А що пишуть про хрещення Русі християни? Ось думка міністра народної освіти УНР, науковця Івана Огієнка, якого в християнстві знають як митрополита Іларіона. Єдиний піп, який написав більш-менш правдиво про криваве хрещення наших Предків.
Хрестили народ у власній крові його…
Автор: Іван Огієнко.
..Охрестити киян — це не значить охрестити українську землю: держава Володимира була дуже велика, а тому й роботи для охрещення всього українського народу було надзвичайно багато — це була робота не для одного покоління людей.
Літопис, звичайно, досить просто уявляє собі всю цю роботу. По охрещенні киян, коротко каже літописець, «почав Володимир ставити по містах церкви та священників та зганяти (приводити) людей на охрещення по всіх містах та селах». Звичайно, було це зовсім не так просто: нелегко було охрестити киян, де багато було інтелігенції, що здавна тяжіла до християнства; але охрестити всю іншу Україну, особливо сільську, — то був уже труд непосильний для однієї людини, хоча б і такої рішучої, яким був князь Володимир. Отож, треба думати, що хрещення позакиївської України розтяглося не на один десяток літ; нову віру таки густо полито кров’ю українського народу, що боронив батьківську віру.
…У нас звичайно прийнято думати, ніби християнство легенько заводилося собі серед українського народу. Справа була ніби так, що князь Володимир наказав охреститись, а вдячний народ зараз же відцурався віри батьків своїх, зрадив цій вірі і прийняв християнство.
Насправді ж справа відбувалася зовсім не так. Мирного прийняття християнства не було, народ завзято боронив свою віру, скрізь були бунти, й часто доводилося хрестити народ у власній крові його, доводилося хрестити його вогнем і мечем. Володимир Великий проголосив християнство державною вірою, а віру попередню, «язицтво», заборонив. Але ж ми всі добре знаємо, що від оголошення закону до його проведення в життя — дорога немала.
…Загал народу навіть у Києві не хотів хреститися й голосно плакав, коли тягли Перуна. Але в Києві Володимир мав наємне вірне військо, а тому крикунів проти нової віри легко могли відправляти в Дніпро за Перуном; багато повтікало в глухі місця, багато поховалося, а ще більше — сиділо мовчки, не виконуючи нової віри (бо й не вміло), тільки викупавшись у Дніпрі…
Поза Києвом справа була вже зовсім не легкою — коли приходило військо для охрещення, народ утікав і ховався в лісах, яких тоді було досить; а кого урядники встигли – таки схопити й охрестити, той все одно тримався старої віри в загальному морі її, коли відходило військо… А з насильного охрещення не робив собі клопоту.
Стара українська віра своїми представниками перед Богом мала так званих волхвів. Волхвів було в нас дуже багато; хоч і не були вони власне класом жерців, бо й кожен старший у родині виконував у нас обов’язки жерця, але все-таки, як слуги свого Бога, мали волхви великий вплив на народ. Ось ці наші волхви й завзялися боронити стару віру перед загрозою нового християнства. Волхви були з простого народу, жили разом із ним, а тому їхня агітація проти християнства була сильна та реальна. Це через них наш народ так уперто та довго боронив свою стару віру, а почасти доніс її й донині…
Звичайно, державна влада вела гостру боротьбу власне з цими волхвами, ловила їх і катувала немилосердно. Старі джерела наші, головним чином літописи, не люблять розповідати про боротьбу народу проти християнства — вони звичайно малюють, що народ із радістю приймав нову віру, охоче зраджуючи старій. Але час від часу прориваються й у них вістки про цю запеклу боротьбу
СВЯЩЕННИЙ ГАЙ
Слова і музика Вогнедара Шапошника
Хоч літо навколо, та холодно нам;
Хоч нічка надворі – не хочеться спать,
Бо завтра на радість усім ворогам
В Дніпрі нам накинуть «Христа благодать»!
Бо князь Володимир про Нарід забув –
Язичницький Світ уярмить захотів!..
Хоч сам на початку язичником був –
Став нищити Віру Батьків і Дідів! ,
Приспів:
Священний наш Гай – у серці моїм!
Обпалений Рай – у серці моїм!
На ратну звитягу,
Народе, вставай!
І Рідную Віру собі повертай!
Вже наші дівчата вінків не плетуть;
Ніде не почути людських голосів…
Лиш де-де варязькі дружини ідуть
У віру чужу навертати усіх!
Чужинська в нас віра, чужинський обряд;
Чужинські звичаї, чужинські свята!
Дажбожим онукам нема тут добра –
Не та в нас держава, дорога не та!
Приспів:
Священний наш Гай – у серці моїм!
Обпалений Рай-у серці моїм!
На ратну звитягу, Народе, вставай!
Державу Вкраїнську собі здобувай!
На місці Святилищ стоять вже церкви,
А замість Кумирів – постали хрести…
Кудесники, де ви? І де ж ви, Волхви?
Понищили всіх християнські кати! Богів
Українських не славлять у нас! –
Юдейському «богу» поклони всі б’ють!
Згубили Державу і згаяли час! –
Заморські месії ланцюг нам кують!
Приспів:
Священний наш Гай – у серці моїм!
Обпалений Рай – у серці моїм!
На ратну звитягу, Народе, вставай!
Язичницький Світе, з Дніпра видибай!
Оберіг, який можна замовити тут:
Срібний Символ Бога Велеса. Оберіг
ВЕЛЕС – одне з багатьох імен безмежного й багатопроявного Всесвіту, яке дійшло до нас від прадавніх часів як ім’я нашого всемогутнього Бога-покровителя. Бо культ Велеса в Україні виник і сформувався ще в мисливському суспільстві часів палеоліту, коли він вважався родоначальником, тобто Прапредком усіх майбутніх слов’янських племен. Ім’я його могло змінюватися, та сила його й традиції вшанування є незмінними. Може через таку свою довговічну тривалість у часі й просторі Велес здобув стільки потужних сильних якостей, які надають йому особливої величі й не меншої таємничості.
Саме з прадавніх Трипільських часів беруть свій початок обряди запрягання в плуг вола або ведмедя, які є символами Велеса, рядження на Різдво у вивернуті кожухи, шкіряні маски тварин, зустріч молодих в кожусі під час весілля та посад їх на хутро, прийняття дитини на хутро після ім’янаречення тощо. Зв’язок Велеса з народженням нової людини дуже тісний. Як віщун майбутнього, Велес «співпрацює» з Богинею Долею, (Ясною Велесової Книги), оскільки саме він, як покровитель рослин і тварин, дає їй матеріал (льон і вовну) для прядіння нитки життя. Міф про народження Дажбожих онуків згадує про Отця Русі і його дочок: «Тут Бог Велес отрочат несе йому. Грядемо їх назовемо до Богів наших, і тому речемо хвалу» [дошка 16-А]. Ці обряди ім’янаречення й вдячності Богам за посланих дітей мають на меті прикликання родючості й багатства, сили й могутності, мудрості й красномовства. Велес приносить Відаючим мудрість, Витязям – знання, Вісям (Господарям) – статки земні, а невідаючим – кари. З прадавніх часів наприкінці лютого Слов’яни вшановували свого могутнього Бога Велеса. За астрономічним календарем на цей день припадає початок місяця Зимобор – того, що «зиму поборює». Велес – покровитель варни Відаючих, які через свого Отця отримують здатність пізнавати світ Прави, Яви та Нави. Він вчитель ворожби та чарівництва, таємний і многомудрий Бог Слов’ян
