Чи варто боятися розпаду РФ?

Московська пропаганда добряче попрацювала, аби залякати власне населення та громадськість інших країн жахливими наслідками можливого розпаду сучасної Російської імперії – РФ. Мовляв, це викличе глобальну світову катастрофу.
Традиція подібного залякування сягає в часи пізнього СССР, коли комуністична пропаганда вплинула навіть на таких політиків як Маргарет Тетчер та Джорд Буш-старший, які напередодні розпаду Совдепу закликали поневолені Москвою народи залишатися в оновленому імперському концтаборі.
Попри їх клопотання, СССР поринув у небуття, і умови людського існування на його уламках значно поліпшилися: зникли нескінченні черги за товарами першої необхідності разом з будь-яким товарним дефіцитом, значно покращилася якість товарів, з’явилися можливість вільно виїжджати за кордон, свобода слова і віросповідання, і це далеко не вичерпний перелік.
Сучасна Російська Федерація – територія населена розмаїтими народами, які сповідують різні релігії, і не мають жодного мотиву, за виключенням жорсткого примусу, жити в одній державі. Саме потреба зберігати імперію прирікає населення РФ на животіння в умовах авторитаризму, колоніального визиску регіонів, асиміляції поневолених народів.
Невже остаточний розпад Російської імперії виявиться більш катастрофічним, ніж ліквідація СССР? Щоб зрозуміти це, варто проаналізувати головні тези, якими московські імперіалісти переконують охочих їх слухати.

«Розпад РФ спричинить війну між регіонами»

В якості прикладу наводять розпад Югославії. При цьому зумисно замовчується, що президент Сербії Слободан Мілошевич розгорнув шалену пропаганду сербського великодержавного шовінізму, що викликало у сербів гірке відчуття втрати великодержавної позиції , а в інших народів Югославії – небажання жити в державі, де пануватимуть виключно серби.
Путінський режим теж намагається розіграти великодержавний сценарій під виглядом «русского мира». Але ситуація в сучасній РФ суттєво відрізняється від стану речей в тодішній Югославії.

Тривала імперська політика стала на заваді самому формування «русских» як нації. Недаремно вони єдині в світі, хто використовує в якості самоназви прикметник, а не іменник. Бо «русский» = імперський, і нічого більше.
І навіть серед цих носіїв імперської свідомості більшість не отримує нічого з переваг існування в імперії. Навпаки: найбільшу користь ресурсів з імперських територій отримує Москва, як метрополія, натомість як «русские» регіони животіють в економічних злиднях та політичних утисках.
Які підстави для війни Великого Новгорода зі Псковом, або Тиви з Бурятією? Як свідчить досвід ліквідації СССР, новоутворені держави спрямують свою енергію на стабілізацію ситуації в своїх країнах, налагодженням нового життя. Конфлікти на кшталт Карабаського чи Придністровського були штучно створені зовні, при активній підтримці імперського центру.
Без втручання Москви, просто не з’явилися б гарячі точки колишнього СССР: Абхазія, Південна Осетія, Придністров’я, Донбас та інші. Оскільки імперська метрополія припинить своє існування, провокувати конфлікти буде нікому.
Країни Сибіру та Далекого Сходу отримають можливість самостійно розпоряджатися величезними ресурсами. Для невеличкої кількості тамтешнього населення, це означає змогу жити в достатку, як корінне населення Саудівської Аравії, за умови створення справедливої системи розподілу національного продукту.
Можливу проблему становитимуть деякі регіони Кавказу, де завдяки політиці московського комунізму створювалася заплутана система адміністративних кордонів та проблеми через наслідки депортації народів.
Але і в цьому разі конфлікти, без імперського підбурювання, лишатимуться локальними, без поширення на значні території. Крім того світове співтовариство та сусідні країни мають усі важелі впливу, аби спрямувати розв’язання локальних конфліктів у правову площину.

«Краху імперії прагнуть лише екстремісти національних меншин»

Події початку 90-х років минулого століття спростовують твердження, що новоутворених державах виникатимуть диктатуру, що займатимуться етнічними чистками.
Після розпаду СССР в жодній новопосталій державі не було переслідувань за етнічною ознакою. Усі проблеми на національному ґрунті виникли виключно в регіонах де Москва спровокувала міжетнічні конфлікти.

На території тодішньої РФ парад суверенітетів відбувався мирно, до початку його згортання імперською владою. Виникли Уральська та Сибірські республіки, на чолі яких стояли «русские», які прагнули контролювати економічні ресурси своїх територій. Боротьба російських сибіряків за створення власних держав має давню традицію, яка походить з руху сибірського обласництва.
Боротьба Татарстану за державний суверенітет мала виключно мирний характер, без жодних утисків за етнічною ознакою. В наш час визволення Татарстану та інших країн Надволжя та Уралу реалізується в прагненні створити конфедерацію держав Вільного Ідель-Уралу.
Збройне протистояння виникло лише в Ічкерії. Військовий конфлікт був створений виключно імперським центром. Чеченська влада не проводила жодних етнічних чисток, а ось Москва широко застосовувала для корінного населення практику фільтраційних концтаборів за етнічною приналежністю.
Знаменне виникнення рухів за незалежність в Інгрії, Карелії, Козакії та інших регіонах, більшість населення яких називає себе «русскими», але при потребі швидко згадує своє фіно-угорське, тюркське чи козацьке коріння.
Ці явища слугують запорукою, що без штучного розпалювання імперською метрополією міжетнічної ворожнечі, процеси демонтажу імперії проходитимуть мирно, без значних проявів етнічного екстремізму.

«У новоутворених державах владу захопить кримінал»

Це найбільш сміховинне твердження. На чолі сучасної РФ стоять чекісти – офіцери організації, яка заплямувала себе масовим державним терором, депортаціями за етнічною ознакою, Голодоморами, і в наш час не припиняє підступно вбивати мирних людей «новачком» чи полонієм.
Саме завдяки зусиллями ЧК-НКВД виникла система «воров в законе», за допомогою яких карателі контролювали в’язнів ГУЛагу. З розпадом СССР КГБ використав організовану злочинність для своїх схем приватизації держмайна. Факти співпраці чекіста Путіна з Тамбовською організованою злочинною групою (ОЗГ) не відомі тільки тим, хто не хоче про них знати.

Утворення нових держав на уламках РФ спричинить зміну еліт, а отже створить нагоду покінчити з пануванням чекістської олігархії, побудованій на корупції та криміналі.

«Життя значно погіршиться»

Буцімто розпад РФ дасть старт зубожінню населення, що спричинить масову міграцію її населення в Україну та інші сусідні держави. В якості аргументу посилаються на кризу початку 90-х, викликану руйнуванням економічних зв’язків та конверсією підприємств.
При цьому не враховують, що з того часу промисловість РФ зазнала значних змін у порівнянні з економікою СССР, базисом якої був військово-промисловий комплекс (ВПК). Зараз багато підприємств Росії не пов’язані з ВПК і мають вихід на закордонні ринки, чого не було в Совдепі.
Ліквідація імперського центру дозволить багатьом регіонам отримувати чималий зиск від власної промисловості, який раніше привласнювала Москва. Наприклад, Башкортостан, Помор’я, Татарстан, Якутія матимуть чималу ренту від продажу нафти, Бурятія – урану, а Комі – від торгівлі лісом.
Інші регіони, як Кенігсберг, Карелія, Куріли та Сахалін можуть піти шляхом приєднання до економічно розвинених держав, частиною яких вони колись були.
Та й для держав де немає величезних запасів природних ресурсів, незалежність зовсім не означає бідність. Варто пригадати історію Грузії. На момент розпаду СССР це була країна з найслабкішим економічним потенціалом. Дуже швидко в країні узурпувала владу група одного з керівників СССР – Шеварднадзе.
Щойно країна покінчила з диктатурою цього «товариша» з Кремля, відкрилися можливості для економічного зростання країни, рівень життя громадян суттєво поліпшився.
Отже, сучасні «депресивні» регіони РФ, якщо розумно поставляться до вибору влади, мають такі ж шанси на нове життя як і Грузія.

З усього сказаного випливає, що розпад РФ не спровокує анархію, тотальні війни та економічний занепад. Тому не буде підстав для масової міграції населення з тих територій.
Тим не менше, виходячи з сучасної ситуації гібридної війни з РФ, Україні вже зараз слід подбати про обмеження в’їзду в країну осіб з території сучасної Росії.
Закони, що обмежують в’їзд громадян з чужих держав, не порушують жодних людських прав, оскільки Загальна декларація прав людини гарантує лише право вільно залишати і повертатися у власну країну, і в жодному разі не зобов’язує інші держави беззастережно приймати прибульців.

«Розповзання ядерної зброї»

Досвід розпаду СССР свідчить про жалюгідність цього аргументу. Тоді не відбулося жодної вільної торгівлі ядерною зброєю, уряди нових країн надійно контролювали ядерний арсенал.
Ймовірно, країни, що утворяться на уламках РФ, добровільно позбудуться ядерної зброї, як це зробили Україна, Казахстан і Білорусь в 90-ті. Тільки тепер вони врахують гіркий досвід України, і на заміну ядерному щиту вимагатимуть твердих гарантій державної безпеки і значної матеріальної компенсації від зацікавлених держав.
Для тих, хто сумнівається в такому розвитку подій, варто нагадати, що нині саме Москва погрожує світу ядерною зброєю, а зовсім не Калмикія чи Перм. Сама з імперської метрополії лунають погрози обернути світ на «ядерний попіл», саме Кремль, як у часи Хрущова, вдається до ядерного шантажу. Саме імперія, а не нові вільні країни, несуть загрозу мирному існуванню планети.

Розпад РФ – не катастрофа, а шлях до нового кращого життя всіх поневолених Москвою народів та їх сусідів. Перед новопосталими країнами відкриється можливість реформ, які нині, заради збереження імперії, блокуються режимом жорсткого авторитаризму.
Для країн, що колись входили до зони впливу Російської імперії в усіх її іпостасях, зникне зовнішня загроза, підтримка олігархічних режимів, що створить нові перспективи розвитку.

Джерело: https://garmatny.blogspot.com/2021/02/blog-post_27.html#more

Література, яка може Вас зацікавити:

ВИДАТНІ ПОСТАТІ УКРАЇНИ. ГЕОРГІЙ ЩОКІН