ЧОРНА МАГІЯ. МОЯ РОЗПЛАТА.

Скільки мені тоді було? Здається років 20, я був молодим, нестриманим, і абсолютно безпринципним. Тоді мені здавалося, що вся планета крутиться навколо мене. Я не хотів навчатися чи шукати роботу, спочатку мене утримували батьки, а потім –  почав шукати заможних дівчат. Майже всі вони шалено хотіли заміж і це було мені на руку. Я вмів справляти враження. І вмів цим успішно користуватися. Скільки їх було? Не знаю, в основному стосунки тривали не більше 1-2 місяців, потім мені набридало. Але з Танею все вийшло інакше. В неї була крута квартира і ще крутіша робота. А я почав грати в азартні ігри, спочатку в карти з хлопцями, а потім підсів на ігрові автомати.  Звичайно, в основному програвав і чим далі, тим більші суми. Таня хотіла сім’ю і дітей, я всіляко від цього відмовлявся. Вона почала втрачати терпіння. Давала все менше грошей. Ми постійно сварилися, але я не мав куди йти, з батьками давно не спілкувався і був надто гордий, щоб зробити перший крок до примирення. Одного непрекрасного ранку, моє терпіння увірвалося. Коли Таня пішла на роботу – я забрав всі гроші та цінні речі,  які були вдома, і поїхав в інше місто шукати кращого життя. Розумів, що грошей вистачить на місяць-два, а потім знайду якусь іншу жінку. Тані навіть записки не лишив. Тоді мені здавалося все таким логічним і правильним.

Після переїзду, на моєму шляху з’явилася Настя. Мила, симпатична і дуже багата. Звичайно, я почав за нею впадати. Вона досить довго була байдужа, та врешті – таки закохалася у мене. Але стандартний сценарій розлучення не вийшов – на третьому місяці стосунків Настя завагітніла і мені не залишалося нічого, окрім як одружитися з нею. Я не хотів народження дитини, я не хотів зв’язувати себе, але… Батьки Насті були надто впливовими, щоб я міг просто втекти. І я змирився. Перед самим весіллям, прогулюючись по місту, я зустрів Таню. В неї був шок. Зі сльозами на очах вона впала переді мною  у відчаї. Вона не питала про гроші, питала про те як я, що зі мною трапилося. Вона не вірила, що я просто пішов. Була впевнена, що трапилася якась біда. Декілька місяців шукала мене. Казала, що кохає і готова на все заради мене. А я… Не знайшов нічого кращого, як просто послати її на відомі три літери і піти геть. Мені було байдуже.

Моє життя змінилося кардинально, коли я перший раз взяв на руки доньку. Не думав, що зі мною таке може статися. Вона була ніби янголом. Вона торкалася до мене, посміхалася, простягла свої рученята – і я був найщасливішим на землі. Мені хотілося, щоб вона пишалася мною і я змінив життя. Влаштувався на роботу, покинув ігри, перестав спілкуватися з такими близькими мені друзями. Проходили роки і я вже й не згадував своє минуле.

День народження доньки. Їй 8 років. Вона така щаслива і життєрадісна. Подарунки. Увага. Свято. Але наступив вечір і відбулося щось жахливе. Лице доньки закам’яніло, руки і ноги ніби здерев’яніли, вона вила, наче вовк, кричала і гарчала. Таке враження, наче два голоси виривалося з її тіла. Ми намагалися її заспокоїти, але ставало ще гірше – вона кусалася, дряпалася, говорила якісь невідомі слова. Її янгольське личко спохмурніло, вона не була схожа сама на себе. В нас була паніка і розгубленість, хтось з гостей викликав швидку. Десь хвилин через 30-40 все пройшло, ніби і нічого не було. Лікарі оглянули донечку, забрали в лікарню. Стандартні огляди і висновок – здорова. Можливо, просто емоції чи перевтома. Ми з дружиною заспокоїлись і поїхали додому.

Але зарано. Наступного дня ситуація повторилася. А потім наступного. І ще наступного. Спочатку ми телефонували в лікарню, але коли нам озвучили, що краще за все її покласти в психіатричну лікарню, ми злякалися і перестали повідомляти про це будь кому. Хто б на нашому місці хотів побачити там свою дитину? З того часу життя стало кошмаром. Єдина істота в цьому світі, яку я любив – потребувала моєї допомоги. А я нічим зарадити не міг. Після приступів – це знову була моя рідненька донечка, така ж ласкава, як і раніше. Така ж добра і мила. Тільки тепер весь час засмучена. Втомлена. Її нічого не радувало і не цікавило. Жила ніби в іншому світі.

Дружина не витримала і запропонувала поїхати до бабок  – можливо викачати переляк чи ще щось таке. Ми декілька разів з’їздили – але результату не було. Хто казав, що пороблено, хто казав, що саме пройде. Гроші брали, але змін не було. Ми були у відчаї.

Одного разу на корпоративі, я випив трохи зайвого і розповів про свою біду начальнику. Він слухав уважно і вдумливо, а я до ранку вже й забув про ту розмову. Але начальник не забув. Викликав мене до себе і дав телефон Волхва, мовляв він його гарно знає і колись той врятував йому життя. Для мене навіть слово «Волхв» було незнайомим.

Я розповів дружині. І ми подумали – власне кажучи, що нам втрачати? Того ж вечора я подзвонив.

Волхв приїхав на наступний день. Подивився квартиру, поговорив з нами трьома. Коли почався щоденний приступ у доньки – намагався її заспокоїти, та марно. Все було навіть гірше, ніж завжди, моя малесенька донечка накинулася саме на цього чужинця, намагалася видерти йому очі, чіплялася за волосся і намагалася його задушити. Волхв зберігав спокій. Коли все стихло – сказав, що у неї Підселення. В її тілі живе стара відьма і вовк. І потрібно терміново робити обряд. Я думав, що я щось неправильно почув, тобто як це у її тілі хтось живе? Хіба так буває?

Але далі Волхв сказав ще дивніші речі – він може зняти це, потрібно провести обряд. Але для того, щоб все подіяло – потрібно виправити те неправедне зло, яке я вчинив. За яке розплачується зараз моя донька. Я почав згадувати все, що робив. Вголос при дружині навіть посоромився про це говорити. Попросив її з донькою вийти.

Я вчинив багато зла. Але першою згадав про Таню. Її кохання і розчарування. Її відчай і сльози. Я розповідав цю історію, а Волхв її доповнив. Таня тоді була вагітна. Дитина не вижила. З моєї вини. Я вбив свою власну дитину, хай ще і ненароджену. І в страшному горі та розпачі – Таня прокляла мене, пішла до якоїсь відьми і та задовольнила жагу помсти, пообіцявши, що я заплачу найдорожчим. Що я буду проклятий до сьомого коліна. І ні мої діти, ні мої внуки, ні правнуки не знатимуть щастя.

Волхв сказав, що проведе обряд лише тоді, коли Таня дійсно щиро мене пробачить.

Не знаю, чому я повірив йому. Поїхав у рідне місто. Там нічого не змінилося. Заїхав до батьків. Перший раз за останні десять років. Вибачився і помирився з ними. Знайшов Таню. Вона все ще жила в тій самій квартирі. Самотня. Нещасна. Спочатку навіть не захотіла зі мною говорити, та зрештою вислухала. Я плакав як мале дівчисько і благав про прощення. Я щиро шкодував, що тоді був таким ідіотом. Привіз їй гроші, які вона не захотіла брати. Просто виставила мене за двері. Я написав свій телефон і папірець підсунув під двері. Будь ласка, допоможи врятувати мою доньку. Прошу, не дай по моїй вині загинути ще одній безвинній душі… Благаю…

Їхав додому і не знав, як дивитися у вічі дружині. Що їй казати?

Таня подзвонила через кілька годин. Плакала і казала, що не хоче більше смертей. Що їй не потрібна ця розплата. Вона мене пробачила.

Вже наступного вечора ми проводили обряд. І це не було схоже ні на що інше, що досі відбувалося з нами. Обряд тривав довго, майже дві години, хоча мені здавалося, що проходили тижні чи місяці. Донечка була агресивна  і зла, вона намагалася задути чи зламати свічки, виривалася з наших рук і намагалася знову задушити Волхва. Сама болю наче не відчувала, навіть коли випадково їй на ручку впало кілька крапель гарячого воску. А потім просто заснула.

З тих пір пройшов уже рік. Я можу про це говорити. Я дивлюся на доньку з любов’ю. В моїх очах немає того тваринного страху перед нею.

Жодного разу приступ не повторився.  

Мене мучить лише одне – я так і не зміг розповісти всю правду дружині. І тим більше не розкажу доньці.

Я сам собі не можу пробачити свій вчинок, то як же зможуть його пробачити вони мені?

Автор Золотоволоска

Книга,яка допоможе стати і залишатись Людиною. Замовити можна тут.