«Сухоти в піч — а дитина з печі».
Ритуальна формула.
ПЕРЕПІКАННЯ
Місток між світлом науки та світлом традиції
Загадка української традиції
Обряд, який народжував дитину вдруге
Уявіть українську хату двісті чи триста років тому.
За вікном хурделиця.
У печі тихо потріскують дрова.
На полу лежить слабеньке немовля. Воно майже не плаче, погано смокче материнські груди, не набирає ваги, часто хворіє. Ліків, які знає сучасна медицина, тоді не існувало. Але люди не вважали себе безпорадними. За тисячоліття вони навчилися уважно спостерігати за природою, людиною, народженням і смертю. Так народилася народна медицина — не лише як лікування травами, а й як система обрядів, у яких фізичне, духовне і символічне були нероздільними.
До хати приходила баба-повитуха — жінка, яка приймала дитину при народженні й користувалася великою довірою громади. Вона уважно оглядала немовля, мовчки підходила до печі й брала дерев’яну хлібну лопату.
Саме в цю мить починався один із найдивовижніших обрядів української традиції — перепікання.
Дитину клали на хлібну лопату, вкриту чистим полотном або пелюшкою, після чого кілька разів підносили до теплої, але не розпаленої печі. У деяких місцевостях лопату лише наближали до челюстей печі, в інших — обережно заводили всередину на коротку мить, не допускаючи жодної небезпеки для немовляти. Під час цього баба-повитуха або інша жінка промовляла спеціальні слова — замовляння, що становили невід’ємну частину обряду.
Зовнішньому спостерігачеві така дія могла здатися дивною або навіть незрозумілою. Але для наших предків вона мала глибокий зміст.
У народі говорили:
«Дитина не допеклася.»
Саме ця коротка фраза відкриває ключ до розуміння всього обряду.
Хліб, перш ніж стати хлібом, проходить через вогонь печі. Так само й дитина, яка народилася слабкою або передчасно, за народними уявленнями, ніби не завершила свого природного розвитку. Перепікання не сприймалося як покарання чи випробування — воно було спробою символічно завершити те, що не встигла зробити сама природа.
Саме тому дослідники часто звертали увагу, що цей обряд не був звичайною лікувальною процедурою. Він поєднував у собі народну медицину, магічне слово, домашній культ вогню та глибокі уявлення про народження нового життя.
Піч у традиційній українській культурі була значно більшою, ніж місцем для приготування їжі. Вона обігрівала хату, збирала родину, на ній народжувалися й виростали діти, біля неї проводжали в останню путь померлих. Недарма в багатьох народних переказах піч постає як символ материнського лона, домашнього світу і безперервності роду.
Хлібна лопата також була не випадковим предметом. Щодня вона допомагала народитися новому хлібу — головному символу життя і добробуту. У перепіканні вона ставала своєрідним містком між повсякденним життям і обрядом, який мав повернути дитині силу та здоров’я.
Чи справді перепікання лікувало? На це питання етнографія не дає однозначної відповіді. Вона лише засвідчує, що цей обряд існував у багатьох регіонах України, зберігався протягом століть і вважався дієвим серед тих, хто його практикував. Саме тому він заслуговує на уважне й неупереджене вивчення.
Нема жодного українця, який би не знав казку про Івасика-Телесика. Але часто читачі ставлять собі питання, а що ж це за такий дикий сюжет, де дитину намагаються спекти у печі і з’їсти? В українській традиції не було людоїдства і людських жертвопринесень, а тут така оказія. Відповідь знаходимо в українських магічних Замовляннях, там, де мова йде про Обряд Перепікання. Раніше не було в кожному селі лікарні, чи поліклініки, людей лікували Відаючі Знахарі. Коли дитина хворіла, була слабка, погано їла, була млявою, її вели до знаючого діда, чи баби. Там дитину роздягали догола і намазували тіло житнім тістом, потім садили на дерев’яну лопату і на кілька хвилин занурювали в теплу піч, читаючи Замовляння. Дитина гарно прогрівалася, потіла і зазвичай швидко одужувала.
Якщо подивитися на цей процес з точки зору науки, то і тут знайдемо пояснення цьому феномену безмедикаментозного лікування. Згадайте, коли у Вашої дитини була невисока температура, то лікарі не рекомендують її збивати. Чому? Бо вони знають, що така особлива речовина, як білок інтерферон, виробляється організмом при температурі не нижчій, ніж близько 38 градусів. Цей білок різко активізовує імунітет і запобігає розвитку вірусу, дитина видужує. Але якщо дитина ослаблена, то організм самостійно не може дати необхідну температуру, і тут метод наших Предків, коли в печі дитина прогрівається і її організм починає активно виробляти природний, не фармацевтичний інтерферон, дає позитивний результат. А правильно прочитані Замовляння, які налаштовують дитячий організм на сприйняття Обряду завершують гарний результат-дитина одужує.
Прочитайте ще раз уривок з казки-передання, де описується цей процес. Подивіться очима випадкової людини, яка не розуміла що відбувається і перелякано дивилася, як дитину на лопаті засовують в піч.
Та й полетіла кликати гостей. От Оленка натопила піч так, що аж каміння розпадається, а тоді й каже:
– Сідай, Телесику, на лопату!
А він каже:
– Коли ж не вмію, – як його сідати?
– Та вже сідай! – каже Оленка.
Він і поклав на лопату руку.
– Так? – каже.
– Та ні-бо: сідай зовсім!
Він поклав голову:
– Отак, може?
– Та ні-бо, ні! Сідай увесь!
– А як же? Хіба так? – та й попутав ногу.
– Та ні-бо, – каже Оленка.
– Ну так покажи ж, – каже Телесик, – бо я не знаю як.
Вона й почала показувати, та тільки сіла, а він за лопату та й укинув її в піч і заслінкою піч затулив; а сам замкнув хату, зліз на превисоченного явора та й сидить.
А ось наукове дослідження, де вчені знайшли і описали Обряд Перепікання.
Один із найдавніших фольклорних жанрів, зароджений ще в надрах
магічного світогляду, – замовляння, які являють собою усталені відтворювані текстові структури магічно-практичного призначення. Ці тексти –продукт дуже особливої світоглядної системи, поза межами якої вони втрачають будь-який смисл. Уплив світоглядного чинника виявляється не тільки на семантичному рівні, а й також на рівні структури та функціонування замовлянь. Саме цей аспект заговірних текстів привертає сьогодні все більшу увагу науковців. Типи замовлянь: замовляння-спонукання, замовляння-бажання, замовляння-розповіді.
Семантичні, структурні та функціональні особливості українських замовлянь-діалогів. Ці особливості зумовлені своєрідним призначенням текстів, їх магічною функцією. Замовляння-діалоги яскраво відбивають ряд світоглядних і психологічних особливостей мовців, зокрема вербальний вияв магічного принципу аналогії.
Так, дві особи беруть участь в обряді “перепікання сухот” у дитини. Основна мета діалогу, який відбувався, – прокоментувати дії: хвору дитину садовили на лопату й засовували в піч, попередньо вигорнувши звідти жар. Як правило, обряд повторювався тричі: – Нащо тобі ці живці? – А це гілля наламала, щоб нас сухота не займала. Цими різками буду сухоту чухрати, хай не заходить до нашої хати! – Що ти робиш? – Сухоти запікаю (ЛіС 1993 №2-3, 18), – Що
ти робиш? – Сухоти печу. – Печи, печи, а я з хати втечу (Болтарович,
164), – Чи можна дитину в піч саджати? – Чи можна сухотам дитину нападати? (Болтарович, 164). Виконувані дії зумовлюються одним із принципів магічного лікування: “подібне лікується подібним”. Сухоти “сушать” людину (дитину), і їх можна “засушити”, “запекти”. Відбувається, таким чином, переміщення суб’єкта і об’єкта магічної дії, дія переспрямовується, що й мають на меті відбити тексти замовлянь. В основі ж поєднання питань – магія за аналогією: як не можна саджати дитину в піч, так не можна хворобі гніздитися в дитині.
Чим завершувався обряд?
Після завершення перепікання дитину брали на руки, сповивали й повертали матері. У деяких місцевостях після цього її купали або клали відпочивати біля теплої печі. Вважалося, що відтепер вона має «набратися сили», «піти в ріст» і залишити позаду слабкість, з якою народилася.
Використані матеріали :
О. А. Остроушко
УКРАЇНСЬКІ ЗАМОВЛЯННЯ-ДІАЛОГИ:
СТРУКТУРА, СЕМАНТИКА, ФУНКЦІОНУВАННЯ.
Література, яка може Вас зацікавити:
Мольфа срібна
Найпотужніший магічний Оберіг! https://sribnovit.com/product/molfa/
Джерело № 1
Марко Грушевський
Праця
«Дитина у звичаях і віруваннях українського народу».
Марко Грушевський детально описує сам обряд перепікання, послідовність дій, участь баби-повитухи, використання хлібної лопати та печі.
Де шукати додаткові матеріали, для повного і правильного відновлення тисячолітнього Обряду Перепікання?
Етап 1. Болтарович
Наше перше завдання — повністю опрацювати:
Зоряна Болтарович
«Народна медицина українців»
та її статтю
«З народної медицини українців» (1991).
Але не для того, щоб переписати її текст.
Нас цікавить тільки одне:
На які першоджерела вона посилається?
Етап 2. Павло Чубинський
Це майже напевно буде один із головних напрямків.
Саме Чубинський першим опублікував великі корпуси українського етнографічного матеріалу, включаючи замовляння. Це підтверджують і сучасні бібліографічні огляди.
Нас цікавлять насамперед томи «Трудів етнографічно-статистичної експедиції», а не їхні сучасні перекази.
Етап 3. Перші друковані збірники замовлянь
Паралельно потрібно перевірити найдавніші спеціальні видання, які називають самі етнологи:
- П. Єфименко — «Сборник малороссийских заклинаний» (1874);
- М. Сумцов — «Заговоры» (1892);
- Я. Новицький — «Малорусские народные заговоры…» (1913).
Саме вони можуть містити тексти, які пізніше лише цитувалися.
Етап 4. Етнографічні серії
Після цього переходимо до:
- «Матеріалів до українсько-руської етнології»;
- «Етнографічного збірника» НТШ;
- праць Володимира Гнатюка;
- «Киевской старины».
Саме там дуже часто друкували польові записи без скорочень.
Я вже бачу перший список
Саме звідси, на мою думку, повинні походити тексти.
Павло Чубинський
“Труды этнографическо-статистической экспедиции…”
Володимир Гнатюк
Матеріали Етнографічної комісії НТШ.
Матеріали до українсько-руської етнології
Етнографічний збірник НТШ
Київська старовина
Яків Новицький
П. Іванов
Микола Сумцов
Матеріали архіву ІМФЕ
Після перевірки доступних наукових публікацій наразі вдалося встановити лише кілька реально зафіксованих словесних формул, пов’язаних із перепіканням. І що дуже цікаво — вони мають форму ритуального діалогу, а не довгого монологічного замовляння.
Початок діалогу:
— Чи можна дитину в піч саджати?
I
— Що ти робиш?
— Сухоти печу.
— Печи, печи, а я з хати втечу.
II
— Нащо тобі ці живці?
— А це гілля наламала, щоб нас сухота не займала. Цими різками буду сухоту чухрати, хай не заходить до нашої хати!
— Що ти робиш?
— Сухоти запікаю.
III
У тій самій науковій статті наведено початок ще одного варіанта:
— Чи можна дитину в піч саджати?
— Чи можна сухотам дитину …
На жаль, у доступному тексті статті далі йде обрив цитати, тому повний діалог звідти відновити неможливо.
