Івана Франка знищили за книгу “Сотворення світу в світлі науки”, де він доводить брехливість жидівської біблії, Тараса Шевченка, якби могли, то би заборонили вивчати в школі, аби не перешкоджав виховувати рабів для “вибраного” народу, Лесю Українку теж ігнорують теперішні владці від освіти, бо слово- зброя і захист від новітніх окупантів.
..Аж поки іменем Христа
Прийшли ксьондзи і запалили
Наш тихий рай. І розлили
Широке море сльоз і крові,
А сирот іменем Христовим
Замордували, розп’яли.
Поникли голови козачі,
Неначе стоптана трава.
Украйна плаче, стогне-плаче!
За головою голова
Додолу пада. Кат лютує,
А ксьондз скаженим язиком
Кричить: “Te deum! алілуя!”
(Орська кріпость – 1850, Оренбург)
Відомий історичний час, що твори Тараса Шевченка свого часу були заборонені у Ватикані “Папським індексом” – поряд з працями Миколи Коперника, Галілео Галілея, Джордано Бруно, Вольтера, Декарта, Руссо, Рабле, Даніеля Дефо. Пізніше в Римі навіть був публічно спалений “Кобзар” Шевченка.
А наші дуже віруючі християнські хруні, греко-католики, до цих пір моляться за папу римського в кожній церковній службі, не розуміючи, що вони не українці і не люди, а звичайні безмозглі дебіли.
А ось що пише Лев Силенко:
Митрополит С. Сембратович в листі за 1 грудня 1890 року до редакції журналу “Дзвінок” написав, що їв. Франка не можна вважати християнином.
Леся Українка не вважала себе християнкою, тобто “насінням Авраамовим”. Вона була Українкою милосердною (справедливо ставилася до людей). Проявляла толеранцію до всіх релігій. Любила свій Народ, свою Вітчизну більше, ніж себе. І шанобливо ставилася до культури інших народів.
112. ЛЕСЯ УКРАЇНКА УСТАМИ своєї улюбленої героїні сказала: “Своєї крови я не дам ні краплі за кров Христову”. Вона так сказала не тому, що не визнавала Ісуса Богом, а тому, що вона свою кров до краплі віддала за кращу долю рідного Народу. Милосердна Леся цим звеличила себе, свій Народ. І звеличила всіх тих синів і дочок інших Народів, які свій Народ люблять понад усе
З погляду Віри Христової правдивими християнами-пастирами є ті пан-отці чи архиєреї, які поборюють у Народі національну свідомість. Патріоти, які вважають себе християнами, і в цей же час пробують Віру Христову підпорядкувати справам Нації, глумляться над Христом, над основами Його науки.
Вони стараються Греко-католицьку і Греко-православну Церкви перетворити у Святилище національної культури, окремішности, духовости, а це значить – розхристиянізувати їх.
Архиєреї і пан-отці явно (і неявно) відокремлюють від церкви Українські національні святощі, як справу не Христову. Кажуть: “Ми не політики, ми духовні особи. Ми понад національною політикою. Але ми цікавимося українськими національними організаціями. І особливо тоді, коли їхні члени є діяльними і жертвенними в нашій церкві”
Римський папа оголосив, що взагалі “націоналізм – ворог людського братерства”, “Шлях Перемоги”, 1 серпня, 1965 р., Мюнхен. Чому?
Бо “Євангелія” навчає, що в правдивих християн національних виявів немає. “Немає Грека, ні Жидовина (…), чужоземця і Скита” (…), але все і в усьому Христос”, Павло до Колосян, 3,11.
“Немає Жидовина, ні Грека”, “бо всі ви одно в Христі Йсусі”, “А коли ви Христові, то ви насіння Авраамове”, Павло до Галат, 3:28,29.
108. СТАВШИ “НАСІННЯМ АВРАМОВИМ”, не треба зукраїнізовувати Ісуса. Не треба Ісуса ставити на службу національній політиці. Християнин повинен сповідувати Віру Христову такою, якою вона є. Або перестати бути християнином. Краще чесно відійти від писань Маттея, Марка, Луки, Івана, Павла, Петра, ніж нечесно поводитися з їхньою наукою.
Правдивий християнин не може бути націоналістом. Христова Віра інтернаціональна. Правдивий націоналіст не може бути християнином: тобто націоналістом і Інтернаціоналістом одночасно.
