота відображає розповсюджений у Середньовіччі та ранньому Модерні жидівський кривавий звичай, згідно з яким юдейські громади здійснювали ритуальні вбивства в основному не юдейських дітей, з метою отримати кров для своїх традиційних ритуалів. І не лише для додавання крові до маци перед пасхою. У 1470 році в Регенсбурзі місцева влада звинуватила жидів у вбивстві шести дітей, що призвело до масових арештів, катувань та вигнання юдейської громади з міста. Сучасна історична наука підтверджує ці звинувачення як такі, бо вони відбувалися за надзвичайно схожими сценаріямми , у різних містах Європи і в різні історичні часи, що зазвичай приводило до масового вигнання жидів з різних міст, а часто і вбивства озвірілих пейсатих нелюдів. Звісно, що жиди все заперечують, навіть вигадали термін “кривавий наклеп”. Але цих випадків наскільки багато і вони так добре зафіксовані в різних джерелах, що жидівська брехня не здатна обдурити того, хто хоча б побіжно поцікавиться цим питанням. Більше можна прочитати тут, у праці Володимира Даля: ДОСЛІДЖЕННЯ ПРО ВБИВСТВО ЄВРЕЯМИ ХРИСТИЯНСЬКИХ НЕМОВЛЯТ І ВЖИВАННЯ ЇХНЬОЇ КРОВІ
Жид без крові і звірства жити не може.
Джованні Баттіста Піттоні (Giovanni Battista Pittoni) — «Жертвоприношення дочки Ієфая» (1732–1733, стиль рококо). Одна з найзнаменитіших картин на цю тему, де дівчина в білому вбранні стоїть на колінах біля жертвеника, а батько тримає кинжал. Дитина була заразана, а потім принесена в жертву в цілоспаленні, згідно традиційних звичаїв і канонів юдаїзму.
