Людські жертвопринесення в біблії.

Святість , чи юродство?

ВІРА ХРИСТИЯНСЬКА-ЮРОДСТВО ЄСТЬ.

(Князь Святослав Хоробрий).

На головній світлині картина Мікеланджело Мерізі де Караваджо, яку додумались попи помістити як ілюстрацію в ДИТЯЧУ біблію! І цей лютий маразм діти мають вивчати на уроках християнської “етики”!

Автор картини-

Рембрандт Харменс ван Рейн.

Жертвопринесення Аврама.

ВІДГУК КРИВАВИХ БІБЛІЙНИХ ЗВИЧАЇВ.

Вступне слово автора статті.

Від адептів іудохристиянства ми часто чуємо звинувачення, що язичники приносили людські жертви. При цьому не уточняється, якої ті язичники були національності. Це в християнстві, та інших аврамічних, тобто світових релігіях нація не має значення, бо християнином може бути і чукча , і московит, і негр, і на жаль, так може себе бездумно називати і українець. Язичництво є етнічним явищем, сповідником, наприклад українського язичництва може бути лише українець. Як відрізняються різні нації одна від одної, такою ж різною є і їхня національна віра. Тому змішувати вірування Українців, юдеїв, еллінів, Вуду, Сантеро, в один загальний термін “язичництво” є, по крайній мірі малограмотно. В нашій, українській традиції ніколи не було людських жертвопринесень. Те, що попи наводять приклад з літопису, де кияни вбили двох варягів, є не жертвою, а знищенням ворога. Ті варяги привселюдно насміхалися над звичаями праукраїнців, тому народ, тоді ще не вражений схибленою бацилою толерантності їх і повбивав. До чого тут жертва, яка має іншу суть? Жертвою є поняття, коли когось вбивають, щоб нещасний взяв із собою злочини та нелюдські вчинки тих, які те зробили. Не самому спокутувати свої гріхи, а знайти офірного цапа-відбувайла, це і є квінтесенція християнського каяття, спокути , і розуміння жертвопринесення. В цій статті описано, з посиланнями на джерельну базу, що насправді, в іудохристиянській біблії не лише присутні класичні факти людських жертвопринесень, а ще й ці дикунства нелюдів подаються як святість! Мало того, деякі такі приклади, з ілюстраціями, включені в шкільну програму так званої християнської “етики” і є в бібліях для дітей! Не дивуймося ж потім, коли сподіваючись, що дитина , вивчаючи в школі іудохристиянське божевілля виросте моральною, насправді виростає психічно хворою, нездатною відрізнити добро від зла. Так дитину вчить біблія, ненавидіти всіх, ради іудейкуватого психопата Ісуса Христоса.:
“Вороги
людини — це її домашні!” (Матвія, 10: 36) чи “Коли хто приходить
до мене і НЕ ЗНЕНАВИДИТЬ свого батька та матір, і дружини й
дітей, і братів і сестер, а до того й своєї душі, той не може бути учнем Моїм!” (Луки, 14: 26).

Розділ 1.

Намір Авраама  принести в жертву єдинородного сина Ісака.

Буття 22

6 І взяв Авраам дрова для цілопалення, і поклав на Ісака, сина свого, і взяв в свою руку огонь та ножа, і пішли вони разом обоє.
7 І сказав Ісак до Авраама, свого батька, говорячи: Батьку мій! А той відказав: Ось я, сину мій! І промовив Ісак: Ось огонь та дрова, а де ж ягня на цілопалення?
8 І відказав Авраам: Бог нагледить ягня Собі на цілопалення, сину мій! І пішли вони разом обоє.
9 І вони прийшли до місця, що про нього сказав йому Бог. І збудував там Авраам жертівника, і дрова розклав, і зв’язав Ісака, сина свого, і поклав його на жертівника над дровами.
10 І простяг Авраам свою руку, і взяв ножа, щоб зарізати сина свого…
11 Та озвався до нього Ангол Господній із неба й сказав: Аврааме, Аврааме! А той відізвався: Ось я!
12 І Ангол промовив: Не витягай своєї руки до хлопця, і нічого йому не чини, бо тепер Я довідався, що ти богобійний, і не пожалів для Мене сина свого, одинака свого.
13 А Авраам звів очі свої та й побачив, аж ось один баран зав’яз у гущавині своїми рогами. І пішов Авраам, і взяв барана, і приніс його на цілопалення замість сина свого.

Українці!

І цей невиліковний психічно-хворий неадекват є в християнстві СВЯТИМ! Без згадування цього персонажа не обходиться жодне хрещення, вінчання і похорон! Попи ставлять нелюда-Аврама в приклад українцям і навіть померлих відправляють на лоно Аврама! До речі, де лоно в Сари ми здогадуємось, а де лоно Аврама? Хіба це те місце, де українці мають бути на вічному спочинку? Хто з нормальних людей здатний підняти руку, щоб зарізати і спалити рідного сина?

Українці! Спаліть  біблію, щоб не отруювала Ваш дім!

Від редакції.

ВИПРОБУВАННЯ АВРААМОВОЇ ЛЮБОВІ ДО БОГА.

Бут. 22 

Нарешті Ісаак виріс. Він поселився у своєму шатрі, окремо від батька. Всі троє вони любили Бога і любили одне одного. Це була щаслива сім’я. Ви вже знаєте, що Авраам був людиною багатою — він мав багато всякого добра. Але серце його дорожило тільки одним скарбом. Яким саме? Сином його, улюбленим сином його Ісааком. Авраам любив його понад усе. Але Бога Авраам любив сильніше.

Бог забажав випробувати, чи любить Його Авраам понад усе на світі. Ви вже знаєте, що Авраам приносив Богові в жертву ягнят. І ось Бог сказав Авраамові: «Візьми свого сина, якого ти любиш, єдинородженого твого і принеси його в жертву на одній із гір, на яку Я вкажу тобі». Важко було Авраамові зробити це. Але він хотів виконати все, що йому Бог звелів, тому що Авраам любив Бога всім серцем своїм. Ось чому Авраам нарубав дров, поклав їх на віслюка і наказав двом своїм слугам йти за ним, і Ісаакові теж. Сара залишилася вдома. Три дні йшли вони вчотирьох, нарешті прийшли до високої гори. Тут Авраам сказав слугам своїм: «Ви залишайтесь тут з віслюком, а я і син підемо туди поклонитися Богові». Він зняв дрова з віслюка і поклав їх на плечі сина. Потім він взяв з собою вогню і ножа і пішов на гору з Ісааком. Ісаак не знав, що батько хоче його принести в жертву, він думав, що батько принесе в жертву Богові ягня. Тому він сказав: «Отче!». Авраам відповів: «Ось я, сину мій!». Ісаак продовжував: «Ось вогонь і дрова, — а де ж ягня для жертви всеспалення?» — «Сину мій, — сказав Авраам, — Бог нагледить Собі ягня». Авраам не сказав, що Бог звелів йому принести в жертву сина Ісаака. Нарешті вони піднялися на верховину. Авраам взяв каміння і зробив з нього жертовника, потім зняв дрова з плечей Ісаака і поклав на жертовник. Тепер Ісаак зрозумів, хто повинен був замінити ягня. Авраам зав’язав руки і ноги Ісаакові мотузкою, якою були зв’язані дрова, і поклав сина свого на дрова жертовника. Коли Авраам уже взяв ножа і підняв руку, щоб зарізати сина свого, він раптом почув голос: «Аврааме! Аврааме!» Це Ангел Господній кликав до нього з неба, кажучи: «Не піднімай руки твоєї на підлітка і не роби над ним нічого, тому що тепер Бог знає, що ти любиш Його, і не пошкодував сина свого єдинородженого»

Українці! Чи потрібна справжньому Богу, а не фальшивому жидівському самозванцю Єгові кров Ваших дітей? Кому ж Ви молитесь, люди!? В справжніх, українських Богів люди є діти Божі, а не жертовні барани, як в жидохристиянстві!

Від редакції.

Юліус Шнорр фон Карольсфельд.

Подивіться в очі дитини, яку хоче зарізати батько- нелюд і зрозумійте, що диявол, сатана є лише недорослими пуцьверінками, порівняно з “кривавим, страшним і заздрісним” виродком, якого біблія називає богом-отцем.

 Іван Георгій Пінзель, Жертвопринешення Аврама. Кінець 1750-х

років.

Людське жертвопринесення , яке зібрався зробити Аврам, по звичаях жидівського народу в біблії не єдине. Ось наступна історія, від якої холоне кров у нормальних людей.

КРИВАВА ЖЕРТВА ІЄФАЯ.

Розділ 2.

Книга суддів 11

30 І обрікся Єфта перед Господом таким обітом: “Якщо ти віддаси синів Аммона мені у руки,

31 то хто б не вийшов із дверей моєї хати мені назустріч, коли повертатимусь побідно від синів Аммона, той буде Господеві, і я принесу його на всепалення.”

32 І двигнувся Єфта на синів Аммона, воювати з ними, і видав їх Господь йому в руки.

33 І він громив їх від Ароеру до Мінніту, через двадцять міст і аж до Авел-Кераміму. Отак покорилися сини Аммона перед синами Ізраїля.

34 Повертавсь Єфта у Міцпу додому, аж ось дочка його виходить йому назустріч з бубнами й танцями. Була ж вона в нього єдина; не було в нього, опріч неї, ні сина, ні дочки.

35 Побачивши її, роздер він на собі одежу й скрикнув: “Ой горе, донечко моя, як ти мене засмутила! Занапастила ти мене! Відкрив я мої уста перед Господом і мушу дотримати слова.”

36 Вона відказала йому: “Батеньку мій! Коли відкрив ти твої уста перед Господом, чини зо мною так, як ти обрік. Дав же таки Господь тобі помститись над твоїми ворогами, над синами Аммона.”

37 Просила вона лише в батька свого: “Одне тільки вволи мені: дай мені волю два місяці, й піду я собі з подругами моїми в гори оплакувати моє дівоцтво.”

38 Він відказав: “Іди!” І пустив її на два місяці. І пішла вона з подругами своїми в гори оплакувати своє дівоцтво.

39 Як же минуло два місяці, повернулась вона до батька свого, і він виконав на ній обіт свій, що ним обрікся. Вона ж не знала мужа. І ввійшло в звичай в Ізраїлі:

40 з року на рік ізраїльські дівчата ходили голосити по дочці Єфти, гілеадія, чотири дні щороку…

Жертвопринесення дочки Ієфая. Джон Опі (John Opie). Гравюра в Macklin‘sBible (1789 г.)

Юдохристиянські священики воліють про це не розповідати, навіть коли запитуєш, відверто брешуть, що Єфта начебто не зарізав і не спалив свою єдину доньку, а віддав її в монастир. Не встигли чорноризьці біблію переписати.

Ось що з цього приводу написала геніальна ЛЕСЯ УКРАЇНКА, не про божевільного батька Єфту, який таки відпустив доньку відбути дівування два місяці, щоб потім її зарізати і спалити, а про нещасних дітей скажених жидівських фанатиків і їхніх послідовників юдохристиян.

Дочка Ієфая.

Леся Українка

Пусти мене, мій батеньку, на гори,

Де ряст весняний золотом жаріє,

Де вітер цвіт в мигдалів обсипає, –

Хай він мене дощем рожевим скропить,

Оплаче цвітом молодість мою.

Там, кажуть, з гір усю країну видко, –

Нехай востаннє я побачу більше,

Ніж бачила за все життя коротке,

Хай стану ближче до ясного сонця,

Скажу йому: веселеє, прощай!

Пусти мене, мій батеньку, на гори!

Зберу всіх подруг, всіх моїх коханих,

Я ще ніколи так їх не любила,

Як от тепер востаннє, перед смертю.

Ми не слізьми заплачемо, – піснями

Веселе дівування пом’янем.

Я золотим квіткам віддам всі мрії,

А вітрові свою дівочу волю,

Мов пелюстки, осиплються бажання,

У світ пущу з піснями всі думки.

Хай я сама сирій землі належу, –

Віддай мене тому, кому обрік, –

А те, що я на горах заспіваю,

Належить сонцю, вітрові й весні;

Кров кане в землю, а воно полине…

Пусти мене, мій батеньку, на гори!

Не бійся ти, що з гір я не вернуся,

Що вже несила буде покидати

Хорошого весняного життя.

Ні! з гір прийду мовчазна і покірна,

Схилюсь, мов квітка, на жертовний камінь,

Бо знатиму: хоч би сто літ жила,

Такої пісні вже б не заспівала,

Життя такого більше не зазнала б,

Як в час прощання на горі високій.

Даруй мені, мій батеньку, той час!

Пусти мене, мій батеньку, на гори,

Коли ти хочеш, щоб твоя дитина

Одважно йшла на передчасну страту,

Очей в сльозах до гір не обертала

І з сонцем не прощалася риданням,

Тебе, людей і бога не кляла !

[4.02.1904. Тифліс]


Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К. : Наукова думка, 1975 р., т. 1, с. 303 – 304.

Вперше надруковано у збірнику «За красою», Чернівці, 1905, с. 5 – 6.

Автографи – Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАНУ, ф. 2, № 641 (чорновий), та № 640 (чистовий).

Датується за автографом.

Подається за першодруком.

Деякі християни скажуть, що то старий заповіт, жидівський, а от новий набагато кращий. Але чи може загубитися така дика традиція , яка виникла в якогось народу? Ні, вона закладається у свідомість і підсвідомість генетично. Тому ось приклад вже із нового заповіту, де вже Єгова, як батько спокійно приносить в жертву свого сина. І що дала людству ця мерзенність? Люди стали жити вічно? Зникли вбивства, війни, злодійство,очистився світ від виродків і збоченців? Навпаки, вся мислима погань оголошена юродивою біблією святістю! Сутенер і альфонс Аврам, його дружина, проститутка Сара, братовбивця Каїн, зрадник Іуда і всі учні Христоса, п’яниця Лот, який робить дітей своїм донькам -всі вони є біблійними святими! Чи є межа скаженому ідіотизму чорної мордокниги? Ось гімн сектантів, в яких мозок безповоротно атрофувався, і які вже не усвідомлюють, що є добро і зло, що є святістю, а що є крайня ступінь психічної хвороби.


Ти віддав свого єдинородного Сина

  1. Ми вдячні, Єгово, за викуп, що ти дав.
  2. Надію чудову нам подарував.
  3. Нас вивів з темноти,і раді ми нести знання про світ новий,
  4. про намір твій святий.
  5. (ПРИСПІВ)
  6. Ти Сина дав свого,щоб вічно ми жили.
  7. За цей безцінний викуп ти гідний слави і хвали.
  8. Ти, Боже, з любов’ю звільняєш від гріхів.
  9. Ми хочем з тобою йти повік-віків.
  10. За нас твій син помер, тож вільні ми тепер.
  11. Христа як дар з небес ти дав за світ увесь.

Що ж це означає?! Первосвященик Кайяфа – ворог Ісуса – ім’ям юдейського “бога” (бо “того не сказав сам від себе”) заявляє, що Христос має вмерти за єврейський народ. Те ж пророкує і сам Ісус. Дивна одностайність! Більш того, Кайяфа говорить, що Христос має вмерти, щоб об’єднати розпорошений єврейський народ в одне, бо призабувати стали євреї в чужих землях свого “бога”. От і потрібна була велика людська жертва для “жорстокого і заздрісного” (Єгови – ред.). Отже Синедріон ухвалив принести Христоса в жертву Єгові як агнця “божого”! І це зовсім не те саме, що приректи до страти за якийсь злочин. Бути принесеним в жертву Єгові – то для юдея найвища честь!

Принести Ісуса в жертву Синедріон вирішив зразу після святкування Пейсах – свята побиття перворідних серед єгиптян і виходу синів Ізраїля із Єгипту. Ісус про це рішення Синедріону знає і тоді перестає проповідувати та творити чуда (цілком можливо, що на той час він вже просто не міг того робити!), іде в пустинне місто Єфрем і там готується до геройської “смерті” – принесення себе в жертву “богу”.

Слова і дії самого Ісуса на “таємній вечері” знову ж таки підтверджують, що його арешт, засудження і страта – це добре спланована акція. Як ми вже знаємо, Ісуса мав зрадити Юда – видати його рабинам та фарисеям. Насправді ж Юда не зраджував Ісуса, а лише виконав те, що йому наказав зробити сам Ісус на “таємній вечері”.

Єв. від Івана 13:26-30. Ісус же відказує: “Це той, кому, умочивши, подам Я куска”. І, вмочивши куска, подав синові Симона – Юді Іскаріотському! За тим же куском тоді в нього ввійшов сатана. А Ісус йому каже:” Що ти робиш – роби швидше” …А той, узявши кусок хліба, зараз вийшов. Була ж ніч.

То в чому ж винний Юда, якщо сатана ввійшов в нього з тим хлібом, що йому Ісус подав?!…(Яр Камінь)

.Що це людське жертвопринесення, свідчать останні слова Ісуса перед смертю.

Євангеліє від Матвія 27:46 повідомляє нам, що близько дев’ятої години Ісус скрикнув гучним голосом, кажучи: «Елі, Елі, лема савахтані?», що означало: «Боже Мій, Боже Мій, чому Ти Мене покинув?» (тут Четвертий сучасний переклад Українського Біблійного Товариства).

Таким чином, неспростовно доводиться, що біблія є найкривавішою, наймерзеннішою книгою зла і виродження в історії людства. І недаремно писав наш геній Тарас Шевченко, що коли “церков-домовина розвалиться, тоді з під неї встане Україна” А великий філософ Вольтер додає, що в біблію вірить лише той, хто її ніколи не читав.

Будьмо ж мудрими, українці!

В нас є рідна віра, відання, культура, звичай, обряд, традиція, є наші Рідні Боги, які є нашими Предками, а ми їхні діти і онуки.

Тут є література по українському богорозумінню. Вивчаймо своє, рідне, а не перебираймо біблійний, жидівський бруд в інтерпретаціях юдохристиянських попів, монахів і сектантів.

Нація, яка знає свій рід, етногенез,історію є незнищенною!

Слава Україні!

Автор-Волхв Срібновіт.

Література, яка може Вас зацікавити:

ВОЛХОВНИК: ПРАВОСЛОВ РІДНОЇ ВІРИ.

РІДНА ЧИТАНКА. ГАЛИНА ЛОЗКО

УКРАЇНСЬКІ МАГІЧНІ ЗАМОВЛЯННЯ

БІБЛІЙНИЙ ГЕНОЦИД АБО “НЕ ВБИВАЙ” ПО-ХРИСТИЯНСЬКИ. ПРОПОВІДНИК СВІТОЯР

СУПЕРКНИГА. СЦЕНАРІЙ КАТАСТРОФ. РУСЛАН МОРОЗОВСЬКИЙ

ПЕРВІСНА ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. Л. Л. ЗАЛІЗНЯК

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ-РУСІ. МИКОЛА АРКАС

СВІТОГЛЯД УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ. ІВАН НЕЧУЙ-ЛЕВИЦЬКИЙ

УКРАЇНСЬКА МОВА – МОВА ВІЛЬНИХ ЛЮДЕЙ. ПІДДУБНИЙ СЕРГІЙ

УКРАЇНСЬКЕ НАРОДОЗНАВСТВО. ГАЛИНА ЛОЗКО

ВІРА ПРЕДКІВ НАШИХ. ВОЛОДИМИР ШАЯН

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Share via
Copy link
Powered by Social Snap