Від редакції.
Попередження.
Коло Волхвів інформує тих, хто мав відношення до прийняття законів про продаж української землі. Виправляйте свій злочин, всі ці закони мають бути скасовані. Також ті, хто зібрався продавати свою землю, розуміючи, що власниками стануть іноземці. Отямтесь! Ви продаєте рідну матір і прирікаєте українську націю на знищення! До тих, хто зібрався забагатіти, маючи намір перепродувати землю. Ви не скористаєтесь тими коштами, бо разом з ними отримаєте жахливі нещастя, які вам і в страшному сні не присняться.До іноземців, які зібралися стати рабовласниками в Україні.Всі угоди , щодо землі є незаконними, бо закони про можливість продажу прийняті з порушенням Конституції України. Тому всі акти покупки будуть визнані недійсними, кошти вам не повернуть. Та й господарювати вам тут ніхто не дасть, в Україні достатньо патріотів, щоб зробити так, щоб ви боялися і думати про нашу країну. Окремо до Зеленського.Прочитай клоуне статтю, яка тут опублікована і усвідом, що земля не товар, а сакральна цінність українців. І ти, і всі ті, хто перерахований вище будуть прокляті разом з усім своїм родом, твої і їхні діти ,внуки і правнуки не будуть доживати до 40 років і помирати будуть неприродною смертю. Ви всі отримаєте заслужену кару від Богів і від патріотів-українців. Ще є кілька днів щоб зупинитись і відмінити зловісні закони.Маєте час до 10 червня 2021 року. Після цього процес буде незворотним і замість своєї душі отримаєте душі нелюдей. Чорнобог і Мара будуть раді вас бачити.
Овъ же дьрьнъ въскроущь на главЬ покладая, присягоу творить…
(Той же, дерен вирізавши, на голову поклавши, присягу творить)
«БесЬда Григорія Богослова объ испытаніи града» (ХІ ст.)
Лютичі, укладаючи мирний договір, обрізали пасмо волосся,
змішували його з травою або скибкою дерну і «вдаряли по руках»
(Тітмар Мерзербурзький, початок ХІ ст.)
Поняття Землі – глибинне і складне. Це, насамперед, рідна мати – символ місця, де народжується людина. Земля заселена (село) – місце появи Роду людей. Земля родюча – ґрунт для вирощування врожаю. Земля священна – хранилище Предків – місце, що випускає (народжує) і приймає (хоронить), щоб знову і знову народжувати. Й досі побутує приказка: „Із землі вийшли, в землю й підемо”. Розуміння нерозривної єдності людини з Родом і Землею притаманне нашій Рідній Вірі з глибокої давнини. Відірваність від силового поля рідної Землі спричинює генетичні зміни. Втрата зв`язку з рідними Богами неминуче призводить до викривлення людської душі.
Тільки в Рідній Традиції набуває повного і глибинного осмислення священний шлюб Батька Неба (Сварога) і Матері-Сирої-Землі. Цей шлюб стає джерелом щорічного весняного оновлення природи-космосу, тієї невмирущої сили, яка несе нам початки Життя: „Се повінчаємо Небо і Землю і справимо весілля їм, як для мужа і жони”. Саме знання законів природи в Рідній Вірі стало основою світоглядних уявлень про вічне повернення всього сущого. Древні поняття: „круги своя”, Кола Сварожі, Кол-зоря (Полярна зірка, наче своєрідна вісь, навколо якої обертається вся галактика) відображають циклічний плин часу. Священний шлюб (ієрогамія) стає відображенням всезагальних законів природи, де людське і божественне стають тотожними. Земля, запліднена небесним дощем, народжує зі своїх надр рослинність і живих істот. Уявлення про Землю як жінку-матір існувало у всіх етнічних релігіях. У наших Предків був звичай народжувати дітей на землі, або класти немовля на землю, що вважалося магічним обрядом набуття життєдайної сили.
Молитви до Богині Землі та Бога Неба існували в усіх арійських народів. Так в Атхарваведі є молитва-оберіг: „Земля-мати, я – син Землі, Парджанья-Батько, хай спасуть вони нас!” (ХІІ, 1,12). У Рігведі згадується парне Божество Небо-і-Земля – Дьява-Притхіві, вони уособлюють чоловіче і жіноче начала, від злиття яких походить Всесвіт. Всі живі істоти і Боги – їхні діти. Поетична молитва Небу-і-Землі, збережена Ріґведою, свідчить про високий рівень арійської теології і теогонії, і цілком може задовольнити релігійні потреби сучасних рідновірів:
На початку я наполегливо кличу Небо-і-Землю,
Жертвами і шанобливістю до високих, достойних жертв!
Адже і ті попередні поети, оспівуючи,
Славили найперше цих двох великих, чиї сини – Боги!
Складемо пошану двом первородним Родителям,
Новими похвальними піснями на місці жертвопринесення!
Прийдіть до нас, Небо-і-Земля, разом з божественним
Родом! Великий ваш захист.
А також у вас є безліч дарунків,
О, Небо-і-Земля, скарбів для щедро приносящих.
Дайте нам те, за чим ви не шкодуєте!
Захищайте нас завжди своєю милістю! (Ріґведа, VII, 53).
Інший урочистий славень Землі виконувався, вірогідно, перед початком весняних ритуалів:
Насправді так: ти несеш
Тягар гірський, о Земля,
Ти, яка оживлює ґрунт,
Своєю потужністю, о схиляста, о могутня!
Похвали, о рухлива,
Вторують тобі крізь ночі,
Тобі, яка підкидає возливання неба,
Наче кобилиця баского коня, о світла!
Наймогутніша, ти, що силою
Утримуєш на землі великі дерева,
Коли для тебе блискають громовиці з хмари,
І потоки дощу ізливаються з неба! (Рігведа,V.84)
На початку 90-х біля Видубицького монастиря християнські фанатики розбили статую двостатевого Божества наших Предків, яка свідчила про спільне походження індо-арійського і давньоруського пантеону. В науковій літературі ніде не згадується про такого Бога-Богиню. Однак, у слов`янському фольклорі відомо чимало замовлянь, віншувань, пов`язаних з культом Матінки-Землі. Маємо також і українські обрядові побажання: „Щоби ся мав, як свята Земля”, „Будь великий, як верба, а багатий, як Земля, а здоровий, як вода”; молитви-звернення до Землі перед початком збору цілющих трав: „Земля-Матінка, прийми від мене, що даю для тебе” (кладуть на землю кусень хліба), „Отець-Небо, Земля-Мати, благословіть траву брати”.
Ми, рідновіри-язичники повинні міцно стояти ногами на Землі своїй. Саме тут ми черпатимемо її животворну енергію, насичену духмяними пахощами чебрецю (євшан-зілля), густо скроплену кров`ю лицарів, полеглих у боротьбі за неї. Земля, в якій спочивають наші Предки, доти охоронятиметься мудрим Велесом („держателем Землі”), поки ми житимемо за законами нашої віри і співатимемо славу Рідним Богам. Наш землеробський народ споконвіків шанував її як матір-годувальницю, вважаючи Землю членом своєї родини. Від`їжджаючи на чужину, українці брали жменьку рідної землі в хустину і тримали як оберіг душі. Зріднення з Землею характерна риса народу-землероба.
Народ же, який не має своєї землі, не має й свого неба. Він блукає по світу, як те бадилля „перекотиполя”, що його несе Вітер у степу. Він ніколи не повертається на круги своя. Його менталітет лінійний: від сотворення світу до його кінця, за яким вже ніколи не настане нове народження. Тому йому хочеться загарбати увесь світ, нажитися сьогодні за рахунок інших, все нових і нових обдурених, бо він же ніколи не повертається назад. Необоротний час міцно зафіксований юдейською традицією. Тут навіть їхній бог стає історичною особою, яка карає порушників закону всілякими карами, аж до апокаліпсису (кінця світу) включно. Християнство й іслам, як паростки юдейського коріння, відкинули одухотворення природи як гріховне начало. Більше того, вони вступили в жорстоку боротьбу проти всього природного і життєвого.
У писемних пам`ятках, спрямованих проти язичництва, християнські ченці й різні хронікарі, між іншим, зафіксували й деякі згадки давніх обрядів Рідної Віри. Так, Тітмар писав: „слов`яни при укладанні мирних угод подавали пучок зірваної трави або пасмо зрізаного волосся”. В народному уявленні трава – волосся Матері Землі. Отже, трава з дерном має символізувати саму Богиню Землю. Присяга з дерном сформувалася ще в часи виникнення хліборобської культури, існувала вона й у Київській Русі задовго до християнства і ще багато століть після насильницького охрищення русичів. Подібні звичаї відомі з українських казок: промовляючи клятву, цілувати (або навіть їсти) землю. Така дія має засвідчити непорушність чи справедливість даного слова. Порушення такої клятви ніколи і нікому не прощалось. Сама Земля-Мати в такій присязі виступає як справедливий суддя: „Хай розсудить нас Мати-Сира-Земля”.
Часто присягу з дерном складали ще в ХІХ столітті, судячись за те чи інше земельне угіддя. Так, дослідник слов`янської міфології А.Афанасьєв подає кілька виписок із судових справ: „Олешко, поклавши землю собі на голову відвів тому жниву межу”; «…Пронько Михайлов, поклавши землі на голову, ту спірну землю обійшов, і межу їм наперед учинили» (Поэтические воззрения славян на природу. – М., 1994. – Т.1, с. 148).
За неправдиву („ложну”) клятву Богиня Земля насилає покарання – смерть. Так, у „Віснику Європи” (1813, ХІІІ, 28-29) читаємо: „В Рязанській губернії один простолюдин, оспорюючи належність лугу, вирізав дернину, поклав її на голову, і перехристившись, клявся перед свідками, що коли право своє на покіс він стверджує ложно, то нехай сама Мати-рідна Земля прикриє його навіки”. Як видно з опису, до давнього язичницького обряду вже додалось хресне знамення. Згодом обхід земельного наділу з дерном був замінений обходом з іконою Богородиці (аналог Богині Землі!) на голові. Така присяга вже стала називатися „наділ землі по Пречистій” (Юр.Акт., 16, 18, 20, 32; Уложеніе, гл. Х., стат. 226–227).
Дійсно, в народі таки довго жило язичницьке уявлення про Богородицю, як Матір-Землю. Федір Достоєвський у романі „Біси” вклав в уста своєї героїні такі думки: „Богородиця – велика мати-сира Земля єсть, і велика в тому радість. І всяка туга земна, і всяка сльоза земна радість нам дає; а як напоїш сльозами під собою землю на пів-аршина вглиб, то в той же час про все возрадуєшся. І ніякої, ніякої, каже, туги твоєї більше не буде, таке, каже, – існує пророцтво”.
У всіх слов`ян існує поняття „земляк” – так називають людей, народжених в одному краї. Вони – діти однієї матері. У скандинавів обряд побратимства подібний до нашого: посвячувані стають на землю колінами, а над головами тримають вирізаний з землею дерен і промовляють клятву на вірність. Через цей обряд стають ніби вигодувані однією матір`ю. Германці також прикликають у свідки своєї присяги Землю матінку: коли сперечалися за земельне угіддя, брали скибу землі й приносили до феодала. Торкнувшись мечами до цього дерну, починали поєдинок. Богиня Земля судила перемогу тому, хто правдивий у своїх свідченнях. Аналіз великого звичаєвого ареалу, пов`язаного з культом Землі, свідчить, що цей культ був розвинутий серед всіх арійських народів.
Особливо він був притаманний слов`янам-хліборобам. Християнські пастирі постійно намагалися поборювати язичницькі звичаї та обряди, які, не зважаючи на переслідування церкви, виконували їхні прихожани. Так, у ХIV ст. новгородські „стригольники” вчили сповідуватися не попові, а Землі, за що їх називали єретиками. Костянтинопольський патріарх написав до них спеціальну грамоту: „Ще й таку єресь прикладаєте, стригольники, велите до землі каятися людині, а не до попа… і духовний отець від гріха того відмовитися велить… А хто сповідається до землі, то сповіді нема йому: земля бо бездушне творіння, і не чує, і не вміє відповідати” (за Афанасьєвим, т.1, с. 143). Для народу Земля ніколи не була бездушною. Вона наділена почуттям і волею, величезною очисною силою, так само, як і вода.
Цей обряд описаний багатьма етнографами в багатьох працях. Наведемо один з описів. Сповідь Землі була таємною. Викопавши ямку в землі, говорять: „Ісповідуюсь тобі, чорна земля і зелена трава, що я…” Так промовляють тричі, розказавши своє горе, чи хибний вчинок, просять очищення, після чого ямку закопують (Толстой Н.И. Очерки славянского язычества.– М., 2003.– С.508– 510). Те саме роблять на Вогонь у печі: розгрібають жар чи попіл, промовляючи: „Богу сповідуюсь… Якщо я порушу…, то не бачити мені лиця Божого, і в вічному вогні горіти”. Ямку засипають попелом (Русская историческая библиотека. – СПб, 1880, ч. 1. –Т.6. – С. 223– 224).
Згадки про обряд спокути землі зберігся і в християнських духовних віршах:
„Ой як каявся молодець сирій Землі:
–Ти покай, покай, Матінко-Сира-Земля!
Єсть на душі три тяжкії гріха,
Да три тяжкії гріха, три великії…” (В.Варенцов, цит. за: Толстой, 510).
Клятва Землею широко застосовувалася в ініціальних обрядах: посвячення в Рідну Віру, в сан волхва, в козаки, а також при укладанні угод. В кожному випадку були свої особливості. В давні часи цей обряд супроводжувався викликанням Велеса, як свідка присяги, хранителя світового правопорядку. Велес – син Землі, має тісний зв`язок з Предками і переносить їм відомості про зміну соціального статусу заприсяжуваної людини. Ще автори XVII ст. писали: „багато такого трапляється, що відводячи землю і несправедливу межу покладаючи, і умирали на межі” (за вид.: Посошков И.М. Книга о скудости и богатстве. – М., 1937. – С.262).
В Оппельському Земельному статуті 1562 р. (Сілезія, Польща) є правило складання присяги: „селяни повинні роздягтися до сорочки, стати на коліна в ямі, виритій на один лікоть завглибшки, тримати на голові дерн, не мати при собі ні ножа, ні зброї, і таким чином промовляти присягу” (Афанасьєв, т.1, с.147).
Сутність цієї присяги полягає в створенні порубіжної ситуації: поклавши скибу землі з дерном на голову, ми розсуваємо межу між підземним світом Пращурів і земним життям людей. Посвячуваний повинен символічно вмерти в попередньому своєму статусі і знову народитися в новій якості як повноправний член громади. Постриження волосся заприсяжуваного також має сакральний зв`язок із Велесом (пор. Волосом – співзвучність). Велес – Предок людей, народжених Матінкою Землею. Зрізане пасмо волосся посвячуваного змішується з дерном (закопується), символізуючи тимчасову смерть і нове народження (воскресіння). Адже і Велес – умираючий і воскресаючий Бог. Стадія воскресіння в цьому обряді настає після освячення вогнем і вдягання оберегів. Отже, Велес як Бог Правдивості, є свідком і сторожем присяги.
Після складання такої клятви посвячуваний стає рівноправним членом громади і має право на вічне перевтілення. Якщо під час складання клятви, людина вмирає, то вона не права. Смерть „під дерном” вважалася найганебнішою. Зрадник присяги назавжди залишається „під дерном” – вічним рабом. Така людина виганяється з громади, втрачає правоздатність. Для таких відщепенців існували визначення, як: „дерноватий холоп” (раб), „дерновата челядь” (довічні раби), „проданий одерень” (проданий в рабство). У давньоруській мові слово одерень означало „перехід володіння від однієї особи до іншої”, тобто від продавця до покупця. Слова одерень, одереньце у Велесовій Книзі означають: наймит, кріпак, невільник, полонений, раб.
Земля з давніх давен використовувалась і в козацьких обрядах при обранні кошових отаманів на Запорозькій Січі. Новообраного отамана становили в коло. „А старі січові козаки, сивоусі діди, славні низові лицарі, по черзі підходили до нього й сипали на його виголену голову пісок чи мазали тім`я голови болотом, якщо погода на той час була дощовою…” Так само відбувалося приведення до присяги судді, писаря, осавула й курінних отаманів. (Яворницький Д. Історія Запорозьких козаків. – Львів, 1990, т.1, с. 134). Клятва Землею свідчить, насамперед, про чесне ім`я заприсяжуваного, про його рівноправність як члена громади, про його зв`язок з родовим колективом (нацією) і рідною країною (державою).
Повноправний статус, правоздатність члена язичницької громади визначається його належністю до родової групи (громади, в якій він посвятився в Рідну Віру, якій присягнув спільністю Землі). Отже, зрада цієї присяги має розглядатися як втрата зв`язку з Землею, а через неї й з Родом, громадою і вважається не тільки втратою повноправності, а й дорівнює духовній смерті.
Для Рідної Віри характерне синівське ставлення до Матері-Землі. Ми уявляємо її як живу й одухотворену Богиню, наділену розумом і великою відтворюючою силою, здатністю відчувати біль і радість. Земля як планета – жива істота.
Опубліковано в часописі «Сварог» – 2005. № 17–18. – С. 18–20
Автор: Галина Лозко
Нас можна читати у Твіттері: https://twitter.com/Nwrq6rwLYVxnfJq
Українські прадавні Обереги, які можна замовити тут:
МОЛЬФА СРІБНА
Найпотужніший магічний оберіг!
Дає можливість почуватись людині повністю захищеною від несанкціонованого стороннього впливу. Будь–яка неправедна ворожа дія, направлена проти господаря Мольфи, повертається зловмиснику.
1. Що таке “Мольфа”?
Мольфа – це зачарований, себто одухотворений предмет, який використовується у магічній практиці карпатських мольфарів. Дехто з дослідників вважає, що саме від слова “мольфа” і походить слово “мольфар”. Однак, це не так. “Мольфа” – присвійне від “мольфар”, тобто річ мольфара. Нею може стати будь-яка заговорена віщуном річ, чи та, що використовується у побуті (стрічка, клапоть тканини), чи то виготовлена власноруч, наприклад – мосяжні персні, медальйони, згарди або знайдена мольфаром річ, іноді тваринного походження (зуб, перо птаха, кості тощо).
Ці мольфи виготовлені зі срібла.
2. Хто може робити Мольфу?
Робити їх мають право лише певні люди, які наділені даром Відання, в певний час і в особливому стані. Навіть точна копія Оберегу не має тієї сили і тієї дії, яку має Мольфа, яка дає Магічний захист.
3. Від чого захищає оберіг?
Оберіг захищає від стороннього злого впливу, який в народі називають навроченням, порчею, зглазом, прокляттям, від передчасної і неприродньої смерті, від зброї, від важкого психологічного стану, коли людина довго знаходиться в депресії, або агресії, а також просто необхідні для дітей.
ЗҐАРДА СРІБНА. ЗАХИСТ РОДУ.
Ще з дохристиянських часів Зґарда вважається цінним Оберегом. Її дарували діткам на іменини і дуже бережно до неї ставилися протягом життя.
Орнаменти цієї прикраси багаті символічним змістом, у якому закладені ідеї безперервності буття, продовження роду, оберігання сімейного вогнища
Вона захищає власника від будь якого недоброзичливого впливу та притягує удачу в усіх починаннях.
Матеріал виробу – срібло.
ЗҐАРДА СРІБНА. ЗАХИСТ РОДУ.
Ще з дохристиянських часів Зґарда вважається цінним Оберегом. Її дарували діткам на іменини і дуже бережно до неї ставилися протягом життя.
Орнаменти цієї прикраси багаті символічним змістом, у якому закладені ідеї безперервності буття, продовження роду, оберігання сімейного вогнища
Вона захищає власника від будь якого недоброзичливого впливу та притягує удачу в усіх починаннях.
Матеріал виробу – срібло.
ЗҐАРДА СРІБНА. СИЛА РІДНИХ БОГІВ
Ще з дохристиянських часів Зґарда вважається цінним Оберегом. Її дарували діткам на іменини і дуже бережно до неї ставилися протягом життя.
Орнаменти цієї прикраси багаті символічним змістом, у якому закладені ідеї безперервності буття, продовження роду, оберігання сімейного вогнища
Вона захищає власника від будь якого недоброзичливого впливу та притягує удачу в усіх починаннях.
Матеріал виробу – срібло
Література, яку можна замовити тут:
ВІРА ПРЕДКІВ НАШИХ. ВОЛОДИМИР ШАЯН
ВІРА ПРЕДКІВ НАШИХ. ВОЛОДИМИР ШАЯН – ТОМ II
РОДЕ НАШ КРАСНИЙ. ВІДУН РУВИТ
Наші преки,які створили найпотужнішу і найцивілізованішу на Землі супердержаву Оратту ще 7-10 тисяч років тому, не відали царів,князів та інших володарів.Це була духовна держава волхвів,які управляли всім державним життям не силою зброї чи нагая,а на основі глибоких знань, починаючи з явищ природи і закінчуючи найтоншими нюансами внутрішнього світу людини. Автор цієї книги, відун Рувит, передає читачеві таємні знання, отримані ним з роду в рід
ОКО РОДУ. ВІДУН РУВИТ
Спочатку було Слово. І слово було від Бога. І звернуто воно було до Дітей Божих які утворили спільноту з іменем Слов’яни. І спільнота ця — Рід Всевишній. І він проявом Єдиного Багатоправного Бога, і поселив Бог Рід дітей своїх на річці Божій, розселив між Дунаєм і Дністром, Дніпром і Доном, утворивши першу на Землі могутню цивілізацію, засновану на засадах Добра, Правди, Справедливості. І понесли Предки наші світло Мудрих Знань в усі краї — Європу і Азію, Африку і Америку, започаткувавши там нові цивілізації. І сягнула суперцивілізація, Родом нашим заснована, зоряних висот. І позаздрили славі і величі Роду слов’янського ниці варвари і духовні агресори, хитрістю та підкупом, олжею та підступом намагалися знищити відичні Знання і замулети джерела нашої світлої духовності, накинути на волелюбний народ зашморг рабської покори, зіштовхнути його в прірву темряви і мороку. І в певній мірі це їм вдалося, але повної перемоги вони не здобули і ніколи не здобудуть, бо живуть Мудрі Знання у глибинах пам’яті народної, у його традиціях і звичаях, казках і приказках, легендах і піснях, а ще — у вищому слові і нездоланному вмінні народних зцілителів і духовних провідників — Відунів і Волхвів. І житимуть ці Знання, допоки житиме наш народ, а народ житиме, поки в серцях і душах людей житиме непохитна віра в Рідних Богів.
МІСТИФІКАЦІЯ ТИСЯЧОЛІТЬ. ВІДУН РУВИТ
Книга „Містифікація тисячоліть” розкриває витокову глибинну неспротворену Правду про основи Світотворення, розповідає справжню Історію нашого Українського Роду від початку Світу і до наших днів, маючи за джерело багатий життєвий досвід і Знання, отримані відуном Рувитом по спадковій лінії від своєї знахарської родини. Книга наповнена глибокими міркуваннями про сенс життя людини і долю України-Неньки, про протистояння Добра і Зла, Світлих Богів і Темних Сил, ареною боротьби яких стала людська Свідомість. Відун Рувит побачив Шлях Визволення, він побачив Світло, і всіма своїми силами доносить це явлене йому одкровення до нас, рідних йому Українців, пробуджуючи нашу приспану свідомість і нагадуючи Істину, що ми, українці, не раби, а діти Рідних Богів, і тому самі маємо бути творцями свого життя, господарями на Рідній Землі, як то і було заповідано нам од Сотворення Світу Богами Рідними.
ВЕЛЕСОВА КНИГА. ВОЛХОВНИК
“Велесова книга” — найдавніша літературно-історична пам’ятка прадавніх українців, єдина дерев’яна книжка, що не згоріла у вогнях інквізицій і дійшла до нашого часу.
ВОЛХОВНИК: ПРАВОСЛОВ РІДНОЇ ВІРИ.
Давнє вчення про Бога-Слово свідчить, що словесна магія містить потужний енергетичний запас Сили, яка зберігає народи і нації. Саме Слово творить Космос із Хаосу, а отже – постійно сотворює Світ. Це четверте видання Правослова доповнене переважно найдавнішою духовною поезією в перекладах українських мислителів з атлантичної та ведійської спадщини. Книга розкриває природне віровчення, яке існувало, починаючи від X тисячоліття до н. е. – і буде корисною для сучасної релігійно-обрядової практики в громадах рідновірів та духовної освіти. Тут з багатьох рідкісних джерел зібрані стародавні віровчення та автентичні молитви до Богів Природи та Всесвіту, які допоможуть українцям відновити втрачений зв’язок зі своїм рідним Небом.
В оформленні обкладинки використано роботи видатного українського художника рідновіра Крижанівського Віктора Володимировича (Сонцеслава)
МОЛИТВА ДО ДАЖБОГА
Відродження України неможливе без пізнання себе, історії та звичаїв свого народу, усвідомлення нерозривної єдності наших давніх Предків згідно з їх міфорелігійними традиціями.
Орієць! Саме так називаю тебе, бо живемо на святій Землі Оріани. Оріана — це першоназва старо-давньої України. Саме за орійським літочисленням ми маємо вже 7527 роки культурного життя. ОР — це Всеєдиний Дух Світла в праоріїв — його уособленням є Сонце. Праорії, тобто сонцелюби, першими приручили коня, винайшли колесо та плуг. Першими окультурили жито, пшеницю, просо і свої знання з рільництва та народних ремесел понесли по всьому світу. Я вірю в те, що відродження Української Рідної Віри — це важливий крок не тільки в історії України, але і в історії всього людства.
Ось саме про це і моя розповідь. Щоб зрозуміти свою душу, я старався не шукати посередника між Землею і небом. Бо аж занадто між людиною і Богом перешкод у образі духовних церковних чинів. Наші Предки серед багатьох різноманітних Богів мали свій шлях до розуміння єдиного володаря Всесвіту. Бо хіба людина не може спілкуватися з Богом безпосередньо? Шкода, що цей шлях був варварськи поруйнований князем Володимиром Святославовичем, в 988 році, як про це свідчить Нестор-літописець: «Велю завтра хрестити, а хто не прийде на ріку — багатий чи убогий, робітник чи чернь людська, буде моїм ворогом». А ті, що відмовлятимуться «будуть позбавлені майна і покарані смертю».
Тож хай ця скромна праця моєї душі стане тим щирим містком прозріння далеких віків до сьогодення душі славних правнуків Дажбога. І хай святиться ім’я Берегині-Лади їх — МАТЕРІ!
Валерій Войтович.
