ДО ДРЕВНІХ БОГІВ.

БУДЬМО СИНАМИ СВОЇХ БОГІВ —

БО РІДНІ—У ВСЬОМУ НАЙВИЩІ

!БАТЬКО ПЕРУН НАС ЗМІЦНИТИ ХОТІВ,

БО МИ Ж ЙОМУ СВОЇ— НАЙБЛИЖЧІ…

І ТАМ, ДЕ ПОЛИТАЯ КРИВЦЯ ТВОЯ—

НЕХАЙ ВОРОГИ — НЕ ВЕРТАЮТЬ!

НЕ МАРНО ТУТ БИЛАСЬ ДРУЖИНА МОЯ —

БИЛИНИ ПРО ТЕ ПОВІДАЮТЬ.

ОТУТ, І ОТАМ, У ШИРОКИХ СТЕПАХ,

СТОЯЛИ ЗА НАС ВСіХ — ГЕРОЇ!

НЕ МІГ ЇХ СПИНИТИ БОЙОВИЩА СТРАХ,

ТИХ ПРЕДКІВ — СЛОВ’ЯНІЇ ВОЇВ !

ВИ КИДАЛИСЬ В БІЙ, ЯК НЕМЕЙСЬКІ ЛЕВИ,

В ЗВИТЯЗІ ВЖЕ СМЕРТІ НЕМАЄ !

В БОЮ ЗА СВЯТЕЄ ТИ СЛАВУ ЛОВИ,

ПЕРУН ЖЕ ЗА ВСІХ НАС ПОДБАЄ!

І БОГ НАШ МОГУТНІЙ І ТУТ ДОПОМІГ,

ХОЗАРИ І ГОТИ — РОЗБИТІ!

НА СТИКУ ВЕЛИКИХ ПРАДАВНІХ ДОРІГ,

ХТО Б МІГ НАС ТОДІ РОЗДІЛИТИ?

ТЕПЕР УЖЕ МОЛИМСЯ ДРУГИМ «БОГАМ»,

ТА РАБСЬКИ У СМІТТІ ПЛАЗУЄМ…

НЕ РАБ ТИ, КОЗАЧЕ?— ОГЛЯНЬНОСЯ САМ!

З СЕБЕ, З ПІСНІ-СЛАВИ Й ГЛУЗУЄМ…

Автор: Григорій Пясецький.

Іван ФРАНКО. «ЗАХАР БЕРКУТ». (уривок).

«…На Ясну поляну, зійшлись сеї страшної ночі тухольські старці. Великий огонь палав серед поляни; таємничо шуміли стародавні смереки, немов нагадуючи давні часи; у відблиску огнища яснів золотий образ сонця в яскині кровавим блиском; у задумі сиділи старці, слухаючи цюкання сокир по лісі та оповідань старого Захара про давню давнину. Дивний якийсь дух уступив нині в старого. Він, що ніколи не любив говорити про стару віру, нині розговорився, і то з таким сердечним жалем, з яким говорив хіба про найближчі й найдорожчі серцю діла. Він оповідав про діла Дажбога, про побіди Світовида, про те, як три святі голуби,
Дажбог, Світовид і Перун, сотворили землю з піскового зерна, як Дажбог три дні шукав на дні безодні, поки знайшов три зеренця: одно зерно пшениці, друге жита, а третє ячменю, і дарував їх першому чоловікові Дідові та його жінці Ладі; як
Перун дарував їм іскру огню, а Світовид волосинку, з котрої за його благословенством зробилася корова й пастух, що його назвали Волосом. І далі розповідав Захар про життя перших людей, про великий потоп, від якого люди ховалися в горах і печерах, про старих велетнів і їх царя, тухольського Сторожа,
що розгатив тухольське озеро. Слухали тухольські старці тих оповідань, мов вістей про якийсь новий, незнаний світ; багато такого, що вони говорили і співали в піснях не розуміючи, тепер ставало ясно і в суцільнім зв’язку перед їх очима, Захар Беркут сам видався їм останнім із тих добрих велетнів-сторожів тухольських, про яких добрі діла так само оповідати собі будуть пізні покоління.»

Література, яка може Вас зацікавити:

ВОЛХОВНИК: ПРАВОСЛОВ РІДНОЇ ВІРИ.

ВЕЛЕСОВА КНИГА. СЕРГІЙ ПІДДУБНИЙ.

ВЕЛИКИЙ КОД УКРАЇНИ – РУСІ. СЕРГІЙ ПІДДУБНИЙ.

СОТВОРЕННЯ СВІТУ. ІВАН ФРАНКО

ВІРА ПРЕДКІВ НАШИХ. ВОЛОДИМИР ШАЯН

ВІРА ПРЕДКІВ НАШИХ. ВОЛОДИМИР ШАЯН – ТОМ II

ІЛЮСТРОВАНА ІСТОРІЯ УКРАЇНИ ВІД НАЙДАВНІШИХ ЧАСІВ ДО СУЧАСНОСТІ. ЧАСТИНА ПЕРША. ОЛЕКСАНДР КОВАЛЕВСЬКИЙ, ЛЕОНІД ОСАУЛЕНКО.