Автор «Забавної Біблії» Лео Таксіль (справжнє ім’я — Габріель Антуан Пажес, 1854–1907) — французький письменник і журналіст, запеклий ворог католицизму й клерикалізму. З п’ятирічного віку Габріель Пажес виховувався в єзуїтському монастирі. Книга відомого французького письменника кінця XIX — початку XX століття Лео Таксіля яскраво і дотепно спростовує достовірність оповідей Старого завіту. З невичерпним гумором автор розбирає і коментує нісенітниці та суперечності старозавітних книг, аналізує легенди іудаїзму і показує їхню схожість з міфами інших стародавніх релігій. Читач «Забавної Біблії» наочно переконується в суто земному походженні «святого письма» іудеїв та християн

Розділ перший СТВОРЕННЯ СВІТУ І ЛЮДИНИ

Бог був завжди. На початку часів він був лише один. На світі не було більш нічого, крім нього. А втім, не було й ніякого «світу». У ті часи бог називався «елохім». Так величає його давньоєврейський текст книги Буття^[1]. Слово «елохім» буквально означає «боги». Досить дивно, що Біблія називає так зовсім самотнього пана.Отже, «елохім», він же «яхве», «саваоф», «адонай»^[2], як його в різних місцях називає Біблія, нудився (або «нудилися») серед власного хаосу. «Тогу богу»^[3] називає цей хаос Біблія, що можна перекласти так: «ні дна ні покришки».Оскільки вічність нескінченно довга, то «елохіми» отак пронудилися, мабуть, безліч мільярдів і мільйонів століть. Нарешті у бога (будемо називати його так, по сучасному) майнула думка: якщо він бог та ще й всемогутній, то йому нема чого нудьгувати, а треба щось робити. І старий заходився творити.Він, власне, міг би все створити за одним разом. Але ні, він вирішив не поспішати: «кожному овочеві свій час». І для початку він створив тільки небо й землю. Точніше кажучи, матерія сама виступила, тільки-но він оголосив свою волю. Правда, матерія поки що безформна, пуста, ще «без дна і покришки» і наскрізь мокра. «А земля була гола та порожня, і темрява була над безоднею; і дух божий ширяв над водою»^[4],— говориться у другому стиху першої глави книги Буття.Читач Біблії не обов’язково повинен розуміти, що це означає.Проте, щоб не наробити помилок під час роботи, богові знадобилося світло. Зважаючи на сказане далі, у попередні віки він сидів у цілковитій темряві. На щастя, він не ризикував об щось стукнутися, оскільки навколо нічого не було.«Хай буде світло, — наказав бог. — І стало світло» (Бут., гл. 1, ст. 3).Що це було за світло? Про це в Біблії нічого не сказано. Вона просто відзначає: «і побачив бог світло, що добре воно». Отже, бог був задоволений цим своїм досягненням. Перш за все він потурбувався «відокремити світло від темряви». Знову ж таки марно було б намагатися зрозуміти, що це означає. «І бог назвав світло «день», а темряву назвав «ніч». І був вечір, і був ранок: день перший» (Бут., гл. 1, ст. 5).Після цього старий заходився створювати… вгадайте що? Знов-таки небо^[5]! Ось як «священна» книга описує цю операцію бога по повторному створенню неба: «І бог твердь учинив, і відділив воду, що під твердю, і воду, що над твердю. І сталося так. І назвав бог твердь «небом»… І був вечір, і був ранок: день другий» (Бут., гл. 1, ст. 7–8).У цій історії з водою «над» твердю і «під» твердю відбиваються грубі помилки всіх первісних народів. За давніми уявленнями, небеса — це щось масивне, тверде, звідки й сама назва «твердь». Існувало переконання, що по той бік цієї тверді є величезне водоймище, якому небо править за днище. Тепер кожна грамотна людина знає, що дощ є вода, яка випарувалася з землі. Водяна пара, згущаючись, утворює хмари, з яких волога і випадає у вигляді дощу або снігу на земну поверхню. Проте колись думали, що дощ — це вода, яка тече з горішнього водоймища крізь люки, спеціально для цього пристосовані. Ця думка, що нині викликає тільки іронічне співчуття, існувала дуже довго. її поділяли всі вчені богослови перших століть християнства^[6].Підемо далі. Третій день бог приділив роботі, наслідки якої були цінніші, ніж попередні. Він звернув свій погляд на долішні води і сказав сам собі, що було б корисно зібрати їх і тим самим дати можливість виступити частинам суші. Води покірно з’єдналися між собою у глибинах, які в одну мить утворилися, щоб увібрати їх у себе. Так само в одну мить утворилися простори суші, узвишшя, а з них води потекли струмками і ріками до морів та озер.«І назвав бог суходіл землею, а місця зібрання води назвав морями. І бог побачив, що це добре» (Бут., гл. 1, ст. 10).Варто відзначити, що старий здебільшого бував задоволений своєю роботою.— Чи ти ба, — вигукував він, очевидно, щоразу, — як це я не здогадався взятися за все це раніше…Цього дня він був такий задоволений своїми сушами і своїми морями, що йому захотілося зробити ще хоч що-небудь до того, як настане ніч. «Нехай земля вродить зелень, траву, що насіння розсіває (за родом і подобою її, і), дерево родюче, що за родом своїм плід приносить, що в ньому насіння його на землі. І сталося так» (Бут., гл. 1, ст. 11).Не знаєш, як і захоплюватися цією дивною мудрістю «творця»! Неможливо бути стараннішим, передбачливішим. Подумати тільки, що було б на землі, якби бог понасаджував плодові дерева, що давали б інші плоди, ніж його рід. Складемо ж подяку дбайливому богові за те, що він не дав нам яблунь, на яких ростуть апельсини, апельсинових дерев, на яких ростуть груші, і груш, на яких росте агрус. Ото була б плутанина!Коли земля йому скорилась і яблуні проросли, даючи саме яблука, бог ще раз «побачив, що це добре. І був вечір, і був ранок: день третій» (Бут., гл. 1, ст. 12–13).Та ось ще дивовижна історія: завдяки тому, що правильно подавалося світло, минуло вже три дні з ранками і вечорами. І це світло, що наприкінці дня поступалося місцем нічній темряві, освітлювало всесвіт, що народжувався без усякого видимого джерела: ні про яке Сонце мови ще не було. Воно просто поки що не існувало. Ця річ варта довгої цитати з Біблії.«І сказав бог: нехай будуть світила на тверді небесній (для освітлення землі і) для відділення дня від ночі, і нехай вони стануть знаками, і часами умовленими, і днями, і роками. І нехай вони стануть на тверді небесній світилами, щоб світити на землю. І сталося так. І вчинив бог обидва світила великі: світило більше, яке б керувало днем, і світило менше, щоб керувало ніччю, також зорі, і бог умістив їх на тверді небесній, щоб світили вони на землю, і щоб керували днем та ніччю і щоб відокремлювали світло від темряви. І бог побачив, що це добре. І був вечір, і був ранок: день четвертий» (Бутгл. 1, ст. 14–19).Ніяких сумнівів, чи не так? Мова йде про Сонце й Місяць. Отже, за Біблією, поділ доби на день і ніч уже існував до того, як виникло Сонце, «створене» богом на четвертий день після виникнення світла.Навіщо ж «святий дух» продиктував Мойсею ці карколомні фантазії щодо Сонця і світла? Справа пояснюється просто: до кінця XVII століття навіть учені вважали, що Сонце не дає світла, а тільки «пропускає» його, тоді як світло існує само по собі. Навіть знаменитий французький мислитель Рене Декарт^[7] поділяв цю хибну думку.Датському астрономові Олафу Ремеру (1644–1710) наука зобов’язана відкриттям важливої істини, яка цілком суперечить твердженням Біблії: світло, що сяє над нами, випромінюється Сонцем, і поширення його не блискавичне. Ремер визначив швидкість світла, встановивши — і нині це багаторазово доведено, — що світло доходить від Сонця до Землі за 8 хвилин 18 секунд, тобто має швидкість майже 300 тисяч кілометрів на секунду. Він прийшов до свого відкриття через спостереження і вивчення затемнень супутників Юпітера — планети, що входить до складу нашої сонячної системи. Ремер жив тоді у Франції і зробив повідомлення про свої відкриття у Паризькій академії 22 листопада 1675 року.Той, хто писав біблійні рядки, звичайно, був цілковитим неуком в астрономії. Але ж бог повинен був би і в той час, коли писалась Біблія, знати все.Привертає увагу й те, якою мізерною є, за Біблією, роль зірок у програмі створення світу. «Два великих світила» — це Сонце й Місяць. Місяць — дуже маленький супутник нашої Землі! Неуцька книга й гадки не має про те, що Місяць, Земля і навіть Сонце — все це ще так мало важить у Всесвіті! Навіть наше сліпуче Сонце, головне світило нашого сонячного світу, є лише скромною зіркою, однією з десятків мільярдів зірок, з яких складається величезна зоряна система — наша Галактика. «Священний» автор бачить тільки Землю і все зводить до Землі. А тим часом Земля — це одна з планет. Вона рухається навколо порівняно невеликої зірки. Цю зірку? — наше Сонце, яке разом з тим за обсягом у 1 300 000 раз більше за Землю, — неосвічений автор книги Буття ставить у цілковиту залежність від її супутника — Землі.Автор наївних біблійних фантазій зомлів би, коли б йому довелося воскреснути в наші дні. Що б він сказав, якби прочитав будь-яку популярну книгу з астрономії або, потрапивши до астрономічної обсерваторії, спостерігав у добрий телескоп гори на Місяці, плями на Сонці, супутників планети Юпітер та інші небесні об’єкти, які бог нібито «поставив на тверді небесній».Повернімося до Біблії:«І сказав бог: хай вода спородить дрібні істоти, душу живу, і птаство, що літає над землею, під небесною твердю. І створив бог риби великі, і всяку душу живу плазуючу, що її вода спородила, за їх родом, і всяку пташину крилату за родом її. І бог побачив, що це добре. І благословив їх бог, кажучи: плодіться й розмножуйтеся, і наповнюйте воду в морях, і птаство нехай розмножується на землі. І був вечір, і був ранок: день п’ятий.І сказав бог: нехай спородить земля живу душу за родом її, худобу й плазуюче, і земну звірину за родом її. І сталося так. І вчинив бог земну звірину за родом її, і худобу за родом її, і все земне плазуюче за родом його. І побачив бог, що це добре» (Бут., гл. 1, ст. 20–25).Куди вже там краще! І всемогутній майстер тер руки від задоволення. А попереду його очікувало ще краще.— Однак жодна з цих тварин не схожа на мене, — подумав він. — А шкода! У мене гарна голова, невеликі вуха, жвавий погляд, правильний ніс і, нарешті, хороші зуби. Я, звичайно, легко міг би створити й дзеркало, щоб дивитися в нього, але, я гадаю, набагато краще бачити себе, споглядаючи схожого на себе. Гаразд! Треба, щоб на землі була тварина, схожа на мене.У той час як старий отак говорив сам з собою, кілька щойно створених ним мавп перекидалися біля його ніг.— У них є щось від мене, — мабуть, подумав він. — Але це ще не те. У всіх у них є хвіст, а у мене хвоста немає. Є, правда, і серед них безхвості, але… Все-таки це не те!А мавпи собі й далі кривлялися та перекидалися.Тоді бог узяв грудку вогкої землі і почав ліпити людину.Чи ж можна після цього твердити, що бог є тільки дух і рук у нього немає?Біблія говорить також, що, створивши людину, бог «дихання життя вдихнув у ніздрі її, і стала людина живою душею» (Бут., гл. 2, ст. 7).Є одне неясне місце у першій главі книги Буття (ст. 27), яке, здавалося б, дає можливість зробити висновок, що людина була створена гермафродитом (двостатевою) і що лише згодом бог «вніс поправки» у своє творіння. Питання про створення жінки порушується тільки наприкінці другої глави, а в 27-му стиху першої глави Біблії сказано: «і бог на свій образ людину створив, створив її як чоловіка та жінку за образом божим»^[8]. Це й в стих, буквально перекладений з давньоєврейської мови. Він і дав привід до народження дуже поширеної легенди про богів-гермафродитів. З другого боку, стих цей, саме внаслідок своєї двозначності, завжди спотворювався благонаміреними християнськими перекладачами.Проте було б помилкою надавати надто великого значення цій біблійній фантазії: є чимало й інших місць у Біблії, Що зовсім не потребують ніякого розуміння та, зрештою, й не підлягають йому. Звернімося краще до того, що вважається загальноприйнятим.Тільки-но бог створив людину, він оголосив її вінцем творіння. Відразу ж він влаштував для неї огляд усім тваринам. «І вчинив господь бог із землі всю польову звірину, і все птаство небесне, і привів (їх) до людини, щоб побачити, як вона їх кликатиме, і щоб, як нарече людина всяку душу живу, так і було ймення їй» (Бут., гл. 2, ст. 19).Це, мабуть, був потішний парад. Навіть найбільш учений природознавець навряд чи зважився б стати в цьому випадку на місце Адама.«Наповнюйте землю, володійте нею, — було сказано Адаму, — і пануйте над морськими рибами (і над звірами,) і над птаством небесним… і над кожним плазуючим живим на землі» (Бут., гл. 1, ст. 28).Не буде зайвим відзначити, що всупереч цьому божому велінню «цар природи» — людина змушена була боротися, однак не завжди успішно, з левами, тиграми, ведмедями, крокодилами, вовками і т. ін., і не тільки хижі звірі із задоволенням пожирали багатьох людей, але все людство є ще здобиччю і багатьох неприємних паразитів: бліх, вошей, блощиць, а також хвороботворних мікробів.Крім того, бог, який створив хижих звірів, що люблять біфштекс із людського м’яса, самій людині наказав бути вегетаріанцем. Цитуємо Біблію:«Оце дав я вам усяку траву, що розсіває насіння, що на всій землі, і всяке дерево, на якому плід деревний, що розсіває насіння; нехай буде на їжу це вам» (Бут., гл. 1, ст. 29).На цю особливість харчування перших людей просимо звернути увагу.Нарешті ввечері шостого дня, коли все було остаточно або майже остаточно готове, бог, щасливий і до кінчиків нігтів задоволений своєю роботою, втомившись, придумав собі відпочинок. Цитуємо: «І скінчив бог дня сьомого працю свою, яку він чинив, і відпочив у дні сьомім від усієї праці своєї, яку чинив» (Бут., гл.2, ст. 2).Продовжуємо читати Біблію: «І насадив господь бог рай у Едемі на сході; і там оселив людину, що її він створив… І річка з Едему виходила, щоб поїти рай; і потім розділялася на чотири річки. Імення однієї Фісон: обтікає вона всю землю Хавіла, де є золото. А золото тієї землі добре; там бдолах^[9] і камінь онікс. Ім’я ж другої річки Гіхон: вона оточує весь край Куш. Ім’я третьої річки Тігр: вона протікає перед Ассірією. А річка четверта — Євфрат» (Бут., гл. 2, ст. 8, 10–14).Цими подробицями автор хотів точно визначити місце, де знаходиться земний рай. Та краще б він нічого не говорив, бо важко безглуздіше пошитися в дурні.Всі коментатори одностайно визнають, що Фісон — це річка Фаз, яку згодом назвали Араксом. Протікає вона по Вірменії і бере свій початок в одній з найбільш неприступних ущелин Кавказу. Припустимо, що в цих місцях і зустрічаються золото й онікс, але вже ніхто не знає, що таке «бдолах»З другого боку, не може бути ніякої помилки щодо річок Тігру і Євфрату. Ясно, що книга Буття вважає, що земний рай знаходиться на території між Вірменією і Іраком (Месопотамія). Хоч джерела Араксу, Тігру і Євфрату і знаходяться порівняно недалеко одне від одного, проте всі ці річки мають кожна своє власне джерело. Аракс — найбільша притока річки Кури — бере свій початок біля Бінгель-Дагу (в Туреччині) і тече до Каспійського моря. Що ж до Тігру і Євфрату, то вони не тільки не мають спільних джерел, а й, навпаки, зливаються, впадаючи у Персидську затоку.З приводу річки, яку книга Буття називає Гіхоном, помилка «священного» автора просто-таки фантастична. «Це, — говорить він, — ріка, що обтікає землю Куш» (Хуш). Проте, за самою ж Біблією, земля Хуш (сина Хама і батька Німрода) є не що інше, як Ефіопія. Отже, Гіхон — це Ніл, що, як відомо, протікає не в Азії, а в Африці і в напрямку зовсім протилежному Тігрові і Євфратові, тобто з півдня на північ. Якщо вважати, що він бере свій початок у горах Екваторіальної Африки і в районі озера Вікторія-Ньянца, вийде, що відстань між джерелами перших трьох рік і цієї річки становить 3000 кілометрів. Книга Буття зазначає, що всі вони зрошують один сад — Едемський. Правда, дві з цих рік — Тігр і Євфрат — мають свої джерела, які знаходяться не більш як за 100 кілометрів одне від одного, але вже і цього забагато для саду. І до того ж, що це, скажіть, будь ласка, за сад — така величезна територія, що лежить у горах і на прямовисних скелях, в одному з найнезручніших місць земної кулі?Полинемо думками у цей чудесний рай, де чотири великі річки беруть початок з одного джерела і несуть у різні боки свої води. Адам гуляє по своїй садибі і дістає насолоду від свого неробства. Можна припустити, що він думає:«Я людина і маю ім’я — Адам; здається, це значить «червона земля»^[10], оскільки я був зроблений з глини, як звичайний посуд. Скільки мені років? Я народився кілька днів тому; але, як говорить старе прислів’я, чоловікові стільки років, скільки показує його зовнішність. Ось чому я можу сказати, що я, власне кажучи, народився у віці 28 років, маючи всі зуби… Ні, ще не всі зуби. У мене немає ще зубів мудрості.У мене непогана будова тіла, чорт забирай! Та й як же міг би я не бути гарним хлопцем, якщо, за винятком віку й бороди, я — точна копія пана бога, найзнаменитішої істоти у Всесвіті? Подивіться тільки на моє здоров’я, на ці руки, на ці стрункі ноги, на ці мускули, на цей рум’янець… Ніякого ревматизму! Плюю взагалі на всі хвороби, в тому числі на віспу: татко створив мене з готовим щепленням проти віспи. Та й справді ж я гарний!І життя непогане в цьому чудовому місці. Йду собі, повертаюсь, рву з дерев усякі фрукти і їм досхочу. Я не відчуваю ані найменшої втоми, бо нічого не роблю. Якщо я люблю повалятися на траві, то тільки заради втіхи.Позавчора ласкавий господар бог влаштував мені маленьку розвагу, про яку я з приємністю пам’ятатиму все моє життя: всі тварини були на параді переді мною. «Ім’я, яке ти даси кожній тварині, буде її ім’ям»^[11],— сказав мені старий. Оце гостинність!Важко навіть уявити, скільки їх пройшло переді мною, цих тварин. Я ніколи не думав, що є так багато живих істот на світі. Проте мені зовсім неважко було наділяти їх іменами. Мова, якою я говорю цілком вільно, хоч ніколи і ніде її не вивчав, надзвичайно багата, має незбагненну кількість висловів. Так, зовсім не думаючи, я дізнавався миттю про властивість кожної тварини, лише глянувши на неї, і одним словом визначав властивості кожного виду. Таким чином, ім’я, дане мною, є разом з тим точне і повне визначення. Візьмемо, наприклад, тварину, яку пізніше називатимуть «еквус» полатині, «іппос» по-грецькому, «пферд» по-німецькому, «лошадь» по-російському. Так ось, я дав їй ім’я, яке точно визначає цю чотириногу тварину, з її гривою, хвостом, хомутом. Яка ж вона незрівнянна, ця мова, якою я говорю! І як сумно подумати, що коли-небудь вона загине назавжди.Він був розкішний, цей огляд усіх живих істот.І коли я кажу розкішний, то це ще не все. Ми мали ще й комічний номер у нашій програмі: це була поява риб. Подумати тільки: наш сад розташований на суші, далеко від морських берегів. Тут є тільки річки, тобто прісна вода. Ви уявляєте, як кривлялися морські риби, пливучи вгору по Тігру і Євфрату, щоб відрекомендуватися мені? Через відсутність солоної води вони вдавалися в розпач. Як я реготав! А морські ссавці? Ось кому було погано. На щастя, заради цього випадку татко здогадався розширити ріки мого садочка, інакше жоден кит ніколи по них не проліз би… Тільки-но я наділив їх іменами, — треба було подивитись, як вони почали тікати, ляскаючи плавниками, щоб скоріше дістатися до свого океану. Я за боки тримався від реготу!Можливо, знайдуться люди, які не захочуть вірити цій історії? Нечестивці заперечуватимуть, що тюлені, моржі, білі ведмеді, пінгвіни для цього параду змогли прибути в долину Тігру і Євфрату, що сюди ж зібралися кенгуру, качкодзьоби і страуси ему з Австралії, слони, носороги, бегемоти і крокодили з Африки, папуги, лами, алігатори, анаконди з Південної Америки і т. д. Ну й що ж? Критика нічого не значить. Слово честі, я бачив тут, у цьому саду Едемському, тюленів, китів, песців, оленів та інших тварин усього світу.Причепи скажуть: «Ну, а унікальні породи риб з різних водоймищ, наприклад байкальський омуль, чудський сиг, далекосхідний лосось, — як вони добралися?» Ці риби дістали спеціальний дозвіл від бога і добралися на огляд в Едем… повітряним шляхом. Хай буде анафема невіруючим, які не задовольняються цим поясненням!Та, нарешті, якого біса я устряваю в суперечку з приводу всього цього? Тим гірше для тих, хто мені не повірить, коли я кажу, що переді мною пройшли всі тварини: хребетні, безхребетні, плазуни. Нема навіть жодної комахи, якій я не дав би назву. Але хто найбільше здивував мене, так це великий білий черв’як, довгий і плоский, який тихенько виліз з мене самого, гидкий черв’як, якого майбутні природознавці назвуть солітером. Цей довгов’язий дурень, тільки-но виліз, низько вклонився мені. Я дав йому назву, і після цього він знову заліз в мене через задній прохід і оселився в мені. Якщо я про це кажу, то лише для того, щоб бути точним. Правду кажучи, я не знав, що я всередині населений. А втім, мій мешканець мене анітрохи не турбує. Ніщо не порушує прекрасного життя, яким я живу ось уже п’ять днів».Адам дивиться на своє відображення у чистій джерельній воді, у витоку чотирьох великих рік, потім ліниво простягається на траві.— Як приємно жити! — бурмоче він.Та ось він позіхнув, потягнувся. Незнана млість поступово проймає його. Оце так новина! Він не відчуває ніякої втоми. Що ж це означає? Він нічого не розуміє. Він відчуває таємниче і непереборне почуття. Його повіки злипаються. Адам спить. Це перший сон людини.Поки Адам хропе «на всі носові заставки», приходить бог-отець. Він зупиняє тривалий погляд на сплячому неробі.— Все-таки слід визнати: коли я берусь за роботу, то роблю її добре, — говорить він із задоволенням. — Хлопець доброї статури; можна було б заприсягтися, що це я сам… коли я був молодший на кілька мільярдів століть.Нагинаючись, він щипає Адама за литки. На цей божественний жарт Адам відповідає ще голоснішим хропінням.— Чудово, — каже майстер «елохім», — не потрібно ніякого обезболювання. Я бачу, що мій молодий Адам досить міцно спить: його й гармата не розбудить. А тепер за роботу, бо я прийшов сюди у дуже важливій справі. Поки мене ніхто не чув, я можу признатись: я помітив сьогодні вранці, що іноді я все-таки дію трохи незграбно, можна сказати, кострубато. Де була моя голова, коли я створював людину без подруги? Кожній тварині я дав самицю. Принаймні, з цього правила є дуже мало винятків. Глист-солітер, правда, гермафродит, і це зрозуміло, бо коли б він жив у парі, то й не називався б солітером^[12]. Але людина не глист, чорт забирай! Значить, треба йому зробити подругу, і я зроблю її з його ж власного тіла.Сказавши це, бог-отець «узяв одне з ребер його, і закрив це місце плоттю. І перетворив господь бог ребро, що взяв із Адама, на жінку, і привів її до Адама» (Бут., гл. 2, ст. 21–22).Мені так і вчувається крик чоловіка, що раптом прокинувся:— Ой-ой! Мені виламали ребро!Уявіть тільки його здивування, коли він побачив гарненьку живу ляльку.— Це що ж таке?— Це? Це твоя дружина. Маю честь привітати вас з законним шлюбом, — відповів бог. — Спробуй лише сказати, що вона тобі не подобається!— Правду кажучи, вона непогана.— Ото ж то, непогана! Щасливчик! І до того ж без тещі. Тобі справді щастить, мій любий.Біблія розповідає, що Адам вигукнув: «Оце тепер вона кість від костей моїх і плоть від плоті моєї; вона чоловіковою буде дружиною зватися, бо взята вона з чоловіка (свого). Тому покине чоловік свого батька та матір свою та й пристане до жінки своєї; і стануть вони одна плоть» (Бут., гл. 2, ст. 23–24).Не варто коментувати цей вигук щойно одруженого Адама. Яких ще галантних слів ви від нього чекаєте?Щодо витягнутого ребра, то слід нагадати, що, як говорить Блаженний Августин, бог так і не повернув його Адамові. Отже, Адам залишився інвалідом — без одного ребра. Це, мабуть, було «фальшиве» ребро, уїдливо зауважує Вольтер^[13], «бо брак справжнього ребра був би дуже помітний».Книга Буття говорить ще (Бут., гл. 2, ст. 25): «І були вони нагі обоє, Адам та жінка його, і не соромились».Благочестиві коментатори твердять, що ця нагота без сорому є доказом невинності наших прабатьків, ознака духовної досконалості. Відповідно до цього богословського висловлювання слід було б вважати, що в стані духовної досконалості жили всі люди первісної культури, які не носили ніякої одежі, наприклад інки в Америці, деякі племена в Африці, населення Полінезії, Меланезії та інші. І все-таки, захоплюючи ці країни, іспанські, португальські, французькі, англійські колонізатори винищували туземні племена, які жили у цілковитій невинності, а християнські священики благословляли це, теоретично обгрунтовуючи страхітливі звірства «цивілізаторів». З другого боку, кажуть, що користуватися одежею людей примусив тільки холод, оскільки голими жили саме мешканці найбільш жарких країн. Крім того, коли всі ходять голими, нікому й не соромно бути голим. Якщо хтось і червонів би при цьому, то тільки через неприємність показувати якусь тілесну ваду, якої нема в інших.

Примітки.

Перші п’ять книг Біблії називаються Законом, або П’яти-книжжям. До складу П’ятикнижжя входять: Буття, Вихід, Левіт, Числа і Второзакокня. Авторство цих книг іудейська і християнська традиція приписує Мойсею — міфічній особі. Буття — книга, що містить у собі міфи про створення світу, про угоди (заповіти) між богом і людьми, про порушення цих угод людьми і покарання за це (потоп, зруйнування міст Содома і Гоморри і т. ін.) тощо. Вихід викладає релігійну версію про те, як стародавні євреї потрапили в рабство до єгипетського фараона, як іудейський бог відкрився Мойсееві і допоміг йому визволити євреїв від рабства, про вручення Мойсею Тори (тобто Закону), включаючи заповіді. Левіт являє собою найдокладніші приписи щодо культу і жертвоприношень. Книга Числа присвячена описам мандрувань стародавніх євреїв по пустелі. Второзаконня — своєрідне зведення матеріалів перших чотирьох книг; важливе місце у змісті Второзаконня займають приписи та промови Мойсея.Богослови іудаїзму і християнства видають П’ятикнижжя за цілісний твір, написаний Мойсеєм безпосередньо зі слів іудейського бога. А насправді матеріал П’ятикнижжя досить строкатий і складався протягом багатьох століть. Французький біблеїст Ж. Астрюк (1684–1766) першим звернув увагу на те, що розповідь у Бутті ведеться від бога, який іменується то Елоах (множ. Елохім), то Яхве. У російському синодальному перекладі Біблії Елохім звичайно перекладається словом «бог», а Яхве — словом «господь». У зв’язку з цією відмінністю наукова критика Біблії дійшла висновку, що П’ятикнижжя складене за більш стародавніми джерелами, умовно названими Яхвістом і Елохістом. Крім Яхвіста і Елохіста П’ятикнижжя живиться ще двома основними джерелами: Второзаконням і Жрецьким кодексом. Яхвіст — найбільш стародавній елемент, що бере свій початок, очевидно, з X–IX ст. до н. е. У релігійній формі він відображає побут і традиції староєврейських племен, які завоювали південь Палестини. Елохіст склався в IX–VIII ст. до н. е. як плід релігійної ідеології староєврейських племен, які закріпилися на півночі Палестини. Второзаконня написане жерцями єрусалимського храму в VII ст. до н. е. (близько 621 р.) і відображало прагнення царської влади до встановлення єдиного богослужебного центру. Жрецький кодекс почав складатися, треба гадати, у VI ст. до н. е. і був обнародуваний у середині V ст. до н. е. Він містить у собі приписи про жертвоприношення, ритуальну чистоту, богослужіння, організацію жрецтва. У ньому дістали своє вираження інтереси жерців, що претендували на головну роль у староєврейській рабовласницькій державі, яка виникла у той час. Перший варіант П’ятикнижжя було обнародувано в 444 р. до н. е. 

2

У Біблії співіснують багато богів, головним з них вважається чотирилітерний Яхве, традиційна його вимова Єгова, або Ієгова. Іудейські богослови заборонили вимовляти ім’я бога Яхве (за непослух, вчили вони, людина позбавляється своєї долі «в майбутньому житті»). Тому на вимову слова Яхве було накладено табу, і воно перетворилося на ідіограму, яка вимовляється як Адонай («господь», «мій пан»). 

3

«Тогу богу» (староевр.) — буквально: пусто і пустельно. Йдеться про первозданний стан Землі; в російському синодальному перекладі Біблії сказано: «Земля ж була безводна і пуста» (Буття, гл. І, ст. 2). 

4

«І дух божий ширяв над водою» — ці біблійні слова послужили деяким християнським богословам основою для безглуздого догмату тройці, згідно з яким бог єдиний у трьох особах (іпостасях): бог-отець, бог-син (Ісус Христос) і бог — дух святий

5

Біблійна розповідь про створення світу живиться не лише яхвістськими й елохістськими джерелами, а й міфологією шумерів, вавілонян та інших стародавніх народів Переднього Сходу. Автори Біблії погано систематизували й відредагували різні джерела, якими вони користувалися. Саме тому в Біблії багато повторень, різночитань і суперечностей

6

Іудейські та християнські богослови II–V ст. учили, що небо — це величезне тверде тіло. Автори Талмуда (Талмуд — багатотомний збірник єврейських догматичних, правових, релігійнофілософських, моральних і побутових приписів, які склалися протягом III ст. до н. є,— V ст. н. е.) проповідують наївний погляд про «сім небес», одне з яких — комора снігу, туману, дощу й граду, друге — житло для ангелів, третє — вмістилище сонця, четверте — завіса, що піднімається й опускається над сонцем, і т. ін. Архієпіскоп Кесарії Василій (330–379), «отець церкви» Августин Аврелій (Блаженний, 354–430) та інші християнські теологи вчили, що небо — твердь, яка служить межею, «що відокремлює вищі води від нижчих», що небо — чудова фортеця, в якій перебуває бог, якого Біблія неодноразово називає теж «твердю» (Псалом 150, ст. 1). 

7

Декарт Рене (1596–1650) — видатний французький учений і філософ. Л. Таксіль не правий, твердячи, немов Декарт поділяв помилкові погляди про те, що «Сонце не дав світла». У «Міркуваннях про метод» Декарт писав: «Я мав намір включити в нього (трактат. — Ред.) все, що вважав відомим мені до його написання відносно природи матеріальних речей… Вирішив викласти грунтовно лише те, що знаю стосовно світла, а потім з приводу його додати дещо про Сонце і нерухомі зірки, звідки головним чином і виникає світло…»

8

Біблія зберегла два міфи про створення людини. Згідно з першим міфом (Буття, гл. І, ст. 27) Елохім створив чоловіка й жінку заодно з нічого за своїм образом; згідно з другим міфом, бог Яхве створив чоловіка (Адама) «з праху земного» (Буття, гл. 2, ст. 7). Сучасний угорський історик-марксист Імре Греченьї-Вальдапфель (1908–1970), який дослідив ці міфи, дійшов висновку, що в них можна помітити «сліди розмежування чабанського і землеробського світогляду». Дослідник підкреслює класовий характер другого міфу, який «виражає ставлення до праці пригнобленого й експлуатованого землероба. Праця розглядається тут як покарання» (36. «Происхождение Библий». М., 1964, стор. 556, 557). 

9

Згідно з «Словником до книг Старого завіту» О. Штейнберга (Вільна, 1878), бдолах — ароматична деревна смола

10

Автор Буття пояснює (гл. 2, ст. 7): чоловіка названо Адаяом, тому що його «створено з землі» (земля по єврейському — «адама»), Таксіль пише «червона земля», тому що «адом» — поєврейському «червоний»

11

Маються на увазі слова Буття (гл. 2, ст. 19): «Господь бог створив із землі всіх тварин польових і всіх птахів небесних, і привів (їх) до людини, щоб бачити, як вона назве їх». 

12

Солітер по-французькому значить «одинокий», «самотній». 

13

Вольтер (псевдонім; справжнє прізвище — Аруе Франсуа Марі (1694–1778) — знаменитий французький публіцист і філософ, пристрасний борець з релігійним мракобіссям, один з вождів французького Просвітництва; він справив великий вплив на формування поглядів Лео Таксіля

Книги, які можна замовити тут:

ІСТОРІЯ ПРАДАВНЬОЇ УКРАЇНИ. СЕРГІЙ ПІДДУБНИЙ.

Чотири лекції “Історія прадавньої України” – це по крупинках зібрана, ретельно досліджена, проаналізована й аргументована багатотисячолітня минувшина України, територію якої Клавдій Птоломей називав “кузнею народів світу”. Розглянуто широкий аспект питань, пов’язаних зі становленням української нації, – культури, духовності, мови, писемності, військової звитяги тощо. Викриваються історичні фальсифікації і повертається в рідні береги викрадене та привласнене творцями нових країн і держав. Також доводиться, що історія давніх греків і римлян це суцільна вигадка.
Задіяна чимало раніше не досліджуваних або поверхнево досліджених джерел та артефактів.

СЛАВЕТНІ ПРЕДКИ УКРАЇНЦІВ

Ви досі вважаєте, що українці моляться вигаданим євреями богам і святим? Дослідник праукраїнської історії та мови Сергій Піддубний наводить залізні аргументи, що навпаки – богами та пророками євреїв були предки українців.

Те саме стосується греків, які нібито дали світові міти, героїв і науку. Насправді вони нічого не мають до них. То наша, українців, історія. То наша правда, слава і сила!
Вперше в перекладі на сучасну українську мову також друкується вишукана в літературному плані маловідома повість ХVІ ст. “Історія об Аттилі, королі гунському” (переклад і коментарі С. Піддубного)