Приклад людського, кривавого жертвопринесення в біблії.

Примітка-пояснення.

Враховуючи те, що в оригіналі біблії, який написаний івритом, слово “бог” відсутнє, бо юдеї не мали поняття Бога, пишемо так, як це було в біблії до перекладу слов’янськаими мовами: Саваоф, Яхве, Ел, Еліот і інші імена юдейського племінного зверхника. У слов’ян, на відміну від юдеїв, Бог-це справжній Творець і тому хитрі грецькі перекладачі, замість біблійного прочитання почали підміняти юдейське поняття нашим прадавнім терміном: Бог. В юдаїзмі і юдохристиянстві Бога нема.

Обітниця Їфтаха:

Їфтах, один із суддів (вождів) Ізраїля, перед битвою з аммонітянами поклявся Саваофу: якщо він переможе, то перше, що вийде з його дому йому назустріч, буде принесено в жертву всепаленням. (Жертва має бути спалена, а перед тим зарізана)

Трагічна зустріч: Їфтах переміг. Повернувшись додому, він побачив, що назустріч йому з бубоном і танцями вийшла його єдина дитина — дочка.

Реакція дочки:

Дочка, дізнавшись про клятву батька, попросила лише двох місяців, щоб оплакати свою дівочість у горах з подругами, оскільки вона не зможе мати дітей (що було трагедією для ізраїльської жінки).

Виконання обітниці:

Через два місяці Їфтах виконав свою клятву («вчинив із нею за обітом своїм»), і дочка померла, принесена батьком в жертву, не пізнавши чоловіка. Після її смерті, за юдейською традицією, яка говорить, що незаймана дівчина не може ввійти в юдейський рай (шеол), спеціальний чоловік, по юдейському поц, неодмінно здійснює з померлою сексуальний акт, в результаті якого вона втрачає незайманість, отримуючи перепустку до шеолу.

Пам’ять:

Після цього в Ізраїлі встановився звичай: ізраїльські дочки щороку на чотири дні ходили оплакувати дочку Їфтаха.

Дискусії щодо жертви:
Існують різні тлумачення того, як саме вона була принесена в жертву. Хоча текст описує це як жертву всепалення, деякі богослови, особливо сектанти і католики нахабно брешуть людям, вигадуючи, що Їфтах не спалив її, а присвятив довічному служінню при скинії ( переносний храм у жидів, предтеча синагоги. Використовувалась скінія для принесення кривавих жертв) , чи віддав у монастир, яких, до речі, тоді ще не існувало. Проте, більшість прямих прочитань вказують на буквальну смерть. Щоб підлий піп не думав, що мудріший за Вас, ось цитати з книги суддів 11, які неспростовно свідчать, що доньку батько-нелюд таки вбив і спалив:

³⁰ І обіцяв Їфтах обі́тницю Господе́ві й сказав: „Якщо справді даси Ти Аммонових синів у мою ру́ку,

³¹ то станеться, — виходя́чий, що ви́йде з дверей мого дому навпроти мене, коли я верта́тимусь з ми́ром від Аммонових синів, то буде він для Господа, і я принесу́ його в цілопа́лення“.

³⁹ І сталося в кінці двох місяців, і верну́лася вона до ба́тька свого, а він учинив над нею свою обі́тницю, яку обіцяв був, і вона не пізнала мужа. І сталося це звичаєм в Ізраїлі:

Ось повний текст розділу 11 , де описується вся ця мерзенна , психічно неадекватна і дика історія. Переклад Огієнка, як на мене, то найавторитетніший.

Книга Суддів 11

¹ А ґілеадянин Їфта́х був хоробрий воя́к. А він був син блудли́вої жінки, і з нею Ґілеа́д породив Їфта́ха.

² І породила Ґілеадова жінка йому синів. І повиро́стали сини тієї жінки, та й вигнали Їфтаха, і сказали йому: „Не будеш володіти в домі нашого батька, бо ти син іншої жінки!“

³ І втік Їфта́х перед своїми братами, і осівся в кра́ї Тов. І зібралися до Їфтаха гуля́щі люди, та й виходили з ним.

⁴ І сталося по часі, і воювали Аммонові сини з Ізраїлем.

⁵ І сталося, як воювали Аммонові сини з Ізраїлем, то пішли ґілеадські старші́, щоб забрати Їфтаха з кра́ю Тов.

⁶ І сказали вони до Їфтаха: „Іди ж, і будеш нам провідником, і будемо воювати з Аммоновими сина́ми“.

⁷ І сказав Їфтах до ґілеадських старши́х: „Чи ж не ви знена́видили мене, і вигнали мене з дому мого батька? І чого ви прийшли до мене тепер, коли ви в біді?“

⁸ І сказали ґілеадські старші́ до Їфтаха: „Зате ми тепер вернулися до тебе! І ти піди з нами, і бу́демо воювати з Аммоновими синами, і станеш нам головою для всіх ме́шканців ґілеадських“.

⁹ І сказав Їфтах до ґілеадських старших: „Якщо ви мене вернете воювати з Аммоновими синами, і Господь дасть їх, щоб були побиті передо мною, то чи я стану вам головою?“.

¹⁰ І сказали ґілеадські старші до Їфтаха: „Нехай Господь буде свідком поміж нами, що так, як слово твоє, так зро́бимо“.

¹¹ І пішов Їфтах з ґілеадськими старшими, і народ настанови́в його собі за го́лову та провідника́, а Їфтах промовляв усі свої слова́ перед Господнім лицем у Міцпі.

¹² І послав Їфтах послів до царів Аммонових синів, говорячи: „Що тобі до мене, що ти прийшов до мене воювати з моїм кра́єм?“

¹³ І сказав цар Аммонових синів до Їфтаховнх послів: „Бо Ізраїль забрав мій край, коли він вихо́див з Єгипту, від Арнону й аж до Яббоку та аж до Йорда́ну. А тепер верни ж їх у мирі“.

¹⁴ А Їфтах ще послав послів до царя Аммонових синів,

¹⁵ і сказав йому: „Так сказав Їфта́х: Не взяв Ізра́їль кра́ю Моавого та краю Аммонових синів,

¹⁶ бо коли йшли вони з Єгипту, то Ізраїль ішов по пустині аж до Червоного моря, і прийшов до Каде́шу.

¹⁷ І послав Ізраїль послів до едо́мського царя, говорячи: Нехай я перейду́ твоїм кра́єм, — та не послухав едомський цар. І послав він також до царя моа́вського, — та й той не хотів. І осівся Ізраїль у Каде́шу.

¹⁸ І пішов він пустинею, і обійшов край едо́мський та край моа́вський, і прийшов зо сходу сонця до моавського кра́ю, та й таборува́ли по тім боці Арно́ну, а в моавські границі не входили, бо Арнон — границя Моава.

¹⁹ І послав Ізра́їль послів до Сихо́на, царя аморе́йського, царя хешбо́нського, і сказав йому Ізраїль: „Нехай ми пере́йдемо твоїм краєм аж до місця свого“.

²⁰ І не вірив Сихо́н Ізраїлеві, щоб він ми́рно перейшов його границями. І зібрав Сихон увесь народ свій, та й таборува́ли в Йохці, і воювали з Ізраїлем.

²¹ І дав Господь, Бог Ізраїля, Сихона та ввесь народ його в Ізраїлеву руку, — вони побили їх. І посів Ізраїль увесь край аморе́янина, ме́шканця того кра́ю.

²² І вони посіли всю аморе́йську країну від Арно́ну й аж до Яббо́ку, і від пустині та аж до Йорда́ну.

²³ А тепер Госпо́дь, Бог Ізраїлів, вигнав Аморе́янина перед народом Своїм, Ізраїлем, а ти посядеш його?

²⁴ Отож, що дасть тобі на насліддя Кемош, бог твій, те ти посядеш, а все, де вигнав Господь, Бог наш, перед нами, те ми посядемо.

²⁵ А тепер чи справді ти ліпший від Бала́ка, Ціппорового сина, царя моа́вського? Чи сваритися — сварився він з Ізраїлем? Чи воювати — воював із ними?

²⁶ Коли Ізраїль сидів у Хешбоні та в підлеглих містах його, і в Ар’орі та в підлеглих містах його, і по всіх містах, що над Арноном, три сотні літ, то чому́ не відібрали ви їх за той час?

²⁷ А тобі я не згрішив, а ти робиш зо мною зло, щоб воювати зо мною. Нехай розсудить Господь, що судить сьогодні між Ізраїлевими синами та між синами Аммоновими“.

²⁸ Та цар Аммонових синів не послухався слів Їфтаха, що до нього посилав.

²⁹ І Дух Господній перебував на Їфта́хові, і він перейшов Ґілеа́д та Манасі́ю, і перейшов ґілеа́дську Міцпе́, а з ґілеадської Міцпе перейшов до Аммонових синів.

³⁰ І обіцяв Їфтах обі́тницю Господе́ві й сказав: „Якщо справді даси Ти Аммонових синів у мою ру́ку,

³¹ то станеться, — виходя́чий, що ви́йде з дверей мого дому навпроти мене, коли я верта́тимусь з ми́ром від Аммонових синів, то буде він для Господа, і я принесу́ його в цілопа́лення“.

³² І прийшов Їфтах до Аммонових синів воювати з ними, а Господь дав їх у його руку.

³³ І він побив їх дуже великою пора́зкою від Ароеру й аж туди, де йти до Мінніту, двадцять міст, і аж до Авел-Кераміму. І впокори́лися Аммонові сини перед синами Ізраїлевими.

³⁴ І прийшов Їфтах до Міцпи́ до свого дому, аж ось виходить навпроти нього дочка́ його з бу́бнами та з та́нцями! А вона була в нього тільки одна, — не було в нього, окрім неї, ані сина, ані дочки́.

³⁵ І сталося, як він побачив її, то розде́р одежу свою та й сказав: „Ах, до́чко моя! Ти справді повалила мене, і ти стала однією з тих, що нещасли́влять мене. Бо я дав Господе́ві обі́та, і не мо́жу відмовитися від нього“.

³⁶ А вона відказала йому: „Ба́тьку мій, ти дав обі́тницю Господе́ві, — зроби мені, як вийшло з твоїх уст, коли Господь зробив тобі пі́мсту на твоїх ворогів, на Аммонових синів“.

³⁷ І сказала вона до свого батька: „Нехай буде мені зро́блена оця річ: відпусти мене на два місяці, і нехай я піду́ й зійду́ на го́ру, і нехай опла́чу дівува́ння своє я та при́ятельки мої“.

³⁸ А він сказав: „Іди!“ І послав її на два місяці. І пішла вона та її при́ятельки, і оплакувала дівува́ння своє.

³⁹ І сталося в кінці двох місяців, і верну́лася вона до ба́тька свого, а він учинив над нею свою обі́тницю, яку обіцяв був, і вона не пізнала мужа. І сталося це звичаєм в Ізраїлі:

⁴⁰ рік-річно ходять Ізраїлеві до́чки плакати за дочко́ю ґілеадянина Їфтаха, чотири дні в році.

А ось так відреагувала на цей жах Леся Українка:

Пусти мене, мій батеньку, на гори,
Де ряст весняний золотом жаріє,
Де вітер цвіт в мигдалів обсипає, –
Хай він мене дощем рожевим скропить,
Оплаче цвітом молодість мою.

Ніж бачила за все життя коротке,
Хай стану ближче до ясного сонця,
Скажу йому: веселеє, прощай!

Пусти мене, мій батеньку, на гори!
Зберу всіх подруг, всіх моїх коханих,
Я ще ніколи так їх не любила,
Як от тепер востаннє, перед смертю.
Ми не слізьми заплачемо, – піснями
Веселе дівування пом’янем.

Я золотим квіткам віддам всі мрії,
А вітрові свою дівочу волю,
Мов пелюстки, осиплються бажання,
У світ пущу з піснями всі думки.

Хай я сама сирій землі належу, –
Віддай мене тому, кому обрік, –
А те, що я на горах заспіваю,
Належить сонцю, вітрові й весні;
Кров кане в землю, а воно полине…

Пусти мене, мій батеньку, на гори!
Не бійся ти, що з гір я не вернуся,
Що вже несила буде покидати
Хорошого весняного життя.

Ні! з гір прийду мовчазна і покірна,
Схилюсь, мов квітка, на жертовний камінь,
Бо знатиму: хоч би сто літ жила,
Такої пісні вже б не заспівала,
Життя такого більше не зазнала б,
Як в час прощання на горі високій.
Даруй мені, мій батеньку, той час!

Пусти мене, мій батеньку, на гори,
Коли ти хочеш, щоб твоя дитина
Одважно йшла на передчасну страту,
Очей в сльозах до гір не обертала

І з сонцем не прощалася риданням,
Тебе, людей і бога не кляла !

[4.02.1904. Тифліс]

Висновок.

В біблії і в юдохристиянстві немає ніякої святості, тому нема і Бога. Це лжевчення, де все найгірше, наймерзенніше возвеличується як святість. Всі жиди, які є персонажами біблії і які вчиняють інцести, братовбивства, людські і дитячі жертви, збочення, та іншу мерзоту називаються святими. Якраз оця вся бридота мала б називатися сатанізмом, в біблійному розумінні цього поняття. Але не варто в цьому звинувачувати Сатану, він не зробив і тисячної частинки тих злочинів, які діяв юдохристиянський Яхве.

Але то жидівські проблеми. Українці мають раз і назавжди відмовитись від юдохристиянства, повикидати на смітник біблії та евангелії, повикидати дошки і ганчірки, на яких намазюкані жиди, а ми здуру називаємо їх іконами, та викинути перекладину з дохлим трупом Ісуса, який вже багато сотень років гидко смердить на шиї українців.

В нас є свої, Рідні Боги. В нас є українські мудреці, генії і герої, навіщо нам жидівське бидло, яких попи називають апостолами? Ми є діти Богів , які є нашими кровними Родичами.

Слава Рідним Богам!

Книга, яку можна замовити тут: https://sribnovit.com/product/%d0%b2%d0%b5%d0%bb%d0%b5%d1%81%d0%be%d0%b2%d0%b0-%d0%ba%d0%bd%d0%b8%d0%b3%d0%b0-%d0%bf%d0%b5%d1%80%d0%b5%d0%ba%d0%bb%d0%b0%d0%b4-%d0%b1%d0%be%d1%80%d0%b8%d1%81%d0%b0-%d1%8f%d1%86%d0%b5%d0%bd%d0%ba/

Велесова Книга. Переклад Бориса Яценко

Найпрофесійніший переклад сучасною українською мовою.

«Велесова книга» – це народний епос, тобто збірка різноманітних творів, які були написані (чи записані) багато століть тому. Одного автора тут бути не може, оскільки усі ті історії, обряди, молитви та інші тексти записувались різними людьми і в різні часи. Якщо ви готові зануритись у прадавню історію, тоді пропонуємо читати  книгу «Велесова книга», народний епос українською мовою . Вважається, що це найперша пам’ятка української літератури, яка добре збереглась. А створена вона була ще до появи кирилиці. Велес є Богом творчості і скотарства у часи існування Київської Русі, і саме його іменем назвали цю книгу. Дослідники припускають, що написали її у 9-му столітті. Оригінальним матеріалом, на якому волхви записували тексти книги, були дерев’яні дощечки. Скільки їх могло бути тоді, невідомо, але до наших днів дійшло аж 38 штук. Це справжній скарб, який було знайдено у 1919 році на Харківщині. Сьогодні є можливість  замовити книгу «Велесова книга»   і можливість у сучасний спосіб торкнутись історії, дізнатись більше про походження слов’ян, їх побут і традиції, які існували у давнину. Це можливість краще пізнати самих себе.