У Чорнобиль на шабаш примари
Позбігалися з реготом, свистом –
Та з глибин, крізь віки із туману
Диво-Діва встає променисто:
Голова їй в терновій короні,
А уста німотою закриті,
Пада краплями кров їй на скроні,
Руки-ноги ланцями обвиті.
А на грудях криваво – калина,
І негаснучі зорі з-під вій,
І осіння журба журавлина
Розгортає печалі сувій…
А навколо вирує, клекоче:
“Та хіба вона й досі жива?
Ми ж ураном їй випекли очі
І споганили думи-слова,
Ми розтлили дітей чужим духом
І зганьбили священне ім’я,
Ми засіяли розбрат у душі,
Щоб розпалась прадавня сім’я!
Ще не вмерла вона?!”
“Я воскресла!
Ні, не вмру! Б’є жадана пора –
Річка Правди – вже рушила, скресла,
Повстають діти Волі, Добра!
Мої діти, орлята крилаті!
З-під каміння, з-під криги, зі сну –
Повертайте до рідної хати,
Дух ваш збудить жадану весну!
Меч ваш – пісня моя вогнекрила!
Щит ваш – слово з коріння, з землі!
Я вам співом дорогу укрила –
Там життя ваше!
Мій заповіт!”
Автор Антоніна Литвин
Література, яку можна замовити тут.