«Поети висказують, властиво, виспівують не свої власні слова, а тільки те, що їм піддає якась вища божа сила»
Іван Франко
Наближається сумна дата для всієї нашої планети, день Чорнобильської трагедії, яка забрала сотні тисяч життів і покалічила мільйони. Зараз, коли там палають пожежі, ми знову згадуємо про те, наскільки страшно це може бути.
Дивно, але деякі митці змогли передбачити ці події…
Наприклад, Степан Руданський, який уславився своїми гумористичними співомовками та задушевною лірикою. Його вірш “Могила” (в іншій редакції “Над могилою”), був написаний 1857 року. Але дивним чином перегукується зі страшною аварією на Чорнобильській АЕС в 1986 р.
В степах, де гриміла
Козацькая сила,
Від світу-потопу
Лежала могила.
Лежала могила,
Як тая цариця,
Що ї зашептала
На сон чарівниця.
І стан її пишний
Трава покривала,
І голову сонну
Калина вбирала.
І гілля калини
Плелося косами,
І кетяги красні
Спадали биндами.
Із лівого боку,
Словами ізрита,
Лежала край неї
Камінная плита.
Чи прошлого пам’ять,
Чи того, що буде, —
Що писано в нії,
Не відають люди.
Як військо, чорнобиль
Стояв на сторожі,
І пісні їй піли
Пташенята божі.
Скажіть мені, люди,
Кому з вас не мила,
Кому з вас не люба
Була та могила.
Зійдітеся ж, люди,
Край дороги станьте…
Стисніть своє серце —
На могилу гляньте!..
Могило-могило!
Ти, пишна могило!..
Де ділися чари,
Краса куди сплила?..
Коса із биндами
Лежить край дороги,
Покошене військо
Доломлюють ноги.
Пройшли тяжкі плуги
Через твоє тіло,
І пишнеє тіло,
Як вуголь, зчорніло…
І тілько лиш камінь
Край нього біліє,
Но вже письмо друге
На ньому рябіє!
І поле чорніє,
Коріння зсихає…
І бусел перистий
По скибах ступає…
Споров плуг тяженький,
Задряпало рало,
І в рани насіння
Нерідне запало.
Запало насіння,
Коріння пускає
І силу чужую
Без жалю спиває…
І в місяців кілька
Край тої могили
З чорнобилем разом
Коноплі вродили!..
Чорнобилю много!
Подивіться, люди!
Но бог святий знає,
Що то за рік буде…
Де була калина,
Там нап’ята буда…
Не верху могили
Чорнобилю груда…
І димить чорнобиль,
Заким запалає…
І “Вічную пам’ять”
Божий птах співає…
Передчуття катастрофи дивним чином не оминуло і відомого українського кобзаря Василя Литвина. Ним 10 квітня 1986 р. був написаний такий вірш:
Гуде над світ тривожний дзвін, –
Бо сонця лик вкрива імла,
І клич земний на безмір гін
В простори зоряні вола.
Бо кожен цвіт, пташина, звір,
І кожна крапелька води,
Туман долин, бескиддя гір,
В передчутті грози – біди!
Яка прекрасна мить земна,
В ранкових променях зорі,
Коли зірки з морського дна
Шукають вид свій угорі,
Коли зелений дивоцвіт
Встеля веселками поля,
Коли бринить пташиний літ,
І мати пестить немовля!
Та понад всю земну красу
Встають примари навісні, –
Руїни, кров і смерть несуть,
І гасять сонячні пісні.
І вже квітучу заметіль
Водневий попіл устеля!
Ридає мати в забутті,
І не всміхається маля!
Гуде над світ тривожний дзвін,
Б’є в людські душі без кінця!
Обходить мати безмір гін,
Вкладає зерня у серця –
Нехай Добро на Дух людський
Впаде, мов дощ у спрагу нив!
Святий прадавній заповіт
Засяє полум’ям ясним!
Пізніше, згадуючи про цей вірш, Автор казав «Природа нас попереджала! Мені треба було співати день і ніч до всіх, Божа сила спонукала нас до дії, а ми, як сліпі телята тикались у різні кутки і нічого не розуміли»
Чорнобиль – з давніх часів був моторошним символом і буде, мабуть, таким ще довгі століття. Він продовжує нагадувати людям, наскільки науковий прогрес може бути згубним для людства. Нашу землю, нашу природу потрібно оберігати і захищати, щоб майбутнє дітей і внуків не затьмарювали подібні катастрофи.
Література, яку можна замовити тут.