Де, в яких народних, чи авторських творах згадується Бог Лад?

Веснянка «А ми просо сіяли»

1-й гурт: — А ми просо сіяли, сіяли,

Ой Дід-Ладо, сіяли, сіяли.

2-й гурт: — А ми просо витопчем, витопчем,

Ой Дід-Ладо, витопчем, витопчем.

1-й гурт: — А чим же вам витоптать, витоптать,

Ой Дід-Ладо, витоптать, витоптать?

2-й гурт: — А ми коней випустим, випустим,

Ой Дід-Ладо, випустим, випустим.

1-й гурт: — А ми коней переймем, переймем,

Ой Дід-Ладо, переймем, переймем.

2-й гурт: — А чим же вам перейнять, перейнять,

Ой Дід-Ладо, перейнять, перейнять?

1-й гурт: — Ми шовковим поводом, поводом,

Ой Дід-Ладо, поводом, поводом.

2-й гурт: — А ми коней викупим, викупим,

Ой Дід-Ладо, викупим, викупим.

1-й гурт: — А чим же вам викупить, викупить,

Ой Дід-Ладо, викупить, викупить?

2-й гурт: — А ми дамо сто рублів, сто рублів,

Ой Дід-Ладо, сто рублів, сто рублів.

1-й гурт: — Нам не треба й тисячу, тисячу,

Ой Дід-Ладо, й тисячу, тисячу.

2-й гурт: — А ми дамо дівчину, дівчину,

Ой Дід-Ладо, дівчину, дівчину.

1-й гурт: — Одчиняймо ворота, ворота,

Забираймо дівчину, дівчину!

Тарас Шевченко — «Царі» (1848)

Перед Богами Лель і Ладо
Огонь Рогніда розвела;
Драгим єлеєм полила
І сипала в огнище ладан.
Мов ті валькірії, круг неї
Танцюють, граються дівчата
І приспівують:
«Гой, гоя, гоя!
Новії покої
Нумо лиш квітчати,
Гостей сподіватись».

Коляда

Юрій Федькович

Ой тури, тури, буйні ви звірі –

Ладо, Ладо!

Ой що там чути в нашім Підгір’ї?

Ладо Боже!

Ой брате, брате, добре чувати!

Ладо, Ладо!

Ходит світлицев старая мати,

Ладо Боже!

Ой ходит, ходит, столи вкриває,

Ладо, Ладо!

Зелені вина в кубки зливає,

Ладо Боже!

Ой гоя, гоя, золоті куби!

Ладо, Ладо!

Буде з вас пити синок мій любий,

Ладо Боже!

Ой буде, буде, але не нині,

Ладо, Ладо!

Бо він сегодне в царя в гостині,

Ладо Боже!

Ой гостит, гостит, в погарі звонит,

Ладо, Ладо!

‘Д царскому столу кучерем клонит:

Ладо Боже!

Ой царю, царю, німецький княже!

Ладо, Ладо!

Пусти мене ти в Підгір’я наше!

Ладо Боже!

«Ой підеш, підеш, підеш дружино,

Ладо, Ладо!

Але аж вип’єм червоне вино».

Ладо Боже!

А на сі слова: бувай здорова,

Ладо, Ладо!

Бувай здорова, ти нене моя,

Ладо Боже!

Та й не журися за твого сина,

Ладо, Ладо!

Твій син ся має, як гай-калина,

Ладо Боже!

А гай-калина сім рік не цвіла,

Ладо, Ладо!

В шовкові трави гилє клонила,

Ладо Боже!

Гилє клонила, а все низенько,

Ладо, Ладо!

А все до тебе, ти моя ненько,

Ладо Боже!

Пісні ладовнії (весільні). При вечері. І, ІІ
Осип-Юрій Федькович

Цвіт лугами, пшениця ланами,
Ладо! Ладо!
Батеньку мій милий, вечеряй ти з нами,
Милий Боже!
Цвіт в віночки, пшениця в снопочки,
Ладо! Ладо!
Ненько ж моя, ненько, вечеряй ти з нами,
Милий Боже!
Цвіт на ярі, пшениця на дари,
Ладо! Ладо!
Братчику мій любий, вечеряй ти з нами.
Милий Боже!
Цвіт на полі, а дари на столі,
Ладо! Ладо!
Сестрички кохані, вечеряйте з нами,
Милий Боже!
Цвіт калина, за столом родина,
Ладо! Ладо!
Роде мій величний, вечеряй ти з нами,
Милий Боже!

Поезії, 1862, стор. 10 – 12.

Подається за виданням: Писання Осипа Юрія Федьковича. Перше повне і критичне видання. Том 1. Поезії / З перводруків і автографів зібрав, упорядкував і пояснення додав д-р Іван Франко. – Льв.: друкарня Наукового товариства ім. Шевченка, 1902 р., с. 23 – 24

10. Ладо й Ладо!

Юрій Федькович

Гой ти Місяцю, гой ти Королю,

Красна Маланка, княже, с тобою,

Красна Маланка, голубе море,

Над головою ясная зоря.

Гой Маланочко, гой ти зірничко,

Вмий собі личко божов росичков,

Божов росичков: в неділю рано,

З Велесилчиком до слюбу станеш!

Гой ти Силчику-Велесилчику,

Посію тебе у городчику,

Тай буду тебе та й шанувати,

Тай тричи на день та поливати!

Гой а з чибричку та кіля бити,

А барвінчиком та городити,

В неділю рано та промикати,

За русу косу та затикати!

Гой ти Місяцю, гой ти вівчарю,

Красна Маланка с тобою в парі.

Красна с тобою, красна з собою,

Ясная зоря над головою!

Гой ти Маланко, ти лебедочко,

Гой затич собі та головочку

В павяні пюрця, в рожеве зілє,

Підеш до храму рано в неділю!

Примітки

Король Гуцул (2)

Юрій Федькович

По над Черемуш, над білий

І над чорний, і великий,

Оселились славні ґоти,

Нарід храбрий, нарід дикий;

Бо аж там їх, бач, прогнала

Та княгиня Ольга мука

З-над Дністра і Чорномор’я.

Невсипуща та гадюка.

Так зайшли в’ни безталанні

У ті чорні рускі гори,

Попрощавши білі скелі,

Попрощавши синє море:

Там приймили руске слово,

Руску віру і звичаї,

І розжились, і пробули,

Як і нині пробувають.

А король їх Гуцул звався.

Як той місяць прехороший,

Мав отроків, мав комонних,

Леґінів і всего досить:

А як стане у шеломі,

То як сонечко засвітить

В празник Зельмана-Ваяна,

Бога Лада серед літа.

І мав Ладобог святиню

На Сокілскім на груневи,

Золотом була побита,

Честь і слава королеви!

Леґінів триста служило

День і ніч святому Ладі,

Всі в панцирах і порфирах,

Всі у зброї і в булаті.

А одесную в святини

Стояв образ того ж Бога,

Ясний, красний, прехороший,

Як то сонечко в чертогах.

Коли в мори ся скупає

І на світ весело гляне! –

Слава ти, о Ладе-Боже,

Світлий Зельмане-Ваяне!

А по лівім боці храма

Стояв образ Чортовита,

Того ворога тяжкого

Всего миру, всего світа;

I стояв він чорний, темний,

Оперезаний гадюков,

В лівім кулаці коса ‘му,

А меч вхопив в праву руку.

І почався празник Лада.

Леґіні служащі в ділі

Взяли комоня святого,

Як той сніг, як лебідь білий,

І водили хороводом

Доокола Бога-Лада,

Коляду святу поюще,

А за ними вся громада.

А діди собі знов взяли

Чорного коня каліку,

І водили хороводом

Доокола Чорновита,

Але пісень не співали,

Лиш дивилися понуро,

Як слота, як хмари леду,

В літі град, зимою буря.

А як тричи обійшли їх,

Лики побіч поставали.

Аж тут чудо сотворилось,

Про яке ще не чували:

Би оба Боги ожили

І ся схопили з престолів,

Роз’ярені аж до краю,

Наче кождий збожеволів.

І мечі булатні вимкли,

І ся пустили на себе,

Наче дві ті громовиці,

Що роз’юшуться на небі!

Іскри сипались довкола,

Нарід млів з переполоху.

А Боги оба рубались

Аж до вбою, аж до здоху.

Але горе, і ще горе!

Ваян-Ладо спотикнувся,

Хоче падати на землю…

Король Гуцул усміхнувся.

«То такий ти Бог, о Ладе??

Хочеш чортови піддатись?!

Ха, ха, ха!… то тебе варта..

Вижу, Ваяном і звати!»…

І ухопив топорець свій,

Пустився на Чортовита…

Бучі, брани от-такої

Ще не було поки світа!

Чорновит лиш повалився,

Ладо схопився на ноги…

«Се ратунок був на вчасі!

Слава Господу Прабогу!…

Але ти, королю гордий,

Як ти смієшся мішати,

Де Боги два стануть в брани

Два Боги, а ще два браття? –

За тото тя проклинаю

І всю дружину тут твою,

Що дивилась мому впаду

І ругалась надо мною!

В сю гору тя замикаю,

В їй підземнії світлиці,

І Сокілским ме ся звати

По ім’ю се моїй птиці.

Бо аж доти меш там спати,

Доки в літі на Купала

Не зішлю соколів своїх,

Щоб ти вість о прощи дали!»

І як Бог закляв предвічний,

Так ся стало і так було:

Спочиває король Гуцул,

А з ним враз єго Гуцули;

Спочиває, поклонившись

На стів чорний, маймуровий,

Все однакий як бувало,

Молод, красний, чорнобровий!

А що року пробужаєсь

Він на свято, на Купала,

Протягаєсь. – «Де ти, чуро?

Тож ми твердо, хлопче, спали!

Подивися на світ божий,

Чи соколи не злетіли,

Щоб нам стати в брань з пекольним

Чортовитом! Меч і стріли!

А як в’ни ще не злетіли,

То ще далі спати мушу;

А як в’ни уже злетіли.

Тогди в брань з проклятим рушу.

Добувати нашу славу.

Добувати руску волю!»

О, злетіть вже раз, злетіте,

Ви сокілскії соколи!…

Примітки

Друк. Буковиньский Календарь на рокъ 1886, стор. 15.

Художня література

Володимир Шаян — «Віра Предків Наших»: Праця поєднує поетично-художнє осмислення та релігійно-філософський погляд на слов’янський пантеон, де Лад та Лада виступають як фундаментальні космічні начала гармонії.
Сергій Плачинда — «Словник давньоукраїнської міфології» та «Міфи давньої України»: Художньо-популярне переосмислення українського фольклору, де автор поетизує Ладобога як Бога злагоди, кохання та шлюбу.
Раїса Іванченко — «Орли скидають пера» / «Гнів Перуна»: Історично-художня проза, у якій відтворено побут, вірування та обрядовість давніх слов’ян, зокрема звернення до Лади й Лада під час весняних свят.
Іван Нечуй-Левицький — «Світогляд українського народу»: Хоча це етнографічно-нарисний твір, за своїм викладом він є дуже художнім і змальовує Ладо як солярне Божество літа й краси.

Книга, яку можна замовити тут: https://sribnovit.com/product/%d0%b2%d0%b5%d0%bb%d0%b5%d1%81%d0%be%d0%b2%d0%b0-%d0%ba%d0%bd%d0%b8%d0%b3%d0%b0-%d0%bf%d0%b5%d1%80%d0%b5%d0%ba%d0%bb%d0%b0%d0%b4-%d0%b1%d0%be%d1%80%d0%b8%d1%81%d0%b0-%d1%8f%d1%86%d0%b5%d0%bd%d0%ba/

Велесова Книга. Переклад Бориса Яценко

Найпрофесійніший переклад сучасною українською мовою.

«Велесова книга» – це народний епос, тобто збірка різноманітних творів, які були написані (чи записані) багато століть тому. Одного автора тут бути не може, оскільки усі ті історії, обряди, молитви та інші тексти записувались різними людьми і в різні часи. Якщо ви готові зануритись у прадавню історію, тоді пропонуємо читати книгу «Велесова книга», народний епос українською мовою . Вважається, що це найперша пам’ятка української літератури, яка добре збереглась. А створена вона була ще до появи кирилиці. Велес є Богом творчості і скотарства у часи існування Київської Русі, і саме його іменем назвали цю книгу. Дослідники припускають, що написали її у 9-му столітті. Оригінальним матеріалом, на якому волхви записували тексти книги, були дерев’яні дощечки. Скільки їх могло бути тоді, невідомо, але до наших днів дійшло аж 38 штук. Це справжній скарб, який було знайдено у 1919 році на Харківщині. Сьогодні є можливість замовити книгу «Велесова книга» і можливість у сучасний спосіб торкнутись історії, дізнатись більше про походження слов’ян, їх побут і традиції, які існували у давнину. Це можливість краще пізнати самих себе.