Наші справжні імена

Слов`яни ,,стали славними від славлення Богів,,- так пояснюється етнонім ( назваетносу народу) у Велесовій книзі. Це загальна назва для багатьох сучасних націй які походять від давніх слов`янських племен і народів. Серед власних імен людей (окремих представників слов’ян) збереглося найбільше з основою на Слав-: Святослав,Мирослав, Ярослав, Мстислав, Вячеслав,Слава, Славомир. Це також не другорядний факт для з’ясування внутрішньої сутності слов’янства й слов’янського менталітету. Мабудь друге місце за поширеністю посідають імена на Бог та Род: Богдан, Богуслав, Богород, Богумир, Божич, Родак, Родомир, Родослав, Живород.

Навіть у деяких сучасних українських прізвищах досі чуємо відгомін давніх, ще язичницьких імен Богів та святощів Велес, Леляк, Русаль, Перун, Корочун, Дажбогович, Віщун, Чортолинець, Ворожко, Дідух та ін. Ексапансія чужої культури й релігії принесла в слов’янські землі й чужинські імена, накинуті нашому народу у примусовому порядку через християнську церкву. Переважна більшість сучасних словників містить тільки третину власне слов’янських імен. Нині вже нікого не дивує, що типовими стали єврейські, грецькі та латинські імена. Стало вважатися нормальним явищем, що людина не має жодного уявлення про те, що означає її власне ім’я Це так, ніби замість імені носимо порядковий номер,який для нас не має ніякого значення. Мусимо знати, що взяте в чужого народу ім’я перестає відображати внутрішню сутність людини, перетрворюючись в незрозумілу кличку, прізвисько, порожній звук, ідентифікаційний код.

Давні філософи Платон, Оріген, та ін. вчили, що чаклуни й цілителі мусять користуватись в своїх магічних діях лише справжніми родовими іменами людей. інакше їх лікування буде неефективним, бо імя людини перекладене на чужу мову буде незрозумілим Богам і Духам, до яких звертається чародій чи знахар. Ця мудрість була здавна відома нашим Пращурам. Саме тому вони довго чинили опір насильницькому охрищенню. Відомо, що першою прийняла чужинські імена саме феодальна знать: князі, бояри, та князівські дружинники. Народ дуже довго утримувався від чужинських, християнських ,,таїнств,, та ритуалів, про що маєм безліч документальних свідчень, попівських скарг, царських указів та грамот, тощо Наприклад, у грамоті польського короля Сігізмунда зазначається, що він отримав скарги на людей київських, ,, котрі жени собі поймучи, не вінчаються і дітей хрестити не хотять.,, Впровадження християнських, переважно юдейського походження імен, почалося з прийняття Нікейським собором в 325 році спеціального правила під номером – 30 яким заборонялося давати християнам язичницькі імена ( Бесіда 12 Іоана Златоуста на 1 послання до корифенян) Уже в п’ятому столітті це правило виконувалось незаперечно всіма християнськими служителями – охрищеним надавалися імена на честь християнських ,, святих,, які були здебільшого євреями та греками. ( адже перші християнські общини виникли як секти юдеїзму.) У них були свої священні імена, серед яких понад 80 відсотків мали основу з іменем юдейського бога Ягве ( Єгова, Елог, Елогім – боги) Наприклад -Іван – Ягве помилуав, Азарій- допоміг Ягве, Емануїл – з нами Елогім, Ілля- мій бог Ягве, Йосиф- Ягве розмножить, Лазар – Елогім допомогли, Матвій – дарунок Ягве, Михайло – подібний Елогім ,Авдій – раб Ягве, Яким – Ягве спорудив, Яків – п,ята Ягве та багато інших.

Гортаючи словники, можна з подивом помітити, що наші власні імена є дивовижною мішаниною не тільки імен, прізвиськ, кличок, а й просто безглуздих каламбурів вживаних у різні часи в Ізраїлі, Греції та Римі. Адам – болото, Аркадій – пастух, Агнеса – вівця, Марія – горемика, Григорій – не сплю, Влас – грубіян, Петро – камінь, Лія – телиця, Кіндрат – чотирикутний, Корній – кизил, Марко – молоток Онуфрій – маю віслюка, Пахом – товстоплечий, Інна – плаваю, Цицелія – сліпа, Клавдія – кривонога, Анастасія – оживший мрець,

Якби там не було. але з часом ці дивовижні імена серед слов’ян прижилися і стали вважатися справжніми, на відміну від своїх родових. Адже з 14 ст. почалося справжнє переслідування язичницьких імен. Тому майже кожен українець- русич мав по два імені: одне рідне, яке по традиції надавалося при народженні маляті батьками, а друге те, що надавав піп при охрещенні.. Так в документах часів Київської Русі: ,,князь Михайло, зовомий Святополк,, або ,,імя йому хресне Яков, а мирське- Творимир. Наукою доведено, що імя виникло в часи коли почалася складатися мова неардельтальця. Олександр Потебеня писав ,,Чим дальше в старовину, тим міцніша й звичніша віра в здатність слова однією своєю появою творити те, що ним означено,, Для слов’ян слово було священним, бо було не просто звуком, а особливим станом світу і людини, коли можливо вести діалог з Богами (Людини з космосом) В усіх індоєвропейських народів первісно слово і дія були синонімами, тобто, слово – тобто молитва теоротично має здатність стати дією, дійсністю. Для цього треба тільи практично увійти в той стан, який створює можливість для такого спілкування.з Богами. Наші Пращури знали коли і де це можливо, бо мали досить точний астрономічний календар за яким встановлювали строки молінь. Саме поєднання слова, місця й часу, давло чудодійні результати. їхньої магії. Тому при народженні дитини потрібно було уважно слухати довкілля. Які звуки вловлює слух, Звідки вони долітють, дивитися під якими зорями народилася дитина, а також враховувати багато інших прикмет, які були важливим засобом розуміння (передбачення, пророкування) не тільки долі дитяти,а й розуміння її внутрішньої сутності ( того, що становить її воймя тобто сам об’єкт названня іменем). При такому виборі імен забезпечувався лад (духовний комфорт) людини і її імені, отже імя не суперечило особистим характеристикам людини.

Ось як книжник 16 ст. описує вибір імені дитини у давніх слов’ян.: ,, Перших родів та часів люди і до недавнього часу давали дітям своїм імена, як отець чи мати забажає: або від вигляду і єстества дитяти, або від часу, або від речі або від притчі.Також і слов’яни і перед хрищенням їх давали імена дітям як: Богдан, Бажен, Любим, та ін. Тому серед імен язичницької доби знаходимо чимало таких які вказують на особливості зовнішності.( Білян, Боголип, Годиш, Здоровега, Краса, Синьоока,Світлана, Ясна) Особливості характеру: (Безсон, Веселун, Буян, Лагода, Милоніга, Услада, Шепетуха) час чи місце чи погоду при народженні дитини  Громовик, Гуляйвітер, Дорога, Дюдька- в холоднечу).

Правильності вибору наші пращури надавали величезного значення. Якщо після наречення дитина плакала, то вважали,що ім’я вибрано невдало, не відповідає природі народженої дитини і може зашкодити йому в майбутньому. Обряди на речення дитини вважалися обрядами найвищої святості, тому батьки старанно готувалися до них. Вирогідно в найдавніші часи ці обряди виконували священники язичницьких культів- волхви, пізніше знахарі баби бранки (повитухи), згодом цю роль взяли на себе батьки.Хоча й досі в народі існує багато повір’їв повязаних з називанням дитини.Так на півдні України вважають, що вибирати ім’я дитині повине наймолодший член сімї (бо діти ще не втратили природнього звязку з космосом), Подекуди навпаки вважають, що ім’я повинен давати найстарший член сім’ї- як наймудріший. Звичне для нас слово іменини означає саме обряд надання імені, який в старі часи називався нареченням.

Віра в божественне походження народу – є його духовною метрикою.Так писав великий ураїнський Волхв і професор Володимир Шаян., так мислили наші Пращури, так мусимо мислити ми- нащадки Славних, Душа слов’янина – осколок Сонця , яку Боги Права посилають на Землю для матеріалізації в людському тілі. Саме до Сонця душа й повертається після смерті тіла. Тому, хто забруднив душу за життя в світі Яви, нема поверненння до Божества. І ніякі замолювання гріхів, ніякі каяття, ніякі замолювання та індульгенцїї не допоможуть.. Це є послаблення моралі, яку принесла нам чужа релігія.

Велесова книга нагадує нам:,, Будете синами своїх БогівІ сила їхня перебуватиме з Вами до кінця,, Не слід забувати,що й звичаї наречення слав’янських дітей є нічим іншим як обрядами поєднання з нашими рідними Богами, тобто прилучення до енергетики космосу.

Ім’я людини. як частини її сутності, з давніх часів приховувалося від ворога або просто незнайомої людини. Боялися, що взнавши ім’я, злий чаклун може наслати хворобу, зурочити, ато й зашкодити самому життю людини.

Та даремно дехто думає, що можна поєднати традиції наших Пращурів з традиціями чужих народів., які пройшли через наші одвічні словянські землі. Існує навіть нав’язана всякими ,,інтернаціоналістами,, думка, що ми навіть збагатилися, сприйнявши чужу культуру чи синкритузувавши її зі своєю.. В іменослові такі експеременти не затрималися Так, російський історик Татіщев наводить складні язичницько- християнські імена: Петромир, Павлослав, Любомаря. Такі гібриди на щастя не прижилися.. Однак чужинство, насаджуване в офіційному, державному порядку приліпилося до нашого народу. Так, що й відрізнити його від свого іноді неможна. Дехто й Ісуса Христоса ладен вважати українцем, бо йому хтось казав, що Ісус дуже хороший чоловік (Бог). Однак факти вперта річ, і кожен бажаючий може заглянути в словник, або біблію. щоб переконатись, що ім’я Ісус в перекладі з давньоєврейської означає ,,Єгова спасе,, Чи спасе слов’ян, які втратили Слово – сумнівно.

А чого варті християнські міфи пр так званих святих? Згадаймо наприклад Віру, Надію і Любов, яких так шанують у Слов’янщині. Але ж таких жінок ніколи не існувало в природі, не кажучи вже про достовірність їхньої легенди! Існували правда три дочки відомої Софії, які мали імена Фіда, Спеса та Харіта. Як же треба було прагнути привити ці культи слов’янам, щоб навіть імена їхні перебрехати по словянськи!? Розумію, як болісно деяким християнам розпрощатися з такими красивими,, та слізними міфами про ,,святих мучениць,, але , що поробиш,- факт є факт! Одне залишилося без сумніву – слід очищати нашу свідомість, щоб повернутись до себе і своїх святинь. Почнемо зі Слова, зі свого рідного імені.

Чую, як мої опоненти почнуть скептично заявляти, що до минулого нема вороття, навіщо витрачати зусилля на таку безнадійну справу. Знайдуться такі, що скажуть нібито не можна міняти людські імена, шукатимуть якісь аргументи на підтвердження якоїсь позиції. Тож розглянемо і ми деякі історичні факти. З прийняттям християнства слов’яни стали називаться іноді трьома а то і чотирьма іменами:

1) Дане при народженні, ; 2) Хрищене, 3) По батькові, 4) Прізвище. Але зміни імені були відомі ще в дохристиянські часи .Вони були пов’язані з переходом в інший віковий період людини: до семи років дитина могла носити дитяче ім’я, в семирічному віці під час пострижин надавалося доросле ім’я, або прізвище. Нові імена чи прізвища надавалися при вступі в шлюб, зайнятті князівського престолу, посвяченні в священний сан та ін. Наприклад княгиня Ольга при вступі в шлюб з князем Ігорем Рюриковичем була перейменована в Прекрасную, але цей факт лишився маловідомим, бо цим імям вона ніколи не користувалась.Рогнеда після шлюбу з князем Володимиром отримала імя Горислава, а Інгігерда, одружившись з князем Ярославом, стала Іриною. Майе до 15 ст. переважна більшість князів та знатних людей вже мали християнські імена, але не користувалися ними.. Древні імена вважалися кращими навіть у князівських родинах, тому звичним для князя іменем вважалося родове, а не хрищене. Так навіть хреститель Русі Володимир не користувався іменем Базілій, яке отримав при хрищенні. Така традиція зберігалася дуже довго, як в Україні, так і в Московщині, Посланець римського імператора при царю Олексію Михайловичу в 1661 р. зазначив, що багато- хто з придворних ще мав по два імені – родове й христильне

Нагадаємо нарешті й такий звичай, коли людині дуже не таланило в житті, вона робила спробу ,,обдурити Долю,, тобо міняла ім`я.Звичайно ж існував повний обряд заміни імені. Існує думка, що й некрасиві, відлякуючі імена виконували роль оберега, захисту від ударів Долі. Некрас, Крив, Блуд, Гніваш, Безобраз, та інші. Хоча могло бути й просто негативне ім`я власник якого цілком заслуговував на нього, наприклад Упир, Обалдуй. Олух ( відомі в Московщині). Доросле достойне ім`я давалося по досягненню повноліття й згідно з заслугами людини перед родом і народом: Ратибор, Вогневид, Святослав, Миролюб та ін. Ті хто нічим себе не проявив, залишалися з своїми дитячими іменами: Неждан, Первак,Алаксій, Батята та ін.

Оскільки мова кожного народу має право розвиватися природним шляхом і безперервно, то було б закономірним і поповнення слов`янського іменослова новими іменами.Та цього не сталося через тисячолітнє духовне рабство накинуте нашому народу християнською ,,культурою,, Уже на початку 19 ст. серед українського письменства появилися спроби повернутися до рідного іменослова, як наприклад Маркіян Шашкевич – взяв ім`я – Руслан,. Іван Вагилевич – Далібор, а Яків Головацький – Ярослав.В 1968 році в Мюнхені вийшов словник українця Василя Ірклієвського ,,Наші імення, походження та значення,, у якому автор чи не вперше за довгі століття зробив спробу поруч із загальновживаними іноземними іменами подати словянські імена – новотвори, які виникли внаслідок бажання значної частини інтелегенції повернутись до рідних предківських імен, і хоч деякі з цих імен виявилися досить штучними та незграбними (Допомогомир, Веселослав,Вірномир) тим більше, що слов`янські мови вже мали простіші й природніші варіанти імен , але загалом поповнення іменослова ми вважаєм позитивним і закономірним явищем. Словник Ірклієвського виявив чимало причин негативного впливу чужої культури, показав недолугість чужинських імен, жалюгідність їх значень для слов`янських народів.Наприклад, якому слов`янину було б приємно носить ім`я, що дослівно означає ,,Слава Ягве,,( Бенекдит), або Ягве подасть,, (Єремій). Чи наприклад – ,,Роди, розмножайся Ягве,, (Йосип)? Такий стан речей , коли людина не знає значення свого імені, є прнизливим і ганебним. В давньословянські часи, коли між нашими народами ще існували міцні племенні звязки, і наші імена були спільними для всіх слов`ян ( відрізнялися хіба що фонетично, залежно від діалектних особливостей того, чи іншого краю). На жаль жіночих імен у писемнних пам`ятках збереглося менше , ніж чоловічих, однак і те, що вдалося знайти, становить неабиякий інтерес для кожного слов`янина. Бо власне ім`я – то не порожній звук: в ньому пам`ять поколінь, неоціненна і незнищенна спадщина минулого, без якого ми не матимемо майбутнього. Тому відроджуючись як нація, мусимо повернути собі родові імена своїх Пращурів, щоб передати їх своїм нащадкам.

Автор: Галина Лозко

Запрошуємо до Проекту поширення української сакральної та історичної книги. Тут Ви можете придбати унікальні книги для своєї домашньої бібліотеки, або обрати цінний подарунок для своїх друзів. https://sribnovit.com/shop/