Хрестили народ у власній крові його…

Людина, отримавши життя, зобов’язана його Достойно звеличувати. Благородний син сам є творцем своєї долі. Він ніколи не дозволить, щоб його долю чи долю його Народу вирішували Чужі люди (Чужі релігійні, політичні чи військові діячі).

Україна-Русь, Мати наша. Я до Вас звертаюся, як брат до братів. Зі святою Новою Вістю, яка осяяна Господнім благословенням, звертаюся.

1. ІСТОРІЮ ПРО ХРЕЩЕННЯ України-Руси – започаткував київський монах Нестор-літописець. Він написав, що князь Володимир дав наказ:

“Велю завтра хрестити, а хто не прибуде на ріку – багатий чи убогий, робітник чи чернь людська буде моїм ворогом”. Киянам наказано від Греків Віру приймати, а ті, що відмовлятимуться, “будуть позбавлені майна і покарані смертю”.

Монах і письменник Іларіон – приятель князя Ярослава (сина Володимирового), автор твору “Слово “Про закон і благодать”. Він, будучи добре обізнаним з кривавим хрещенням, в 1037 році (22 роки після смерті князя Володимира) написав, що Кияни були “застрашені, і не любов’ю, но страхом повелівшому хрещахуся”, хрещення було “с властію спряжено”.

2. О, БОЖЕ МІЙ! ЯКИЙ САТАНИНЬСКИЙ НАКАЗ!? Коли не станеш на коліна перед чужоземним божеством, то заберуть у тебе корову, коня, вівцю. Заберуть хлів і хатину. І покарають тебе, жінку і дітей твоїх смертю.

На рідній Землі відрікайся рідного, святого. Відрікайся від Святині отців своїх. І “со страхом і трепетом” ставай на коліна. Поклоняйся чужоземним ідолам – іконам, привезеним з Греції, на яких зображені чужі боги – люди.

Вір чужому божеству і будь його рабом. У рідного божества наші рідні справи. А в чужого – чужі. Бог – свята Сила. Бог перестане любити нас, коли ми Батьківську Віру зрадимо. Рятуй нас, Небо!

Кияни казали: князь Володимир убив свого тестя Рогволода і його двох синів, і в Києві убив свого рідного брата Ярополка. Тепер, породичавшись з Греками (і їхніми винами), він духовно відчужився від рідних людей, немає у нього милосердя. Він вчора з Новгороду привів до Києва Варягів, а сьогодні привів Греків!

3. УКРАЇНЦІ-РУСИЧІ БУЛИ СВОБОДОЛЮБИВИМИ І ГОРДИМИ ЛЮДЬМИ. Їх глибоко обурював наказ князя. “Не бажаючих хреститися було дуже багато в Києві, і взагалі по всій Русі. В самому Києві поліційний нагляд (…) був настільки сильний і дійсний, що небажаючі хреститися не могли сховатися і примушені були або поневолі хреститися, або рятуватися втечею, або (…) підлягати смертній карі”, проф.. духовнох академії Е. Голубинський, “История Русской Церкви”, том 1, стор. 175, 1901 рік. Не могли сховатися. Примушені були хреститися. Рятувалися втечею в ліс. Їх ловили і крали смертю.

4. ЯЗИЧЕСЬКА (ТОБТО НАЦІОНАЛЬНА) ВІРА УКРАЇНИ-РУСИ вийшла з душі народу. Мала розум. Талант (дари Божі) і вдачу Українця-Русича. У ній велич національного Духа незалежного. У ній проявлена природня воля самовизначення.

Вона нагромаджувалася, розкорінювалася і з волі Божої вдосконалювалася впродовж тисячоліть. І в епоху бриліянтної Трипільської культури вже була Вірою розвиненою. Про це свідчать найстародавніші книги Світу, “Веди”.

У “Ведах” описаний спосіб життя Трипільців. Подані імена їхніх богів (Сварга, Див, Пар’яна (Перун), Виласа (Вилас), Морена, Мокша та інші).

У перші епохи історії Людства всі Народи мали Віри політеїстичні (многобожні). І Віра Трипільців була многобожна, так як і Віра стародавніх Сумеріян, Єгиптян, Персів, Юдеїв, Греків, Римлян).

5. У ЯЗИЧЕСЬКІЙ ВІРІ УКРАЇНИ-РУСИ ПЛОМЕНІВ ВИСОКИЙ рівень національної свідомості. Звеличувалися гідність, сила, краса й подвиги богатирів (героїв). У ній були визначені суспільні й родинні правила життя.

Вірність мужа жені і жени мужові вважалася Святістю. Жена, бачачи, що її муж іде на смертний змаг з чужинцем-ворогом, йшла разом з ним.

Обрядові свята. Коляда. Водоосвячення (Водоосвітлення), Щедрик, Обрітеньска неділя, Стрітення (зустріч Весни), Веснянки, Клітчальна неділя, Купала, Зажинки, Обжинки та інші.

6. ВІРНІСТЬ, СПРАВЕДЛИВІСТЬ, ВІДВАГА, БАДЬОРІСТЬ, Працьовитість, Милосердя, Охайність вважалися найкращими якостями людської особистості. Підлітки 12-14 років (юнки і юнаки) на світі Купала з вінками і стрілами переходили через Мага врата (Могутні ворота правильного життя). Вони обрядово прощалися з дитинством і приходили до юнацтва.

Життєстверджуючі досвіди зберігалися, як цінність. Поліпшувалися і передавалися від покоління до покоління. Збагачувалися новими мотивами обрядові весільні пісні, обрядове вітання народженої дитини – її освячення. Вірячи в безсмертя, вони спочилого проводжали в новий світ життя, даючи йому в дорогу хліб, вар, гарне одіння.

Віра України-Руси – “це була сильна, внутрішньо міцно викраяна релігія, висока, красива, і тому являлася для християнства страшним ворогом”, “Релігія древніх Русичів була релігією радости, захоплення силою і красою природи”, “Русичі жили в природі, вважали себе її частиною і, так би мовити, розчинялися в ній. Це була сонячна, жива, реальна релігія”, Др. С. Лісний, “Русь, звідки ти?”, Вінніпег, 64 р.

7. КИЯНИ КАЗАЛИ: НАША БАТЬКІВСЬКА ВІРА ДЛЯ НАС Є ТИМ, чим є небо для землі, тим, чим є корінь для дерева. Ми в батьківській Вірі. І батьківська Віра в нас. Хто нашу Віру зневажає, той зневажає нас (нашу душу, наш розум, наш спосіб життя). … Святощі града Кия, вчора натхненно славлені в молитвах і піснях, сьогодні князь (одягнувши грецьку одежу й отримавши від Греків грецьке ім’я Василій) наказав палити, наказав Рідне знищити. “Вчера чьстимь, а днесь поругаєм”. “Греки налезша на Русь, і творяща злая”.

8. АРХИЄРЕЇ-ГРЕКИ ХОЧУТЬ, ЩОБ МИ ЗНЕВАЖАЛИ ТЕ, що для нас рідне. І любили те, що для нас чуже. Хочуть, щоб ми були людьми без гідності. Без імені й роду. Це до болю пригноблює нас. Спустошує душу нашу.

Греки в Атенах не зневажали себе, не розбивали голови статуям своїх богів. Не руйнували вівтарів. Не палили письма, в яких Гомер, Плятон, Аристотель, Софокл, Есхіл, Еврипід, Аристофан славлять Грецію. І Віру в Зевса, Аполона, Артеміду, Атену. Греки зберегли себе, свою самобутню культуру.

9. ВОЄВОДИ, ЯКІ ОЧОЛЮВАЛИ ВІЙСЬКОВУ ЧАСТИНУ, складену з найманих варягів, пили вино, привезене з Греції. І, ставши відважнішими, почали виконувати наказ Володимира. На будинках, у яких люди вже були хрещені, сокирою вирубали “отес” (хрест). За ними йшли карателі: дім, на якому не було вирубано хреста, підпалювали, а люди (коли не встигли втекти) були посічені. “Сікти того, хто без хреста на шиї”. “Кто креста целовал, а отступіть, не будет жів”. У Києві утверджувалося нове поняття: “хрест спасає”, “хочеш урятуватися від смерті, бути спасенним, носи на шиї хрест”.

Вогонь охоплював Святиню града Кия. “Святиня була побудована з червоного коралу та зеленого смарагду. Посередині Святині був великий купол (баня). У Святині стояв образ Бога. Руки, ноги й голова Його були створені з дорогоцінного каменя чотирьох родів: із зеленого хризолиту, червоного яхонту, жовтого сердолику та білого кришталю. А голова Його була з червоного золота. Біля образу Бога стояв образ білявої дівчини, що приносить Йому жертву – квіти. Це Святиня була присвячена якомусь мудрецеві, що був у них за давнього часу”, Ал Масуді, “Золоті луги”, 956 рік, Арабський письменник.

10. ГОРІЛИ ПИСЬМЕНА, ГОРІЛИ БЕРЕЗОВІ ДОЩЕЧКИ, НА ЯКИХ викарбувані (піктографи): старинні описи великих подій давно минулих времен. Горіли прапори, святилища. Горіли статуї Праотців.

Розпачливо тужили матері. Плакали діти. Похитуючи головами, глибоко схлипували старі сивобороді діди. І казали: Небо святеє, і нащо нам чужого Бога, коли свій Бог – Любов і Перемога? Валиться, падає міст між нами і нашим славним Минулим і постає прірва.

Боже, оборони нас Грецької Віри! Чужа Віра відвертатиме від Рідного. І стане зубожілою наша мисль. Збідніє душа наша, і ми не будемо ми.

М. Грушевський пише, що “не всі люди йшли так радісно й легко до хреста, як то представляє літописець”, стор. 515. Не тільки Київ, а й “Новгород охрещено силоміць”, “Путята (тисяцький Володимира) хрестив мечем, а Добриня – вогнем”, стор. 516, 1956 р.

“Охрещення Русі, яке зробив князь Володимир у 988 році, не було добровільним”, митрополит Іларіон (Огієнко), “Д. В. У. Н.”, 313 стор.

Воєвода Добриня, права рука князя Володимира вогнем і мечем хрестив, опісля чувся нещасною людиною. У його вухах не затихали ридання закривавлених матерів, стогін умираючих дітей. І він, маючи на шиї хрест, прив’язав до шиї великий жорновий камінь і скочив в озеро Ільмен: втопився.

11. КРИВДА ЗРОБЛЕНА ПРЕДКАМ МОЇМ, БОЛЕМ ОЗИВАЄТЬСЯ В МЕНІ. У глибині душі чую їхній плач. Бачу їхні заплакані очі. І плачу разом з ними.

О, славний батько-царе Киє! Устань, подивися: жорстоко скривджені твої любі діти – славні Кияни! О, Земле святая, я був би негідником, людиною без совісти й чести, коли б хвалив кривдників-сповідників Греко-ортодоксії і проявляв байдужість до замучених матерів і дітей.

12. КИЙ БУВ ВОЛОДАРЕМ УКРАЇНИ-РУСИ, яка в древні часи (ще перед вторгненням царя Дарія) мала назву Скитія (Сакия). А потім Антія. У санскриті слово “кия” значить “булава”, “жезл” (символ влади), а також – “вождь”, “син землі”, “куятаті” – означає “провідний тато”.

У часи царя Олега Віщого договір між Україною-Руссю і Візантією (Східною Римською Імперією) був підписаний у двох мовах.

Волхви, купці і бояри, які гордилися улюбленим царем Святославом, були грамотними людьми: вміли читати і писати. На заході Европи в ті часи не всі королі, принци і принцеси знали абетку.

13. УКРАЇНА-РУСЬ ПЕРЕД ПРИХОДОМ греків-хрестителів була багатою і висококультурною державою. Її Народ мав свою розвинену обрядність (культуру). Мав чітко визначені закони моралі, усталені родинні і родові звичаї.

Є тепер археологами знайдені зразки Трипільського клинописного письма, яке було на території України 6 тисяч літ тому.

Є знайдена “Влас Книга” (правильна назва “Виласа Книга”), яка є нашим своєрідним передхристиянським літописом. У Києві таких книг було багато. Та всі вони ретельно зібрані й спалені тими, які нищили на Русі культурні скарби Русі. Підпорядкували Русь догмам, канонам і ритуалам Греко-ортодоксії.

14. ПІСЛЯ ХРЕЩЕННЯ ХРИСТИЯНСЬКА ВІРА винищувала місцеву язичеську (що значить національну, прим. Л. С.) святиню. Залишки язичества, народні вірування підлягали духовному судові, Н. І. Костомаров, “Вибрані твори”, кн. 1, стор. 27, 1903 р.

І за “Церковним уставом” була кара: “От девяті до сорока ран” тому Українцеві-Русичеві, який відмовляється класти доземні поклони іконі Діви Марії і навчає молодь колядувати, щедрувати.

“Єреї-греки заводили такі візантійські практики, як відрубування рук, виколювання очей та відрізування вух. Таких кар Україна не знала – це вплив Візантійської культури. Так само не знали наші предки кари смерти, і тільки завдяки грецьким духовникам пробували її деякі князі завести замість прогнання. І нетерпимість та виключність релігійна не була по душі нашим предкам” (Б. Лепкий, “Н.І.У.Л.”, кн. 1, стор. 85).

Градники назад скрутили руки великому мудрецеві – волхвові Дудикові. Репрезентант христолюбної візантійської культури єпископ Лука (Федір) … “медляно почав відрізати вуха і носа” (Н.І. Костомаров, “Книга Третя”, Петербург, 1904 рік, стор. 371).

 “ХРИСТОВУ ВІРУ ЗАВЕДЕНО в нас не через попівську проповідь; вона прийнялася не з переконання, а так сказати, “по указу”, з наказу власті”, їв. Франко, 1898 рік. Тарас Шевченко вважає святого Володимира людиною жорстокою. І не моральною. Він про це пише в “Кобзареві”. З Шевченком погоджується історик М. Грушевський.

Ті, які по-святотатському глаголять, що Кияни з радістю приймали Чужу Віру, глумляться над гідністю Киян. Заплямлюють совість України-Руси. Парторги також ораторствують, що Українські селяни з радістю відрікалися від своїх господарств. І з любов’ю до Сталіна йшли до колхозу, щоб мати щасливе колхозне життя.

Уривок з книги ” Переоцінка духовної вартости”

Автор: Лев Силенко.

Література, яка може Вас зацікавити:

ПЕРЕОЦІНКА ДУХОВНОЇ ВАРТОСТИ. ЛЕВ СИЛЕНКО

ГІСТЬ З ХРАМУ ПРЕДКІВ. ЛЕВ СИЛЕНКО

МАГА ВІРА. ЛЕВ СИЛЕНКО.