Панове християни, а чи людське жертвопринесення в біблії, яке церква називає святістю Вам пасує? Ви можете так само вчинити зі своїм єдиним, улюбленим сином? Не можете, отже Ви людина, а не юдохристиянська божевільна істота. І не важливо, що Єгова потім передумав і наказав Авраму не різати сина, але ж крові так хотілося, що зарізали барана. Важливо те, що цей епізод показує, що людські жертви взагалі і дитячі зокрема були в юдеїв звичайною справою. Отже, є етнічне утворення, яке людські жертви возвело в ранг святості, описавши їх в торі, п’ятикнижжі Моісея, і в біблії. Християнство, як класична секта юдаїзму мусить визнавати тих злочинців святими, навіть молиться за них. Наприклад за Аврама, чи суддю Єфту, чи за Ісуса і Яхве. Звідки ж взялося це нелюдське збочення у людиноподібних істот?
Але задумайтеся про це хоча б на мить. Ось Авраам готується принести в жертву свого молодого сина. Згідно з легендою Авраам зупинився. Але ж як щодо інших євреїв? Чи запинялися вони? Наявні чіткі докази доводять протилежне.
Доктор Гарел Роум, дослідник і письменник:
«Єврейські жертвоприношення, про які розповідається у Старому Заповіті, траплялися в набагато більшій кількості випадків порівняно з відомою історією про Авраама, який мав намір принести у жертву свого сина Ісака. Багато персонажів Книги Судій, цар Агас, цар Манаса, Гер-боам вдавалися до цієї пекельної справи».
«Тофет»
Дітей -первістків, і не тільки приносили в жертву, зазвичай спалюючи у ямі, що називалася «Тофет». Гуркіт барабанів мав заглушити дитячий плач. Така практика була притаманна євреям, проживаючим близько трьохсот років до н. е., які сповідували культ Ваала. Навіть сьогодні за допомогою пошуку в Інтернеті можна знайти рабинів Ваала. Коли битву під Сиракузами було майже програно, то близько п’яти тисяч дітей кинули до величезного Тофета, як жертвоприношення Ваалові. Іноді дітей клали до бронзового бика, під яким горіло полум’я. Ті, хто вдавався до таких тортур, давали можливість вогню поглинути дитину. Рівень жорстокості таких вчинків не знав меж. Певна деталь, яка може на перший погляд здаватися дивною, є мавзолей, що використовувався євреями для зображення людських жертвоприношень. Вони називали його Голокост. «Голокост» — єврейське слово, яке використовувалося для змалювання процесу відправлення дитини в полум’я як жертвоприношення. Наскільки це може для деяких здаватися дивним, але сьогоднішні євреї надали цьому слову зовсім іншого значення. Та, якщо погортати старі словники, можна побачити ще більш дивні перевтілення.
«Голокост є насправді дуже цікавим терміном. Дослівно він означає жертвоприношення у вогні. Сучасні євреї хочуть, аби люди уявляли при цьому спалювання під час Другої світової війни. Але насправді історія цього слова має своє коріння з часів стародавнього семітського бога Молоха, який вимагав жертвоприношень немовлят, яких спалювали заживо в страшенному храмі, побудованому на його честь. Поклоніння Молохові було поширене під час іноземних завоювань Соломона і міцно встановилося в давній Іудеї»
Античні історики, такі як Апіон, Демокрит і Поседоній описували випадки єврейських ритуальних убивств. У 169 році до Різдва Христового Апіон повідомив про жертву, що її було навмисне обрано. Це була доросла людина, яку знайшли в єврейському храмі. Єврейський історик Іосиф Флавій не погоджувався зі знайденими згадками, які було перекладено і опубліковано в книзі «Іосиф» Теккерея. Теккерей повідомив про Антиохуса, якого знайшли в храмі. Цей чоловік відразу уклінно привітав царя, як тільки той увійшов. Упавши до ніг царя, він простяг праву руку і почав благати, аби цар подарував йому свободу. Цар втішив його і запитав, хто він насправді такий, чому він там жив, і що означав той скажений страх. Жалісним тоном, пронизаним зітханнями та сльозами, чоловік розповів про своє горе. Він розповів, що є греком, і коли він подорожував цими землями у пошуках заробітку, його зненацька було захоплено людьми незрозумілої народності. Його підвели до храму і замкнули там. Тоді служники храму, які доглядали за ним, розповіли йому про один із законів єврейства — ритуал, що відбувався щорічно в усталений час. Вони ловили іноземця-грека, відводили до лісу, де потім убивали, приносячи його тіло у жертву за певним ритуалом, їли його плоть, імітуючи грека, нецензурно викрикували і проклинали, висловлюючи ненависть до греків. Рештки жертви кидали до ями.
У першому тисячолітті нашої ери, в 300 році, єпископ Вайсебій з Цесареї сказав, що євреї серед усіх спільнот вдавалися до ритуальних убивств християн під час їхніх свят.
У 415 році Сократ Коластикос розповів, що євреї повісили не-єврейську дитину на хресті і кололи її, аж поки вона не померла. У 425 році Баронеус розповів про те, що євреї розіп’яли дитину. У 614 році монах Антіокус Стратегос повідомив: коли Єрусалим упав під навалою персів, євреї купили одного «невірного», якого захопили перси, і вбили його, мов вівцю.
У 1067 році в Празі стало відомо, що шість євреїв пили кров трирічної дитини. Також стало відомо, що вони давали кров цієї дитини іншим євреям.
У 1096 році людину на ім’я Єстратій було знайдено вбитою, і, як потім стало відомо, це було ритуальне вбивство в стародавньому Києві. Із часом убієнного возвели в ранг святих.
У німецькому місті Магдебург у 1115 році, за день до єврейської пасхи місцеві жи2и замучили до смерті п’ятеро дітей і використали їх кров для своїх окультних ритуалів. Інцидент було розслідувано, євреїв визнали винними і покарали відповідним чином. До того часу більшість попередніх інцидентів була скоріше за все забута. Надзвичайно ймовірним є те, що більшість записів про такі випадки цілеспрямовано знищували євреї.
Невеликій кількості євреїв у 1089 році дозволили приїхати до Англії аби ті допомогли королю у збиранні податків. А вже в 1144 році мешканців Лондона охопив праведний гнів, який змінив історію, а євреїв зненавиділи надовго — за ритуальне вбивство дитини на ім’я Вільям, який був родичем освіченого монаха — Томаса з Монмота.
«У 1144 році католицький монах Томас із Монмота написав велику книгу про ритуальне вбивство Вільяма з Норвіджа — маленького хлопчика, якого для єврейського ритуального культу було вбито. Його возвели в ранг святих католицької церкви . Чи є межа юдохристиянському цинізму?
Буття 22:1-13 UBIO
І сталось після цих випадків, що Бог випробовував Авраама. І сказав Він до нього: Аврааме! А той відказав: Ось я! І промовив Господь: Візьми свого сина, свого одинака, що його полюбив ти, Ісака, та й піди собі до краю Морія, і принеси там його в цілопалення на одній із тих гір, що про неї скажу тобі. І встав Авраам рано вранці, і свого осла осідлав; і взяв із собою двох слуг та Ісака, сина свого, і для цілопалення дров нарубав. І встав, і пішов він до місця, що про нього сказав йому Бог. А третього дня Авраам звів очі свої, та й побачив те місце здалека. І сказав Авраам своїм слугам: Сідайте собі тут з ослом, а я й хлопець підем аж туди, і поклонимося, і повернемося до вас. І взяв Авраам дрова для цілопалення, і поклав на Ісака, сина свого, і взяв в свою руку огонь та ножа, і пішли вони разом обоє. І сказав Ісак до Авраама, свого батька, говорячи: Батьку мій! А той відказав: Ось я, сину мій! І промовив Ісак: Ось огонь та дрова, а де ж ягня на цілопалення? І відказав Авраам: Бог нагледить ягня Собі на цілопалення, сину мій! І пішли вони разом обоє. І вони прийшли до місця, що про нього сказав йому Бог. І збудував там Авраам жертівника, і дрова розклав, і зв’язав Ісака, сина свого, і поклав його на жертівника над дровами. І простяг Авраам свою руку, і взяв ножа, щоб зарізати сина свого…
Головна світлина
Рембрандт Харменс ван Рейн.
Жертвопринесення Аврама
Більше можна прочитати тут:
Кривава біблія. Людські жертвопринесення. Частина 2
Книгу про справжніх, а не фальшивих Богів можна замовити
тут:
https://sribnovit.com/…/%d0%b3%d0%b5%d0%bd%d0%b5%d0%b0…/
Генеалогія Богів давньої України
Анотація до книги:
Генеалогія Богів давньої України
У монографіі чи не вперше в історії української філософської науки автор, використовуючи порівняльно-історичний аналіз і співставлення з іншими індоєвропейськими міфологічними системами, спробував комплексно осмислити та реконструювати міфорелігійний світогляд наших Предків, зокрема, пантеон давньоукраїнських Богів. У книзі зібрано унікальний ілюстративний матеріал з різноманітних історичних та сучасних джерел.
