Бабуся Онися трунить мою пучечку в полив’яний горщик. «Ану вмочи, збитошнику. Це щоб нечисть всяка в животику перевелася!» Ласий до різної лакомини, облизую, ве! Яке огидне те моремушення. «На ось сироваточкою запий! На!»
Уже по Чорнобильській диверсії виявили в нашому колгоспі три десятки лейкозних телиць. Відокремили під Крицький гай на пастівень. «А воно так рясно, – розповідав сусіда Анатолій Макаренко, – мухоморів уродило, аж червоно. Глянув – і онімів, телиці мої ці мухомори на повен рот. Ми за батоги, ледве з напарником вигнали. Я велосипедом на ферму, я сюди, я туди – катма начальство. Я назад в липкому поту – чуба ж не хвате за падіж оплатити. Стоять мої телиці посеред калюженцій, воду хлебчуть. Приїхав під вечір ветінар: махнув рукою, аж живі. В скорости перевірили теличок, а там ніякого лейкозу немає!»
Та є тут один гачечок: тварина то знає, скільки тої отрути потрібно, щоб видужати. А ось людина з того стану вже тисячі років як вийшла. Розвиток машиністичної цивілізації притупив це природнє чуття.
По золотиночці збирав, здавалось би, ті дрібнички, без яких цілющість ліків сумнівна. Брилик мухомора потрібно збирати на повному місяці, дерев’яною кописткою, одразу ж класти в шкляний чи глиняний посуд. Щільно закрити. Закопати в землю на метр. Настояти місяць. Відтиснути через панчоху вдвічі. Законсервувати міцною горілкою 1:2. При онкологічних недужах вживати від одної краплі до 20. Щодень збільшуючи по краплі. Але пам’ятайте: 20 крапель – допустима межа.
Увага! Якщо нудитиме – на кілька днів припиніть вживання. Тижнева перерва і повторити. НаРОДні цілителі радять провести чотири східці оздоровлення. Під час лікування доцільно пити молоді пагони верби ламкої, квіти акації білої, коріння пирію повзучого, квіти будяку. Вони чудово виводять з тіла залишки розпаду пухлин. А на саму пухлину, на лімфатичні вузли, бажано накладати мухоморовий «млинчик». В 50 г. чистого бджолиного воску (свічі церковні, парафінові, не годяться) додають 1-2 г. мухоморової настоянки. Віск на слабенькому вогні розтоплюється. Настоянка крапається й ретельно розмішується. «Млинчик» прикладається до хворого місця на годину-півтори. Утепляється вовняною річчю. Тричі на день.
«Млинчик» використовується лише тиждень. Потім закопується далі від людности.
Безперечно, мухомор дуже популярний у сільських цілителів при радикулітах, різних суглобних болях, падучій недузі, захворюваннях спинного мозку, тяжкому перебігу клімаксу. Для витирань брилики мухомора кладуть у горщик, замазують тістом, ставлять у жаристу піч на ніч. Втирають у хворе місце, добре втеплюють. Старанно вимивають руки. Ще раз наголошую – отруйне!
Зовсім недавно від Віри Хвостій з Фастівців почув дивовижний випадок зцілення її сусідки.
«Зсохла на тенеточку. Попід стіною ходила. А лікарі нічого не знаходять. Аж проказали, що в Івангороді (село по сусідству на Іченьщині) бабуся все лікує».
– «Є, – каже старенька, – доню, в мене таке знадіб’я: або на Той, або на Сей світ». Згодилася моя Надя, бо їй уже так життя напекло, хоч у петлю лізь. Ось зварила та бабуся їй пшоняну кашу з… мухоморами. І приказала, щоб за день часточками все з’їла. Іде, – розказувала Надя, – додому, а воно їй так пахне, спасу немає. Сіла вона на якийсь там горбочок та й з’їла все одразу. Як поперли з неї солітери. Й зараз жива-здорова, двох діток має».
А ось розповідь односельця діда Олексія Михайленка:
«Жив на нашій вулиці Микола Шлапак. Ну хіба то життя, як лежиш год з десять пластом? Невдовзі по фронту, відібрало в нього все. Що вже жінка з ним попомучилася. Раз насолодила вона для мушви мухоморів. Аж зрадів він, оце якраз мені, – розказував, – щоб се мню не мучить. Добрався уже якось до підвіконня. Не те що, а вилизав. Заходить вона в хату: лежить Микола впоперек полику і миска порожня долі валяється. Вона як заголосить, а він як зірветься на прямі. «ні-ні, не вкладай мене! Не вкладай! На двір веди!» Я ще добре того діда дебелого пам’ятаю, з костуром грушевим.
У всих цих випадках надмірна кількість отрути пробиває загачене хворобами (паразитами) річище, оживлюючи змертвілі судини, наповнюючи животоками. Безперечно користуватися мухоморами потрібно вкрай і вкрай обережно, радячись із лікарями.
Мухомор дуже шанували лічці княжої України.
Досить широко ним користувалися волхви-обавники, волхви-прорицателі, додаючи у відунське семитрав’я, щоб викликати пророчі видіння. А волхви-скучники давали перед боєм витязям по дещиці сушеного мухомора, щоб підняти бойовий дух. Він множив силу й козакам-характерникам, перетворюючи їх в надлюдей. І додавав снаги чумакам під час тяжких мандрів.
За матерілами книги Івана Просяника, “Скарб нетлінний”.
Придбати книгу можна ТУТ
