Чому став можливим Голодомор?

Злочини проти України.


– 1900 p. і наступні роки – Цензурою виключаються такі слова як “козак”, “москаль”, “Україна”, “український”, “Січ”, “Запоріжжя” та інші, які мають український національно-символічний зміст.

– 1905 р. Кабінет міністрів Росії відкинув прохання Київського та Харківського університетів про відміну заборони української мови, визначаючи це несвоєчасним.

– 1905-1912 pp. – Міністерство освіти Московії закрило 12 приватних гімназій, звільнило 32 директорів та 972 учителів, 822 учителів “перевело” до інших шкіл за намагання вводити у викладання українознавчу тематику.

– 1905 p. – Ректор Київського університету відмовив 1400 студентам відкрити 4 кафедри українознавства з українською мовою викладання, заявивши, що університет – це “загальнодержавна інституція”, і в його стінах не може бути жодної мови, крім московської.

– 1906 і 1907 роки Закриття “Просвіт” в Одесі та Миколаєві.

– 1908 p. Указ Сенату про те, що освітня робота в Україні шкідлива й небезпечна для Росії.

– 1910 р. -Уряд П.Столипіна виданим циркуляром зарахував українців до “іновєрцев” і заборонив будь-які українські організації. Боротьба з рухом за відродження Руси-України є історичним завданням московської державности, вважав Столипін.

– 1910, 1911, 1914 pp. – Закриття колоніальною владою “Просвіти” у Києві, Чернігові, Катеринославі (нині Дніпропетровськ).

– 1914 р. -Указ московського царя Ніколая II про заборону української преси.

– 1914 p. – Заборона москвинською владою святкування на окупованій Московією частині Руси-України 100-річчя від дня народження Т.Шевченка.

– 1914 p. -Захопивши Галичину, москвинська військова адміністрація, за прикладом давно окупованої москалями Східної України, негайно спалила бібліотеку Наукового товариства ім.Т.Шевченка, заборонила в Галичині й на Буковині всю українську пресу, навчальні заклади, громадські організації, але не чіпали німецьких (з німцями воювали!), польських та єврейських установ. “… Український рух є для Московії більш небезпечним, ніж усі інші національні рухи, взяті разом”(газета “Киевлянинъ”, 1914р.). Новопоставлений губернатор Галичини в окупаційній промові відверто заявив про наміри москалів: “Я буду тут запроваджувати московську мову, закон та порядки”. В один день москалі перевели українські школи на московську мову, звільнили тих вчителів, які не могли або не хотіли нею викладати; вислали у московщину сто тисяч українців, головним чином вчителів, священників, вчених, активістів “Просвіти”, Пласту та інших українських організацій. Багато українців загинуло по дорозі до Сибіру від голоду, холоду та хвороб.

– 1914 р. – ЗАМЕТКА о докладе полтавского губернатора фон Богговута Министру внутренних дел о мерах против украинского народа 1914 р.: ! –>

* 1. Привлекать на должности учителей по возможности только великороссов.
* 2. На должности инспекторов и директоров народных училищ назначать исключительно велкороссов.
* 3. Всякого учителя, проявляющего склонность к украинскому, немедленно устранять.
* 4. Составить правдивую историю молорусского народа, в которой разъяснить, что “Украина” — это “окраина” государства в былые времена.
* 5. Установить обязательные экскурсии учащихся всех учебных заведений в Москву, Нижний Новгород и другие исторические местности, но не в Киев.
* 6. Совершенно не допускать общеобразовательных курсов для учащихся.
* 7. Обратить особое внимание на сельское духовенство и его политические убеждения. Благочинных назначать с особым разбором. Во главе епархий ставить архиреев исключительно великороссов, притом твердых и энергичных. Оказать самое крутое давление на тех из священников, которые заражены украинофильством. Епархиальных наблюдателей за школами назначать исключительно из великороссов.
* 8. Обратить особое внимание на семинарии и ставить во главе их ректорами исключительно великороссов, удаляя других. Учебный персонал должен быть исключительно из великороссов. За семинарии нужно взяться и искоренить гнездящийся в них дух украинства.
* 9. Необходимо субсидировать некоторые газеты в Киеве, Харькове, Полтаве, Екатеринославе и т.д. с целью борьбы против украинцев. В газетах доказывать тождество великороссов с украинцами и объяснить, что малорусский язык образовался путем полонизации в прежние времена русского языка. Разъяснить, что “украина” — означает окраину Польши и России и что никогда украинского народа не было. Доказывать необходимость великорусского языка как общегосударственного и литературного, и что малорусский, как простонародный, не имеет ни литературы, ни будущности.
* 10. Всеми способами искоренять употребления названия “украина”, “украинский”.
* 11. Стараться, чтобы евреи не примкнули к украинскому движению, выселять их из сельских местностей, не образовывать новых местечек и мешать экономическому росту еврейства.
* 12. Вообще не допускать на разные должности людей, которые когда-либо хотя бы в отдаленном прошлом имели соприкосновение с украинским элементом. (Залізняк Л.Л. Від склавинів до української нації… -C.241-242.)

– 1915 р. – Відступаючи під натиском австрійсько-німецьких військ, московські окупани, як справжні ординці, вивозили з України мистецькі та культурні цінности, виганяли українців з осель, палили комори, оселі, збіжжя, знищували посіви, забирали худобу – перетворювали Україну на випалену землю.

– 1916 р. – Закриття колоніальною владою “Просвіти” в Кам’янець-Подільському.

– 1917 р., 7 листопада – Внаслідок контрреволюційного перевороту до влади в Московській імперії прийшли більшовики. Початок Геноциду (планомірного фізичного винищення) українців. За час комуністичної москвинської окупації загинуло понад 30 мільйонів наших співвітчизників. Ще 10 млн. були виселені або змушені були покинути рідну землю. Русь-Україна планомірно заселялася московитами. За 70 років більшовизму кількість українців в Руси-Україні не збільшилась, а число москвинів зросло у п’ять разів. Для переліку злочинів комуністичних окупантів в Руси-Україні потрібен грубезний том. Вони нищили все, що за духом або змістом було національним, українським. Тому більшість злочинів буде подано інтегрально, в цілому, особливо в період між 1917-1953 pp.

– 1917р., грудень – Отримавши нищівну поразку на 1-му Всеукраїнському з’їзді Раду Києві, більшовики, агенти Москви в Руси-Україні, переїздять до Харкова, де проголошують “Українську республіку Рад” та створюють “уряд” України, більшість в якому складали євреї та москалі і який опирався на інтервентів. (З понад 3000 делегатів 1-го Всеукраїнського з’їзду Рад більшовиків було 83, з них лише 27 не погодилися з рішеннями з’їзду й перебралися до Харкова).

! –>Москалям треба було “возвратіть Украіну Россії. Без України нет Россії. Без украінского угля, железа, руди, хлеба, солі. Чорного моря Россія существовать не может: она задохньотся, а с ней і советская власть, і ми с вамі”, – повчав Троцький своїх головорізів, у черговий раз відправляючи їх убивати українців, грабувати Україну та насаджувати окупаційний устрій під виглядом “совєтсткой власті”. До Першої світової війни Україна займала перше місце в світі щодо вивозу пшениці та ячменю, а її участь у експорті цих культур з імперії в 1909-1913 pp. становила 98 %; у 1913 p. Україна видобувала кам’яного вугілля 25,3 млн. тон, а Московія – 3,8 млн. тон; залізної руди – 7 млн. тон, а Московія – 2,2 млн. тон. (В.Кубійович. Цитовано за В.Лизанчуком, с.164).
На теренах Руси-України, куди під вивіскою “українського радянського уряду” увірвалися москалі, установлюється жорстокий терор, закриваються українські школи та культурно-освітні установи, знищуються свідомі українці. В квітні 1918р. Сталін надсилає В.Затонському записку-вказівку, в якій визнає, що Ростов та Таганрог є українськими містами, а також те, що більшовицький “український уряд” – то лише “гра на публіку”: “Я рішуче протестую проти Вашої політики втягування Донської области у війну з Німеччиною… Ми всі тут вважаємо, ЦВКУк повинен, морально зобов’язаний залишити Таганрог та Ростов. (За Брестським договором, москалі зобов’язані були вийти з усіх окупованих ними теренів України й передати владу Центральній Раді). Досить гратися в уряд і Республіку, здається досить, пора кинути гру.” (С.Королівський, Укр. іст. журн. № 5, 1963).
! –>«1-й – учредительный – съезд КП(б) Украины состоялся 5 —12 июля 1918 года в Большом театре в Москве и все руководящие «украинские» коммунисты были привезены в Украину В ОБОЗЕ КРАСНОЙ АРМИИ, причем подавляющее большинство из них были даже не марионетки-малороссы, а чисто московские люди либо «интернационалисты». (Коваленко В. Сосед с камнем за пазухой: В каких случаях национальное меньшинство становится пятой колонной? // «Дружба народов», М., 1995, ч. 10, С. 161—172,)

– 1918 р. – Звіряча розправа московсько-більшовицьких військ з 300 , українськими героями – київськими гімназистами та студентами, що під Кругами стали на захист своєї Вітчизни Руси-України. Майже всі юнаки полягли геройською смертю на полі бою, або були захоплені в полон і розстріляні. Перед розстрілом гімназист Григорій Пипський почав співати “Ще не вмерла України…”, а за ним усі приречені на смерть.

– 1918 р. – Більшовик Гершель Радомишельський (псевдо – Зінов’єв) заявляє, що “соціал-демократія – крило фашизму”, і оприлюднює більшовицькі плани знищення 10 млн. чоловік. Плани щодо нищення, як завжди, більшовики перевиконують, головним чином за рахунок українців.

– 1918 р., 26 січня -Захопивши Київ, московсько-більшовицькі інтервенти за кілька днів знищили 5 тис. осіб, які розмовляли українською мовою, носили український національний одяг або у кого в хаті висів портрет Т.Шевченка…

! –>”Влада в Києві встановлена при допомозі багнетів і передана советам України” (телеграма Леніну від командувача московсько-більшовицькими військами Муравйова, колишнього жандармського полковника царської армії, 9 лютого). Захопивши Одесу, цей же душогуб вимордував понад 10 тис. осіб. 17 лютого сам Ленін подякував катові українського народу Муравйову “за братську допомогу Україні”: “… Ми ні на хвилину не маємо сумніву, що доблесні герої визволення Києва виконають свій революційний обов’язок”.

Як виконувався “революційний обов’язок” і в чому він полягав, пізніше розповів В.Затонський, член окупаційної більшовицької адміністрації (“уряду”) України в той час.”… ті самі червоногвардійці, що ненавиділи Петлюру й разом з тим все українське” (дякуємо за відвертість, товаришу Затонський)… Розстрілювали всіх українців підряд незалежно від того, підтримували вони Ц.Р. чи були її противниками). Але об’єктивно оті, хто за українське слово розстрілював – от хто фактично збудував Радянську Україну (В.Затонський, “Національна проблема на Україні”. Цитовано за М.Береславським “Хто і як встановлював совєтську вдасть на Україні”, Львів, 1992 р., с.12).

Яке будувало, таке й збудувало. “Будівництво” Рад. України розпочалося з розстрілів українців та масових грабежів, а закінчилось трьома голодоморами, суцільним терором та виселенням населення. А ось свідчення очевидця тих подій в Україні письменника В.Короленка, який мешкав тоді у Полтаві. 6 березня 1918 р. він записав у щоденнку: “Убийства, грабежи… Большевик – это наглый “начальник”, повелевающий, обыскивающий, реквизирующий, часто грабящий и расстреливающий без суда и формальностей…”. 30 березня: “… Большевики обстреливают город. Зачем? В этом – весь большевизм. Все не большевистское – враги. Весь остальной народ для них – ничто…”. 21 березня 1919р.: “Среди большевиков много евреев и евреек. И черта их – крайняя бестактность и самоуверенность, которая кидатся в глаза и раздражает…”. 13 травня 1919 р.: “”Комуния” встречает всюду ненависть. Мелькание еврейских физиономий среди большевистких деятелей (особенно в чрезвычайке) разжигает традицонные и очень живучие юдофобские инстинкты…”. 13 квітня 1920 р.: “… если есть что-нибудь несомненное в нынешнем положении, – то это прямая ненависть деревни (всей) к коммунистам”. 25 травня 1921 р.:”… Коммунизм лицемерен до мозга костей… Ясно, что дальше так идти неможно, и стране грозят неслыханные бедствия. Первой жертвой их явится интеллигенция. Потом городские рабочие. Дольше всех будут держаться хорошо устроившиеся коммунисты и Красная Армия… (як показав хід історії, не більше 16 років). Мы только еще у порога таких бедствий, перед которыми померкнет все то, что мы испытываем теперь… (І справді значно страшніше було попереду). Ему (москалеві) нужно еще учиться, а не учить других…”.

– 1918-1920 pp. – Масові розстріли військово-полонених. Початок виселення українців у створені місця масового ув’язнення і винищення населення – концтабори. Вони були створені декретами РНК Московії від 5 вересня 1918 р., ВЦВК- від 15 січня та 17 травня 1919 р. для масового ув’язнення та знищення населення, спочатку учасників визвольної боротьби, незадоволенихта заможних верств (головним чином “куркулів”), а згодом-усіх інших. “… необхідно убезпечити Радянську Республіку від класових ворогів шляхом ізоляції їх в концентраційних таборах” (Декреты Сов. власти, т.З, М., 1964 р., с. 291). “Ми повинні карати на смерть не лише винних. Страта невинних вражає маси”, заявив у вересні 1918 р. М.Криленко, який пізніше став прокурором та Міністром юстиції Москвинсько-більшовицької імперії. “Нещадне придушення куркулів, цих кровопивців, вампірів, грабіжників народу… Смерть їм!” – істерично верещав В.Ленін-Бланк у серпні 1918 р. (ПЗТ, т.38, с.38-40).

– 1918-1921 pp. “За час перебування в Києві (з 7 лютого по 31 серпня 1919 p.) більшовики не тільки зруйнували багато будинків, але також знищили безцінні культурні, мистецькі, архітектурні та інші надбання, та, окрім того, вимордували тисячі ні в чому не винних людей. Серед них, в першу чергу, інтелігентів, священників, науковців, монахів і монахинь, власників будинків, крамниць, промисловців, купців тощо.

Вже по кількох годинах перебування комуністичних посіпак у Києві негайно почалися масові арешти, допити, грабунки, ґвалтування жінок, підпали, руйнування будинків, церков, музеїв, книгозбірень, а також жахливі муки різних тортурованих, що, як правило закінчувались розстрілами. “Чрезвичайка” насильничала не лише у Києві чи інших українських містах, а й у сільських округах. Пограбувавши міста, більшовицькі банди йшли на села, нещадно грабуючи й знищуючи все. Ці дикі оргії викликали опір селянства.

Тож каральні загони “Червоної (очевидно, від крови жертв) Армії” винищували не лише повстанців, але й цілі села та їхніх мешканців… засудженого, голого, клали на велику колоду зі звисаючою головою, а кат ударом довбні відбивав йому голову (Р.Нілостністський. Криваве сп’яніння більшовизму. 1925 р. Німеччина. Цитовано за кн.Ю.Борця)… У Києві пошепки передавали улюблений наказ Рози Шварц, який так часто лунав у кривавих катівнях надзвичайок, коли нічим вже не можна було утамувати жахливі крики мордованих: “Заткни йому пельку розтопленим, оловом, щоб не верещав, як порося…” І цей наказ виконували з буквальною -її точністю… У Миколаєві з наказу чекіста Богбендера живих людей замуровували у кам’яних стінах …Часте практикувалось здирання шкіри з живих людей. З цією метою їх кидали в окріп, робили надрізи на шиї та навколо кистів рук і обценьками здирали шкіру, а потім викидали на мороз. Цей спосіб застосовувався у Харківській надзвичайці… (Н.Жевахов, Сербія, 1928 р. Цитовано за книгою П.Пересвета “Враги”. Москва, 1993).

– 1919 р. Після завоювання України більшовиками – знищення національне свідомої частини населення та заборона всіх українських літературних, драматичних та усних творів, серед яких лише українських народних пісень – триста тисяч.

– 1919-1921 pp. – Кожна інтервенція москальсько-жидівських окупантів супроводжується негайним тотальним пограбуванням Руси-України. 17 лютого 1919 p. окупанти видають постанову про організацію маршрутних поїздів для вивезення хліба, цукру, солі та вугілля з України. В першій половині 1919 p. планувалося вивезти 50 млн. пудів хліба. “Якщо не підвезете до 1.VI – ми пропадемо всі”, писав Ленін-Бланк О.Шліхтеру у березні. План пограбування на 1919 р. передбачав вивезти з України 130 млн. пудів хліба, на 1920 р. – 160 млн. Апетити зростають. Звертаючись до командувача окупаційними військами в Україні М.Фрунзе головний кат Ленін-Бланк писав 18 травня 1921 р.: “Тепер головне питання всієї Радянської влади, питання життя й смерти для нас -зібрати з України 200-300 мільйонів пудів”. Порівняйте: за звільнення України від більшовицьких окупантів в 1918р. німці мали отримати 60 млн. пудів, а встигли вивезти лише 10 млн. А скільки було галасу про пограбування України німецькими окупантами!

– 1919 р. – 13 червня денікінці вбивають голову Кубанської Військової Ради Миколу Рябовола, а 7 листопада – священника І.Калабухова. Обидва були українськими патріотами й домагалися створення фронту спільної боротьби козаків Дону, Терека, Кубані та матірної України проти більшовиків. Але ненависть Денікіна та москалів з Добровольчої армії до українців була більшою, ніж до більшовиків.

– 1920-1922 pp. -Звіряче придушення комуністами селянських повстань у Східній та Південній Україні. “Викочувались кулемети, установлювались гармати, відгвинчувались балони з удушливим газом… і часто ні в кого навіть спитати, що було в тім селі? Ні жінок, ні дітей, ні стариків” – по гвардійські вихвалявся Генріх Ягода. Український селянський рух комуністи вважали небезпечнішим, ніж рух білогвардійців.

– 1921-1923 р. Акція ліквідації українського народу – голодомор в Україні.

1921 p. – Під містом Базаром (на Житомирщині) за наказом Котовського та Фріновського комуністи розстріляли 359 полонених українських вояків. “Коли їх поставили над довжелезною ямою, коли у груди їм націлились кулемети, почувся голос комісара: “Кто хочет служить в Красной Армии, два шага вперед!..” Завмерли на мить довгі ряди вояків у нерішучости… Ось-ось похитнуться слабші, і станеться найганебніше-зрада. Але тут почувся гучний, твердий голос козака Степана Щербака: “Ми служимо тільки Україні!..” А із сотень дужих грудей майже одностайно-“Ще не вмерла України…” – Аго-онь! – заволав оскаженілий комісар. “Падали, падали під кулями, але ті, хто ще стояв, продовжували співати…” (Б.Тимошенко. Другий зимовий похід. К., Фундація ім.О.Ольжича, 1995, стор.10).

Copyright © 2000 Ukraїnarus` – 1921-1922 pp. -Перший (ленінський) за всю історію Руси-України голод як наслідок пограбування селянства московськими окупантами. Хлібозаготівельні плани визначалися за принципом найбільшого вилучення хліба з українських селян з метою забезпечення зерном неврожайних москвинських губерній. Зокрема, на Запоріжжі за пропозицією голови ЦСУ Московії П.Попова, збирався продподаток, розмір якого дорівнював валовому збору. Загинуло два мільйона українців. “Після планово проведеного голодомору практично обезлюділи більшість волостей і уіздів Таганріжжя, Донеччини, Запоріжжя, Херсонщини, Миколаївщини, Одещини” (Віктор Шкуратюк, 1993 р.).

– 1921-1922 pp. -За вказівкою з Москви в Руси-Україні винищено біля 150тис. українців -учасників національно-визвольної боротьби.

– 1921-1930 pp. – Московські окупанти та промосковські шовіністичні сили в Україні чинять шаленний опір відродженню української мови та українських культурних традицій, яке пустило глибокі коріння в 1917-1919 роках. “Зачем возрождать допетровскую епоху, зачем гальванізіровать украінскій язик, которий покрился уже прахом”, повчав у Запоріжжі москвинський письменник ф.Гладков. “Признання української мови як урядової могло би означати панування української буржуазії та куркульства”, писав голова “українського уряду” Х.Раковський.

– 1922 р. Ліквідація “Просвіт” на Кубані, в Зеленому Клину та в інших місцях компактного проживання українців.

– 1922 р. -Голова ВЧК Ф.Дзержинський дає наказ виловити українських дітей-сиріт і знищити. Баржі з сиротами були затоплені у Чорному морі. (Віктор Шкуратюк, 1993 р.).

– 1922 р. – Більшовицька влада ліквідувала “Просвіту” в Руси-Україні, на Кубані, в Зеленому Клину (Далекий Схід) та інших українських поселеннях в Москвинській імперії.

– 1922 р. – В.Ленін-Бланк підписує “Декрет об изъятии церковных ценностей”. 3 розбоєм, який після цього почався, не йдуть у порівняння ніякі монголи. Повний перелік вкраденого, вивезеного, знищеного займе кілька сот сторінок.

Ось незначна частина того, що вони забрали лише з Києво-Печерської лаври: срібні золочені царські врата з двох церков; 54 Євангелії у срібному та золотому оздоблені, осипані коштовностями; 20 напрестольних хрестів (один з них золотий-дарунок гетьмана 1.Мазепи, вагою 7,5 кг); 18 ручних хрестів, деякі з чистого золота вагою по 2 фунта, прикрашені діамантами та іншими коштовними каміннями; понад 50-ти срібних та позолочених святих чаш (дари царів та гетьманів); 8 срібних та позолочених дарохранительниць високої художньої роботи та вартости (одна з них вагою 13 кг., оздоблена діамантами, друга вагою 45 кг., визолочена); 10 митр, одна з них належала Петру Могилі, з чистого золота, вагою близько 2,5 кг., оздсблена діамантами, перлинами, смарагдами, сапфірами; риза ікони Успіння, шедевр ювелірного мистецтва, у якій було 2 кг золота та безліч коштовного каміння… Продовжувати цей перелік можно ще на багатьох сторінках.

Перед руйнуванням Михайлівського Золотоверхого монастиря були зняті мозаїки 12 ст. і вивезені в Московію. Одна з кращих робіт – Дмитро Солунський – опинилась у Третяковській галереї. Взагалі москалі почали грабувати, як тільки вийшли на історичну арену. В 1169 р. лісові печеніги, захопивши Київ, так його обчистили (а населення вирізали), особливо церкви, що через 70 років монголам там нічого було брати. Скарб старовинних монет загальною вагою золотих монет 25 кг., а срібних талярів – 288 кг, знайдений в кінці 19 ст. під час ремонтних робіт Успенського собору Києво-Печерської лаври, опинився в Ермітажі.

Наша найдавніша книга, Остромирове Євангеліє, написане у 1056-57 pp. у Києві дяком Григорієм на замовлення посадника Остромира, знаходиться в С.-Петербурзі (б-ка ім. Салтикова-Щедріна). В музеї та книгозбірні Москви вивезені з України також: ізборник Святослава (написаний в Києві 1079 p. дяком Іоаном), де є знаменита мініатюра із зображенням сім’ї Київського князя Святослава; Мстиславове Євангеліє (Київ, 1117 p., Олексій Лазаревич); Добрилове Євангеліє з Волині, багате мініатюрами, в яких виразно проглядають українські типажі. Безцінні знахідки з Чорної Могили на Чернігівщині (їх ілюстрації-у всіх підручниках з історії та археолоґії) – в Ермітажі… Взагалі, всі предмети становлення нашої національної духовности вивезені москалями з України й знаходяться в Москві чи С.-Петербурзі (В.Кирневич, С.Грабар, “Наше слово”, №30,1996р., Варшава). Багато художніх цінностей, вивезених з України під час Другої Світової війни в Німеччину, було повернуто не в Україну, а в Московію.

– 1922-1934 pp. -Хвиля насильства проти неповторного і яскравого явища української та світової культури-кобзарства. Українські національні музичні інструменти – кобзу, бандуру та ліру оголошують націоналістичними і знищують. Натомість в Русь-Україну завозять десятки тисяч примітивних (“общепонятних”) балалайок та гармошок. Кобзарі оголошуються жебраками і жорстоко переслідуються. “Багато кобзарів тоді пропало, – свідчив харківський кобзар Анатолій Парфиненко. – Кого ловили на базарі, кого – на помешканні. Де б вони не з’явилися, їх забирали”. Щоб спотворити пам’ять та роль кобзарства, комуністи створюють капели бандуристів, які виконують пісні на замовлення та під контролем НКВД, а керівництво ними передається в руки чужинців. Щоб остаточно покласти край “кобзарському націоналізму”, у грудні 1934 p. комуністи підступно звезли до Харкова біля трьохсот лірників та кобзарів, більшість яких були незрячими, нібито для участи в заключному етапі Республіканської Олімпіади міста і села, а потім перебили в одному з ярів на Харківщині. (П.Черемський, “Щедрик”, Харків, 1994р.)

– 1923 p. -Щойно створений “Союз Республік” був всього лише формою існування московської імперії. З резолюції 12 з’їзду комуністів: “… Союз Республік розцінюється значною частиною чиновників у центрі й на місцях не як союз рівних державних одиниць,… а як крок до ліквідації цих республік, як начало до так званого “єдино-неділимого””. З доповіді Й.Сталіна: “… у нас росте не по днях, а по годинах великодержавний шовінізм, самий зашкарублий націоналізм, що намагається стерти все немосковське, зібрати всі нитки управління навколо всього московського, а все немосковське – придушити”.

З виступу М.Бухаріна: “На Україні… склад партії москальсько-жидівський, … й саме тому дуже часто на Україні частина наших товаришів з такою енергією, з таким оскаженінням бореться проти українського націоналізму”. В Україну “товаришів, які з оскаженінням боролися” з Україною, призначали з Москви Бланк-Лєнін, Бронштейн-Троцький, Джугашвілі-Сталін. Ось деякі з них, всі – не українці: А.Бубнов, Ф.Сергеев (Артем) (створив Донецко-Криворізьку “республіку”, яку хотів приєднати до Московії), Е.Квірінг, Г.Пятаков (“Да здравствует красный терор!”), Ш.Грузман, С.Косіор, Є.Бош (“Нині національні гасла відіграють реакційну ролю, і тому ми повинні ці гасла відкинути… не каламутити основ марксизму, що базується на класовій боротьбі…”), Я.Епштейн, І.Шварц, А.Іванов, В.Мещеряков, Ф.Кон, П.Кін, В.Аверін, С.Гопнер, М.Рухімович, М.Фрунзе (здійснював жорстокі репресії та реквізиції в українських селах), X. Раковський, О.Шліхтер, П.Ровнер, М.Попов, М.Хатаєвич, Д.Лебедь (“Для комуністів-інтернаціоналістів національне питання не існує”), В.Молотов, Л.Каганович (очолював організацію голодоморів, громив українську культуру та “націоналістів”), П.Постишев (після процесу СВУ у 1930 р. заявив: “Нарешті розчавлено голову націоналістичній гадині”, тому й був призначений керівником голодомору 1933 р.). Той же Сталін телеграмою 1933 р. заборонив українізацію, підтримав голодомор та небачений доси геноцид українців.

– 1923-1924 pp. – Перший політичний процес проти українських вчених. 18 осіб, переважно викладачів вузів, засуджено до різних строків тюремного ув’язнення. Організатор і Президент ВУАН академік Микола Василенко отримав 10 років, а Політбюро ЦК КП(б)У виключило його з числа академіків.

– 1923-1925 pp. – Московити відтинають від Руси-України понад 50 тис. кв. верств землі Воронезької, Курської та Ростовської областей з населенням 2,4 млн. чоловік, 70 % яких становили українці. Серед українського населення, яке відійшло до Московщини, прокотилися хвилі незадоволення. Люди збиралися на сходи, обирали ходоків до центральних органів Руси-України. Так, мешканці Валуйського повіту на зборах 5 січня 1925 р. зазначали у постанові: “Ніхто нас не запитував про бажання до України чи до Московщини, а судьбу нашу вирішували о прилученні до України русаки різних руських губерній… Ми, громадяни, просимо… о визволенні нас від Московщини і прилученні до рідної матері-України… Хай наші діти будуть вільними українцями. Хай вони розвиваються на своїй рідній мові”.

Сількор П.Самоорало із села Червоного Валуйського повіту писав: “Ми всі кричимо і простягаємо свої мозолясті руки до рідної України”. Москалі відповіли на це залякуваннями, арештами, репресіями. Так, жителі Добровського повіту Воронезької губернії писали: “Нещодавно в нас було постановлено питання про перехід до України… було проведено мітинг, на якому зібралося тисячі людей. І що ж ми з цього одержали? Ті люди, які виходили на трибуну, захищали наші національні звичаї, на другий день були заарештовані й передані до суду… Наше 12-тисячне населення одноголосно ухвалило приєднатися до України, були обрані делегати, але тепер вони заарештовані”. Не зважаючи на репресії, потік скарг не припинявся до 1928 р. (В.Ложкін, “Пам’ятки України” ч.88, 1991 р.).

– 1925 р. – Група озброєних бандитів-чекістів схопила й розстріляла сотника станиці Гривенської В.Рябоконя, який 7 років очолював партизанський загін, що боровся за українську Кубань.

– 1925 р. – Компартією прийняте рішення: “У партійній роботі посилити репресії щодо автокефальної (української) церкви”.

– 1926 р., 25 травня – Московський аґент Шмуль Шварцбард, колишній член каральних більшовицьких загонів в Україні, у Парижі застрелив Симона Петлюру.

– 1927 р. – Судовий процес над 10 студентами – членами Української національно-козацької партії, створеної 1924 р., яка ставила за мету відновлення державної незалежности Руси-України. Керівники Іван Шумигора, Василь Артеменко та Вікторія Басович були розстріляні 26 листопада, інші засуджені до різних строків ув’язнення (“Київ: жертви репресій”, т.1, с.11, К. 1997 р.).

– 1927-1931 pp. – Фізична ліквідація Української автокефальної церкви та її ієрархів, зокрема, митрополитів В.Липківського та М.Борецького. Майже всі з 10657 священників та 35 єпископів УАПЦ були арештовані, тортуровані, розстріляні або заслані. А тимчасом з квітня 1920 p. і до вересня 1935 p. юдейські рабини в СССР отримували офіційну платню від совєтського уряду (газета “Джувіш екзамікер” за 6 вересня 1946 р.).

– 1929 -1991 pp. – Посилене заселення Руси-України московитами (їх чисельність зросла в 4,2 рази) і виселення українців. В 30-х роках 50 % в’язнів концтаборів та спецпоселенців Сибіру становили українці.

– 1929 р. Арешт українських науковців і духовенства – заміщення їх російськомовними.

– 1929-1930 pp. – Арешти визначних діячів української науки, культури, освіти, церкви, Спілки Української Молоді. Харківський судовий процес над ними (“Процес СВУ”). На допиті одного із арештованих, Волод. Дурдуківського, слідчий Соломон Брук сказав: “Нам надо украинскую интеллигенцию поставить на колени, это наша задача. Кого не поставим – перестреляем”. Одночасно в усій Руси-Україні було заарештовано і розстріляно (більшість) або відправлено на довгострокову каторгу в концтабори понад 120 тисяч українців, головним чином інтелігенції. До звільнення і реабілітації дожили одиниці.

– 1929-1932 pp. – Друге закріпачення українських селян москвинськими юдо-комуністами через позбавлення права власности на землю, худобу, реманент, вільного виїзду з села та загону селян до колгоспів.

Джерело: http://kolovolhviv.top/%d1%96%d1%81%d1%82%d0%be%d1%80%d1%96%d1%8f/%d0%b7%d0%bb%d0%be%d1%87%d0%b8%d0%bd%d0%b8-%d0%bf%d1%80%d0%be%d1%82%d0%b8-%d1%83%d0%ba%d1%80%d0%b0%d1%97%d0%bd%d0%b8-20-%d1%81%d1%82-%d1%87-1-%d1%87%d0%be%d0%bc%d1%83-%d1%81%d1%82%d0%b0%d0%b2/

Література по темі.

БАРВА СМЕРТІ-33-ІЙ. АВТОР-УПОРЯДНИК ЛЮБОВ СЕРДУНИЧ

Видання містить спогади очевидців голодомору 1932-33 років, зразки усної народної творчості про голодомори в Україні, а також художні твори і статті автора-упорядника на тему голодомору.

ПРОКИНЬСЯ, НАЦІЄ! ПЕРЕСТАНЬМО ТЕРПІТИ ЗНУЩАННЯ: ЕСЕЙ. ДАРІЙ СВІТЛИЙ.

СВІТОВА МОСКВИНСЬКО-ЄВРЕЙСЬКА ПРОБЛЕМА ТА ВИЗВОЛЬНИЙ НАЦІОНАЛІЗМ. ДАРІЙ СВІТЛИЙ.

ПІДЛІ ДУШІ. ДАРІЙ СВІТЛИЙ.

СУПЕРКНИГА. СЦЕНАРІЙ КАТАСТРОФ. РУСЛАН МОРОЗОВСЬКИЙ

БІБЛІЙНИЙ ГЕНОЦИД АБО “НЕ ВБИВАЙ” ПО-ХРИСТИЯНСЬКИ. ПРОПОВІДНИК СВІТОЯР

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Share via
Copy link
Powered by Social Snap