Я намагаюсь про це навіть не думати… І не можу не думати…І не знаю, що робити…Може ви, друзі, порадите…Цього дня, 21 березня, у світі відзначаються Міжнародний день лісів. Україна — одна з найзеленіших країн світу. Була. І коли я спостерігаю злочинні гігантські масштаби вирубки багатовічних лісів в Україні, то я починаю задихатися від люті і від безсилля. І від розуміння непоправних наслідків такого злочину і від НЕрозуміння логіки злочинців-можновладців-чиновників, які це все курують і покривають. Невже вони планують покинути Землю і податися на Марс з дітьми-внуками-правнуками??? Як можна зрізати (вбити) сторічного дуба чи смереку в розквіті сил? Як можна утворювати багатогектарні жахливі плішини на лісових зелених покривах країни і планети? “Біль у душу мою закрадається вужем, Відчай груди мені розпанахує, рве…”, — писав Василь Симоненко. І я таке ж відчуваю… Я багато десятків разів бігав у Києві у Парку Партизанської Слави і мене кожен раз накривало мокрим рядном гніву бачити свіжі пеньки від щойно зрізаних вночі повносилих сосон, півметрових в діаметрі. Не десь в глухому лісі, а тут, під носом у мера Кличка! В столиці України! В парку! Багато-багато таких пеньків. І хочеться кричати:– Партизани! Воскресніть! Візьміть свої пепеша-автомати і постріляйте тих виродків, які вирізують ночами парк, названий ім’ям вашої безсмертної Слави.– І чуєш, Віталій Кличко! Я НЕ вірю, що ти про це нічого НЕ знаєш! Чув, що теперішні нащадки Довбуша і Шугая в Карпатах кілька десятків разів спалювали ночами машини-лісовози, таким чином борючись з вирубкою Карпат. Логічно і по закону — палити лісовози — це кримінальні дії. А я, чуючи про таке, ловив себе на відчутті дикунської варварської радості в душі. “Так їм і треба! Спаліть їх всіх!” Ще чув, що і безвіз до Європи ми отримали завдяки таємним домовленостям про повне зняття мораторію на вивіз з України лісу-кругляка. Це лише чутки. Але диму без вогню…Так от. Якщо це так, то НЕ ТРЕБА мені безвізу ТАКОЮ ціною. Я готовий стояти у чергах у посольствах за візою, але знати, що мої внуки-правнуки матимуть ліси і безкоштовний кисень у повітрі. Я стаю сам собі страшний, коли думаю про ці ґешефти на державному рівні стосовно наших українських лісів. Я навіть боюся прочитати у коментарях до цього мого посту-крику відчаю, скільки ешелонів з лісом щодня покидає межі України. Знаю, що мені це напишуть… Знаю, що не один ешелон. Щодня. І у вихідний також. І на Різдво. І на Пасху. Не один. І не два. Мені страшно уявити смерть людини. Але якби мені сказали, що он там під тою штучно лисою карпатською горою зібрали всіх-всіх злочинців всіх чинів і рівнів, які задля власної наживи нищили і нищать ліси України і Землі, і запропонували кинути на них бомбу, я б кинув. Добре усвідомлюючи, що від цього я й свою душу би занапастив. Їйбо, кинув би! Бо мені то дуже болить.”Болить мені… Ти знаєш як болить? Болить біда, що зараз в Україні. Ця рана душу втомлену ятрить, І сліз не можу втримати я нині…!”(Л.Костенко) Друзі, що з цим робити? Як рятувати наші ліси? Давайте разом радитись і шукати порятунку, бо та сволота — організована. А ми — ні. Позавчора слухав роман “Маруся Чурай”. І там були рядки, як поляки за часів Богдана Хмельницького вирубували полтавські ліси… А мені — як ніби про наші часи…Всім здоров’я! Єднаймося!”…Рубають, кляті, Пушкарівський ліс. Тріщать і стогнуть, валяться дерева. Там і село за лісом — Пушкареве. Рубають, кляті, Пушкарівський ліс! Старі дуби і парость молоду —аби сьогодні, а вперед не дбають —рубають криво, косо, без ладу,—аж так і видно: не своє рубають. Що день, що ніч,— рубають, аж гуде. Із валу видно — звозять до дороги.Та ще й підстрелять зайця де-не-де, та ще й ведмедя викурять з барлоги. Сто років ріс. І ще сто років ріс.– Полковнику! Це ж треба провалитись, щоб так оце стояти і дивитись!..Рубають, кляті, Пушкарівський ліс.” (Ліна Костенко “Маруся Чурай”)
Автор: Володимир Голота
Література, яку можна замовити тут:
ВЕЛЕСОВА КНИГА. ВОЛХОВНИК
“Велесова книга” — найдавніша літературно-історична пам’ятка прадавніх українців, єдина дерев’яна книжка, що не згоріла у вогнях інквізицій і дійшла до нашого часу.
ВОЛХОВНИК: ПРАВОСЛОВ РІДНОЇ ВІРИ.
Давнє вчення про Бога-Слово свідчить, що словесна магія містить потужний енергетичний запас Сили, яка зберігає народи і нації. Саме Слово творить Космос із Хаосу, а отже – постійно сотворює Світ. Це четверте видання Правослова доповнене переважно найдавнішою духовною поезією в перекладах українських мислителів з атлантичної та ведійської спадщини. Книга розкриває природне віровчення, яке існувало, починаючи від X тисячоліття до н. е. – і буде корисною для сучасної релігійно-обрядової практики в громадах рідновірів та духовної освіти. Тут з багатьох рідкісних джерел зібрані стародавні віровчення та автентичні молитви до Богів Природи та Всесвіту, які допоможуть українцям відновити втрачений зв’язок зі своїм рідним Небом.
В оформленні обкладинки використано роботи видатного українського художника рідновіра Крижанівського Віктора Володимировича (Сонцеслава)
МОЛИТВА ДО ДАЖБОГА
Відродження України неможливе без пізнання себе, історії та звичаїв свого народу, усвідомлення нерозривної єдності наших давніх Предків згідно з їх міфорелігійними традиціями.
Хроніка християнського літопису відбиває лише незначну частину справжньої історії України. Язичеська віра України-Руси — тобто національна, відображає безпосередньо Душу Української Нації, і тому система виховання свідомості Українського Народу мусить бути саме національною.
Орієць! Саме так називаю тебе, бо живемо на святій Землі Оріани. Оріана — це першоназва старо-давньої України. Саме за орійським літочисленням ми маємо вже 7527 роки культурного життя. ОР — це Всеєдиний Дух Світла в праоріїв — його уособленням є Сонце. Праорії, тобто сонцелюби, першими приручили коня, винайшли колесо та плуг. Першими окультурили жито, пшеницю, просо і свої знання з рільництва та народних ремесел понесли по всьому світу. Я вірю в те, що відродження Української Рідної Віри — це важливий крок не тільки в історії України, але і в історії всього людства.
Ось саме про це і моя розповідь. Щоб зрозуміти свою душу, я старався не шукати посередника між Землею і небом. Бо аж занадто між людиною і Богом перешкод у образі духовних церковних чинів. Наші Предки серед багатьох різноманітних Богів мали свій шлях до розуміння єдиного володаря Всесвіту. Бо хіба людина не може спілкуватися з Богом безпосередньо? Шкода, що цей шлях був варварськи поруйнований князем Володимиром Святославовичем, в 988 році, як про це свідчить Нестор-літописець: «Велю завтра хрестити, а хто не прийде на ріку — багатий чи убогий, робітник чи чернь людська, буде моїм ворогом». А ті, що відмовлятимуться «будуть позбавлені майна і покарані смертю».
Тож хай ця скромна праця моєї душі стане тим щирим містком прозріння далеких віків до сьогодення душі славних правнуків Дажбога. І хай святиться ім’я Берегині-Лади їх — МАТЕРІ!
Валерій Войтович.
