БЛАКИТНА, МОВ НЕБО.

Повертався раз князь, данину багату маючи, з степів диких Коли це бдить в краї безживнім, в полі безводнім: хатину ружаним квітом усміхається, дівочим голосом озивається. Здивувався князь. Спішився. А воно дівчина… пшениченьку поле, піснею лине над полем.Де ти, синьоока, взялася, що в степу дикім прийнялася? – дивується князь молодий.

– А я хоч і без роду, зате маю ключову воду! Русич мене знає, низенько шапочку знімає. Хозари шанують: тут спрагу гамують. Сірий вовк мені братик – руда лисиця – сестриця! – та як заплаче… – Князю! Забери мене звідси! – до стремена припала. – забери хоч постільницею-оплічницею! Буду тобі полотна білі ткати, буду тобі постіль лебедину слати!

Зиркнув князь глумливо.

– Цілющими зіллями напувати, від ран рятувати!

Відсміхнувся глузливо.

– Сина буду тобі, витязя, дарувати… по коліна в сріблі, по лікті в золоті!

Зареготав немило: – Чи ж тобі до моєї постелі? Чи ж тобі під княжі стелі? – Отут тобі вікувати- коней напувати, а не мене з кубків срібних! – змайнув краплі з чорних вус та й поскакав степом, дружину вірную за собою ведучи, а дівчини глузуючи.

Заплакала вона гірко. Пшениченьку поле, а сльоза сльозу доганяє – синім квітом позад проростає.

А князь молодий скаче – не чує цього й не баче… лиш бачить попереду – кочовики стада свої незліченні на Землі Руській, мов на своїй, безборонно випасають. Як свисне князь, як зикне молодий. Вихопила дружина нагаї різючії.

Видять пастухи – лихо на їх голови. Вони тоді підпалили степ на зустріч русичам.

Кинувся князь в один бік – горить. В інший – палає. Стьобнув він тоді коня-гриваня щосили – і виніс той господаря з пекла пекучого: на вітер свіжий на сонце ясне. Глянув князь, а воно, мов у тумані загасив жар, випив дим його очі молодії. Затужив він, заквилив, загукав на всі боки. Та ніхто не озивається… Тільки вороння чорні крячуть… добре поживу бачуть. Їде князь, голову похиливши, а куди й сам не знає. Раптом чує – дівочий голос сумно бринить. Але не видно йому: ані руж пречистих, ані очей блакистих. Опустив він голову ще нижче та:

– Не хотів тебе брати постільницею-оплічницею – проситиму, благатиму, будь мені провідницею, дороговказною зірницею!

Метнулась дівчина тоді до полечка. Квітів тих волош…ебних… князя напувала, очі промивала. Коня за вуздечку брала, до самого града, Києвого славного вела.

ВОЛОШКА БЛАКИТНА.

Та ви віночок дівчинці сплетіть, а не до мене ведіть! – одного разу напучували гостеньку тато. – і голівонька перестане боліти, і віченька закисати, і буде коса та, що гай-гай!

У цій короткій знахарській настанові старого зільника, розкривається вся цілюща сила на перший погляд простої, проте такої могутньої за своїми цілющими властивостями, відомої всім ще з дитинства рослини.

Квіти волошки мають досить сильні протизапальні, знезаражувальні, сечогінні властивості. Хутірське лікарство з успіхом застосовує блаватницю для поліпшення роботи шлунка, печінки, нирок. Це одне з небагатьох зіль, що має потужні жовчогінні властивості. Волошка знімає запалення в нирках, сечовику. Ось тому вона бажана при нирковокам’яній недузі, при запаленнях сечовивідних шляхів. Вона чи не єдина рослина, що відновлює клітини печінки, тому вкрай необхідна при її цирозній недузі. Вона виводить сечовий пісок із нирок. Незамінне помічне при набряках. Тато заварювали цвіт волошки, щоб попередити запалення нирок та сечовика взимку.

ВОДЯНКА

Викликана захворюванням нирок та серцево-судинної мережі. 1 ст.л. пелюсток волошки заливають склянкою (250 мл.) окропу в емальованій, без іржі, лупавок посудині. До 15 хв. млоять на окріпнім ключі. Настоюють годину вкутаним. Відціжують, доливають википіле перевареною водою. Вживають по 1 ст.л. 3-4 рази на день за 30 хв. до їжі.

ВИПАДАННЯ ВОЛОССЯ

1 ст.л. подрібнених квіткових кошиків волошки заливають 400 мл. окропу й оцту 1:1. Настоюють 30 хв. Після миття голову ополіскують настоєм. Найперш це зводить лупу. Збадьорює цибулинки волосинок. Щодня, на ніч. Або ж ретельно втирати в голову настій, два тижні.

ГИЛА (ГРИЖА ДИСКУ ХРЕБТА)

Беруть 3 ст.л. квітковінчиків волошки, заливають 0,5 окропу. Підкип’ячують 3 хв. Настоюють годину вкутаним. Вживають по чверті склянки тричі на день. А ввечері – купіль із вівсяним відваром. 1 кг. неочищеного вівса на 5 л. окропу. Кип’ятити на слабкім вогні 30 хв. у торбинці. Відвар вилити у гарячу ванну. Туди ж покласти й торбинку. Овес щодень брати новий. Лікуватися за наслідками. Але не менше 3 тижнів.

ЗАХВОРЮВАННЯ ОЧЕЙ

Тато благоволіли перед волошкою – вона поліпшувала їхній гаснучий зір. Беруть 1 ст.л. пелюсток волошки, заливають 1 скл. окропу. Настоюють укутаним до охолодження. Вмочають полотнинку й, лежачи, прикладають до очей 10 хв., двічі на день.

Примітка. По двох тижнях лікування, тато змінювали настій на нагідковий, приготовлений таким же чином. Або бджолиний мед, розводять один до одного перевареною водою і закапують по дві краплі тричі на день.

ЗАТРИМКА СЕЧІ ВНАСЛІДОК ЗАПАЛЕННЯ СЕЧОСТАТЕВИХ ОРГАНІВ

Вживають гарячий настій із суміші пелюсток волошки – 10 гр. Стільки ж бузини трав’янистої, остудника голого, чубків кукурудзи, по 15 гр. листя мучниці звичайної, березових бруньок та 5 гр. хвоща польового. 4 ст.л. суміші заливають 1 л. сирої джерельної води. Настоюють ніч. Вранці кип’ятять 5-7 хвилин. Трохи охолоджують. Вживають весь навар за 5-6 разів на день. Два тижні.

КАТАРАКТА

Берете «Золотий вус» – кімнатна рослина, листок довжиною 20 см. Заливаєте 700 мл. окропу. Кип’ятити 3 хв. Настоювати вкутаним до охолодження. Закапувати по 3-4 краплі тричі на день. І водночас вживати по 70-90 мл. настоянки тричі на день. Зберігати під полотнинкою не більше 3 днів. Увага: навар злегка чорнильного кольору.

Волошка – одна з найзагадковіших рослин зелейників Київської Русі. Вони застосовували її для подовження свого поважного віку.

Перекази засвідчують, що коли святилище лишалося без охорони білих гриднів і йому загрожували вороги, а чи не прохана чужененцька нечисть, Волхов кидав у вогонь пригорщ квітів волошки. І як лише чужак вдихав той дим – на нього ж одразу нападав безпідставний жах, що гнав безвісти. Таку стратегічну хитрість застосовували зелейники й перед боєм з ордами. Звісно, коли вітер дув у той бік.

Підготовлено за матеріалами Івана Просяника, сина Гарасима Просяника.

Схоже за темою:

ПРОСТІ ЛІКИ ВІД ПОШИРЕНИХ ХВОРОБ

І КОЖНОМУ ТИ ТРЕБА.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Share via
Copy link
Powered by Social Snap