ЖІНКА В НОВОМУ ЗАПОВІТІ
Важко собі уявити гірший занепад народу, коли він починає кадити богам своїх гнобителів, захоплюватися їхніми ідеалами. (А. Річинський).

“Ще й досі жінка стоїть на колінах перед помилкою,
бо її обдурено, що хтось за неї був розіп’ятий на хресті”
(Ф. Нітше. Антимесія).

І ось, нарешті — Новий Заповіт, книга, яку усі християни вважають набагато поряднішою від Старого Заповіту. Старий Заповіт називають “вєтхим”, бо це — ніби-то зотліле коріння стовбура християнства. Розуміємо, що собою представляє стовбур дерева, у якого згнило коріння…

Новий Заповіт починається брехнею, але це нікого з христи-ян не гнітить. В першому рядку Євангелії від Матвія Матвія читаємо:

“Книга родоводу Ісуса Христоса, сина Давидового, сина Авраамового”. Вже перше речення є непорозумінням, бо добре знаємо, що серед чоловіків земних (за євангельськими легендами) Ісус батька не мав. Але євангеліст, ніби про це забувши, продовжує родовід далі: “Авраам породив Ісака… — і так 40 поколінь, — … А Яків породив Йосипа (!), мужа Марії, у якої народився Ісус, званий Христос” ( Матвія, 1: 1—16). А яке відношення Йосип мав до родоводу Ісуса, коли ясно написано: “Не знав Йосип Марію, доки сина свого первородженого вона породила, а він дав йому ім’я Ісус”? (Матвія, 1: 25).

Якщо це переказано родовід вітчима Йосипа, то для чого її приписувати Ісусу? Але давня юдейська легенда “Про пришестя Машіаха” (Месії), “спасителя юдеїв”, наголошувала на тому, що “месія” обов’язково повинен народитися в юдейській сім’ї, тобто бути з “дому Давидового”. Бо коли Ірод, зібравши всіх юдейських рабинів і книжників, випитував їх, де має народитися Месія, то вони відповіли:

“У Віфлеємі Юдейськім, бо в пророка написано так: “І ти, Віфлеєме, земле Юдина,.. бо з тебе з’явиться Вождь, що буде Він пасти народ Мій ізраїльський” ( Матвія, 2: 3—6).

Тому й намагалися юдейські писаки-книжники в будь-який спосіб приписати Ісусу головний родовід юдеїв. Вони так сильно перестаралися, що останнім в родовід вписали невідомого і ніким до того незнаного Йосипа (вітчима Ісуса). І навіть якби в родоводі Йосипа наступним був Ісус, то на ньому родовід юдеїв припинився б: у самого Ісуса потім не було ні жінки, ні дітей…

Але якщо євангелістам видався родовід Ісуса по батьківській лінії занадто коротким (Святий Дух — Ісус Христос), то чому вони не подали родовід по матері? І тут постає дискримінаційне християнське правило: справжніми спадкоємцями вважалися лише первонароджені в сім’ї хлопчики. Народження дівчинки першою в сім’ї заперечувалося біблійною традицією і ніхто ніколи не вів родовід по жінках. З усіх сімей, які згадуються в родоводі від Адама до Йосипа (а це майже 75 поколінь (Луки, 3: 23—38) і 5508 років за християнським літочисленням (за юдейським 3760 років) — не помітимо жодної дитини жіночої статі. Жінку з головного родоводу викинуто повністю. Це стосувалося і матері Ісуса.

Перша згадка про жінку міститься вже на першій сторінці Нового Заповіту:

“Народження Ісуса Христоса сталося так. Коли Його матір Марію заручено з Йосипом, то перш, ніж зійшлися вони, виявилося, що має вона в утробі від Духа Святого. А Йосип, муж її, бувши праведний, і не бажавши ославити її, хотів тайком відпустити її. Коли ж він те подумав, з’явився йому Ангол Господній у сні, промовляючи: “Йосипе, сину Давидів, не бійся прийняти Марію, дружину свою, бо зачате в ній — то від Духа Святого” ( Матвія, 1: 18—20).

Нікого з християн не дивує те, що Новий заповіт розпочинається виправданням позашлюбних статевих стосунків юдейки Марії зі “Святим Духом”.

Якщо ж насправді замість “голуба” (так в християнстві зображений “дух святий”) був сам Єгова власною персоною, то чому він для цієї справи обрав юдейку Маріам з Ізраїлю, де особисто встановив страшні покарання для дівчат і жінок, які ще до одруження завагітніли: забиття камінням, вигнання з поселення і навіть спалення у вогні? Невже “Дух Святий” не здогадувався, що цим штовхає незайману жінку на смерть? І яку роль тут повинен був відіграти Йосип?..

Євангеліст Матвій називає Йосипа “праведним”, хоча ніде в Біблії не знаходимо, чим саме він заслужив це звання.

Йосип був сповідником юдейської релігії. А праведний юдей — це той, хто дотримується і виконує усі суворі і жорстокі заповіді Тори (п’ять Мойсеєвих книг Старого заповіту) і викриває їх порушення іншими юдеями. Праведність же Йосипа, як бачимо, полягає в тому, що він не віддає Марію з “нагуляною” дитиною на суд юдеїв, щоб “викорінити зло серед народу Ізраїля”, а намагається приховати цей “злочин”, хоча він в дійсності тієї миті ще не знав, від кого завагітніла Марія.

Якщо порівняти цей уривок “святого писанія” з подіями, які були поширені в кріпацькій Україні, то навряд чи можна цей “божественний” випадок назвати винятковим, до того ж порядним і моральним.

Відомо, що поміщики і дворяни забирали в свої маєтки наймичками гарненьких молодих дівчат своєї місцевості ніби для господарської роботи, а потім робили їх своїми коханками, позбавляючи їх незайманості. Коли ті вагітніли, то їх примусом одружували зі сільськими парубками, незважаючи на їхню волю. У такий спосіб вони намагалися приховати свою причетність до небажаної вагітності українських дівчат. Якщо парубок здогадувався про причину свого насильного одруження і хотів відмовитися від вагітної дівчини, то пан відправляв його в “москалі” (в солдати), де служили по 25 років. Мало кого вабило таке майбутнє, тому сперечатися не ризикували, а приймали дійсність за “волю господню”. Звичайно, були паничі, які не забували своїх колишніх коханок і своїх дітей, і намагалися підтримувати їх, бодай матеріально…

Але так було в безправній і беззахисній Україні серед “грішних” панів-можновладців і, здавалося, не личило б християнському “богові-отцеві” уподібнюватися до них.

Та події з Марією і Йосипом відбувалися не в Україні, а в Ізраїлі, і винуватцем її вагітності був не звичайний панич без совісті і честі, а сам Єгова під дивною назвою “Святий Дух”. Яке ж місце Йосипа в усій цій історії?

Йосип швидше виконує роль вітчима-статиста. Якщо Ісус не рахувався зі своєю матір’ю і не поважав її (Марка, 3: 31—34), то його стосунки з Йосипом ніяк не висвітлені в Новому Заповіті. Ісус про Йосипа взагалі не згадує і дуже обурюється, коли ізраїльтяни називають його “сином теслі”.

Постать Йосипа виявилася настільки непотрібною для католицької ідеї “непорочності” Марії, що ідеологи католицтва взагалі відкинули думку про її передпологові муки під час народження Ісуса, а також чотирьох синів і двох дочок. Саме під час пологів жінка позбувається будь-яких ознак незайманості. Але ідеологи християнства всіляко доводять, що Марія до старості залишалася непорочною і тому у свідомості підростаючих християнок плекають “непорочність”, як найвищу святість християнського життя. Незайманість стає найбільшою і найголовнішою цінністю всього християнського поводження. Тому для збереження цієї незайманості і непорочності молоденькі дівчата йдуть в монастирі на все життя, бо й нині проповідується:

“Не віддавайте членів своїх гріхові, але віддавайте себе Богові” (Рим., 6: 13).

“Коли живете за тілом, то маєте вмерти, а коли духом умертвляєте тілесні вчинки, то будете жити” (Рим., 8: 13).

Далі в Новому заповіті згадуються зцілення жінки, яка двадцять років хворіла кровотечею і оживлення мертвої дочки рабина…

Християни вважають, що всі хвороби у людей — від їхніх гріхів, і щоб зцілитися, необхідно покаятися. Але Ісус ніякого каяття від хворої, а тим більше мертвої, не вимагає. Головною умовою видуження хворої стало лише те, що вона визнала його здатним лікувати: “бо вона говорила про себе: Коли хоч доторкнуся одежі Його, то одужаю” ( Матвія, 9: 21; Марка, 5: 28).

Оживлення мертвої дочки рабина взагалі схоже на фарс. Якщо Ісус є “богом в людському тілі”, то чи не з його відома померла дівчинка? Чи не краще було не умертвляти її взагалі, ніж вихвалятися своїм вмінням повертати життя мертвим?

Про яких жінок переважно повідомляється в євангеліях? Найчастіше — це або хворі юдейські жінки, яких Ісус лікував, або єврейські повії, яких він постійно виправдовував перед юдеями. Згідно з євангеліями, Ісус двічі спілкувався з неюдейками. Але в цих бесідах як Ісус, так і ці жінки постають у дуже непривабливому світлі.

Одну неюдейку біля криниці він попросив піднести йому води, хоча важко повірити, що “бог” дуже потребував тієї води і будь-якої поживи.
“Ісус, дорогою зморений, сів отак край криниці. Надходить ось жінка одна з Самарії набрати води. Ісус каже до неї: “Дай напитись Мені!” Бо учні Його відійшли були в місто, щоб купити поживи. Тоді каже Йому самарянка: “Як же Ти, юдеянин бувши, та просиш напитись від мене, самарянки?” Бо юдеї не сходяться із самарянами” (Івана, 4: 6—9).

Коли між ними зав’язалася розмова, то Ісус почав звинувачувати її та народ, до якого вона належала: “Ви вклоняєтесь тому, чого ви не знаєте, ми вклоняємося тому, що знаємо, бо спасіння — від юдеїв”. І тоді надійшли Його учні, і дивувались, що з жінкою Він розмовляв” (Івана, 4: 22, 27).

В іншому випадку Ісус взагалі відмовився розмовляти з грекинею (в іншій євангелії — з хананеянкою), яка просила вилікувати її дочку. Своїм учням він наголосив: “Я посланий тільки до загинулих овечок дому Ізраїлевого” (тобто, до євреїв), “і не годиться брати хліб у дітей і кидати щенятам”. Він вилікував її дочку лише тоді, коли ця жінка вголос визнала свій народ “щенятами”, а юдеїв — “своїми панами”: “Господи! Але і щенята їдять ті кришки, що падають зі столу їхніх панів!” ( Матвія, 15: 21—28; Марка, 7: 24—29).
Оберіг від нечисті. Замість дохлого жида на перекладині, яку попи називають хрестом Замовити можна тут: https://sribnovit.com/product/molfa/

МОЛЬФА СРІБНА

Найпотужніший магічний оберіг!

Дає можливість почуватись людині повністю захищеною від несанкціонованого стороннього впливу. Будь–яка неправедна ворожа дія, направлена проти господаря Мольфи, повертається зловмиснику.

1. Що таке “Мольфа”?

Мольфа – це зачарований, себто одухотворений предмет, який використовується у магічній практиці карпатських мольфарів. Дехто з дослідників вважає, що саме від слова “мольфа” і походить слово “мольфар”. Однак, це не так. “Мольфа” – присвійне від “мольфар”, тобто річ мольфара. Нею може стати будь-яка заговорена віщуном річ, чи та, що використовується у побуті (стрічка, клапоть тканини), чи то виготовлена власноруч, наприклад – мосяжні персні, медальйони, згарди або знайдена мольфаром річ, іноді тваринного походження (зуб, перо птаха, кості тощо).

Ці мольфи виготовлені зі срібла.

2. Хто може робити Мольфу?

Робити їх мають право лише певні люди, які наділені даром Відання, в певний час і в особливому стані. Навіть точна копія Оберегу не має тієї сили і тієї дії, яку має Мольфа, яка дає Магічний захист.

3. Від чого захищає оберіг?

Оберіг захищає від стороннього злого впливу, який в народі називають навроченням, порчею, зглазом, прокляттям, від передчасної і неприродньої смерті, від зброї, від важкого психологічного стану, коли людина довго знаходиться в депресії, або агресії, а також просто необхідні для дітей.