І сльоза на щоціУ ясного Ярила!М. Петренко У молитві складаю лиш крила,Промінь слова з душі – проріза,І моя благодатна сльозаНа щоці у ясного Ярила! А краплинка Його – у долонях, –Не гаряча, – це перше тепло,І розбурхана грудка стеблом,Первоцвіт вже ряхтить на осонні. Більша день. Набирається сили.Стрімко в Світі усе...
Світ із любові.
На чоло впав промінчик тепла,Розумієш: весь Світ із любові,Щоб душа вічноплинно цвіла –Не души її в церкві Єгови. Сонні хвилі у море неслиПодих щастя. Вогні вечоровізіп’ялись на тоненькім стеблі, –Не неси їх у церкву Єгови. Вже крізь мене сніги-дзвонаріЙдуть і гублять підсніжники слова.Ти мене цілував на зорі, –Не каліч себе...
Осінній сум.
Заплутався сум осіннійу вербових косах:це вже осіньвже осінь… Тіло арфою вигнулося в дощі струменіло:о, холодно тілу,холодно тілу… Під пальцями вітру скрапували сумні звуки:де твої руки…де твої руки… Я стояла мовчуща і сива,в вербу вростала:літа не стало,літа не стало… Верба заколисалау сни вербові:прощай, любове,прощай, любове… Над головою в небо вглибалижуравлині печалі:куди ми причалим…куди...