Присвячується Людмилі Ромен
Тоді, коли ще Сонце було Богом,
Коли з празим ще не змітався сніг,
Із віщим словом Правди біля ніг,
Уже була дівчина босонога:
В першовогні була на Ти з Богами –
Гарячотіло кидала громи
Й, витягуючи Правду із пітьми,
Зализувала незаживні шрами.
У музиці Даждьбожої любови,
У над екстазі з милим до зорі
Народжувала Слово, на одрі –
Започинала калинову Мову…
…Тепер мене зове до Святоднини
У ложе із любистку й чебрецю…
…І гину я, кохаючи оцю
І жрицю, і царицю, і Богиню!
Торкаючись до тіла молодого,
Я падаю на трави горілиць –
Цілую руна грізних блискавиць
І руки простягаю до Даждьбога!
Автор: Віктор Осадчий.
Чудові Поезії чарівної Людмили Ромен можна замовити тут.
