Цікаво, чи є такі ж моральні потвори серед видатних українських поетів чи письменників?
Чи таке юродство притаманне тільки московитам???
У всякому разі, це яскравий приклад того, що ніколи не можна робити якимось моральним авторитетом, за якими запрошують йти на різних виборах, ніяких співаків, музикантів, поетів чи телеведучих-рестораторів, чи якихось инших людей богеми!
Ярина Дібрівна
ГЕНІЙ І ЗЛОДІЙСТВО – ДВІ РЕЧІ НЕСУМІСНІ???
Нещодавно в мережі почали обговорювати Марину Цвєтаєву. Вірніше, її доньок, яких поетеса віддала в притулок, де молодша померла від голоду. Публіка шокована. Як могла доньку голодом заморити автор рядків «Воспоминанье сдишком давит плечи»?
Так, донька Цвєтаєвої померла від голоду. І не просто померла, а в той час, поки у матері ще зберігалися цінності і була робота.
Цвєтаєва після революції залишилася з новонародженою Іриною і п’ятирічної Аріадною одна в більшовистській Росії. Чоловік поетеси пішов з Білою армією. Вона багато і плідно писала вірші, п’єси. Брала участь у поетичних вечорах, ходила в гості, заводила впливові знайомства. Молодшу доньку при цьому замикала у будинку, прив’язавши до ніжки ліжка.
Старшу часто залишала у тітки. Маленька Ірина від недоїдання повільно розвивалась, майже не говорила, чим дуже дратувала марнославство Цвєтаєвої.
У 1919 році вона віддає дітей у притулок. Підкидає, як безпритульних. Не приїжджає до них — працює. Врешті-решт її змушують відвідати дочок. Завідувачка притулка розповідає Цвєтаєвій, як її дочка Ірина весь час кричить від голоду, на що мати залишає в щоденнику запис: «Ірина, яка при мені ніколи не сміла пискнути. Впізнаю її мерзенність». Цвєтаєва приносила трохи їжі тільки для старшої доньки. Персонал просив годувати і молодшу. На що поетка знову пише в щоденнику:
«А що ж Ви маленьку не почастуєте?»
Цвєтаєва не хотіла працювати для утримання дітей на нудній роботі — весь час звільнялася. Продавати речі на ринку теж не стала: вона безмірно любила чоловіка і кожен день чекала, що той напише з еміграції і покличе її до собе.
Так і сталося: коли в 1921 році їй передали від Сергія Ефрона листа, вона стала збиратися в Прагу. Були у неї цінності, вистачило, щоб виїхати з Аріадною в Європу і перший час жити там без роботи. Коли померла від голоду дочка Ірина, мати не приїхала на похорон, а чоловікові написала про це у двох словах, побажала швидше забути дівчинку і обіцяла народити сина.
Сина, до речі, скоро народила. Але, судячи з усього, від коханця Костянтина Родзевича. Чоловік про цей роман взнав і запропонував розлучитися. Цвєтаєва так злякалася втратити чоловіка, що запропонувала дитину викинути, якщо той буде нагадувати про зраду. Сергій Ефрон зглянувся над хлопчиком.
Кохання Цвєтаєвої до чоловіка було безмежним. Коли він, вже завербований ОГПУ, захотів повернутися з Франції в Росію, схилив до цього дочку Аріадну. На сімейній раді вирішили відправити дівчину першою — мати хотіла переконатися, що в СРСР буде безпечно для неї і чоловіка. Через деякий час після від’їзду доньки, поїхав на батьківщину й Ефрон, а за ним Цвєтаєва з сином. Аріадну Ефрон незабаром після приїзду матері було заарештовано. Вона відбула вісім років у таборах і шість років на засланні.
Але ж вірші Цвєтаєвої блискучі! Як же ж так виходить, що огидна мати може бути прекрасним поетом???!!!
А скільки порочних людей було серед письменників! Достоєвський, за свідченнями багатьох сучасників, мав схильність до малолітніх, тема розбещення дівчаток цікавила його все життя. Як і Максима Горького, який теж мав у житті такі епізоди. А ще — спав з дружиною свого сина. Марсель Пруст фінансував публічний будинок для геїв і викликав до себе в номери хлопчиків-повій. Іван Бунін поселив разом з дружиною коханку Галину Кузнєцову, а щоб дружина не відволікала від романа, знайшов їй шанувальника і теж привів у дім. Пізніше Кузнєцова закохалась у жінку і якийсь час квінтет проживав у Буніна в Грассі. Нобелівську премію письменник витратив на коханку і її подругу.
Тому людям, які не вміють абстрагуватися від особистості автора, краще не читати докладних біографій і обмежитися короткою довідкою. Тому що, дізнавшись одного разу про підлості чи слабкості улюбленого автора, читач вже ніколи не зможе отримувати задоволення від літератури, створеної цією людиною.
Легка біографія, не обтяжлива для літературної спадщини, повинна виглядати так:
«Марина Цвєтаєва, великий російський поет, прозаїк і перекладач. Дочка професора і піаністки, була одружена з царським офіцером, народила трьох дітей, одну дочку втратила, жила в еміграції, повернулася на батьківщину і покінчила з собою від туги», — для пересічної людини цього життєпису достатньо. Томик Цвєтаєвої буде читатися перед сном куди краще, якщо не знати, що ця жінка пошкодувала для вмираючої дочки шматок хліба.
Автор: Вікторія Алєксєєнко.
Література, яку можна замовити тут.
ОСНОВИ НАЦІОНАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ. ЙОСИП СЕЛЕЖАН
ВУСТИНСЬКА КНИГА ВІСТЕЙ ДУХОВНОГО ТВОРЕННЯ РУСИ-УКРАЇНИ
МОРАЛЬНІ ЛИСТИ ДО ЛУЦІЛІЯ. СЕНЕКА.
ДИТИНА У ЗВИЧАЯХ І ВІРУВАННЯХ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ. МАРКО ГРУШЕВСЬКИЙ
