Наробив ти, Христе, лиха!

А переіначив

Людей Божих?! Котилися

І наші козачі

Дурні голови за правду,

За віру христову,

Упивались і чужої,

І своєї крові!..

А получчали?.. ба де то!

Ще гіршими стали…

Тарас Шевченко. “Сон”

(“Гори мої високії…”)

“Народження Ісуса Христоса сталося так. Коли Його матір Марію заручено з Йосипом, то перш, ніж зійшлися вони, виявилося, що
має вона в утробі від Духа Святого. А Йосип, муж її, бувши праведний, і не бажавши ославити її, хотів тайком відпустити її. Коли ж
він те подумав, з’явився йому Ангол Господній у сні, промовляючи:
“Йосипе, сину Давидів, не бійся прийняти Марію, дружину свою, бо
зачате в ній — то від Духа Святого” (Матвія, 1: 18—20).
Нікого з християн не дивує те, що Новий заповіт розпочинається виправданням позашлюбних статевих стосунків юдейки Марії зі “Святим Духом”.
Якщо ж насправді замість “голуба” (так в християнстві зображений “дух святий”) був сам Єгова власною персоною, то чому
він для цієї справи обрав юдейку Маріам з Ізраїлю, де особисто
встановив страшні покарання для дівчат і жінок, які ще до одруження завагітніли: забиття камінням, вигнання з поселення і навіть
спалення у вогні? Невже “Дух Святий” не здогадувався, що цим
штовхає незайману жінку на смерть? І яку роль тут повинен був
відіграти Йосип?..
Євангеліст Матвій називає Йосипа “праведним”, хоча ніде в
Біблії не знаходимо, чим саме він заслужив це звання.
Йосип був сповідником юдейської релігії. А праведний
юдей — це той, хто дотримується і виконує усі суворі і жорстокі
заповіді Тори (п’ять Мойсеєвих книг Старого заповіту) і викриває
їх порушення іншими юдеями. Праведність же Йосипа, як бачи

мо, полягає в тому, що він не віддає Марію з “нагуляною” дитиною на суд юдеїв, щоб “викорінити зло серед народу Ізраїля”, а
намагається приховати цей “злочин”, хоча він в дійсності тієї миті ще не знав, від кого завагітніла Марія.

І сказав “люблячий бог” Ісус учням своїм: “Не думайте, що

Я прийшов, щоб мир на землю принести, — Я не мир принести прийшов, а МЕЧА! Я ж прийшов ПОРІЗНИТИ (посварити) сина з батьком, дочку з матір’ю, невістку із свекрухою… Бо Хто більше, як Мене, любить батька чи матір, той Мене недостойний. І, хто більше, як

Мене, любить сина чи дочку, той Мене недостойний! (Матвія, 10:

34—35, 37);

“Чи ви думаєте, що Я прийшов мир дати на землю? Ні, кажу

вам, але ПОДІЛЕННЯ! Я прийшов ВОГОНЬ КИНУТИ НА ЗЕМЛЮ, — Я прагну, щоб він уже запалав!” (Луки, 12: 51, 49).

Що ж, бачимо двох юдейських “богів”: один затоплював Землю водою, а другий бажав її спалити.

“Кто не с нами, тот против нас!” — проголошували більшовики-комуністи, катуючи, ув’язнюючи і розстрілюючи мільйони людей лише протягом 70-ти років необмеженого панування. Але вони не були оригінальними — вони цей однозначний вислів запозичили з “науки” Ісуса:

“ХТО НЕ ЗІ МНОЮ, ТОЙ ПРОТИ МЕНЕ!” (Матвія, 12: 30).

Можна лише здогадуватися, скільки мільйонів люду знищили християни протягом майже двох тисяч років, поширюючи християнство в світі “вогнем і мечем”…

З’являються все нові й нові томи, в яких перераховуються усі

злочини комуністичного “червоного” терору і німецького нацизму, але й досі ніхто не наважується порахувати усі злочини юдаїзму і християнства зокрема… Якщо ж зібрати всю пролиту кров тих

людей, які були жорстоко знищені в часи насильного насадження

злочинної, безмежної і дикої ДИКТАТУРИ ЮДЕЙСЬКОГО ХРИСТИЯНСТВА, то кількість цієї крові може перевершити місткість

будь-якого моря. А методів нищення людей, вистачало і в обох

“Заповітах” Звичайно, в Новому заповіті, зокрема в євангеліях, марно шукати відвертих вказівок, як винищувати нехристиянські народи,

але в євангеліях можна знайти чимало “порад”, як розправлятися

з вільнодумцями, “невірними”: топити з каменем на шиї, виколювати очі, відрубувати руки чи ноги. Інші методи покарання подані натяком у притчах. А, коли християнам-завойовникам треба було розправитися з тим чи іншим народом, країною, державою або

містом, то вони завжди вправно послуговувалися наказами Старого заповіту, — ніхто ж його не відміняв. Та й сам Ісус твердив:

“Легше небо і земля проминеться, аніж одна риса із Закону (Старого Заповіту) загине” (Луки, 16: 17)… Коли в проповідях християнських проповідників звучать слова Ісуса “Кожен, хто за Ймення Моє (Ісуса) КИНЕ дім, чи братів,

чи сестер, або батька, чи матір, чи дітей, чи землі…” (Матвія, 19:

29), то усі присутні в церкві, ніби під гіпнозом, удають, що в цих

словах немає нічого такого, що здатне руйнувати сім’ї, робити дітей сиротами, а предківські землі беззахисними; хоча за межами

церкви, в своїх сім’ях ці ж “християни” жорстоко засуджують всіх

тих, хто покидає свою вагітну жінку, старих і немічних батьків, а

особливо своїх малих дітей…

Коли начитаний молодий християнин-фанатик починає виправдовувати закарбовані в Новому заповіті слова Ісуса: “Вороги

людини — це її домашні!” (Матвія, 10: 36) чи “Коли хто приходить

до мене і НЕ ЗНЕНАВИДИТЬ свого батька та матір, і дружини й

дітей, і братів і сестер, а до того й своєї душі, той не може бути учнем Моїм!” (Луки, 14: 26), то розумієш, що такий християнин

здатний виправдати і освятити будь-який злочин, якщо він здійснений від імені і під іменем Ісуса-Яхве.

Здається, справдилося записане в євангеліста Матвія: “Вони,

дивлячись, не бачать, слухаючи, не чують, і не розуміють” (Матвія,

13: 13). Як же сильно християнство притупило розум навернених

в “ісусівську” віру! Якщо ще дві тисячі років тому слова Ісуса:

“Хто тіло моє споживає, та кров мою п’є, — той має вічне життя…”

(Івана, 6: 54) відштовхнули від Ісуса майже всіх його учнів, то вже

сьогодні християнська богослужба вважається неповною, якщо в

ній не прозвучать рядки з євангелії: “Бо тіло Моє — то правдиво

пожива, Моя ж кров — то правдиво пиття” (Івана, 6: 55). І якщо колись, почувши ці слова від самого Ісуса, “багато-хто з учнів гомоніли: жорстока це мова! Хто слухати може її?” І з того часу відпали

(від нього), і не ходили вже з Ним” (Івана, 6: 60, 66), то для теперішніх християн ця неприхована проповідь “людоїдства” вже —

“святе причастя”.

Історія пам’ятає часи, коли тих, хто продовжував і далі “базікати” про Біблію, церковники палили на вогнищах “святої”
інквізиції, трощили кінцівки, роздирали на частини, відрізали
язики, виколювали очі, били і вбивали, піддавали утискам і гонінням, а в останні часи відлучали і продовжують відлучати від
церкви. Методи покарання вони знаходили і в Старому, і в Новому заповітах…
Але часи темного, дикого та агресивного християнства відійшли в минуле і прийшов час свідомо проаналізувати це “святе писаніє” юдеїв і християн, яке й стало причиною масових вбивств
неюдейських і нехристиянських народів. Такий аналіз потрібний
для того, щоб з’ясувати, що набуло і що втратило людство, прилучившись до реалізації юдо-християнських ідей і припинити нарешті шалену руйнацію шляхетних національних цінностей і моралі. Ще в 1888 році Ф. Нітше писав: “Юдеї своїми подальшими
впливами настільки зіпсували людство, що ще й тепер християнин
може бути антиюдеєм, не розуміючи того, що він (християнин) є ЛОГІЧНИМ ПРОДОВЖЕННЯМ ЮДАЇЗМУ. Нова поведінка, але не
нова віра!” (Нітше Ф. Антихрист).
Відомо, що саме християнство спричинило появу жорстокого
комуно-більшовизму і німецького зверхництва..

одна справа — намовляти, а інша — самому брати активну участь у масовому знищенні людей і тварин, які знаходилися тієї ночі в Єгипті, та ще й оголосити це жорстоке вбивство святом для синів Ізраїлю: “І перейду Я тієї ночі в єгипетськім краї і повбиваю кожного перворідного від людини аж до скотини. <…> І не буде між ними згубної порази, коли я вбиватиму в єгипетськім краї. І стане той день для вас пам’яткою, і будете святкувати його на всі роди ваші” (2М., 12: 12—14). З того часу це масове побоїще єгиптян стало святкуватися як національне свято юдеїв, яке вони відзначають і досі “на всі роди свої”, а через християнство це “свято” юдейського фашизму “сини Ізраїлеві” нав’язали іншим народам, які прийняли християнство і, зокрема, єгиптянам… Відзначають його й українці під видозміненою назвою — Воскресіння Христове — християнська Пасха, але тільки юдеї знають справжнє значення цього свята — ПЕСАХ (Пасхи): “І станеться, коли запитають вас ваші сини: “Що то за служба ваша? то відкажете: “Це жертва — Пасха для Господа, що обминув (песах) був доми Ізраїлевих синів У Єгипті, коли побивав Єгипет, а доми наші зберіг” (2М., 12: 26—27). До речі, саме це свято відзначав Ісус від народження і аж до арешту і, звичайно, добре знав і Тору, і значення Песаха (Пасхи). Ісус навіть свій арешт запланував саме на це свято, яке найчастіше згадується в євангеліях. І хоч християни намагалися довести, що “Ісус став запорукою кращого Заповіту” (Євр., 7: 22) і скасував Старий заповіт (Тору), але сам же він казав: “Не подумайте, ніби Я руйнувати Закон чи Пророків прийшов, — Я не руйнувати Закон чи Пророків прийшов, але ВИКОНАТИ!” (Матвія, 5: 17

При уважному перегляді біблійного тексту, стає зрозумілим, що “ближнім” є тільки сповідник жидівської релігії. До речі, ні Ісус, ні його мати Маріам (Марія) не були атеїстами, а сповідували той же жорстокий і страшний юдаїзм: не даремно ж мати понесла (за дав- ньою жидівською релігійною традицією) маленького Ісусика ОБРІ- ЗАТИ в жидівську синагогу до жидівських рабинів (Луки, 2: 21, 22—24), і ніякий ангел не зійшов з хмари з “вогненним мечем” і не зупинив рабина, який різаком обрізав “тіло господнє”. Чи це не оз- начає, що тепер усі християни повинні обрізати своїх маленьких немовлят-хлопчиків за прикладом свого “бога” Ісуса Христоса? Вшановуючи цю подію, усі християни кожного року 14 січня без- думно продовжують відзначати “Обрізання Господнє”, хоча в хрис- тиянському “Вертепі” про це намагаються не згадувати. Зате шес- тикутна зірка все частіше з’являється в колядницьких гуртах… Коли Ісус почав проповідувати, то молився лише до Бога Із- раїлю. Та й на горі, коли учні спали, він розмовляв з жидівськи- ми пророком Іллею і жидівським вождем Мойсеєм (Марка, 9: 2, 4). Усі євангелії свідчать, що Ісус проповідував тільки в Ізраїлі і тільки в жидівських синагогах (Матвія, 4: 23; 13: 54, Марка, 1: 21; 1:39; Івана, 6: 59); жодного разу не зайшов ні у грецький, ні в рим- ський, ні в який інший храм. І навіть усе сказане жидівськими ра- бинами вважав правильним і безпомилковим: “Тоді промовив Ісус до народу (Ізраїлю) й до учнів Своїх: “На місці Мойсеєвім усілися книжники і фарисеї (тобто рабини). Тож, усе, що вони скажуть вам, — виконуйте!..” (Матвія, 23: 1—3). В дорослому віці Ісус проповідував той же юдейський релігій- ний шовінізм, який до нього сповідували усі юдейські пророки і рабини. Про це переконливо свідчать навіть євангелісти: “А один із книжників спитав Його (Ісуса): “Котра заповідь ПЕРША З УСІХ?” Ісус відповів: “Перша: Слухай, Ізраїлю: наш Госполь Бог — Бог єдиний!” і: “Люби Господа, Бога свого, усім сер- цем своїм, і всією душею, і всім своїм розумом, і з цілої сили своєї” (Марка, 12: 28—30) “І дивувались юдеї: “Як Він знає Писання (То- ру), не вчившись?” (Івана, 7: 15).

“Слухай Ізраїлю: Господь, Бог наш — Господь Один. І люби
Господа, Бога твого, усім серцем своїм, і всією душею, і всією силою
своєю! і ПИЛЬНО НАВЧИШ ЦЬОГО СИНІВ СВОЇХ!” (5М., 6:
4—5, 7).
Про те, що Ісус сам сповідував релігію юдейського зверхництва по відношенню до інших нежидівських народів, можна знайти чимало доказів у євангеліях. Це ж він наказував у Ізраїлі своїм
12-ти учням-жидам: “На путь до язичників не ходіть,.. але йдіть
радніш до овечок загинулих ДОМУ ІЗРАЇЛЕВОГО. А, ходячи, проповідуйте, що наблизилося Царство Небесне (Небесний Єрусалим)”
(Матвія, 10: 5—7) або “місто святе — Новий Єрусалим, що сходив із
неба від Бога… Мур воно мало великий, мало 12 брам, а на брамах
12 анголів… та імена написані 12-ти племен синів Ізраїлю” (Богосл.,
21: 2, 12), “а вони царюватимуть вічні віки” (Богосл., 22: 5).
Коли після оздоровчого сеансу жиди-каліки, хронічні епілептики і дебіли “славили Бога Ізраїлевого” (Матвія, 15: 31), то Ісус,
почувши це, не прагнув доводити їм, що треба славити “бога всіх
народів”, а не “бога Ізраїлю”… Він добре знав, якому народу покровительствує його “отець”…
Ні бог євреїв Яхве, ні бог християн Ісус жодного разу не зробили найменшої доброї справи для інших неєврейських народів.
Винятком є лише один випадок, який стався з Ісусом — неюдейці він допоміг лише тоді, коли вона визнала зверхництво жидів
над усіма іншими народами:
“І ось одна хананеянка (грекиня (Марка, 7: 26)) заголосила до
Ісуса: “Змилуйся наді мною, Господи, сину Давидів, — демон тяжко
дочку мою мучить!” А Він їй не сказав ані слова. Тоді учні благали
Його… А він відповів: “Я посланий тільки до овечок загинулих ДОМУ ІЗРАЇЛЕВОГО. Не годиться брати хліб у дітей і кидати щенятам!” Вона ж відказала: “Господи! Але і щенята їдять ті кришки, що
падають зі столу їхніх панів. “І сказав їй Ісус: “О, жінко, ТВОЯ ВІРА ВЕЛИКА!” І тієї ж години дочка її видужала” (Матвія, 15:
21—28; Марка, 7: 24—29).

Яким це треба бути задуреним, щоб не зрозуміти з цього повідомлення, що Ісус повівся з іноземкою, як юдейський нацистзверхник, як “достойний син свого народу”?..
І даремно ідеологи християнства намагаються змалювати Ісуса,
“сина Давидового”, добрим, ніжним, люблячим і милосердним.
Ось відомий вислів з його нагорної проповіді: “Горе вам, як усі люди про вас говоритимуть добре!” (Луки, 6: 26). І коли до Ісуса звернувся один юдей: “Учителю (рабине) Добрий!”, Ісус же йому відказав: “Чого звеш мене добрим?” (Матвія, 19: 16—17)

ДИ ПОКАРАННЯ В БІБЛІЇ
НОВИЙ ЗАПОВІТ
(заповіді Ісуса Христоса)

1. Відрубування руки
   “І коли рука твоя спокушає тебе, — ВІДІТНИ ЇЇ, краще тобі
   ввійти до життя (вічного) одноруким, ніж з обома руками ввійти
   до вогню невгасимого” (Марка, 9: 43; Матвія, 18: 8).
2. Відрубування ноги
   “І коли нога твоя спокушає тебе, — ВІДІТНИ ЇЇ, краще тобі
   ввійти до життя одноногим, ніж з обома ногами бути вкиненому
   до вогню невгасимого” (Марка, 9: 45; Матвія, 18: 8).
3. Виколювання очей
   “І коли твоє око тебе спокушає, — ВИБЕРИ ЙОГО, краще тобі ввійти до життя однооким, ніж з обома очима бути вкиненому
   до гієни огненної” (Марка, 9: 47; Матвія, 18: 9).
4. Потоплення у воді
   “Хто ж спокусить одне з цих малих (дітей), що вірують в мене, то краще було б такому, коли б жорно млинове на шию йому
   почепити, — і ЙОГО ПОТОПИТИ в морській глибині!” (Марка,
   9: 42; Матвія, 18: 6).
5. Відрубування вуха
   “Ісус сказав учням: “Продайте свій одяг та й КУПІТЬ МЕЧА”. І сказали вони: “Господь, ось тут два мечі”. А він їм відказав: “Досить!” І коли один, що Юдою зветься, підійшов до Ісуса,
   щоб поцілувати (видати поцілунком) Його,… ті, що були з ним,…
   сказали: “Господи, чи мечем нам не вдарити?” І один із учнів рубонув раба первосвященикового, — та й відтяв йому праве вухо. Та
   Ісус сказав: “Лишіть, — уже досить!” (Луки, 22: 36, 38, 47, 49—51).
6. Спалення у вогні
   “Коли хто перебувати не буде в Мені,… громадять їх і кладуть
   на вогонь, — і згорять” (Івана, 15: 6); “А невірним, і чарівникам,
   і ідолянам,… — їхня частина в озері, що горить огнем та сіркою, а
   це — друга смерть! (Богослова, 21: 8).
7. Вбивство
   “А тих ворогів моїх, які не хотіли, щоб я над ними царював,
   приведіть сюди, і на очах моїх повбивайте!” (Луки, 19: 27).

Увесь
“християнський” світ змирився з двома головними національними
ідеями жидів, які поширюються через Біблію і християнство: всі
люди є нащадками першожидів Адама і Єви, тобто є жидами і уся
Земля подарована і обіцяна тільки жидам, а всіх, хто в цьому має
сумнів або заперечує, жиди називають “антисемітами”…
Отже, бачимо, як жиди через християнство виховували у всіх
нежидівських народів монастирський спосіб життя, притупляли
природне бажання продовжувати свій рід, щоб розчистити Землю
для себе. В останній главі християнської Біблії, в Апокаліпсисі однозначно говориться про те, що під час “страшного суду” Яхве-Ісус знищить всі народи, “що говорять про себе, ніби вони юдеї, та
ними не є, але вони — ЗБОРИЩЕ САТАНИ” (Богослова, 2: 9), а
спасе лише “144 тисячі від усіх племен Ізраїлевих синів” (Богослова, 7: 4). Навіть у світовій релігії — християнстві чітко проглядається головна ідея юдаїзму — СПАСІННЯ ТІЛЬКИ ДЛЯ ЖИДІВ…
То ж доки ця злочинна для інших народів книга буде називатися “святою”? Невже не зрозуміло, для кого вона “свята”?.

В іншому випадку Ісус взагалі відмовився розмовляти з грекинею (в іншій євангелії — з хананеянкою), яка просила вилікувати
її дочку. Своїм учням він наголосив: “Я посланий тільки до загинулих овечок дому Ізраїлевого” (тобто, до євреїв), “і не годиться брати хліб у дітей і кидати щенятам”. Він вилікував її дочку лише тоді, коли ця жінка вголос визнала свій народ “щенятами”, а юдеїв — “своїми панами”: “Господи! Але і щенята їдять ті кришки, що
падають зі столу їхніх панів!” (Матвія, 15: 21—28; Марка, 7: 24—29).
Головний зміст Ісусової політики ніяк не можна причислити
до політики утвердження сім’ї й сімейних стосунків. Сам Ісус відверто повідомляє про своє руйнівне призначення на Землі:
“Я прийшов вогонь кинути на землю, — і Я прагну, щоб він уже
запалав! Чи ви думаєте, що прийшов Я мир дати на землю? Ні, кажу вам, але поділ! Віднині бо п’ятеро в домі одному поділені будуть:
троє супроти двох, і двоє супроти трьох. Стане батько на сина, а син
проти батька, мати проти дочки, а дочка проти матері, свекруха проти невістки своєї, а невістка проти свекрухи!” (Луки, 12: 49, 51—53).
“Не думайте, що Я прийшов, щоб мир на землю принести, — Я не
мир принести прийшов, а меча. Я ж прийшов порізнити (посварити) чоловіка (сина) з батьком, дочку з матір’ю, невістку із свекрухою.
Вороги чоловікові — домашні його!
Хто більше, як Мене, любить батька чи матір, той Мене недостойний. І, хто більше, як Мене, любить сина чи дочку, той мене недостойний! (Матвія, 10: 34—37).
Згадайте останні слова Ісуса до апостолів: “Тож ідіть, і навчіть
(зробіть учнями) всі народи,.. навчаючи їх зберігати все те, що Я вам
заповів”. А тепер познайомтеся із заповіддю Ісуса про те, що тільки той може бути Його учнем, хто зненавидить усіх своїх рідних:
“Коли хто приходить до мене і не зненавидить свого батька та
матір, і дружини, й дітей. І братів, і сестер, а до того й своєї душі, —
той не може бути учнем Моїм!” (Луки, 14: 26).
Отже, сім’я — це поняття несумісне з християнським життям і
християнською ідеологією Ісуса

Книга, яку можна замовити тут: https://sribnovit.com/product/%d0%b2%d0%b8%d0%ba%d0%b8%d0%bd%d1%83%d1%82%d1%96-%d1%83%d0%ba%d1%80%d0%b0%d1%97%d0%bd%d1%86%d1%96-%d0%be%d0%bb%d0%b5%d0%bd%d0%b0-%d0%bf%d1%87%d1%96%d0%bb%d0%ba%d0%b0/

Викинуті українці. Олена Пчілка

Україна у великім боргу перед Оленою Пчілкою.
Майже нічого не зроблено для увічення її пам’яті.
Чи є в Києві хоч вулиця її імені?
А мав би стояти пам’ятник їй, як образові Української Жінки!
(Олесь Гончар, Щоденники, 29 грудня 1992 року).

У книзі відомої письменниці, вченої, громадської діячки, матері Лесі Українки Олени Пчілки (Ольги Драгоманової-Косач) вперше зібрано публіцистичні твори, оприлюднені в 1908-1914 роках часописом Рідний Край”, редактором і видавцем якого вона переважно була. В гострій полемічній манері всебічно висвітлюються “найнезручніші” історичні періоди українсько-еврейських стосунків, соціально-економічні та етнокультурні причини їх загострення, аналізуються витоки національної самоізольованості, економіко-фінансової та духовної експансії організованого єврейства на українських землях початку XX ст. Для масового читача.