Споконвіку на нашій землі жили мудрі, роботящі, добрі люди. Та трапилося лихо – кілька років поспіль неврожай, а як наслідок – почався голод.
Правитель був добрим, любив свій народ, і хотів, щоб вижило побільше працездатних людей. Тому видав наказ умертвити старих батьків, які вже не здатні працювати. Хай виживуть діти і молодь.
Всі послухали правителя. А найближчий радник дуже любив свого батька. Матері вже давно не було, і батько був єдиною найріднішою людиною. Його доброта і мудрість вели сина все життя.
Син обладнав підземну кімнату і там батько жив.
Пройшли роки, минув голод і лихоліття. Та радник не міг признатися, що не виконав наказу правителя. Батько так і жив у підземній кімнаті, а син радо з ним спілкувався і доглядав-годував.
Поруч була країна, де жив войовничий народ. Військовий грабунок – то основний їхній прибуток. Але просто так вони не нападали, а шукали причини для війни.
Одного разу правитель отримав від сусіда три палички, однаковісінькі за розміром, кольором, виглядом. І записка: «Визначте, як вони росли, де був корінь, а де вершок. Якщо не зробите, піду війною на вас.»
Правитель зажурився: війна несе кров і смерть. А як розгадати загадку?
Дав наказ своїм помічникам: якщо не розгадаєте, усім голови постинаю. Але ніхто не міг цього зробити.
Радник правителя прийшов до свого батька сумний-пресумний. Той запитує його: що трапилося? Син прощається з батьком:
– Я, напевне, більше не зможу до тебе приходити.
– А що ж сталося? – питає батько.
Син не хотів казати, але таки признався про біду.
Батько посміхнувся і мовив:
– Це дуже проста загадка. Візьміть ті палички, підіть до річки, киньте їх у воду. Вони будуть поринати корінцем донизу, а вершком догори.
Зрадів син, побіг до правителя. Зробили, як казав батько. Помітили палички, відіслали. Небезпека відступила.
Через деякий час сусідній цар знову присилає загадку – троє коней, однаковісіньких на зріст, масть. Один в один. І записка: «Розгадайте, який старший, середній і молодший. Не розгадаєте, піду війною.»
І знову правитель каже своїм помічникам.
– Розгадуйте, бо постинаю голови.
Думали-гадали-радилися – ніхто нічого не може. Знову йде син до батька сумний-невеселий. Коли батько почав допитуватись – він зразу розповів. Батько порадив:
– Не давайте коням день їсти, а потім покладіть у різні ясла овес, сіно і зелену свіжу траву. Наймолодший побіжить до вівса, середній піде до сіна, найстарший – до зеленої трави
Так і зробили, відіслали. Затих сусід.
Правитель хвалить свого радника. Та сусід ще не заспокоївся. Прислав записку: «Якщо ви зумієте зав’язати вузол із попелу, то я назавжди залишу вас у спокої.»
Усім таке завдання здалося неймовірним: як його виконати? У країні настав смуток. Але радник відразу поспішив до свого батька, хоч і сам сумнівався, чи допоможе він цього разу.
Вислухавши сина, батько наказав принести велику таріль і товсту мотузку.
Зав’язавши вузла, батько поклав його на таріль і підпалив. Мотузка згоріла, але зпопелілий вузол тримав попередню форму.
Послали його настирливому сусідському правителю.
Відповідь принесла радість: «Я шаную вашу мудрість і обіцяю ніколи на вас не нападати».
Правитель покликав свого радника. Щиро подякував і мовив:
– Я навіть не знаю, чим тебе нагородити, таку велику послугу ти зробив для своєї країни і людей. Але як тобі це вдалося?
Радник мовив:
– Я прошу аби Ви, правителю, не покарали мене за те, що не виконав Вашого наказу п’ять років тому.
Правитель пообіцяв. Тоді радник розповів йому про свого батька, мудрість якого допомогла уникнути біди. Вражений правитель наказав синову привести свого батька, зробив його почесним радником. Окрім того, видав указ, щоб шанували і доглядали старших людей, поки вони житимуть.
Так було відновлено зв’язок поколінь, передачу мудрості, накопиченої віками, від діда до внука. Без цього народ вироджується, бо протягом життя одного покоління не здобудеш того досвіду і вміння, що віками передається у спадок нащадкам.
Автор Антоніна Гармаш-Литвин.
Література, яку можна замовити тут.
