На головній світлині: Доктор філософських наук, доцент кафедри філософії та культурології філологічного факультету Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича Олександр Бродецький багато років успішно займається викладацькою та науковою діяльністю. Проте особливу увагу громадськості та медіа привернули його зусилля вказати буковинцям на те очевидне, що багато хто воліє не помічати: на проросійську діяльність значної частини православного духовенства і в області, і в Україні загалом. Немало є фактів, які це засвідчують, але частина громадян воліє робити вигляд, що їх це не стосується, або просто проявляють байдужість. Олександр Бродецький має дуже гарну просвітницьку місію – намагається відкрити очі українцям на ворожі дії Російської православної церкви в Україні (як брехливо іменує себе УПЦ МП) під час нищівної війни Росії проти України.
Почалося все з того, що в лютому 2025 року після лекції в 14-му корпусі ЧНУ, який розміщений через дорогу від Свято-Духівського собору, Олександр Бродецький вирішив зайти до храму. Зокрема, щоб подивитися, яка там ситуація з огляду на те, що в серпні 2024 року в Україні прийнято закон про захист конституційного ладу в релігійній сфері.
«У крамниці собору я на власні очі побачив у продажу молитовники з молитвами до особистостей, які символізують російську великодержавність і які були канонізовані саме для того, аби її сакралізувати. Там були молитви з вихвалянням Москви як центру, молитви до московських князів, царів, митрополитів, патріархів. Більше того, в іншому храмі я побачив навіть книжки з молитвами за російське воїнство!
“Уявіть: видання з молитвами за Росію як «Отечество» і за російських воїнів продавалися у Свято-Введенському жіночому монастирі нашого міста ще навесні 2025 року! Не лежали десь в архіві чи підвалі, а актуально були в продажу! І це на четвертому році повномасштабної агресії Росії проти України. А цю агресію, як відомо, благословляє московський патріарх Кирил і його підлеглі. Вони заявляють, що української нації як окремої немає (це «субетнос русскіх»), і що російські воїни, мовляв, на цій війні змивають кров’ю свої гріхи і стають чистими для раю.
Як же можна за майже 4 роки цього жаху, спричиненого росією, навіть не усунути книжки з явною імперською ідеологією з храмів в Україні?!.. Я уявляю дитину, яка вдома розглядає той молитовник, куплений батьками, і запитує батьків: «Мамо, тату, а чому в нашій Церкві нам продали молитву за російських воїнів? Вони ж убивають українців!» Що відповідатимуть ці батьки своїй дитині? Дивно, що наявність в таких обставинах цих молитов, схоже, не бентежили ані служителів собору, ані парафіян.”
Шокуюче відео тут:
https://www.facebook.com/watch/?v=2012294839510452&t=95
Ще одне підтвердження , що церква московська, фсбешна, ворожа Україні:
Вшанування царя Николая 2 та його родини. Чернівецький жіночий! монастир, вересень 2025 року.
«Особливо вражає, що єпископи і священники, коментуючи факти, прямо брехали, мовляв, не було таких книжок і газет у храмах, і нібито Бродецький «приносив» цю літературу. Священник, який знає, що каже неправду і при цьому все одно бреше, – це ж із християнської позиції – величезний гріх, набагато більший, ніж буденні огріхи звичайних людей» – наголошує релігієзнавець.
Проте Олександр Бродецький не відступав, влітку знов зайшов до собору, щоб подивитись, чи прибрали там молитовники «русского мира». Підійшов до полички в центрі храму, де були декілька книжок і знов побачив на їхніх сторінках проросійські тексти.
“Я як дослідник-релігієзнавець вважав за потрібне сфотографувати ті сторінки – це ж публічне місце, а книжки, напевно, для того й поставлені, щоб люди могли їх погортати, почитати. Але на мене несподівано накинулись жінки. Мовляв: тут заборонено знімати! Це були прибиральниця й та пані, що, схоже, керує тут господарською діяльністю, бачив раніше, як вона по території храму їздила на своєму білому авто. Вона і раніше вже ображала мене словесно.
Вона чи то дружина якогось статусного попа, чи завгосп собору. Їздить по території собору на білому джипі. Казала мені: “Ну, от я із Заліщиків, Західна Україна. Але я ніколи б не молилася українською. Тільки церковнослов’янською. Навіть російською краще, ніж українською”. Отакі манкурти”, – сумно додає Олександр.
У багатьох мешканців Сходу та Півдня України існувала думка, що західні регіони держави — це форпост національної самосвідомості, причому в усіх сферах: культурі, науці, освіті і, звичайно ж, релігії. Тож їм дивно було дізнатися, що в Чернівцях храмів УПЦ МП навіть більше, ніж до повномасштабної російської агресії в деяких містах Донбасу.
За загальноукраїнськими соціологічними дослідженнями, 40-45% громадян пов’язують себе з Православною Церквою України, з УПЦ (МП) – 13%, а за іншими дослідженнями навіть 9%. Причому багато людей не вникають в релігійні нюанси. Вони бачать, що на вивісці написано “Українська Православна Церква”, і, зайшовши у храм, щиро переконані, що це і є українська Церква. При цьому мало хто вслуховується в те, що богослужіння ведеться церковнослов’янською мовою так званого московського ізводу.
Від себе як релігієзнавець хочу сказати: давайте будемо довіряти процесу, який зараз відбувається – в липні Державна служба етнополітики і свободи совісті висунула Київській митрополії УПЦ припис, в якому на основі досліджень обґрунтовується висновок, що вона продовжує залишатися частиною Російської Православної Церкви. Щоб це змінити, митрополії пропонувалось зробити п’ять простих кроків на підтвердження, що вона виходить зі складу Російської Церкви і не схвалює війну проти України.
Суть очікуваних кроків – прямо, недвозначно, документально й офіційно заявити про вихід з РПЦ та засудити дії РПЦ на окупованих територіях. Бо рішення собору у Феофанії 2022 року – дуже розмиті і половинчасті. На це митрополит Онуфрій відповів відмовою і поданням до суду, тож українська держава, згідно із законодавством, також подала на Київську Митрополію УПЦ МП в суд з тим, щоб у законний спосіб унеможливити існування в Україні цієї афілійованої з агресором структури. А нам залишається чекати результатів. Можливо, місяці, а можливо, й роки.
При цьому важливо, щоб люди, не чекаючи здійснення державою того, що велить закон, поставили собі простеньке запитання: чому я й досі у тій Церкві, яка перебуває в системних зв’язках з «русскім міром», що приніс моїй країні і моєму народу руїни та смерть і котрий щодня вбиває дітей та дорослих, в тому числі, моїх земляків і, можливо, навіть моїх родичів? А поставивши питання, дати собі на нього відповідь – але діями, – додає на завершення чернівецький філософ.
Матеріал підготувала Світлана КУЗМІНСЬКА
Джерело: https://bukinfo.com.ua/personaliji/moya-misiya-ce-pravda-i-prosvitnyctvo-yak-cherniveckyy-filosof-i-religiyeznavec-oleksandr-brodeckyy-stav-dlya-moskovskyh-popiv-na-bukovyni-vorogom-1-i-chomu-vony-yogo-tak-boyatsya
Книга про дійсно українське богорозумфіння. Замовити можна тут: https://sribnovit.com/product/%d0%b2%d0%b5%d0%bb%d0%b5%d1%81%d0%be%d0%b2%d0%b0-%d0%ba%d0%bd%d0%b8%d0%b3%d0%b0-%d0%bf%d0%b5%d1%80%d0%b5%d0%ba%d0%bb%d0%b0%d0%b4-%d0%b1%d0%be%d1%80%d0%b8%d1%81%d0%b0-%d1%8f%d1%86%d0%b5%d0%bd%d0%ba/
Велесова Книга. Переклад Бориса Яценко
Найпрофесійніший переклад сучасною українською мовою.
«Велесова книга» – це народний епос, тобто збірка різноманітних творів, які були написані (чи записані) багато століть тому. Одного автора тут бути не може, оскільки усі ті історії, обряди, молитви та інші тексти записувались різними людьми і в різні часи. Якщо ви готові зануритись у прадавню історію, тоді пропонуємо читати книгу «Велесова книга», народний епос українською мовою . Вважається, що це найперша пам’ятка української літератури, яка добре збереглась. А створена вона була ще до появи кирилиці. Велес є Богом творчості і скотарства у часи існування Київської Русі, і саме його іменем назвали цю книгу. Дослідники припускають, що написали її у 9-му столітті. Оригінальним матеріалом, на якому волхви записували тексти книги, були дерев’яні дощечки. Скільки їх могло бути тоді, невідомо, але до наших днів дійшло аж 38 штук. Це справжній скарб, який було знайдено у 1919 році на Харківщині. Сьогодні є можливість замовити книгу «Велесова книга» і можливість у сучасний спосіб торкнутись історії, дізнатись більше про походження слов’ян, їх побут і традиції, які існували у давнину. Це можливість краще пізнати самих себе.
