Данило Галицький у 1238 році розгромив німецьких лицарів Тевтонського ордену, очолюваних магістром Бруно, які захопили місто Дорогочин, – так коротко згадують про цю битву довідники з історії України.
Основний документ, який допомагає висвітлити це питання і на який насамперед мали б опиратися дослідники, ─ це «Галицько-Волинський літопис»: «Коли ж настала весна, рушили вони удвох на ятвягів. І прийшли вони до Берестія, [але] ріки наводнилися і не змогли вони йти на ятвягів. Данило сказав: «Негоже є держати отчину нашу крижевникам – темпличам, тобто соломоничам». І пішли вони обидва на них із великою силою, узяли город [Дорогочин] місяця березня і старійшину їх Бруна схопили, і воїв захопили, і вернулися обидва у Володимир».( Переклад Л.Махновця)
Цей план почав втілюватися в життя у 1235 році. Саме цього року польський князь Конрад Мазовецький підступом захопив руські землі між ріками Нуром і Західним Бугом та волинське місто Дорогочин – важливий стратегічний центр, що сполучав торговельні шляхи європейських держав і Русі, а також Балтійський і Чорноморський регіони. Не маючи змоги утримати ці землі в покорі, в 1237 році Конрад Мазовецький передає їх у володіння Добжинському ордену, в якому було всього лише… 14 братів-лицарів, а насправді – ордену Тамплієрів. Зрозуміло, щоб утримати в покорі захоплені землі ,14 лицарів і їх слуг було замало.
Данило Галицький добре розумів небезпеку появи на кордонах своїх землях хрестоносців, тому й організував блискавичний похід, з дотриманням усіх класичних правил тодішнього військового мистецтва. На початку весни руські війська спішним маршем пішли до Берестя (нинішній Брест). Звідси Данило Галицький розпускає чутку, що вони з братом Васильком йдуть начебто “на ятвягів”. За допомогою цих чуток Данилові вдалося приспати пильність хрестоносців, і він несподівано з’явився під мурами Дорогочина. Безперечно, Данило добре розумів, що штурмувати укріплене місто буде складно, адже важкі облогові машини швидким маршем по весняному бездоріжжю підвести було неможливо. Несподівано увірватись у місто, гарнізон якого перебував в умовах підвищеної бойової готовності, також було складно. Крім того, в ході затяжної облоги до лицарів могла прибути досить вагома підмога.
У радянській історіографії, підручниках, довідковій літературі, з історії чомусь постійно стверджувалося, що руські воїни поступалися західним лицарям у важкому озброєнні. Але, як свідчить археологія та літописи, озброєння руських кіннотників-бояр ХІІІ століття не лише не поступалося, але й переважало озброєння лицарів. Удар важко озброєної руської кінноти став для лицарів фатальним. Хрестоносці були на голову розбиті і в паніці кинулись тікати. На їх плечах русичі увірвались у Дорогочин. Всі уцілілі лицарі на чолі з самим магістром Бруно потрапили в полон. Ця перемога Данила Галицького завдала відчутного удару планам наступу хрестоносців на Схід і створення держави хрестоносців на наших теренах. Тож ми маємо пишатися славною перемогою наших предків під керівництвом Данила Галицького над таким сильним супротивником, що прагнув підкорити наші землі.
Але, як уже було сказано, про цю славну, переможну ,блискавичну битву, як і про інші перемоги наших предків,досліджень та описів є значно менше, аніж описів поразок та втрат. У нашій свідомості чомусь формують комплекс: «А що скажуть інші?». Ми завжди повинні оглядатися на наші перемоги і оцінювати, або замовчувати їх з точки зору наших сусідів, хоча подекуди вони свої поразки подають як перемоги. І ні одна європейська нація не відзначає свої поразки урочисто, на державному рівні, так , як це робимо ми , українці. Цим у голови наших дітей намагаються закласти думки, що ми не є нацією переможців, що ми не є нацією державотворців… З якою метою і хто закладає поразницькі настрої у свідомість наших дітей – питання відкрите. Можливо, «новітні хрестоносці», а може, хтось ближчий?…
Автор: А.В.Заброцький
Книги. які можуть Вас зацікавити:
ВІРА ПРЕДКІВ НАШИХ. ВОЛОДИМИР ШАЯН
