На Різдво ми традиційно готуємо 12 страв, значення яких для нас сакральне, адже кожна із цих страв відповідає сузір’ю через яке проходить Сонце. На протязі 12 місяців воно долає річний цикл – Коло Свароже. Таким чином світ отримує – Кола Дар або Сонце-Коляду.
Вранці в день Святого Вечора, “багатого Вечора” або “багатої куті” господар чи господиня добували для всієї родини “нового святого вогню” – чинно, без поспіху, тричі звернувшись до Бога, ставши обличчям до схід Сонця. Цим вогнем вони розпалювали в печі 12 полін, які готували впродовж останніх 12 днів. Коли піч розпалилася, Берегиня домашнього вогнища починала готувати 12 пісних свят-вечірніх страв: узвар, горох, квасолю, cмажила капусту, варила вареники, готувала бараболю, гриби, кашу гречану, голубці, коржі з маком та кутю з товченої пшениці, борщ з вушками, тощо. У цій багатій, але пісній вечері господиня намагалася використати найголовніші плоди поля та свого огороду, за яким старанно доглядала на протязі усього року. Не зважаючи на регіональні особливості народної кухні, особливими та незмінними стравами на святковому столі були кутя та узвар.
Кутя (рум. colivă, серб. кољиво, пол. kutia) – найважливіша страва Різдва, названа в народі Божою. Стародавня назва Куті – Коливо, вона прийшла до нас ще з часів далекої Гіпербореї, де готувалась як поминальна страва для духів померлих родичів.
Зі словами: “Йде кутя до покуття, а твар пішла на базар” горнець з кутею та ложкою клався на покутті (звідки й походить назва) – місці в східньому кутку оселі, яке оздоблювали особливо урочисто, прикрашали запаленою свічкою або лампадкою, ставили Божі образки. Саме тут стояв один з найважливіших символів усіх трьох зимових свят українців – Дідух – сніп із колосків жита чи пшениці, зібраних наприкінці жнив, символічна пожертва Богові Різдва – Коляді. Зерно з Дідуха зберігали до весни, додаючи його до посівного – робилося це для забезпечення багатого врожаю.
У обрядовій Куті кожна складова має глибоке значення: мак – це зорі на небі, молодість; пшениця – як зерно, щороку оживає, тому є символом вічності, продовження роду, а мед — символ вічного щастя і здоров’я; горіхи – багатство, плодовитість; ізюм – життя та любов, боже провидіння.
Коли варилася кутя, не можна було її перемішувати, бо вважалося, що “пшениця на полі виляже”. Господар перед вечерею ложкою з кутею закликав мороз – “морозе, морозе, просим на вечерю. Як не прийдеш тепер, то не приходь ніколи.” А потім кидав кутею до стелі. Скільки приліпилося зерен – такий буде і врожай, або стільки ж буде і бджіл.
Накривали Кутю обома колачами або книшами. Поруч умощували окрім Дідуха глечик з узваром із сушених груш, яблук, слив, вишень…
СПОСІБ ПРИГОТУВАННЯ
Отже, щоб приготувати Кутю перш за все потрібно купити пшеницю. Беремо 0,5 л куті, добре промиваємо і замочуємо у воді на пару годин. Це потрібно для того, щоб вона швидше потім зварилася. Згодом ще раз промиваємо і ставимо варити. Коли кутя варена – промиваємо її через друшляк. Після цього до неї добавляємо приготовлений мак. Мак приготовляємо заздалегідь. Беремо його місткістю грам 300, запарюємо і перемелюємо його через м’ясорубку.Є ще варіант втирати його макогоном в макітрі. Для тих, хто не знає що таке макітра, це спеціальний глечик, щоб терти мак. Після маку добавляємо горіхи. Приблизно одну склянку. Їх можна потерти або порізати. Потім добавляємо мед – 100 гр., родзинки – 200 г., і цукор за смаком. В кінці все перемішуємо і розводимо кутю або перевареною водою, або узваром. Це робиться для того, щоб кутя не була аж надто густою. Але, потрібно пам’ятати, що співвідношення начинок до куті треба давати за смаком, бо скільки людей – стільки і думок.

Джерело: Спадщина Предків

Нас можна читати у Твіттері: https://twitter.com/Nwrq6rwLYVxnfJq

Література, яку можна замовити тут: