Притчі , як дорогоцінне каміння, віками передавались від одної культури до іншої, стали універсальною мовою духовного спілкування народів. (В.Н.Кляпіков)
Притча – це одночасно мудрість і шлях до мудрості: це слово, вчинок, життя і мистецтво (А. Княжицький)
Тисячі років усна народна творчість існувала не лише для розваг. Вона слугувала певним засобом, з допомогою якого старше покоління передавало знання і досвід молодшому. З давніх часів дійшли до нас різні види усної народної творчості: казки, легенди, міфи, байки. Колись давно вони слугували мало не єдиним засобом передачі інформації наступним поколінням. Для чого взагалі потрібні притчі? Вони допомагають у житті. Це не просто цікаві історії, написані з метою когось навчити.
Притчі – це історії, які передаються від серця до серця, відкривають людям почуте, побачене, але найголовніше – душу.
Вікова мудрість, що закладена в притчах, перетворює їх на своєрідну книгу життя, яка допомагає нам зрозуміти себе та наше майбутнє.
Краса притчі полягає в тому, що вона не ділить людський розум на запитання і відповідь. Вона просто дає натяк на те, що кожного разу, коли відбуваються які-небудь події, згадується відповідна до них притча. На мій погляд, це не просто повчальні історії. У будь-якій з них можна знайти безліч прихованих змістів.
Інколи притча – найкраща відповідь на поставлене життям питання. Притчі вчать розуміти, приймати і цінити найважливіше в житті – кохання, щастя, розуміти неписані, але такі важливі закони життя.
Але, найцінніше – притчі не мають вікових обмежень. Вони цікаві всім!
Саме дітям, яких виховують іноді батьки в наказовому порядку: «Винеси сміття! Прибери в кімнаті! Поважай вчителів! Не прогулюй уроки», за допомогою притч можна найкраще пояснити важливі в житті речі.
Дітям потрібно читати притчі, щоб вони визначали для себе життєві пріоритети. Молодь знайде в притчах багато цікавого про зміст життя, про те, куди ми йдемо і який шлях нам обрати. Вчителі, психологи, класні керівники можуть за допомогою притч дати своїм учням знання, що проникають глибоко в серце і подібно насінню проростають і дають свої паростки.
ЯБЛУНЯ
(народна притча)
Син спостерігав за стареньким батьком, котрий щодня багато трудився, а навесні взявся садити сад. Юнак підійшов до батька, поглянув на маленьку яблуньку, яку той старанно обкопував, і запитав: «Батьку, я бажаю тобі ще багато літ життя, але невже ти ще сподіваєшся їсти плоди із цієї яблуньки?».
«Я завжди з великою насолодою їв яблука з дерев, яких не садив, – відповів батько. – Так я намагаюся віддячити всім, хто садив сад для мене».
ЖИТТЯ
Коли Бог створив людину, то спитав її:
– Скільки років ти б хотів прожити?
Людина відповіла:
– Стільки, скільки ти зможеш мені вділити?
– Добре, – подумав Бог, – будеш жити двадцять років.
Людина заплакала.
– А чому так мало?
Підійшов осел до Бога. Сказав йому Бог:
– Тобі я даю сорок років. Двадцять будеш працювати, допомагати людині, а двадцять будеш відпочивати.
Попросив осел.
– Тяжко мені буде, Боже. Скороти мені хоч трішки
– То віддай мені ці роки! -відразу зметикувала людина. Бог віддав їй ослячі роки.
Підійшов до Бога собака.
– Живи сорок років: двадцять будеш служити людині, а двадцять – відпочиватимеш.
Благає собака:
– Боже, скороти хоч трішки.
Людина знову попросила собі і ці роки.
Тут прискакала мавпа.
– Живи й ти сорок років, – сказав їй Бог.
Заплакала вона:
– Нащо ж так багато?
Бог і її двадцять років віддав людині.
Прожила людина свої двадцять років красиво, весело, яскраво. Все її радувало. Одружилась.
Наступили ослячі роки: стала тягнути вона лямку гіркого і важкого життя.
За ослячими наступили собачі… діти підросли, стали забирати з дому придбане за довгі роки багатство. Людина почала бурчати, не давати їм нічого. Все її дратувало. Наступили і мавп’ячі роки. Старою стала людина. Дому свого немає. Ходить до дітей, внуків няньчить, кривляється з них, щоб їх розважити, як ота мавпочка…
Так і проходить все людське життя.
КОЖНИЙ ЗНАХОДИТЬ ТЕ, ЩО ШУКАЄ
Мудрець і учень сидять біля воріт свого міста. Підходить до них мандруючий і запитує:
– Що за люди тут живуть?
– А хто живе там, звідки йдеш ти? –
запитав у нього Мудрець.
– Ой, брехуни, крадії, злі, розбещенні!
– І тут такі самі, – відповів Мудрець.
Через деякий час підійшов інший мандрівник і запитав те саме:
– А там хто, звідки ти йдеш? – задав йому питання Мудрець.
– Хороші люди, добрі, співчутливі, веселі і життєрадісні.
– У нашому місті ти зустрінеш таких же, – відповів Мудрець.
– Чому ти одному сказав, що тут живуть негідники, а іншому – що хороші люди, – запитав учень у вчителя.
– Повсюди є і хороші, і погані люди, – відповів Мудрець. – Просто кожен знаходить те, що шукає.
Література, яку можна замовити можна тут.
ВІД ЯЙЦЯ-РАЙЦЯ ДО ІДЕЇ СПАСИТЕЛЯ. МИКОЛА ЧМИХОВ
УКРАЇНСЬКЕ ЯЗИЧНИЦТВО. ГАЛИНА ЛОЗКО
ЕТНІЧНА ІСТОРІЯ ДАВНЬОЇ УКРАЇНИ. СЕРГІЙ НАЛИВАЙКО
ВЕЛИЧ ДУЛІБІЇ РОСЬ. СУРЕНЖ. (ТАЄМНИЦІ ВОЛИНСЬКОЇ ЗЕМЛІ)
ЕТНОЛОГІЯ УКРАЇНИ. ГАЛИНА ЛОЗКО
ТИСЯЧА НАЙНОВІШИХ ТЛУМАЧЕНЬ ДАВНІХ УКРАЇНСЬКИХ НАЗВ, ІМЕН, ПРІЗВИЩ. СТЕПАН НАЛИВАЙКО
