Друзі!
Хочу повідомити Вам не тільки приємну, а і важливу новину: першого липня цього року на кургані на місці «Розритої Могили», оспіваної у відомому однойменному творі Т.Шевченка, українськими козаками встановлено скульптурну постать МАМАЯ! Як відомо, ця Святиня України стояла сплюндрованою майже 165 років. На час написання вірша її якраз розкопували москалі, що і обурило Тараса та спонукало написати цей багато в чому пророчий вірш – його б не завадило знати напам’ять кожному УКРАЇНЦЮ (принаймні прочитайте, хто ще не знає, – Ви станете трошки, не ображайтесь, сильніші і розумніші).
Стояла б ця Могила такою і досі (звичайна яма в лісосмузі, заросла деревами та чагарниками – а може вже б і сліду не лишилося), як і більшість дійсних Святинь України, якби, як зазначає отаман Березанської сотні Михайло Ніколенко, «не взялася за цю святу справу далекого 1968 року молода ще тоді вчителька історії Березанської школи №1 Галина Рих. Це завдяки їй ми сьогодні знаємо, де та легендарна «Розрита могила».
Отаман Василь Середенко запропонував козакам засипати яму та відновити курган. Ось як описує це дійство Михайло Ніколенко: «І ось 11 травня 2007 року зібралося біля Розритої могили товариство з усієї України: Трахтемирова, Києва, Букрина, Сум, Березані, Полтави, Переяслава–Хмельницького, Донецька, Яготина, Львова, Івано–Франківська, Запоріжжя, Черкас. За Звичаєм, на могилі вночі була велика ватра, було коло, була клятва, була тризна та були пісні. А зі сходом Сонця вдарила козацька гармата, урочисто підняли український прапор. І закипіла робота! Тяжка робота — візки, тачки, ноші, лопати, заступи, граблі, сокири, рукавиці, мозолі, водянки, поколоті пальці, спечені на Сонці спини і плечі… Були такі, що пропонували бульдозер, екскаватор, бо важко — та ні, хлопці–молодці, козаки насипали могилу шапками. Робота кипіла до вечора. Символічно, що з різних країв принесли вузлики землі і висипали тут».
Тричі збирались козаки (до ста і більше чоловік кожного разу) і насипали курган 8 – метрової висоти та встановили на ньому Хрест-Сонце. Така подія – відновлення кургану-могили – відбулася вперше в Україні. А ще мріяли козаки (і цю мрію записав Михайло Ніколенко): «А буде з часом стояти на могилі і Козак Мамай. Ми ж можемо з упевненістю відповісти Великому Тарасу: «Ні, батьку, не розрита могила»…
Упорядкували місце коло кургану і стало воно ніби центром тяжіння козаків, небайдужих до історії своєї Землі українців… Стали збиратися на день народження Т.Шевченка, на день написання вірша «Розрита Могила», на свята, для вирішення своїх козацьких справ тощо. А назву залишили ту, що дав Т.Шевченко – «Розрита Могила». Стали приїздити на «Розриту Могилу» небайдужі українці та представники окремих організацій з різних місць подивитися та вшанувати відроджену Святиню. Зокрема, щорічно відвідують її делегації «Просвіти» та Спілки офіцерів України тощо. Навіть машиністи поїздів та електричок сигналять, проїжджаючи повз відновлену Святиню. В музеї Березані, директором якої і сьогодні є ота сама колишня вчителька Галина Лаврентіївна Рих, можна детально ознайомитися з етапами відродження «Розритої Могили». До речі, їй виповнилося 98 років, але вона досі проводить екскурсії та читає вірші Т.Шевченка та інших авторів. Але особливо полюбляє вірш «Розрита Могила». Та і дійсно, як можна не носити у серці цей пророчий і настановний твір Великого Тараса.
Спливав час, але мрія козаків поставити на кургані МАМАЯ не забулася. І ось 1 липня 2020 року постать МАМАЯ, вирізьблена скульптором Олегом Вокалюком (осавулом Березанської сотні), зайняла своє почесне місце на вершині кургану, насипаного на місці «Розритої Могили». Кажуть, що такої події (встановлення МАМАЯ на кургані) в Україні не спостерігалось принаймні останні 400 років! Складемо дяку геть усім Людям, які долучилися до цієї конкретної і надзвичайно важливої справи – початку відродження історичної Правди. Скажемо їм СЛАВА! Їх дуже багато, але особливо хочеться виділити і згадати тих, хто увесь цей довгий час були мотором-організатором повернення Святині:
– Василь Середенко, отаман Звичаєвого козацтва «Букринська залога»;
– Михайло Ніколенко, отаман Березанської сотні;
– Олег Вакалюк, осавул Березанської сотні;
– Петро Іващенко, писар Березанської сотні.
Усі вони з честю пройшли цей шлях і присутні на завершальному дійстві – поверненню МАМАЯ. Скажімо і їм особисто – СЛАВА!
На цьому конкретному прикладі можна яскраво побачити, що дійсне відродження України ґрунтується на бажанні простих людей і не потребує особливої підтримки держави, яка ще жодного року з дня проголошення Незалежності не була не тільки УКРАЇНСЬКОЮ, а хоч би проукраїнською. Свідчення цьому – всі очільники України (хто більше, а хто менше) долучилися до того, аби ознака «українець» зникла не тільки з паспортів, а практично з усіх документів. РОБІМО ЦЮ СПРАВУ САМІ! За нас її ніхто не зробить.
І на останок. Козаки, насипавши курган та увінчавши його постаттю МАМАЯ, відродили «Розриту Могилу» по формі, але справа, як на мене, ще не доведена до повного завершення. Назва «Розрита Могила» фіксує лише стан Святині на момент написання Т.Шевченком відповідного твору. Нема відповіді на поставлене Т.Шевченком у вірші «До Основ’яненка» завдання:
Співай же їм, мій голубе,
Про Січ, про могили,
Коли яку насипали,
Кого положили…
Як відомо велика частина творів Т.Шевченка були заборонені і в царській Росії і в Радянському Союзі. До них належать і «Розрита могила» і згаданий вірш «До Основ’яненка». Настав час, коли історичній науці, яка цілі століття виконувала цілеспрямовані завдання імперій, потрібно, нарешті, сказати своє вагоме слово та висвітити історичну Правду. І помогти їй в цьому можуть небайдужі до своєї історії українці. Процес уже йде гарно, можна назвати сотні авторів і праць з цього питання, але хотілось би, аби вони звернули увагу і на «Розриту Могилу». Та звернули так, аби вона повернула своє первісне ім’я та сутність, а не фіксувала час свого зникнення.
І ще одна причина спонукає до продовження важкої, але почесної роботи. Шевченкознавці так і не дали переконливої відповіді на питання, досить чітко поставлене Т.Шевченком у цьому творі:
Начетверо розкопана,
Розрита могила.
Чого вони там шукали?
Що там схоронили
Старі батьки? Ех, якби-то,
Якби-то знайшли те, що там схоронили,
Не плакали б діти, мати не журилась.
Так що, як бачимо, і це питання потребує вирішення. На початку твору «Розрита могила» Т.Шевченко, мабуть не випадково, двічі згадує про український Звичай, акцентуючи його важливу роль у вихованні дітей. Може відповідь треба шукати у втраченій Духовності України, основою якої був правічний Звичай. Може… Тільки вичерпні відповіді на ці питання дозволять сказати: Ні, це не розрита могила, а відроджена по формі і суті СВЯТИНЯ УКРАЇНИ! І це буде гідна відповідь-звіт Великому Тарасу!
Автор: Волелюб Добжанський.
Література, яку можна замовити тут.
ДІТЯМ ПРО КОЗАКІВ. КАЛЯНДРУК ТАРАС
МАТЕРІАЛИ ДО НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНИХ ЗАНЯТЬ. РОМАН ШУХЕВИЧ.
УКРАЇНСЬКА МОВА – МОВА ВІЛЬНИХ ЛЮДЕЙ. ПІДДУБНИЙ СЕРГІЙ
Книги Василя Шкляра.
