І як зустрінеш було де попа нашого, то так руки сверблять, ну до того сверблять підбігти, підняти рясу та хоч одним оком глянути, чи він у штанях.
Було прийдеш до матері:
– Мамо!
– Га?
– Ци в насого попа стани є?
– Дурний!
Так аж сльози на очах забринять.
Тут аж пече, ну аж-аж-аж дізнатися хочеться, а вони:
– Дурний!
Ну, хай дурний, хай!
Але ж хочу знати! Хочу – та й квит!
– Мамо!
– Ну?
– Мабуть, у попа станів немає, бо якби були, він би такої, як у вас, спідниці не носив!
– Та й дурний ти який! Ну, чи тобі не ’днаково, чи є в попа штани, чи немає!
– Е, ’днаково! А цого він у спідниці?! Нема, мабуть!
І твердо я вирішив, що нема! Нема в попа штанів. Бо он тато в штанях, так вони спідниці не носять.
А я хоч і без штанів, так я ще малий.
І помилився!
У попа штани є.
І дізнався я про те незабаром.
Якось раненько жену на поле гуси, а тітчин Одарчин Панас гукає:
– Остапе! Бізи сюди, сось ізказу!
Аж залопотів. І гуси кинув.
– Со?
– А в нас у коморі попові стани висять. Уцора нас Іван та Омельків Михайло насого попа в Пріськи застукали. Так він стани забув. А вони стани забрали та й принесли!
– Покази! Ґудзика дам!
– Замкнені!
– Ти бре! Хіба в попа стани є?
– Ну да є! Якби не було, не забув би в Пріськи!
«Диви, – думаю собі. – Штани в попа є. А навіщо ж спідниця?»
Ага!
Пригнав гуси додому.
– Мамо!
– Га?
– Ага! Тепер я взе знаю! У попа стани є! Він у Пріськи забув! А со він спідницю носить, так то соб од Пріськи тікать, так соб не видко було, со він стани там забув.
* * *
Ну й били ж мене!
Остап Вишня.
Література по світогляду.
Замовити можна тут.