Джордано Бруно (1548–1600), ймовірно, був одним із перших предтеч ідеї відродження природних релігій – саме йому належать думки про майбутнє торжество пантеїзму (язичництва), яке було лише тимчасово поглинене темрявою християнства та його безглуздими обрядами й зіпсованою мораллю. Побувавши в постреформаційному Оксфорді, він скрізь побачив грандіозні руїни тієї середньовічної Європи, яку залишили його «колеги» по домініканському ордену. Він плакав над втраченою філософією, мораллю, природою й закликав до контрреформації. Він написав праці «Про причину, початок і єдине», «Про Безмежність, Всесвіт і Світи», у яких заперечив арістотелівську космогонію й висловив переконання, що фізичний Всесвіт безмежний і включає в себе безкінечне число світів, у кожному з яких є своє сонце й кілька планет. Він навчився проникати в таємниці пам’яті (написав працю з мнемотехніки), що допомогло йому з’єднати розірваний ланцюг природної релігії й побачити ту жахливу павутину штучних забобонів, якою християнство обплутало європейські суспільства.

Він був у захваті від системи Коперніка, а його власні висновки сягали значно глибше й мали ще радикальніше значення. Він відверто висміював християнські «таїнства» (особливо причастя «тілом і кров’ю Ісуса»), іронізував над догматами «непорочного зачаття» та «спасительною» функцією розп’яття («хрест християни нахабно вкрали в єгиптян», «правильний хрест є не той, який християни ставлять на храмах, а той що Богиня Ізіда тримає на грудях»). Бруно був прихильником вчення Гермеса Трисмегіста, вважав себе посвяченим у його таїнства, вірив у переселення людських душ із тіла в тіло, а також переселення в інші світи. Однак, космологія Бруно має відмінності від вчення Гермеса: він вважав Всесвіт безмежжям, у якому всюди діють одні й ті ж закони, в той час, як в герметизмі світ поділявся на матеріальне й духовне, тому Гермес намагався «зламати» просторові перетинки й вийти за межі матеріального, в той час, як у Всесвіті Бруно ніяких меж не існує зовсім.

Його уявлення про Бога було пантеїстичним: вся природа сакральна, тому знання про Бога можна отримати вивчаючи природу, оскільки Бог присутній в усьому, що нас оточує й сприймається нашими органами чуттів, а також і в тому, що лежить поза межами нашого знання й сприйняття.

Бруно заперечував християнські догмати, які, на його думку, вбивають розум, і не приносять людині ладу й спокою. Він вивчав людину як частину природи. Вперше в історії медицини Джордано Бруно здійснив переливання крові, чим врятував життя свого важко пораненого товариша, хоча ще й не знав про існування різних груп крові (цей експеримент закінчився вдало внаслідок випадкового збігу груп крові).

Справжніми релігіями він вважав усі природні вірування греків, римлян, єгиптян, які вказували Шлях, як людині треба жити в гармонії зі світом. Саме язичництво він вважав релігією космосу. Джордано Бруно був наділений поетичним талантом, ораторським мистецтвом, умінням впливати на численну аудиторію, переконувати в істинності своїх ідей. Його запрошували на співбесіди королі й імператори, він читав курси лекцій з астрономії та релігієзнава. Хоча в ті часи ця дисципліна ще не називалася релігієзнавством, він досконало знав філософію та релігії давніх народів: єгиптян, греків, римлян, друїдів, індусів, персів, юдеїв і сучасне йому християнство та вміло їх порівнював і критикував, був автором багатьох книжок. Церква називала його «магом» за те, що він умів проникливо пояснювати теологічні тонкощі давніх релігій.

Так, наприклад, у творі «Вигнання торжествуючого звіра» Джордано роз’яснював сутність поклоніння єгиптян Богу в образах тварин і рослин: «Ніколи не обожнювались самі по собі крокодили, півні, цибуля, ріпа, але Боги й божественне в крокодилах, півнях та іншому; Божество, яке із плином часу, від місця до місця, поступово, то тут то там, проявлялось, проявляється і буде проявлятись у різних предметах, хоча вони й смертні: єгиптяни сприймали Божество як близьке й дружнє їм, а не як найвище, замкнене в самому собі, й через це нездатне перебувати в створених ним речах. Дивіться ж, як звичайне Божество, плодоносна природа-мати – хранителька світу згідно різних своїх проявів відображається в різних предметах і приймає різні імена. Дивіться, як до неї єдиної, яким чином належить возноситись, долучаючись до різних її дарів: інакше марно буде черпати воду сітями й ловити рибу лопатою. Для всього цього, звичайно, необхідні та мудрість і судження, те мистецтво, діяльність і користування духовним світлом, які духовне сонце відкриває світу в одні часи більше, в інші – менше» (1584 р.).

Бога Бруно уявляв по-язичницьки як «природу природи і душу світової душі, якщо не саму душу». Він розумів, у яку безодню християнство тягне людство, й пропонував папі римському зробити реформу християнства, яка звичайно, не могла бути сприйнята ні самою церквою, ні вірянами. Саме тому особистість Бруно найбільше непокоїла церковну владу і тому Інквізиція найжорстокіше розправилася з ним. Його оголосили єретиком і засудили до спалювання. Відомі його слова до своїх суддів: «Ви виносите мені вирок з більшим страхом, ніж я його вислуховую!». Його спалили на площі Кампо ді Фьйоре в Римі. В останню хвилину, коли багаття запалало, йому до губів піднесли розп’яття, від якого Бруно відвернувся. Народжений біля підніжжя Везувія, Джордано з дитинства вважав вулкан своїм братом і другом. У день його страти Везувій відгукнувся страшним землетрусом та виверженням, внаслідок якого загинуло кілька сотень людей. 17 лютого – день пам’яті Джордано Бруно.

Як показало життя, церкві не вдалося надовго стримати розвиток науки.

©Галина Лозко.

Замовити книги можна тут:

Або за телефоном 099 544 7701

ТРИПІЛЬСЬКІ КРИЛА УКРАЇНСЬКОЇ ПІСНІ. АВТОР: СТАНІСЛАВ ГУБЕРНАЧУК

Автор книги-фаховий філолог, розкриває походження предковічних тем українських народних пісень: культу Сонця, Космічного Ладу, походження Світу, культу Предків, поетизацію Жінки, та ін.  Порівнюючи  давні твори, записані Аріями в Відичних працях з українськими піснями, автор виявив дивовижну, неймовірну тотожність сюжетів і сенсів  Книга захоплює з перших слів довершеністю, вишуканістю, поетичністю, чим справедливо славиться Українська Мова і створений від неї Відичний Санскрит.

ВЕЛЕСОВА КНИГА. ПЕРЕКЛАД БОРИСА ЯЦЕНКА

Велесова Книга, на відміну від Біблії, описує життя і героїчну боротьбу наших слов`янських Предків та славлення наших Рідних Богів. Вона виховує пошану до Предків, Рідної Землі та Рідної Мови. Велесова книга – сенсаційна знахідка ХХ століття. Здається неймовірним, що письмена дохристиянської України-Русі зримо входять в наше життя і свідомість, що далекі Предки звертаються до нас дещо незвичною, але все ж знайомою мовою, прагнучи передати свій досвід тривоги, надії прислухайтесь до них і ви відчуєте їхню щирість і вас зміцнить їхня сміливість, огорне їхня мудрість. І зникне безодня століть, що розділяє нас, бо ми один народ, бо найважливішою для предків була єдність. Вона перемогла інертність і сумніви, відкинула в небуття всіх ворогів, що зазіхали на нашу землю. І це є предметом нашої гордості, наша національна ідентифікація, бо утриматися на найкращих чорноземах світу міг лише народ-воїн, народ-трудівник, який завжди був готовий відірватися від ріллі і взятися за мечі.

Кількість сторінок: 330
Мова видання: українська
Рік видання: 2001
Обкладинка:

Поема Козацькі бувальщини із циклу історичних поем для дітей різного віку з метою популяризації історії України та зокрема часів козацтва.

СВЯЩЕННЕ РЕМЕСЛО МОКОШІ

СВЯЩЕННЕ РЕМЕСЛО МОКОШІ. НАУКОВЕ ВИДАННЯ – Вінниця: Видавництво-друкарня «Діло» ФОП Рогальська І.О.,  © Босий О.Г., 2011.- 212 с.Обкладинка м’яка.

Рецензенти: академік АН України, доктор історичних наук Г.А.Скрипник; доктор історичних наук В.К.Борисенко; доктор історичних наук С.С.Парсамов

Людина з прадавніх часів живе у світі ритуалів і символів. Вони до сьогодні зберегли архаїчні уявлення про модель Світу, життя і смерть, добро і зло, що є однією з основ традиційної культури українців. Автор досліджує проблему походження, міфологічного змісту та закономірностей функціонування предметних символів – продуктів ткацтва у звичаєво- обрядовій сфері українських жінок, якими здавна опікувалась Богиня Мокоша, покровителька жіночих ремесел, володарка Нитки Життя і Долі. На обширному етнографічному матеріалі розкривається специфіка магічної практики українців, зокрема народних засобів і прийомів ворожби, знахарства, гадань; пояснюється психологічний механізм традиційних магічних обрядів, які передбачають спілкування людини з «надприродним» (дух, магічна сила, мана), розкривається міфологічна семантика виробів ткацтва: рушників, поясів, ниток, магічних вузлів та ін.

БЛИСКАВИЦЯ ПЕРУНОВА

Горностаева Мирослава. Блискавиця Перунова. Трилогія. Вінниця, ФОП Данилюк В.Г., 2011 р., 424 с. М’яка обкладинка, стандартний формат. Книга нова. Можлива доставка Укрпошою або Новою Поштою.

Повість «Блискавиця Перунова» переносить нас в одинадцяте століття… Вже віддалилися у минуле трагедійні часи, коли були повержені Боги Русі, вже позабули люди давню віру та призвичаїлись до нових порядків. Слабкість перемогла силу, а неміч розуму – мудрість Предків… Але ще теплиться надія повернути силу Давніх Богів в серці столітнього волхва Далебора, який доглядає збережене святилище Перуна на острові Хорсиця. Ще зеленіє остання жива гілка тисячолітнього Прадуба… Волхву Далебору пощастило – він знайшов учня, якому може передати найбільший спадок свого життя – вагу пам’яти пращурів та вояцьке вміння. Хлопчик-сирота, якому волхв дав ім’я Вогнедар, вивчився на воїна і жерця, присвятивши своє життя Богу Перуну. Та одного дня волхв Далебор приймає рішення повернутися у стольний Київ на поклик про допомогу від князя Всеслава, що нині перебуває у в’язниці. На Київ насувається ворожа орда степовиків. Якщо допомогти киянам відбити навалу, а Всеславу стати Князем Київським – з’являється шанс воскресити Віру Предків. Разом із Далебором вирушає до Києва і його учень, який дізнається, що в Києві служить тисяцьким чоловік на прізвище Борич. Той самий зрадник, що колись привів дружинників князя Ізяслава до лісового селища язичників Боричів і здійснив криваве хрещення, під час якого загинув увесь рід Вогнедара-Сяйвіра. Що далі станеться – відають лише Боги…

СИН СОНЦЯ

Роман «Син Сонця» оповідає про ті прадавні часи, коли арії володіли Індією. Сюжет його взято з давньоіндійського епосу «Магабгарата».Названий син сути – візничого Радгея, знайдений прийомними батьками на березі Ганги, понад усе прагне стати кшатрієм-воїном. За своє вояцьке вміння, виняткову чесність і шалену відвагу він вдостоюється покровительства принца Гастінапуру Дурьйодгани, котрий не тільки визнає знайду воїном, але і надає йому князівський титул. Та настав час, коли володар Гастінапуру мусить виступити на захист своїх володінь від ображених ним кровних родичів. Князь Карна Вайкартана (так бо нині звуть молодого воїна Радгею) присягнув принцу у вічній вірності, і дотримує слова, хоча йому доводиться битися проти власних братів по матері, один з яких є славетним воїном Арджуною. Та найстрашнішим ворогом Карни, сина арійського Бога Сонця, є все ж таки не Арджуна, а Крішна, втілене темношкіре Божество дравідійської Індії…

ЕНЕЇДА. ІВАН КОТЛЯРЕВСЬКИЙ

Козаку і чорт не брат!
Шукаємо паралелі української минувшини з античною.
Є думка, що насправді цей твір – це добре законспірована реальна українська історія!
А на рахунок земних справ:
як бачимо лопата була основним інструментом військових і в античні часи.
Класика українського гумору з улюбленими всіма найкращими малюнками Анатолія Базилевича.

Малюнки з новою кольоровою палітрою.