Повість минулих літ.
Документальна збірка Хронології подій
5508- 7499 літ за старословянським календарем.
I-XXстоліття.
Русь Первозданна.
Частина 1.
Глава 1
У століття давні, задовго до відомих літописних часів, коли
землі між Дніпром, Дунаєм, Віслою й Двіною вкривали ліси й
степи широкі, жили тут народи, яких сьогодні звемо праслов’янами.
Слов’янин / слав’яни це: — давній народ Східної Європи, назва якого, ймовірно, походить від слова слово, тобто люди, які говорять зрозумілою мовою. Протиставляли себе «німим» — чужинцям, які не розуміли їхньої мови, або «слава», «славити» — народ «славний», але ця версія менш визнана серед мовознавців.
Слов’яни об’єднувалися спільною мовою, культурою релігією та традиціями, поступово формуючи ранньослов’янські племена.
Русич / русин це: — самоназви давніх мешканців Русі. Русич переважно літературне або поетичне слово, що означає «людина Русі», «воїн Русі», часто зустрічається в літописах та епосі. Русин — історична етнонімічна назва східних слов’ян, предків сучасних українців білорусів, росіян яка збереглася в деяких регіонах (Закарпаття, Лемківщина, Словаччина, Сербія) і сьогодні.
1. Культури доби неоліту (6000–3000 до н.е.)
Тут жили мисливсько-рибальські та ранньоземлеробські племена — не окремі “народи”, а місцеві спільноти, що формувалися з автохтонного населення Європи.
2. Культура шнурової кераміки (бл. 3000–2000 до н.е.)
Це індоєвропейські племена, які вважаються предками частини майбутніх балтів, германців і слов’ян.
3. Культури доби бронзи (2000–800 до н.е.)
На цих землях існували тшинецько-комарівська, лужицька та інші археологічні культури. Саме серед них формувалися ранні праіндоєвропейські групи, пов’язані з балтами та протослов’янами.
4. Балти (прибл. 1 тис. до н.е. — І тис. н.е.)
Перед венедами значну частину Полісся, Прибалтики та верхів’їв Дніпра заселяли балтські племена — родичі литовців і латишів. Їх вважають найважливішими «сусідами» і частковими попередниками слов’ян у цьому регіоні.
5. Фракійські та дакійські племена (переважно на південному заході)
На межі з Карпатами та нижнім Дунаєм мешкали фракійці та дакійці — також індоєвропейські народи.
Фракійці та дакійці були індоєвропейськими племенами, що між приблизно XIII століттям до н. е. і I століттям н. е. населяли простір між Карпатами та нижнім Дунаєм. Фракійці проживали на південному заході від території України, зосереджуючись у районах сучасних Ізмаїла, Болграда та Кілії в Україні, Кагула й Комрата в Молдові, а також Констанци, Тулчі та Галаца в Румунії. Вони контролювали узбережжя Чорного моря та важливі дунайські шляхи, активно контактували з грецькими містами-колоніями з VII століття до н. е.
Дакійці формувалися як окремий народ приблизно в VII–V століттях до н. е. й займали Карпатський регіон до римського завоювання у 106 році н. е. Їхня основна територія охоплювала сучасні румунські міста Клуж-Напока, Сібіу, Алба-Юлія, Брашов, Дева та Сучава, а також північ Молдови (Бєльці, Сороки) і частину української Буковини — Чернівці, Сторожинець, Вижницю. Дакійці були відомі своїми укріпленими фортецями в Карпатах і розвитком металургії, а їх культура стала основою для подальшого формування румунського етногенезу
До венедів тут жили переважно давні індоєвропейські племена (культура шнурової кераміки, лужицька культура та ін.), серед яких важливу роль мали балти. Саме з цього місцевого населення згодом сформувалися венеди, а пізніше — слов’яни.
У VII–III століттях до нашої ери стояли їхні поселення
зарубинецькі — перший відомий корінь слов’янської культури.
У I–II століттях нашої ери стародавні письмознавці Риму називали
цих людей Венедами.
Венеди — давній народ Східної Європи, якого античні автори вважали одним із найбільших у регіоні. Найчастіше їх пов’язують із праслов’янами. Жили вони між Балтійським морем, Віслою та Дніпром — у землях густих лісів, річок і торгових шляхів, де формувалася їхня культура.
Культура венедів була простою, але добре пристосованою до життя в природному середовищі. Основа — землеробство, розвинене ремесло, дерев’яні укріплення та селища біля води. Їхні археологічні пам’ятки показують повагу до родової громади та традиційного укладу.
Про релігію відомо небагато, але вона була близька до ранньослов’янської: культ сил природи, шанування духів лісу й води, священні гаї, жертвоприношення та віра в охоронців роду. У центрі світогляду стояла гармонія з природою, страх перед її силами і прагнення заручитися їхньою прихильністю.
У писемних джерелах венеди постають як великий і впливовий народ, що став основою подальшого формування слов’янської спільноти.
Перші достовірні згадки про венедів належать до І століття нашої ери. Найраніші джерела: Пліній Старший (Naturalis Historia, бл. 77–79 рр. н.е.) — перше чітке згадування венедів на узбережжі Балти Тацит, Germania (98 р. н.е.) — описує венедів як великий народ між германцями та сарматами. Птолемей, Географія (II ст. н.е.) — згадує «Венедську затоку» (частину Балтики) та племена венедів. Тобто найперші письмові свідчення про венедів датуються І століттям н.е., а більш докладні — І–ІІ століттями н.е.
У III– V століттях постала культура київська — праоснова слов’ян
східних. І з цих народів розійшлися племена, що пізніше склали землю Руську.
Поляни
Поляни сиділи над Дніпром, на горах київських. Гради їхні стали
виникати у V–VI століттях, а в середині VI століття постала
протодержавна громада навколо майбутнього Києва.
Пам’ять зберігає імена засновників: Кий, Щек, Хорив і сестра їх
Либідь
Сучасні землі та міста:
Київ, Вишгород, Бориспіль, Обухів, Фастів, Васильків, Біла Церква.
Поляни славилися ладним життям, мирними радами та ремеслом.
Древляни
За лісами густими сиділи древляни, що з лісу й дістали ім’я.
Перші громади їх відомі з VI століття, а літописні згадки ведуть
від IX століття.
Столицею їх був Іскоростень.
Сучасні землі та міста:
Коростень, Житомир, Малин, Овруч, Олевськ, Радомишль.
У 945 вони вступили в тяжкий конфлікт із київською владою, що
ввійшов до літопису.
Сіверяни
Сіверяни жили над Десною, Сеймом та Сулою.
Відомі з VI–VII століть.
У 885 році увійшли до держави київських князів.
Сучасні землі та міста:
Чернігів, Новгород-Сіверський, Ніжин, Конотоп, Суми, Глухів.
Були вони працьовитими хліборобами й мирними громадами.
Уличі
Уличі заселяли землі між Дніпром, Бугом та Дністром.
Найдавніші поселення — VI століття, літописні згадки — від
IX століття.
Головним градом був Пересічень.
Сучасні землі та міста:
Миколаїв, Первомайськ, Вознесенськ, частина Одеси,
Южноукраїнськ, Херсонщина.
Тіверці
Тіверці сиділи понад Дністром, Прутом та до самого Дунаю.
Згадуються від VII століття, у літописі — під літом 907.
Мали гради свої вздовж Дністра, серед яких — Тирас.
Сучасні землі та міста:
Білгород-Дністровський, Ізмаїл, Болград, Кілія, Чернівці і частина
Бессарабії.
Дуліби, Волиняни, Бужани
Дуліби жили по Бугу ще в VI столітті.
Потім їхні об’єднання стали волинянами і бужанами.
Сучасні землі та міста:
Луцьк, Володимир, Дубно, Рівне, Ковель, Брест.
Кривичі
Кривичі сиділи по верхів’ях Дніпра, Волги та Двіни.
Згадки — від VI століття.
Гради їхні: Полоцьк (862), Смоленськ, Ізборськ.
Сучасні міста:
Полоцьк, Вітебськ, Смоленськ, Псков.
Радимичі
Жили над Сожем.
Ім’я своє ведуть від родоначальника Радима.
Згадуються з VII–VIII століть
Сучасні міста:
Гомель, Кричев, Черіков, Рогачів.
В’ятичі
Сиділи по Окі.
Родоначальником був В’ятко.
Відомі з VII–VIII століть
Сучасні землі:
Тула, Калуга, Рязань, Брянськ, Орел.
Дреговичі
Сиділи поміж болотами Прип’яті й Двіни.
Згадки — від VI століття
Сучасні землі та міста:
Пінськ, Турів, Брест, Мінськ (околиці), Барановичі.
Словени Ільменські
Жили над Великим озером Ільмень.
Столиця — Новгород.
Згадки — VII століття, літопис — від 862 року.
Сучасні міста:
Новгород, Стара Русса.
Хорвати Білі
Сиділи по Карпатах, над Дністром та Тисою.
Відомі з VI століття, згадані під 907 роком.
Сучасні землі та міста:
Львів, Івано-Франківськ, Ужгород, Самбір, Стрій.
Станом на сьогодні плюс Крим, Кубань, Таганрог, Пряшівщина, вся територія Угорщини, великі частини Польщі, Румунії, московщини.
Докладніше рекомендуємо праці на цю тему видатного українського історика Володимира Сергійчука.
Книга, яку можна замовити тут: https://sribnovit.com/product/%d0%b7%d0%b0%d0%bf%d0%be%d0%b2%d1%96%d1%82-%d0%bf%d0%b5%d1%82%d1%80%d0%b0-%d1%96-%d0%b3%d0%be%d0%bb%d0%be%d0%b4%d0%be%d0%bc%d0%be%d1%80/
“Заповіт Петра І. Голодомор”
Автор: Микола Воротиленко
Книга розкриває призабуту і приховану українську історичну правду. Ту правду, що пролягла чорною трагічною стрічкою через долю українського народу, який боровся за справедливість та волю в нерівних умовах минулого тисячоліття. Присвячується сьогоднішньому і майбутньому поколінням, багато в чому викриваючи міфи московії.
