Святилось Сонце, і брели волхви,
І падав кінь Олегів на коліна,
Хіба у тому наша є провина,
Що древні стежки полином зросли?!
Черлилось небо на прадавній стяг,
Губились сурми у пташинім дзвоні,
І не ятрила тятива долоні,
І не ховався за щитами страх!
І жевріла надія, як свіча,
Колисана у вогнищах Купала.
Ми зміним рала наші на мечі,
Поки Дажбожий образ не прочах!
Ревіли бурі, та ішли волхви,
Вкраїну несучи в старечих жменях,
Щоб крізь віки дійшло до нас знамення
І землю цю святою нарекли!
І сотні раз насупився Перун,
І падали в жита криваві зливи:
Я вірю, що цей край буде щасливий
У хлібі й пісні і без злотих рун!
Цідились кроки на Чумацький Шлях,
Прялась легенда з ковили й полину,
Над нами сяють зорі України
І їхнє сяйво у моїх очах!
Ревів Славута, та ішли волхви,
Шляхи за ними обростали терном,
Не погубились ті любові зерна,
А у серцях, як маки, проросли!
Гудуть віки в передчутті висот,
Князів підкови у шляхи вростають,
І оберега ліпшого немає,
Поки цю землю береже Сварог!!!